Рішення № 138543939, 24.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Львівсправа № 380/15399/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з часу призначення пенсії, тобто з 01 січня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20 відсотків за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з часу призначення пенсії, тобто з 01 січня 2025 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01 січня 2025 року йому призначено пенсію за вислугу років. Позивач має статус особи, що проживає на території населеного пункту, якому наданого статус гірського, та має право на пільги, визначені частиною другою статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а саме на збільшення пенсії на 20 відсотків. Однак з часу призначення пенсії, а саме з 01 січня 2025 року, відповідач не збільшив його пенсію на 20 відсотків, у зв`язку з чим позивач за захистом свого порушеного права звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, розмір державних пенсій збільшується на 20 відсотків. Однак, відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році частина друга статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 липня 2025 року № 793 особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення: фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського; не перебуває за кордоном; не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України. З 01 січня 2025 року позивачу призначено пенсію за вислугу років згідно з поданою ним заявою від 01 січня 2025 року та документами. Розмір пенсійної виплати з 01 січня 2025 року становить 10384,25 грн, а саме 10360,63 грн розмір пенсії за віком; 23,61 грн доплата за 1 рік понаднормового стажу. Водночас з 01 січня 2025 року внесено зміни в алгоритм встановлення підвищення за проживання на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Проте програмним забезпеченням на сьогодні ще не визначено порядок та розміри встановлення підвищень за проживання на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Після розроблення програмного забезпечення особові рахунки одержувачів пенсій, яким встановлено підвищення за проживання на території населеного пункту, якому надано статус гірського, будуть переглянуті та доопрацьовані. Отже, пенсія позивача обчислена правильно та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 30 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 16 вересня 2024 року Боринською селищною радою Самбірського району Львівської області, ОСОБА_1 має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

З 01 січня 2025 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (залізничники, водії вантажівок на шахтах та кар`єрах), що підтверджується Перерахунком пенсії позивача від 22 травня 2025 року та не заперечується сторонами. У вказаному Перерахунку зазначено, зокрема, що позивач проживає в гірському населеному пункті з 16 вересня 2024 року.

Зі змісту Перерахунку пенсії позивача від 22 травня 2025 року слідує, що пенсія позивача не збільшена на 20 відсотків за проживання у гірській місцевості відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

09 квітня 2025 року позивач звернувся на Урядову «гарячу лінію» щодо збільшення його пенсії на 20 відсотків за проживання у гірській місцевості відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Листом від 23 квітня 2025 року № 8795-8832/Н-52/8-1300/25 відповідач повідомив позивача у відповідь на його звернення від 09 квітня 2025 року про те, що відповідно до статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, розмір державних пенсій збільшується на 20 відсотків. Однак відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році частина друга статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тож, тимчасово, до видання відповідної постанови, підвищення особам, які проживають в населених пунктах, яким надано статус «гірський», не встановлюється. Розмір пенсійної виплати з 01 січня 2025 року становить 10384,25 грн, а саме 10360,63 грн розмір пенсії за віком; 23,61 грн доплата за 1 рік понаднормового стажу. Нарахування та виплата пенсії проводиться відповідно до норм чинного пенсійного законодавства згідно з поданими документами.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати з 01 січня 2025 року підвищення до пенсії у розмірі 20 відсотків за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01 січня 2025 року із збільшенням пенсії на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Отже, з 01 січня 2004 року Закон № 1058 є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України.

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Своєю чергою, згідно з пунктами 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому разі розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.

Так, статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років, зокрема робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар`єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи (пункт «а»).

Закон України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (далі Закон № 56/95-ВР) встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

За змістом частини першої статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 56/95-ВР розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, законодавець визначив право особи на збільшення пенсії на 20 відсотків у тому разі, коли особа, яка її отримує, проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, під час призначення до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Суд встановив, що під час звернення за призначенням пенсії позивач надав відповідачу посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 16 вересня 2024 року Боринською селищною радою Самбірського району Львівської області, відповідно до якого він має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

З 01 січня 2025 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, позивач, як особа, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, що підтверджується відповідним посвідченням, має право відповідно до частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР на збільшення розміру призначеної пенсії на 20 відсотків.

