Ухвала суду № 138557583, 24.07.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/714/25 Провадження № 1-кп/358/99/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі колегії суддів:

головуючої судді суддів за участю: секретаря судових засідань прокурора (дистанційно) обвинувачених (дистанційно) захисників (дистанційно) захисникаОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у дистанційному режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_9 , у кримінальному провадженні №12023110000001053, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2023, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,

ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України,

ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України,

ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України,

ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,

ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. З ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,

ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст.255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,

ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_19 провадження.

На розгляді у Богуславського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12023110000001053, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 грудня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_11 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч.4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_12 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_13 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 306, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області ОСОБА_1 від 25.02.2026 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023110000001053 від 12.12.2023, прийнято суддею до свого провадження. Призначено судове засідання на 02 березня 2026 року о 11 годині 00 хвилин в залі судових засідань № 1 в приміщенні Богуславського районного суду Київської області. Постановлено здійснювати розгляд кримінального провадження колегіально судом у складі трьох суддів: головуюча суддя: ОСОБА_1 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою колегії суддів Богуславського районного суду Київської області від 22 червня 2026 року у справі №358/714/25 обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на 2 місяці, до 22 серпня 2026 року включно. Заборонено ОСОБА_9 залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.00 години до 06.00 години наступного дня, з покладенням наступних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за першим викликом на визначений час до прокурора, суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду; утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до територіальних органів УДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну.

II. Клопотання учасників судового провадження.

24.07.2026 прокурору кримінальному провадженні - прокурор відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 через офіційну електронну адресу суду подала письмове клопотання про продовження строку застосування щодо ОСОБА_9 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці та покладення на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст.194 КПК України.

Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_9 обвинувачується в участі у злочинній організації та незаконному посіві й вирощуванні конопель з метою збуту (ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310 КК України). Раніше він також притягувався до кримінальної відповідальності за злочини у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. Прокурор зазначає, що наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме можливість: переховування від органів досудового розслідування та/або суду з огляду на тяжкість інкримінованих злочинів; незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення нового кримінального правопорушення.

На обґрунтування ризиків прокурор посилається на тяжкість обвинувачення, характер інкримінованої організованої злочинної діяльності, наявність зв`язків у кримінальному середовищі, відсутність офіційного працевлаштування та попередню кримінальну історію обвинуваченого. З огляду на викладене прокурор просить продовжити строк застосування щодо ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на два місяці з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

III. Позиція учасників судового засідання

1.Позиція прокурора.

У судовому засіданні 24.07.2026 прокурор ОСОБА_5 , підтримала клопотання про продовження строку застосування щодо ОСОБА_9 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці та покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, та просила суд його задовольнити.

2.Позиція обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_9 у судовому засіданні 24.07.2026 просив змінити застосований до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

3.Позиція захисника.

Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_14 , в судовому засіданні 24.07.2026 просила задовольнити клопотання обвинуваченого та змінити застосований щодо ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на більш м`який запобіжний захід особисте зобов`язання.

Інших клопотань та заперечень від учасників судового провадження не надходило.

VI. Положення закону, висновки та мотиви суду.

Оцінивши клопотання прокурора, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини 1 статті 333 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначено ч. 1 ст. 178 КПК України.

Домашній арешт, відповідно до ч. 1 ст. 181 КПК України, полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України).

За змістом ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії домашнього арешту не може перевищувати 2-х місяців, у разі необхідності він може бути продовжений в межах досудового розслідування, але не більше 6 місяців. Разом з цим законодавцем не вказаний максимальний строк домашнього арешту під час судового розгляду, який може продовжуватись до закінчення провадження.

