Рішення № 138539402, 28.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/15379/26

Провадження № 2/127/4427/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди. Свій позов мотивувала тим, що їй 06 липня 2022 року було встановлено ІІ групу інвалідності. 19 липня 2022 року вона звернулася до ГУ Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності, однак рішенням від 25 липня 2022 року їй відмовлено в призначені пенсії за відсутності необхідного страхового стажу, так як до її страхового стажу не зараховано період роботи з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року, оскільки запис дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року потребує підтвердження факту роботи довідкою про роботу. Позивач зазначає, що вона неодноразово зверталася до Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області з заявами про призначення пенсії та зарахування певних періодів роботи, так як їй попередньо відмовляли в їх зарахуванні. Рішенням ГУ ПФУ у Луганській області від 25 серпня 2022 року їй відмовлено в призначені пенсії та не зараховано до страхового стажу період роботи з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки він виданий з порушенням інструкції.

13 липня 2023 року позивачці встановлено ІІІ групу інвалідності.

Рішенням ГУ ПФУ у Полтавській області від 19 жовтня 2023 року їй відмовлено в призначенні пенсії та не зараховано до страхового стажу період роботи з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

Аналогічне рішення винесло 23 жовтня 2023 року і ГУ ПФУ у Харківській області.

08 липня 2024 року позивач в чергове звернулася до ГУ ПФУ у Хмельницькій області та рішенням ГУ ПФУ у Рівненській області їй не зараховано до страхового стажу періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, оскільки відсутній переклад печатки на українську мову та повідомлено, що іноземні документи повинні мати офіційний переклад українською мовою із засвідченням перекладу нотаріально; з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

ГУ ПФУ в Хмельницькій області листом від 30 серпня 2024 року повідомило, що до страхового стажу не зараховані періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, згідно архівної довідки Республіки Вірменії, оскільки відсутній її переклад; з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки запис внесено в дублікат трудової книжки 15 вересня 2000 року.

04 грудня 2024 року позивач вкотре звернулася із заявою про призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року їй відмовлено у призначені пенсії у зв`язку з відсутності необхідного трудового стажу та не зараховано до страхового стажу періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, оскільки відсутній переклад печатки на українську мову та повідомлено, що іноземні документи повинні мати офіційний переклад українською із засвідченням перекладу нотаріально; з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року згідно трудової угоди від 20 квітня 2000 року, оскільки не підтверджено індивідуальними відомостями про зареєстровану особу, та з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року по дублікату трудової книжки від 15 вересня 2000 року, оскільки період початку трудової діяльності раніше дати видачі трудової книжки.

Позивач вказує, що їй завдано моральну шкоду неправомірної бездіяльністю відповідача, що виразилося у відмові розглядати її звернення про призначення пенсії, в результаті чого було порушено її нормальний режим лікування й відпочинку, вона змушена замість того, щоб лікуватися витрачати свій вільний час та кошти на захист порушеного права. Зазначає, що вона зазнала психологічного напруження, розчарування та незручностей, нервувалася, що призвело до погіршення здоров`я.

При цьому вказує, що факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено рішенням суду. Так, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, яке залишене в силі судом апеляційної інстанції, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року та зобов`язано ГУ ПФУ у Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу позивача періоди: з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 року по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року.

На даний час рішення суду не виконане. Вона не отримує щомісячно належну пенсію.

Позивач наголошує, що протиправність бездіяльності відповідача встановлена рішенням суду, сам факт наявності такого рішення суду здатний призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність. Просила стягнути з державного бюджету в рахунок відшкодування моральної шкоди 200000,00 грн.

27 травня 2026 року Головне управління ПФУ у Вінницькій області надало відзив на позов та, заперечуючи щодо задоволення позову, вказує, що в даному випадку має місце незгода позивача з порядком виконання рішення суду. Звертає увагу, що саме на позивача покладається обов`язок доказування спричинення моральної шкоди, її розмір та інші обставини. Враховуючи відсутність доказів, які б встановлювали причинно-наслідковий зв`язок між виконанням судового рішення, ухваленого на користь позивача, та понесеною моральною шкодою, тому позов не підлягає задоволенню. При цьому вказує, що незгода позивача, як держава врегулювала відносини з приводу виконання рішення не може слугувати аргументом протиправності дій суб`єкта владних повноважень та уникнення встановленого обов`язку. Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження порушення прав і свобод позивача з ігнорування неодноразових заяв про призначення пенсії, а опис щоденних страждань не вказує, що такі дії знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку з протиправними діями відповідача при розгляді даного питання. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключно підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки остання повинна бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами (а.с.40-47).

08 червня 2026 року позивач надала відповідь на відзив, іменувавши її запереченнями, та вказує, що відповідач не спростовував фактів, викладених в позовній заяві, протиправність рішення відповідача встановлено судовим рішення, та сам факт такого рішення суд здатний призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалістю невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю звернення до суду та неможливістю здійснювати щоденну діяльність. Саме ж відновлення її становища, яке існувало до порушення її прав, не може компенсувати немайнові втрати (а.с.51-52).

16 червня 2026 року Головне управління ПФУ у Вінницькій області надало свої заперечення, які за своїм змістом є аналогічними відзиву на позов (а.с.84-92).

10 червня 2026 року Головне управління ПФУ у Хмельницькій області надало відзив та вказує, що на виконання рішення суду станом на грудень 2025 року нараховано доплату в сумі 38291,29 грн. Посилаючи на норми цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди, вказують, що позивачкою не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також належних та допустимих доказів на підставі яких можна було дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями та вини відповідача в її заподіянні, а тому в задоволенні позову слід відмовити. Окремо звертає увагу, що питання щодо неотримання щомісячно належної пенсії та невиплати коштів у повному обсязі має вирішуватися в порядку судового контролю (а.с. 62-74).

02 липня 2026 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив, де остання вказує, що відзив не спростовує протиправних дій Головного управління ПФУ у Вінницькій області, які встановлені судовим рішення. Протиправність відповідача встановлена судовим рішенням, тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудженню компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права. Також звертає увагу, що всупереч діючого законодавства призначену пенсію ПФУ не виплачує щомісяця, чим продовжуються страждання та митарства по даний час (а.с.101-103).

Відповідач Головне управління ПФУ у Хмельницькій області своїм правом на заперечення не скористалося.

Позивач додатково у заяві, що надійшла до суду 19 червня 2026 року, також просила зобов`язати Головне управління ПФУ у Хмельницькій області виплачувати поточну пенсію по інвалідності, однак вказану заяву суд не бере до уваги, зважаючи, що сторона позивача вправі змінити предмет позову шляхом доповнення новими вимогами в підготовчому засіданні в порядку, визначеному ч.5 ст.49 ЦПК України, однак позивач цих вимог не дотрималася. Водночас суд звертає увагу, що спір стосовно недоотримання суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, однак подала заяву та просила розгляд справи провести у її відсутність, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник відповідача Головного управління ПФУ у Вінницькій області у судове засідання не з`явився. 20 липня 2026 року до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача та відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача Головного управління ПФУ у Хмельницькій області у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, також подав заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №040762 від 06 липня 2022 року, позивачу встановлено другу групу інвалідності на строк до 01 серпня 2023 року. Огляд інваліда - вперше.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 133544 від 13 липня 2023 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності загального захворювання довічно.

19 липня 2022 року вперше та повторно 16 серпня 2022 року, 26 вересня 2022 року, 02 жовтня 2023 року, 17 жовтня 2023 року та 08 липня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до пенсійного органу із заявами про призначення пенсії, однак пенсійними органами прийняті рішення від 25 липня 2022 року, від 25 серпня 2022 року, від 30 вересня 2022 року, від 10 жовтня 2023 року, від 23 жовтня 2023 року, 15 липня 2024 року про відмову у призначенні їй пенсії по інвалідності у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Відомостей про оскарження цих рішень матеріали справи не містять та позивач про це не також не вказує.

04 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 10 грудня 2024 року № 222650005535 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дані обставини встановлені рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в справі №560/440/25, тому відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 222650005535 від 10 грудня 2024 року; зобов`язано Головне управління ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року та призначити їй пенсію по інвалідності з 04 грудня 2024 року.

Згідно листа Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 15 грудня 2025 року №17693-16842/Б-02/8-2200/25 на виконання рішення суду ОСОБА_1 з 04 грудня 2024 року призначено пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та станом на грудень 2025 року нараховано доплату в сумі 38291,29 грн, у т.ч. за період з 04 грудня 2024 року по 29 жовтня 2025 року в розмірі 32019,29 грн (минула заборгованість перерахованих сум пенсій за рішенням суду за період з дати набрання рішенням законної сили) та з перерахованих сум пенсій з рішенням суду з дати набрання рішенням законної сили з 30 жовтня 2025 року по 31 грудня 2025 року в сумі 6272,00 грн (поточна заборгованість). Також повідомлено, що виплата коштів, нарахованих на виконання рішення суду буде здійснюватися з урахуванням Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, та в межах затверджених бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

29 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління ПФУ у Хмельницькій області із заявою про роз`яснення причин неперерахування щомісячно призначеної їй пенсії.

Листом Головного управління ПФУ у Хмельницькій області від 11 травня 2026 року №12502-9650/Б-05/8-2200/26 повідомлено, що на виконання рішення суду позивачу нарахована пенсія за період з 04 грудня 2025 року по 29 жовтня 2025 року в сумі 32019,29 грн (минула заборгованість). З дати набуття законної сили у справі №560/440/25 щомісячно розраховується поточна заборгованість, яка включається до переліку в електронній пенсійній справі на кожне перше число місяця, сума якої за період з 30 жовтня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 22566,00 грн. З урахуванням виділених коштів на поточний рахунок позивача, відкритий у АТ КБ «Приватбанк» перераховано частину нарахованих коштів на виконання рішення суду:

- у грудні 2025 року 2465,91 грн (минулої заборгованості) та 3234,00 грн (поточної заборгованості);

- у лютому 2026 року 103,00 грн (минулої заборгованості) та 1211,50 грн (поточної заборгованості);

- у березні 2026 року 101,00 грн (минулої заборгованості) та 1193,50 грн (поточної заборгованості);

- у квітні 2026 року 100,00 грн (минулої заборгованості) та 1088,50 грн (поточної заборгованості.

Згідно довідки Головного управління ПФУ в Хмельницькій області від 11 травня 2026 року №12502-9650/Б-05/8-2200/26 розмір пенсії призначеної рішенням суду за період з 04 грудня 2024 року по травень 2026 року становить у загальному розмірі 54585,29 грн, сума виплаченої пенсії за цей самий період 0,00 грн, розмір доплати, який підлягає виплаті при надходженні відповідного фінансування за цей самий період 54585,29 грн. При цьому також зазначено, що з дати набрання законної сили у справі №560/440/25 щомісячно розраховується поточна заборгованість, яка включається до переліку в електронній пенсійній справі на кожне перше число місяця, сума якої за період з 30 жовтня 2025 року по 31 травня 2026 року складає 22566,00 грн. З урахуванням виділених коштів на зазначені цілі на поточний рахунок ОСОБА_1 відкритий в АТ КБ «Приватбанк», перераховано частину нарахованих коштів на виконання рішення суду в сумі 9497,41 грн.

Звертаючись до суду з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області, позивач просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь 200000,00 грн моральної шкоди спричиненої неправомірною бездіяльністю відповідача, що виразилася у відмові розглядати звернення про призначення пенсії по інвалідності.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1166 ЦК).

З огляду на норми статей 1166, 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: а) наявність моральної шкоди як наслідку порушення прав або посягання на інші блага; б) неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; г) вина заподіювача шкоди. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт та в інших випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1173 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року в справі №920/715/17 виснувала, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Слід також зазначити, що відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів).

Як установлено судом ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи та неодноразово зверталася до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії у зв`язку з інвалідністю, однак їй було відмовлено. Позивачка оскаржила лише рішення від 10 грудня 2024 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області № 222650005535 від 10 грудня 2024 року; зобов`язано Головне управління ПФУ в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 10 квітня 1984 року по 17 січня 1985 року, з 13 лютого 1995 по 10 жовтня 1998 року, з 01 квітня 2000 року по 30 вересня 2000 року та призначити їй пенсію по інвалідності з 04 грудня 2024 року.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, як вказувалося, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази.

У даній справі в силу положень ч.4 ст.82 ЦПК України рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року в справі № 560/440/25 має преюдиційне значення у цій справі, оскільки вказаним судовим рішенням встановлено факт протиправності рішення відповідача і вказана обставина належала до предмета доказування та безпосередньо досліджувалася і встановлювалася судом, що відображено в мотивувальній частині судового рішення. При цьому за результатами вирішення спору по суті суд визнав протиправним рішення відповідача щодо неврахування певних періодів роботи до страхового стажу та визнав право позивача на призначення пенсії з 04 грудня 2024 року.

В результаті такого неправомірного рішення права позивача були порушені, що призвело до душевних страждань, особа тратила зусилля на відновлення своїх прав, а тому суд дійшов висновку, що позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Доводи органів Пенсійного фонду, що позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено порушення прав позивача внаслідок прийняття протиправного рішення. Такі дії відповідача безумовно негативно впливають на моральний стан позивачки та призводять до душевних страждань.

Само по собі відновлення становища позивачки, яке існувало до порушень її прав шляхом ухвалення судом рішення на користь останньої про визнання протиправними рішень та зобов`язання вчинити певні дії, не може компенсувати ОСОБА_1 її немайнових втрат. Вона була змушена самостійно доводити порушення своїх законних прав щодо призначення пенсії шляхом звернення до управління Пенсійного фонду, яке, як компетентний орган, уповноважений державою на призначення, перерахунок та виплату пенсій, повинно було вжити відповідних заходів для забезпечення дотримання прав позивача, проте не виконало покладених на нього обов`язків, чим допустило порушення прав позивачки на призначення пенсії.

Надалі, з огляду на протиправне рішення відповідача, позивачка була змушена оскаржувати дії цього органу в порядку адміністративного судочинства. Протягом цього часу вона була змушена витрачати свої зусилля, відчувати безпорадність та пригніченість від дій державного органу, який має належно виконувати покладені на нього обов`язки.

Твердження відповідача про відсутність причинно-наслідкового зв`язку суд не бере до уваги, оскільки якби не протиправна бездіяльність органу по неврахуванню відповідного страхового стажу, яка встановлена судовим рішенням, що набрало законної сили, то позивач набула би право на призначення їй та отримання пенсії з дати звернення без додаткових зусиль та не була б позбавлена матеріального забезпечення та соціального захисту. Не призначення пенсії вчасно це позбавлення людини джерела існування, що за практикою ЄСПЛ прирівнюється до порушення права власності.

Наведене є достатніми доказами того, що позивачці завдано моральної шкоди.

Щодо її розміру, то слід зазначити, що відповідно до ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Визначаючись щодо її розміру, судом враховується характер завданої шкоди та тривалість її заподіяння, глибину душевних страждань, яких зазнала позивачка унаслідок дій державного органу, та переживання, час, витрачений на захист своїх прав, обставини справи, та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково в розмірі 5000,00 грн.

Разом із тим позивачка не довела належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральної шкоди у заявленому розмірі. Сам факт протиправності дій відповідача не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди саме у заявленому позивачкою розмірі. При цьому слід зауважити, що судом встановлена протиправність лише одного рішення органу. Крім того, не знайшли свого підтвердження і доводи позивача, що стан її здоров`я погіршився саме з-за бездіяльності органів пенсійного фонду при призначенні пенсії.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави є держава Україна.

При цьому держава бере участь у справі через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду, тобто в даному випадку через органи Пенсійного фонду, а шкода (у тому числі моральна), завдана фізичній особі (позивачеві), внаслідок незаконного рішення відшкодовується державою.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду від 08.11.2017 року у справі № 6-99цс17, згідно якої спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно; при цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

При цьому суд відмічає, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 638/14007/17, від 27 січня 2021 року у справі № 753/9824/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 459/2386/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 522/4970/18, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 174/207/22.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Також слід зауважити, що суд ухвалював рішення за відсутності учасників справи. Відповідно до положення ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На відповідне застосування вказаних положень також звернула увагу Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 5 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 56 Конституції України, ст. 16, 22, 23, 1167, 1173 ЦК України, ст. 13, 81, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

У решті позову відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,

Головне управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403,

Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди,10, код ЄДРПОУ 21318350.

Суддя: