Рішення № 138547102, 27.07.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Справа № 480/2549/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гелети С.М.

за участю секретаря судового засідання Високос Я.С.

представника позивача Донець С.О.,

представника відповідача Сосновський В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Сумській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 28.04.2026 №4221/18282408-UA59060090000012687, № 4222/18282408-UA59060090000012687, №4223/18282408-UA59060090000012687, від 16.03.2026 №39379-2408-1813-UA59060090000012687, №39394-2408-1813-UA59060090000012687, від 06.05.2026 №3176848-2408-1813-UA59060090000012687.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення стосуються нарахування йому орендної плати за землю за 2022-2026 роки, однак він не є платником орендної плати за землю, оскільки земельні ділянки були отримані для ведення фермерського господарства та фактично використовується Фермерським господарством «Обрій-4» (далі ФГ «Обрій-4»), яке щомісячно сплачує орендну плату та подало до контролюючого органу декларацій з плати за землю за 2022-2026 роки, які була прийнята податковим органом. Фермерське господарство користується земельними ділянками, які перебувають у користуванні позивача, зареєстроване належним чином в якості юридичної особи, здійснює сплату відповідного податку, відтак нарахування земельного податку з фізичних осіб позивачу є протиправним, оскільки фізична особа, яка отримала у користування «для ведення фермерського господарства» земельні ділянки здійснює діяльність на цих землях не особисто, а через створену ним юридичну особу фермерське господарство.

Позивач зазначає, що в разі створення фермерського господарства саме таке господарство виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, через що повинен нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати, який виконується фермерським господарством у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує, зазначає, що використання земельних ділянок через створене платником ФГ «Обрій-4» не змінює статусу позивача як орендаря земельних ділянок та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.

Відповідач зауважує, що орендовані позивачем земельні ділянки перебували у фактичному користуванні ФГ «Обрій-4», проте останній не оформив належним чином передачу земельних ділянок фермерському господарству як землекористувачу.

Відповідач зазначає, що оскільки орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , тому саме на нього відповідно до положень пункту 288.2 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), покладено обов`язок щодо сплати орендної плати згідно з договорами оренди землі.

Відповідач вважає, що надані позивачем платіжні інструкції про сплату фермерським господарством орендної плати самі по собі не підтверджують факту зарахування коштів до бюджету або на рахунок орендодавця. Крім, того, податкова декларація ФГ «Обрій-4» приймається податковим органом автоматично, без оцінки дійсності фактичних платежів.

Відповідач зазначає, що навіть за наявності фактів здійснення платежів, визначальним є не лише факт сплати, а й його правильність з точки зору суб`єктного складу та процедури. У розглядуваному випадку податкові зобов`язання щодо сплати орендної плати за землю було нараховані за 2022-2026 роки на фізичну особу ОСОБА_1 , яка виступає орендарем земельних ділянок, натомість оплата здійснювалася фермерським господарством як юридичною особою, що не змінює обов`язку орендаря сплачувати орендну плату за землю. Оплата іншою особою не свідчить про належне виконання податкового обов`язку орендарем, оскільки порушено процедуру визначення та виконання такого обов`язку відповідно до вимог ПК України. Факт здійснення платежів без належного оформлення та суб`єктивної відповідності не змінює статусу платника податку і не є підставою вважати податковий обов`язок виконаним.

Представники сторін надали додаткові письмові пояснення із правовим обґрунтування своєї позиції по справі.

Вищезазначена справа розглядається за правилами загального позовного провадження. За клопотання учасників справи розгляд справи відбувався в режимі відео конференції.

Під час розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримував, просив суд їх задовольнити. Представник податкового орану проти позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджується, що 06 грудня 2017 року Позивач (Орендар) та ГУ Держгеокадастру у Сумській області (Орендодавець) уклали договір оренди землі.

Згідно з умовами цього договору Орендодавець надає на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 05.04.2016 року № 18-482\16-16-СГ, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 5923555600:03:001:0449 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення фермерського господарства розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області площею 36 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 квітня 2026 року орендарем земельної ділянки площею 36 га з кадастровим номером 5923555600:03:001:0449 зазначено ОСОБА_1 .

Позивачем зареєстровано фермерське господарство «ОБРІЙ-4» (код ЄДРПОУ 41227766), який користується земельними ділянками, наданими в оренду ОСОБА_1 , і в період з 2022- 2026 р.р. подавалося до податкового органу податкову звітність та сплачувалася орендна плата за землю за земельну ділянку кадастровий номер 5923555600:03:001:0449.

ГУ ДПС в Сумській області прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 28.04.2026 № 4221/18282408-UA59060090000012687,№ 4222/18282408-UA59060090000012687, №4223/18282408-UA59060090000012687, від 16.03.2026 №39379-2408-1813-UA59060090000012687, №39394-2408-1813-UA59060090000012687, від 06.05.2026 №3176848-2408-1813-UA59060090000012687.

Зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями нараховано ОСОБА_1 орендну плату за землю за період з 2022-2026 роки за земельну ділянку кадастровий номер 5923555600:03:001:0449.

Позивач не погодився із прийнятими спірними рішеннями, оскільки орендну плату нараховує та сплачує ФГ «Обрій-4», у зв`язку із чим звернувся до суду. Зазначає, що орендованою земельною ділянкою користується ФГ «ОБРІЙ-4», що підтверджується довідкою форми 20-ОПП від 30.05.2021р. (№ п/п 82); податковими деклараціями з плати за землю за 2022-2026рр.; додатком № 1-1 Відомості про наявність земельних ділянок до Податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи за 2022-2026рр.; звітом за 2022-2026рр. про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду № 29-сг (річна); звітом за 2022-2025рр. про посівні площі сільськогосподарських культур № 4- сг; платіжними інструкціями про щомісячну сплату орендної плати за землю ФГ «ОБРІЙ-4» згідно сум зазначених в податковій декларації з плати за землю (розділ ІІ розрахунок суми орендної плати за земельну ділянку 5923555600:03:001:0449; розділ ІІІ розрахунок (уточнення) податкового зобов`язання). ФГ «ОБРІЙ-4» вже сплатило орендну плату за землю за 2022-2026рр.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Статтею 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктами 14.1.73, 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 визначено, що: землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XII ПК України.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За правилами пунктів 288.1, 288.2, 288.3 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до пунктів 288.4, 288.6 статті 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.

Згідно зі статтею 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частиною другою статті 16 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 №161-XIV визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами 1, 2 статті 21 цього Закону передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).

Таким чином, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, тобто з дня державної реєстрації права оренди відповідно до договору оренди земельної ділянки. Сплата орендної плати є обов`язком орендаря, яке кореспондується з його правом користування земельною ділянкою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 №2009-XII (який втратив чинність 29.07.2003, з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» №973-IV, прийнятим 19.06.2003р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

Статтею 1 цього Закону визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Статтею 12 цього Закону визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України.

При цьому, можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 922/989/18, на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 року у справі №320/6885/23, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими, зокрема у постановах від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

Нормами Закону України «Про фермерське господарство» запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України «Про фермерське господарство» та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного суду, сформульованими у постанові від 30.06.2020 у справі № 927/79/19.

Тобто усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином у разі створення фермерського господарства саме таке фермерське господарство виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд, зокрема у постанові від 19.09.2024 у справі №320/6885/23, а також від 06.05.2026 у справі № 380/22794/24, які враховуються судом під час розгляду даної справи.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду при вирішенні даної справи.

Матеріалами справи підтверджується, що ФГ «Обрій-4» подало до податкового органу податкову декларацію з плати за землю за 2022-2026 роки, у якій розрахувало річну суму орендної плати за землю і такі декларації прийнято податковим органом.

ФГ «Обрій-4» сплатило до бюджету орендну плату за земельну ділянку та звітувало про нарахування таких зобов`язань за цією ділянкою, що не заперечується відповідачем, вносило до бюджету орендну плату за земельну ділянку та звітувало про нарахування таких зобов`язань за земельною ділянкою.

Частиною другою ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відповідачем нараховано позивачу зобов`язання з орендної плати за землю за 2022-2026 роки на підставі податкових повідомлень-рішень, ухвалених без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.

Стосовно стягнення на користь позивача витрати за надану правничу допомогу в розмірі 45000 грн., суд виходиться з наступного.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Донець С.О.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, а саме свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю, оренд на надання правничої допомоги, платіжна інструкція на суму 11250 грн., рахунок-фактура на суму 11250грн., договір про надання правничої допомоги та додаток №1 до договору.

На виконання умов договору, представником позивача було складено позовну заяву, представник позивача приймав участь в судових засіданнях. Тобто послуги, які були надані представником позивача є реальними та необхідними у цій справі.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.05.2021 року у справі №640/2076/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності тa необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що оцінені сторонами договору про правничу допомогу послуги на суму 45000 грн, є необґрунтованим та непропорційним до обсягу наданих послуг з урахуванням складністю справи.

Дослідивши зміст та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги, в аспекті складності та якості складених документів, суд дійшов висновку про завищення позивачем понесених ним судових витрат на правничу допомогу та вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат не є співмірною із наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, критеріям їх реальності та розумності. Крім того суд зазначає, що позовні вимоги в частині скасування спірних податкових повідомлень-рішень є аналогічними за підставами їх прийняття та мають відмінність лише щодо періоду нарахування орендної плати за землю, відтак складання позовної заяви не потребувало значного часу та значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи викладене та оцінивши всі аспекти даної справи, зокрема, досліджені судом докази, які були надані позивачем на підтвердження понесених позивачем витрат, суд вважає за необхідне зменшити заявлений представником позивача розмір судових витрат до суми 10000 грн, яка вочевидь яка є співмірною сумою відшкодування витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача з огляду на складність даної справи та виконану адвокатом роботу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 28.04.2026 № 4221/18282408-UA59060090000012687,№ 4222/18282408-UA59060090000012687, №4223/18282408-UA59060090000012687, від 16.03.2026 №39379-2408-1813-UA59060090000012687, №39394-2408-1813-UA59060090000012687, від 06.05.2026 №3176848-2408-1813-UA59060090000012687.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13 код ЄДРПОУ 43995469) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,і.к. НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 8111,63 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2026

Суддя С.М. Гелета