У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

За змістом ч 3 ст. 199 КПК України, під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку застосування домашнього арешту суд з`ясовує, крім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують застосування запобіжного заходу.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до частини 5 статті 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий суддя, суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

З огляду на зазначені положення закону колегії суддів під час вирішення цього клопотання необхідно в межах його доводів розкрити питання: 1) кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 ; 2) наявності обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 3) наявності ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу; 4) наявності чи відсутності достатніх підстав вважати, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові, які виправдовують продовження дії запобіжного заходу; 5) наявності чи відсутності інших, більш м`яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України; 6) обов`язків з передбачених статтею 194 КПК України, які будуть покладені на обвинуваченого.

Щодо наявності достатніх підстав для подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту

Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь імовірності того, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК України, які перешкоджатимуть належному здійсненню кримінального провадження.

Водночас ризики, які були встановлені судом під час первинного застосування запобіжного заходу, не можуть вважатися такими, що автоматично та незмінно продовжують існувати протягом усього судового провадження. Під час кожного наступного вирішення питання про продовження запобіжного заходу суд повинен перевірити актуальність раніше встановлених ризиків, оцінити їх інтенсивність з урахуванням часу, що минув, процесуальної поведінки обвинуваченого та стадії кримінального провадження, а також з`ясувати, чи неможливо запобігти таким ризикам шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

За змістом частини третьої статті 199 КПК України необхідність продовження запобіжного заходу має бути підтверджена обставинами, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або виникли нові ризики. Отже, саме по собі посилання на обставини, які були враховані під час первинного застосування запобіжного заходу, без оцінки їх актуальності на час розгляду нового клопотання не є достатнім обґрунтуванням необхідності подальшого застосування домашнього арешту.

Суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої окремі форми обмеження свободи пересування, зокрема домашній арешт, залежно від інтенсивності встановлених обмежень можуть прирівнюватися до позбавлення свободи у розумінні статті 5 Конвенції, що вимагає ретельної перевірки їх законності, необхідності та пропорційності (п. 102104 рішення у справі Buzadji v. the Republic of Moldova).

Водночас ЄСПЛ наголошує, що обґрунтування застосування та продовження запобіжного заходу не може бути абстрактним і повинно підтверджуватися конкретними фактичними обставинами, а посилання лише на тяжкість обвинувачення чи формальне відтворення ризиків є неприпустимим (п. 41 рішення, зокрема у справах Ignatov v. Ukraine). Небезпека переховування має оцінюватися з урахуванням індивідуальних обставин особи і не може ґрунтуватися виключно на тяжкості можливого покарання.

Крім того, відповідно до §§ 77, 79 рішення Європейського суду з прав людини у справі Osypenko v. Ukraine, зі спливом часу для подальшого обмеження свободи особи необхідне наведення додаткових, конкретних та індивідуалізованих підстав, а посилання виключно на тяжкість обвинувачення або формальні ризики є недостатнім. Крім того, національні суди зобов`язані обґрунтовувати неможливість застосування альтернативних, менш суворих запобіжних заходів. Невиконання такого обов`язку свідчить про невідповідність втручання вимогам статті 5 Конвенції.

У цьому кримінальному провадженні запобіжний захід у вигляді домашнього арешту застосовується до ОСОБА_9 вже майже рік. Обмеження полягає в забороні залишати житло в нічний час доби з 22 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин наступного дня.

Протягом усього періоду застосування цього запобіжного заходу, ОСОБА_9 покладені на нього процесуальні обов`язки виконував належним чином. Відомостей про порушення ним умов домашнього арешту, неявку до суду без поважних причин, спроби переховування, незаконне спілкування зі свідками чи іншими обвинуваченими, перешкоджання судовому розгляду або вчинення нового кримінального правопорушення суду не надано.

Належне виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків не означає автоматичної відсутності будь-яких процесуальних ризиків, оскільки така поведінка певною мірою могла бути наслідком застосованого запобіжного заходу. Водночас бездоганне дотримання встановлених судом обмежень протягом тривалого часу є обставиною, яка підлягає обов`язковому врахуванню під час оцінки актуальності та інтенсивності ризиків і можливості їх нейтралізації менш обтяжливим запобіжним заходом.

Щодо ризику переховування обвинуваченого від суду

Прокурор обґрунтовує подальше існування ризику переховування насамперед тяжкістю висунутого обвинувачення та суворістю покарання, яке може бути призначене ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим.

Суд ураховує, що тяжкість можливого покарання є обставиною, яка може братися до уваги при оцінці ризику переховування. Однак така обставина не може бути єдиною та самодостатньою підставою для висновку про існування цього ризику протягом необмеженого часу. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 41 рішення у справі «Ignatov v. Ukraine», небезпека переховування не може оцінюватися виключно на підставі тяжкості можливого покарання, а доводи щодо існування відповідного ризику повинні бути підтверджені конкретними фактичними обставинами.

Матеріали, подані прокурором, не містять відомостей про те, що протягом одного року застосування домашнього арешту ОСОБА_9 намагався залишити місце проживання всупереч установленим обмеженням, ухилявся від суду, готувався до виїзду за межі України або вчиняв інші дії, які б свідчили про намір переховуватися.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених

Суд погоджується, що ризик незаконного впливу на свідків теоретично може зберігатися до моменту безпосереднього отримання судом їхніх показань. Водночас, як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 39 рішення у справі «Letellier v. France», навіть якщо на початкових стадіях кримінального провадження такий ризик може бути виправданим, із плином часу він зменшується і повинен підтверджуватися конкретними обставинами, які свідчать про його актуальність.

Водночас сам факт того, що не всі свідки допитані судом, не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку навести конкретні обставини, які свідчать про реальну можливість незаконного впливу саме з боку ОСОБА_9 .

Прокурор не повідомив про будь-які спроби обвинуваченого протягом дії запобіжного заходу встановити позапроцесуальний контакт зі свідками, схилити їх до зміни показань, погрожувати їм або іншим чином впливати на їхню поведінку.

Також прокурором не наведено конкретних даних про характер зв`язків ОСОБА_9 зі свідками, його можливості впливати на них або обставини, які свідчили б про підготовку чи намір здійснення такого впливу.

Отже, наведене прокурором обґрунтування переважно має загальний і припустимий характер та не підтверджує такої інтенсивності ризику, яка б вимагала подальшої заборони залишати житло в нічний час доби.

Запобігання можливому незаконному впливу може бути забезпечене шляхом покладення на обвинуваченого обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Домашній арешт у нічний час сам собою не виключає можливості спілкування особи за допомогою телефонного чи електронного зв`язку, а тому заборона такого спілкування є більш безпосереднім та належним засобом мінімізації відповідного ризику.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином

На час розгляду клопотання кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду. Досудове розслідування завершено, обвинувальний акт передано до суду. Водночас після заміни головуючого судді судовий розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону розпочато з початку, оскільки учасники судового провадження наполягали на цьому. На момент вирішення цього клопотання судом навіть не було здійснено короткого викладу обвинувального акта прокурором.

Разом із тим, сама по собі початкова стадія судового розгляду не свідчить про існування ризику перешкоджання кримінальному провадженню. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 59 рішення у справі «Becciev v. Moldova», ризик перешкоджання належному здійсненню кримінального провадження не може оцінюватися абстрактно, а має підтверджуватися конкретними фактичними обставинами.

Прокурор не навів у клопотанні конкретних відомостей про те, у який саме спосіб ОСОБА_9 може перешкодити кримінальному провадженню, не зазначив жодних фактичних даних, які б свідчили про намір чи можливість узгодження позицій з іншими учасниками провадження, приховування або спотворення доказів чи вчинення інших дій, спрямованих на перешкоджання судовому розгляду.

Протягом більш як року застосування домашнього арешту фактів перешкоджання ОСОБА_9 кримінальному провадженню судом не встановлено.

За таких обставин прокурором не доведено, що ризик перешкоджання кримінальному провадженню зберігається в такому ступені, який виправдовує подальше застосування домашнього арешту.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення

На обґрунтування цього ризику прокурор послався на організований та тривалий характер інкримінованої діяльності, її корисливий мотив, а також на відсутність у обвинуваченого офіційного працевлаштування та постійного доходу.

Однак характер висунутого обвинувачення стосується подій минулого та без додаткових фактичних даних не може автоматично свідчити про намір особи продовжувати злочинну діяльність у майбутньому. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 40 рішення у справі «Clooth v. Belgium», ризик вчинення нових правопорушень має бути реальним і підтверджуватися конкретними обставинами справи.

Відсутність офіційного працевлаштування чи підтвердженого доходу також не є достатньою самостійною підставою для висновку про високу ймовірність вчинення особою нового кримінального правопорушення (пункт 64 рішення ЄСПЛ у справі «Sulaoja v. Estonia»).

Таким чином, прокурором не доведено збереження цього ризику на рівні, який потребує подальшого застосування домашнього арешту.

Щодо можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу

Відповідно до частини першої статті 194 КПК України обов`язковою умовою застосування відповідного запобіжного заходу є доведення прокурором не лише наявності хоча б одного ризику, передбаченого статтею 177 КПК України, а й недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання такому ризику.

Отже, для продовження домашнього арешту недостатньо лише зазначити, що раніше встановлені ризики формально не зникли. Прокурор повинен обґрунтувати, чому на теперішній час саме заборона залишати житло в нічний період є необхідним і пропорційним засобом забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, та чому цієї мети неможливо досягти шляхом особистого зобов`язання із покладенням відповідних обов`язків.

Такий підхід повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який послідовно наголошує, що продовження обмеження свободи є виправданим лише тоді, коли національний суд переконливо обґрунтує не лише існування відповідних ризиків, а й неможливість їх ефективної нейтралізації шляхом застосування менш суворих запобіжних заходів. Невиконання цього обов`язку свідчить про непропорційність втручання у право на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 Конвенції (рішення «Osypenko v. Ukraine», «Buzadji v. the Republic of Moldova»).

Отже, суд доходить висновку, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути змінений на більш м`який запобіжний захід особисте зобов`язання, оскільки ризики, передбачені пунктами 3 та 5 частини першої статті 177 КПК України, які раніше були підставою для застосування домашнього арешту, з огляду на тривалість дії запобіжного заходу та належну процесуальну поведінку обвинуваченого втратили свою актуальність.

Водночас суд вважає, що ризик переховування обвинуваченого від суду, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, повністю не втратив своєї актуальності, оскільки усвідомлення тяжкості висунутого обвинувачення та можливості призначення покарання у разі доведення винуватості може спонукати обвинуваченого до ухилення від суду.

Разом із тим, інтенсивність цього ризику не є такою, що потребує подальшого застосування домашнього арешту, а належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпечена шляхом застосування особистого зобов`язання з покладенням відповідних процесуальних обов`язків.

З метою мінімізації встановленого ризику та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого суд вважає за необхідне змінити застосований до ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на особисте зобов`язання та покласти на нього строком на два місяці такі обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України:

- прибувати до прокурора та суду за кожним викликом;

- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає (перебуває) без дозволу прокурора або суду;

- утримуватися від спілкування зі свідками, та іншими обвинуваченими у даному кримінальному правопорушенні;

- здати на зберігання до територіальних органів УДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну.

На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 178, 179, 194, 196, 199, 331, 369372, 532 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту ОСОБА_9 відмовити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну застосованого до нього запобіжного заходу задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком на два місяці, тобто до 24 вересня 2026 року включно, обов`язки, передбачені частиною ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до прокурора та суду за кожним викликом;

- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу прокурора або суду;

- утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до територіальних органів УДМС України свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд та в`їзд в Україну.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

Ухвала суду в частині відмови в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту може бути оскаржена протягом п`яти діб з

дня її оголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: суддя ОСОБА_1

СуддяОСОБА_2 СуддяОСОБА_3