Рішення № 138549508, 20.07.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2227/26

Провадження № 2/496/2778/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі-ТОВ «Новий Колектор») звернулася до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №11.03.2020-100000091 від 11.03.2020 року в сумі 13250 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 11.03.2020 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11.03.2020-100000091, за умовами якого, позичальнику надано кредит у розмірі 13 000 грн., строком на 70 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 70% за 70 календарних днів користування кредитом.Відповідно до договору від 11.03.2020 року та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано позичальнику кредит у розмірі 13000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. В свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 17.12.2025 року, утворилась заборгованість у розмірі 13260 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 7800 грн.; заборгованість за відсотками - 5460 грн.06.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор» було укладено договір факторингу №СЦ-060824-13, відповідно до якого, ТОВ «Новий Колектор» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №11.03.2020-100000091 від 11.03.2020 року. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернулася до сулу з вказаним позовом.

ОСОБА_1 надала відзив на позову, в якому просила застосувати строк позовної давності до спірних правовідносин та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування відзиву зазначено, що згідно з матеріалами позову, кредитний договір укладено 11.03.2020 року. Після отримання кредиту відповідач жодних платежів не здійснювала, що означає, що позивач знав або повинен був знати про порушення свого права саме з моменту настання строку виконання зобов`язання. Таким чином, строк позовної давності сплив орієнтовно у 2023 році. Позов подано у 2026 році, тобто після спливу строку позовної давності. Позивач не надав належного розрахунку заборгованості та доказів правомірності нарахування суми боргу. Позивач сам звернувся з клопотанням про витребування доказів у банку, що свідчить про їх відсутність на момент подання позову. Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами, що суперечить вимогам ст. 12, 81 ЦПК України. Також відповідач просила суд врахувати, що вона є особою з інвалідністю II групи та має складне матеріальне становище.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, в прохальній частині позову просила справу розглянути за її відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, надала заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутності, позов не визнала.

Судом, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи в електронному вигляді через систему «Електронний суд», оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11.03.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір №11.03.2020-100000091 (кредитної лінії), відповідно до умов якого, товариство надає позичальнику кредит у сумі 13 000 грн., строком на 70 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 9100 грн. Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором S9259.

11.03.2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з паспортом споживчого кредиту.

ТОВ «Споживчий Центр» свої зобов`язання за договором виконало належним чином, що підтверджується квитанцією «Fondy», відповідно до якої, 11.03.2020 року грошові кошти у сумі 13 000 грн. були перераховані на картку №НОМЕР_1 .

Виконання ТОВ «Споживчий центр» своїх зобов`язань за договором підтверджується також листом АТ КБ «ПриватБанк» від 22.06.2026 року, відповідно до якого, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 та випискою за договором б/н за період з 11.03.2020 року по 13.03.2020 року, відповідно до якої, 11.03.2020 на картку надійшли грошові кошти у сумі 13 000 грн.

ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим заборгованість за кредитним договором становить 13260 грн., з яких: 7800 грн. - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 5460 грн. - прострочена заборгованість за відсотками, що підтверджується довідкою про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором № 11.03.2020-100000091 від 11.03.2020 року.

Відповідно до карточки субконто боржника, ОСОБА_1 частково здійснювала погашення заборгованості за договором №11.03.2020-100000091, а саме 24.03.2020 року у сумі 1820 грн., 2600 грн. та 15.04.2020 року у сумі 1820 грн. та 2600 грн.

ТОВ «Новий Колектор» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №11.03.2020-100000091, що підтверджується договором факторингу №СЦ-060824-13 від 06.08.2024 року, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Новий Колектор», реєстром боржників.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст. 509 ЦК України).

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналізуючи положення вищевказаного законодавства вбачається, що договір №11.03.2020-100000091 від 11.03.2020 було укладено в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему позикодавця, за допомогою електронного підпису, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Споживчий центр» (правонаступником є ТОВ «Новий Колектор») свої зобов`язання за укладеним кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним договором.

В порушення вимог Закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми в повному обсязі не повернула.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов`язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги взагалі.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання та підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ТОВ «Новий Колектор» заборгованості у розмірі 13260 грн.

Щодо доводів відповідача про пропуск строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність, відповідно до ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч.1, ч.5 ст. 261 ЦК України).

Верховний суд у постанові від 10.07.2024 року по справі №206/3045/23 роз`яснив, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (Розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-ІХ від 30.03.2020 року).

Тлумачення зазначених норм свідчить про те, що запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12. 2023 року у справі № 947/8885/21.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12.03.2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі, постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30.06.2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651.

Крім того, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

04.09.2025 року набув чинності закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, відповідно до якого, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Таким чином, з перехідних положень Цивільного кодексу Українивиключена норма, що зупиняла на час дії воєнного стану перебіг строків позовної давності.

02.03.2022 року Рада Суддів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, де зазначила, що процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.

Враховуючи встановлені обставини та те, що на території України було встановлено карантин (12.03.2020 року), а в подальшому введено воєнний стан (24.02.2022 року), суд вважає, що позивачем не пропущено строки позовної давності.

У зв`язку з чим, у застосуванні строку позовної давності до спірних правовідносин суд відмовляє.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а тому звільнена від сплати судового збору.

Отже, судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову у сумі 2662,40 грн. слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 512, 514, 525, 526, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 272, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (код ЄДРПОУ: 431702980, місцезнаходження: м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 13, офіс 601) заборгованість за кредитним договором №11.03.2020-100000091 від 11.03.2020 року в сумі 13 260 грн.

В іншій частині позовну заяву - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя М.Л. Пасечник