Однак, відповідач під час призначення пенсії позивачу не збільшив її розмір відповідно до частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР на 20 відсотків, мотивувавши таку поведінку у листі від 23 квітня 2025 року № 8795-8832/Н-52/8-1300/25 тим, що відповідно до прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у 2025 році частина друга статті 6 Закону № 56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тож тимчасово, до видання відповідної постанови, підвищення особам, які проживають в населених пунктах, яким надано статус «гірський», не встановлюється.

Оцінюючи вказану поведінку відповідача, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через закон про Державний бюджет України.

У рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі № 240/722/20, в якій зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, зокрема й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, під час прийняття закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Суд зазначає, що закон України Про Державний бюджет України є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулювальне призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Слід також звернути увагу на зміст пункту 6 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до якого у 2025 році частина друга статті 6 Закону № 56/95-ВР застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст передбаченої ним норми спеціального закону, надаючи Уряду України повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах.

Проте, на час звернення позивача за призначенням пенсії (01 січня 2025 року) Кабінет Міністрів України не видав жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Внаслідок цього позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично був позбавлений гарантованого йому частиною другою статті 6 Закону № 56/95-ВР права на підвищення розміру призначуваної пенсії на 20 відсотків.

Це суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушує права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема у рішенні від 09 липня 1998 року № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про Державний бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17 квітня 2018 року у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства у спосіб прийняття закону про Державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про Державний бюджет.

Верховний Суд у справі № 640/9677/20 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відсутність затвердженого Урядом України порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільнявся від обов`язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення позивача за призначенням пенсії.

Водночас суд також ураховує, що вже станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 02 липня 2025 року № 793 «Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», у 2025 році (далі Постанова № 793), якою Уряд України установив, що:

- особам, яким встановлено статус громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, у 2025 році щомісяця надається доплата, зокрема до пенсії у розмірі, визначеному відповідно до частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР;

- особі, яка вперше звертається за призначенням пенсії або державної допомоги, доплата встановлюється, якщо особа на дату звернення:

фактично проживає не менше шести місяців підряд або працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського;

не перебуває за кордоном;

не сплачує (не сплачують на користь неї) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в іншому населеному пункті, крім населеного пункту, якому надано статус гірського (крім осіб, які фактично проживають в населеному пункті, якому надано статус гірського), що підтверджується документально особою та/або на підставі інформації, наданої органами Пенсійного фонду України.

Отже, Постанова № 793, по суті, лише визначає механізм підтвердження факту проживання, роботи чи навчання особи на території гірського населеного пункту та не містить положень, які б обмежували або скасовували право такої особи на відповідні соціальні гарантії, зокрема на збільшення розміру пенсії на 20 відсотків.

У відзиві на позовну заяву відповідач повідомляє, що після розроблення програмного забезпечення особові рахунки одержувачів пенсій, яким встановлено підвищення за проживання на території населеного пункту, якому надано статус гірського, будуть переглянуті та доопрацьовані.

Однак, станом на час ухвалення цього судового рішення відповідач не надав суду жодних доказів ухвалення рішення щодо вирішення питання нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 січня 2025 року із збільшенням її розміру на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону № 56/95-ВР, за результатами перегляду та доопрацювання відповідно до положень Постанови № 793, тому вказані аргументи відповідача є безпідставними.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати пенсії позивачу з 01 січня 2025 року із збільшенням пенсії на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою належного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01 січня 2025 року (з дати призначення) із збільшенням пенсії на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні», та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл суд не здійснює.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року із збільшенням пенсії на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року із збільшенням пенсії на 20 відсотків, як особі, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, відповідно до частини другої статті 6 Закону України від 15 лютого 1995 року № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні», та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 24 липня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна