Рішення № 138550138, 27.07.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3915/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

судді Козирського Є.С.,

при секретарі Лепешенковій В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики

ВСТАНОВИВ:

12 червня 2026 року представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 суму заборгованості за договором позики від 31.03.2026 р. у розмірі 85 000 доларів США, а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 11 320,84 грн.; стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 понесені по справі судові витрати у розмірі 42 940 гривень, які складають 16 640 гривень судового збору та 26 300 гривень витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.03.2026 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики, згідно якого відповідач взяв у борг у позивача суму в розмірі 85 000 доларів США. Відповідно до умов договору, який складений у вигляді розписки відповідач зобов`язався повернути отриману суму в повному розмірі до 30.04.2026 р. В теперішній час на виконання умов Договору Позичальником не виконано взагалі своїх зобов`язань за даним Договором та не повернуто у будь-якому вигляді грошові кошти у розмірі 85 000 доларів США. В подальшому Відповідачем не виконано взагалі своїх зобов`язань за договором позики. Крім того, позивач вважає, що підлягає стягненню з відповідача сума основного боргу в розмірі 85 000 доларів США та відповідно до ст. 625 ЦК України, сума 3% річних в розмірі 11 014,87 грн, у зв`язку з невиконанням в строк основного зобов`язання, в зв`язку з чим станом на 05.06.2026 р. року утворилась заборгованість за договором позики від 31.03.2026 р., яку він просить стягнути на свою користь і яка складається з:

-сума заборгованості за договором в сумі 85 000 доларів США;

-3% річних від простроченої суми в розмірі 11 320,84 грн.;

Позивач та йог представник в судове засідання не з`явилися, надавши до свого позову письмове клопотання, в якому позивач позов підтримав у повному обсязі, просив суд слухати справу за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Надав до суду заяву, в якій зазначив, що позов визнає, просив підготовче судове засідання у справі та розгляд справи по суті провести без його участі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 червня 2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 07 липня 2026 призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні Овідіопольського районного суду Одеської області на 27 липня 2026 року на 15:00 год.

Враховуючи викладене, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2026 року між позивачем та відповідачем укладено Договір позики, згідно якого відповідач взяв у борг у позивача суму в розмірі 85 000 доларів США.

Положеннями Договору, який складений у вигляді розписки, передбачено, що відповідач зобов`язався повернути отриману суму в повному розмірі до 30.04.2026 р.

В теперішній час на виконання умов Договору Позичальником не виконано взагалі своїх зобов`язань за даним Договором та не повернуто у будь-якому вигляді грошові кошти у розмірі 85 000 доларів США.

Враховуючи вищевикладене та те, що станом на день подання позовної заяви Позичальником пропущено строк виконання зобов`язання за договором позики від 31.03.2026 р. в частині повернення Позикодавцю суми, отриманої ним відповідно до умов договору, а саме 85 000 доларів США, є правові підстави для стягнення суми заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ст. 1047 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

На підтвердження укладення договору відповідачем надано позивачу розписку, в якій зазначено, що відповідач взяв в борг у позивача суму в розмірі 85 000 доларів США та зобов`язується повернути суму до 30.04.2026 р.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вищевказаної розписки, вона написана самостійно без примушення, а отже відповідач, підписавши дану розписку, повністю розумів всі умови договору позики, його особливості.

Вказане свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України .

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У позовній заяві позивач просить стягнути суми заборгованості за договором позики в розмірі 85 000 доларів США.

Верховний Суд в правовому висновку зробленому у постанові Великої Палати від 16.01.2019 р. по справі №373/2054/16-ц зазначив, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку що вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості в іноземній валюті підлягає задоволенню.

Разом з тим у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 3% річних від простроченої суми в розмірі 11 320,84 грн. На підтвердження надав розрахунок заборгованості по сплаті 3% річних від простроченої суми.

У відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладені обставини стягненню із відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 31.03.2026 року в розмірі 85 000 доларів США та 3% річних у сумі 11 320,84 грн.

З наведених підстав суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Крім суми заборгованості за невиконання умов договору позики та суми 3% річних, з відповідача, на користь позивача, підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 640 гривень, що було підтверджено документально, а саме квитанцією про сплату судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то у позовній заяві представником позивача, у порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України, заявлено про надання протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 133, 141, 174, 213, 228, 229, 241-246, 258, 259, 263-268, 272, 273 ЦПК України ,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 суму заборгованості за договором позики від 31.03.2026 р. у розмірі 85 000 доларів США, а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 11 320,84 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 16 640 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: Є. С. Козирський