Ухвала суду № 138544145, 27.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

27 липня 2026 рокусправа № 260/4191/26

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Чаплик І.Д., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду (місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Загорська, 30; ЄДРПОУ: 35231455), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ЄДРПОУ: 26255795) в якому просить:

визнати протиправними дії Закарпатського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19 липня 2024 по 23 грудня 2025 року, допомоги на оздоровлення, доплати за вислугу років, в розмірі 50% від посадового окладу, а також, вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн;

зобов`язати Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3028 грн., а також: регіональний коефіцієнт у розмірі 1,1, щомісячної доплати за вислугу років, в розмірі 50% від посадового окладу та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, в розмірі одного посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року;

зобов`язати Закарпатський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2025 року, а саме в сумі 3028 грн., а також: регіональний коефіцієнт у розмірі 1,1, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 50% від посадового окладу, допомоги на оздоровлення за 2025 рік в розмірі одного посадового окладу та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2025 року по 23 грудня 2025 року;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Закарпатського окружного адміністративного суду у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2024 по 23.12.2025 (включно), допомоги на оздоровлення, доплати за вислугу років, в розмірі 50% від посадового окладу, а також, вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Закарпатський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2024 по 23.12.2025 (включно), допомоги на оздоровлення, доплати за вислугу років, в розмірі 50% від посадового окладу, а також, вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року та 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 адміністративну справу № 260/4191/26 за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та спонукання вчинити дії направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду для визначення суду, до підсудності якого віднесена ця справа.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2026 визначено підсудність щодо розгляду адміністративної справи № 260/4191/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та спонукання вчинити дії за Львівським окружним адміністративним судом.

Матеріали справи №260/4191/26 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду супровідним листом від 02.07.2026 №260/4191/26/25320/26 та зареєстровано судом 07.07.2026.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.07.2026 визначено суддю для розгляду справи Чаплик І.Д.

Ухвалою від 13.07.2026 позовну заяву залишено без руху з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду.

Позивач 22.07.2026 подав заяву про поновлення строку на звернення до суду, у якій зазначив, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум та сум, що належать працівникові при звільненні (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, грошового атестата тощо. З огляду на не одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, відлік строку звернення до суду не розпочався.

Відповідач 22.07.2026 подав до суду заяву, у якій просив долучити до матеріалів справи документи на підтвердження одержання позивачем при звільненні письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні та про складові суддівської винагороди, а також на підтвердження відсутності матеріальних, майнових, фінансових та інших претензій до Закарпатського окружного адміністративного суду станом на 23.12.2026.

Позивач 23.07.2026 подав до суду заперечення, у яких вказав, що письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні повинно містити інформацію про окремі види виплат, суми нарахувань та суми виплат, а саме: розподіл за видами виплат (окремо для кожного типу): основна заробітна плата (за відпрацьовані дні поточного місяця); додаткова заробітна плата (надбавки, премії тощо); компенсація за невикористану відпустку (якщо є дні щорічної чи інших відпусток); вихідна допомога (якщо її нарахування передбачено законом або трудовим договором); інші заохочувальні та компенсаційні виплати, на які працівник має право, а також, суми у розрізі виплат: нарахована сума по кожному виду виплати; суми податків і зборів, які з них утримано (наприклад, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір); сума до фактичної виплати «на руки» по кожній позиції та загальний підсумок остаточного розрахунку.

Перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до таких висновків.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, Верховний Суд України у постанові від 17 липня 2015 року у справі №21-8а15 вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі.

Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частину другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 та від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22.

Як зазначено у позовній заяві, позивач просить зобов`язати відповідача, зокрема, здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 19.07.2024 до 23.12.2025 виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформував правовий висновок, за яким якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Також Судова палата у вказаній постанові дійшла висновку, що моментом настання події, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду, є набуття позивачем достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що може виражатися, зокрема, у врученні позивачеві письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні (грошового атестата чи іншого документа, що містить відповідні відомості).

З матеріалів справи судом встановлено, що предметом спору у справі, що розглядається, є нарахування суддівської винагороди, спірні правовідносини щодо якої виникли після 19.07.2022. Позивача було звільнено з посади судді рішенням Вищої ради правосуддя від 23.12.2025 №2780/0/15-22 у зв`язку з поданням заяви про відставку, та після звільнення йому було вручено письмове повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні від 24.12.2025 №38.

Проте, позивач звернувся до суду лише 11.06.2026.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз усіх вищевказаних норм КАС України дає підстави стверджувати про обов`язок суду з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Позивач обґрунтовує поважність пропуску строку на звернення до суду тим, що ним не було отримано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, при звільненні з посади судді та відрахуванні позивача із штату Закарпатського окружного адміністративного суду останньому були вручені: повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 24.12.2025 №38, з яким позивач ознайомився 24.12.2025 під особистий підпис; довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 25.12.2026 №39; довідка про заробітну плату від 23.12.2025 №36; довідка про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці від 16.01.2026 №2, яку позивач отримав 26.01.2026 під особистий підпис.

Позивач зазначає, що вказані документи не містять точних відомостей про порядок нарахування і виплати йому суддівської винагороди, щодо якої виник спір, тому не можуть вважатися належними повідомленнями про нараховані і виплачені йому суми при звільненні.

Верховний Суд в контексті застосування частини другої статті 233 КЗпП України та правового висновку, висловленого у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 неодноразово зазначав, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. При цьому чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа та способу його доведення. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплат, які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати заробітної плати (грошового забезпечення) та з яких працівник може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у колишнього працівника виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності / відсутності порушеного права щодо належних виплат.

Такий правовий висновок було викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09.07.2026 у справі №240/15605/25.

Поряд із цим суд зазначає, що хоч наявне письмове повідомлення від 24.12.2025 №38 і містить інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, однак обсяг відомостей, які у ньому відображені, дійсно не містять відомостей про нараховану і виплачену суддівську винагороду з 19 липня 2024 по 23 грудня 2025 року, допомоги на оздоровлення, доплати за вислугу років, вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, як і не містить відомостей про врахований під час їхнього обчислення розмір прожиткового мінімуму. Покликаючись на вказану обставину позивач вважає, що оскільки його не було належним чином ознайомлено з складовими сум, нарахованих та виплачених йому коштів при звільненні, строк на звернення до суду ним не пропущено.

Проте суд наголошує, що частина друга статті 233 КЗпП України чітко пов`язує момент початку відліку строку на звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказане норма є чіткою та однозначною, а правової норми, яка б зобов`язувала відповідача при звільненні позивача видавати йому документ іншого змісту (з іншими відомостями), як і норми, яка б пов`язувала початок відліку строку на звернення до суду у подібних правовідносинах з іншою подією, вказаний нормативний акт не містить.

Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, суд в контексті доводів позивача щодо дотримання ним строку на звернення до суду зазначає, що період з моменту ознайомлення його з письмовим повідомленням (24.12.2025) до моменту звернення його до суду (11.06.2026), за доводами позивача, не повинен охоплюватися частиною другою статті 233 КЗпП України чи іншою правовою нормою. Отже, це проміжок часу, протягом якого поведінка заявника перебуває поза строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, та не впливає на його перебіг.

Проте суд зазначає, що подібний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України призводить до того, що позивач, отримавши на руки документ, що за своєю суттю підпадає під визначення «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні» у значенні, вжитому в частині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому документі відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку у будь-який момент часу звернутися до суду із позовною заявою із покликанням на те, що оскільки йому не було вручено документ про повну суму нарахованої суддівської винагороди у спірний період, то відповідно строк на звернення до суду не розпочався і порушений позивачем не був.

Із цього приводу суд уважає за потрібне зазначити, що Верховний Суд ані в складі Судової палати, ані в складі відповідних колегій суддів, не робив висновків, які б дозволяли застосовувати цю правову норму саме у такий спосіб. Подібне тлумачення надто розширює її нормативний зміст, дозволяє поширювати дію частини другої статті 233 КЗпП України на правовідносини, які нею не охоплюються, та нівелює саму суть строкового обмеження звернення до суду трьома місяцями.

Отже, відповідаючи на аргументи позивача суд зазначає, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас у матеріалах справи наявні докази вручення позивачеві документа, що містить відомості про нараховану і виплачену заробітну плату (грошове забезпечення) при звільненні, то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому при звільненні сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, а не зазначення у вказаному документі відомостей про нараховану і виплачену заробітну плату не може слугувати причиною для переривання строку на звернення до суду з метою подальшого початку відліку його заново або для висновку про те, що відлік вказаного строку не розпочався. При цьому, в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем відповідного документа до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.

Подібний за змістом правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2026 у справі №520/25416/25.

Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.

Оскільки як уже встановлено судом, позивача було звільнено з посади судді рішенням Вищої ради правосуддя від 23.12.2025 №2780/0/15-22, йому було вручено письмове повідомлення про нараховані і виплачені йому суми при звільненні 24.12.2025 за №38, відповідно останнім днем строку на звернення до суду є 24.03.2026, проте позивач звернувся до суду із позовом 11.06.2026, тобто із порушенням строку на звернення до суду. При цьому подане позивачем клопотання про поновлення строку на звернення до суду не містить об`єктивних причин, які б могли слугувати підставами для його поновлення, а зводиться лише до доводів про те, що відлік вказаного строку не розпочався, з приводу чого судом вже було зазначено про помилковість таких доводів позивача.

Суд зазначає, що поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача.

У справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України).

Згідно з частини 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Особа, яка має намір подати позовну заяву, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, строку її подання тощо, проте, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вказаних вимог процесуального закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки позивачем був пропущений строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про поновлення пропущеного строку не містить доказів про об`єктивні причини його пропуску, вказане зумовлює висновок про повернення позовної заяви на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.

Оскільки позивачем не долучено доказів сплати судового збору або понесення інших витрат, пов`язаних із поданням позову до суду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 171, 241, 243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд

постановив:

визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та відмовити у задоволенні клопотання про його поновлення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Закарпатського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - повернути позивачеві.

Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України шляхом подання апеляційної скарги у п`ятнадцятиденний строк з дати складання ухвали.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна