Рішення № 138536933, 27.07.2026, Подільський районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 405/1993/26

2/405/916/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 Подільський районний суд м. Кропивницького

в складі: головуючого судді Шевченко І.М.

за участю секретаря Мишевець Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кропивницькому цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

В березні 2026 року позивач, за допомогою підсистеми «Електронний суд», звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 26.01.2021року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №2-004-854-2-21-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК», розміщені на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua. та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір. За умовами п. 7.1 Кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.01.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним. 03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між АТ «МЕГАБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) 27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір №1/12 про відступлення прав вимоги. Свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії (за наявності) за користування Кредитом Відповідач виконав не в повному обсязі, допустивши прострочення здійснення строкових платежів, а також та не повернув кредит після закінчення строку кредитування, внаслідок чого у останнього сформувалась заборгованість у розмірі 125 342,69 грн., тому позивач звернувся в суд з даним позовом.

Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Кропивницького Шевченко І.М. від 01.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Призначене підготовче засідання.

16.04.2026 року від відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гресько О.І., надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що визнає заборгованість за тілом кредиту, а заборгованість за відсотками визнає частково в розмірі 10 000,00 грн. Також просив зменшити витрати на правову допомогу, та стягнути з нього 4 000,00 грн.

21.05.2026 року представник позивача, адвокат Журавльов С.Г., за допомогою підсистеми «Електронний суд», подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

27.07.2026 року представник відповідача Гресько О.І., через канцелярію суду, подала заяву про проведення розгляду справи без її участі. Визнала позовні вимоги частково, з підстав, зазначених у відзиві.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 26.01.2021року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №2-004-854-2-21-Г (з ануїтетними платежами), який складається з публічної частини договору, якою є Правила обслуговування клієнтів в АТ «МЕГАБАНК», розміщені на сайті АТ «МЕГАБАНК»: www.megabank.ua. та індивідуальної частини договору, якою є вказаний Кредитний договір.

Вищевказані документи у сукупності складають договірну основу, яка закріплює домовленості Банка і Позичальника щодо регулювання правовідносин, які виникли між ними, і відповідно до приписів ст. 634 ЦК України та умов п. 1.3 Кредитного договору є за своєю суттю договором приєднання, що укладений шляхом прийняття Позичальником пропозиції Банку згідно ст. ст. 641, 644 ЦК України.

Сторони погодили та своїм підписом Позичальник підтвердив, що цей Кредитний договір з усіма додатками та Договором, являють у сукупності для сторін один єдиний Договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для Договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті цього Кредитного договору, чи додатках до нього, так і у Договорі (додатках до нього) (п. 5.2 Кредитного договору).

Також Позичальник своїм підписом підтвердив, що:

з Правилами, які розміщені на офіційному сайті Кредитодавця www.megabank.ua та/або у відділеннях Кредитодавця, а також з умовами цього Кредитного договору, ознайомлений і згодний;

один оригінал Договору із додатками, Тарифи, Паспорт споживчого кредиту ним отримані (п. 9.1 Кредитного договору).

За умовами п. 7.1 Кредитного договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.01.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань за ним.

Відповідно до п. 7.2 Кредитного договору, закінчення строку Договору не звільняє Позичальника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Кредитодавець надав Позичальнику кредитні кошти (далі - Кредит), в сумі та на умовах визначених Договором, які Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю, сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі згідно з додатками до цього Договору.

Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі грошових коштів з каси банку готівкою (п.1.2. Кредитного договору). Для обліку Кредиту та нарахованих процентів за Кредитом Кредитодавець відкрив відповідні рахунки (п. п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного договору).

Позичальник зобов`язувався:

Повернути одержаний Кредит у повному обсязі до 25.01.2024. Графік платежів наведений в додатку №1 до Кредитного договору;

Своєчасно та в повній сумі сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за Договором на передбачених Договором умовах (п. 3.2.3 Кредитного договору).

У подальшому Банк свої зобов`язання перед Позичальником за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши йому Кредит у розмірі та на умовах, погоджених у Кредитному договорі. Позичальник Кредит одержав, що відображено у виписках з його рахунку.

Свої зобов`язання за Кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків та комісії (за наявності) за користування Кредитом Відповідач виконав не в повному обсязі, допустивши прострочення здійснення строкових платежів, та не повернув кредит після закінчення строку кредитування, внаслідок чого у останнього сформувалась заборгованість перед Позивачем, що складається з:

Заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена): 70 233,48 грн.;

Заборгованість по сплаті відсотків (в тому числі прострочена): 55 109,21 грн.;

Заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена): 0,00 грн.;

Загальна сума заборгованості: 125 342,69 грн. (згідно довідки-розрахунку заборгованості, наданого з позовною заявою).

03.09.2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024 року, між АТ «МЕГАБАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» був укладений Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «МУСТАНГ ФІНАНС» (Первісний кредитор) 27.12.2024 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» Договір №1/12 про відступлення прав вимоги.

ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» є фінансовою установою та має діючу ліцензію для здійснення діяльності з надання фінансових послуг, зокрема з надання послуг з факторингу, надання коштів та банківських металів у кредит, від 14.03.2024 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування», відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

Отже, відступлення права вимоги відбулось законно з урахуванням ч. 2 ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування».

У п. 1 вказано, що за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Первісний кредитор відступає Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора до дебіторів та/або позичальників та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, Зазначених у Додатку №1 до цього Договору (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до Боржників/Дебіторів за такими договорами), надалі за текстом - Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за договорами на розрахунково-касове обслуговування та/або договорами про користування банківськими індивідуальними сейфами та/або кредитними договорами (в тому числі договорами про надання кредиту (офердрафту)), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимоги. Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Щодо нарахування відсотків суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно дост. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. З, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно грунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю нарахувати непропорційно велику суму компенсації.

Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Зазначена сума заборгованості за відсотками в розмірі - 55 109,21 грн є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі № 664/1261/16-ц (провадження № 61-25248св18), від 27.01.2020 у справі № 754/6091/18 (провадження № 61- 11473св 19), від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 07.04.2021 у справі № 623/2936/19 (провадження № 61-1416св20).

Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 р.№ 7-рп/2013).

Відповідно до п. 5 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Вимога про сплату відсотків в сумі 55 109,21 грн, є надміру високою, що призвело до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Враховуючи наведене, встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, має наслідком дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг, тому підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту.

Такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 у спорі з цих же правовідносин. В якій Верховний Суд висловив правову позицію, що вимога про нарахування та сплату відсотків (2-3% в день), які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. З ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів ОСОБА1 щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

З огляду на вищевикладене та те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за договором № 2-004-854-2-21-Г про надання кредиту від 26.01.2021 по процентам - 55 109,21 грн суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому справедливим буде стягнення з відповідача відсотків в сумі 10 000,00 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову частково та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 80 233,48 грн.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача підлягають стягненню 1 703,94 грн. судового збору.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 11 200,00 грн. суд враховує таке.

Відповідно до положень ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поряд з цим, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до умов ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 4-5 та 9 ст. 142 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі N 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, ЄСПЛ висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, N 33210/07 41866/08) та "Гуриненко проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, N 37246/04).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі N 211/3113/16-ц (провадження N 61-299св17) та від 06 листопада 2020 року у справі N 760/11145/18 (провадження N 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд у справі N 922/3812/19 висловив позицію про те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

В постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду, суд вправі самостійно з власної ініціативи, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку/дії/бездіяльність обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, віднесення даної справи до категорії справ незначної складності, приходжу до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 11 200,00 грн. не є пропорційними до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін.

Крім того, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, враховуючи кількість справ з аналогічним предметом спору, в яких ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» є позивачем, суд вважає, що для підготовки даного позову немає необхідності у значній кількості часу, дослідження великого об`єму нормативно-правових актів, збору та аналізу значної кількості документів, а також значного дослідження практики вирішення судами справ даної категорії.

Суд також враховує, що адвокат не брав участь в судових засіданнях.

Враховуючи обставини та результат розгляду даної справи, а також зважаючи на опис правової допомоги, яка надана позивачу за договором, суд вважає пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи - 4 000,00 грн.

Решта витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №2-004-854-2-21/Г від 26.01.2026 року в розмірі 80 233,48 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» 1 703,94 грн. судового збору та 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», код ЄДРПОУ 40932411, адреса 49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, оф. 105.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 .

Суддя Подільського

районного суду

міста Кропивницького Ірина Миколаївна Шевченко