Рішення № 138535836, 01.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2026Справа № 910/5073/24 (910/5046/25)

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Самошиній І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" (33023, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. Транспортна, 12, кімн.73)

до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (11999, росія, м. москва, вул. житня, 14, будівля 1) та міністерства закордонних справ російської федерації (119200, росія, м. москва, площа смоленська-сінна, буд. 32/34)

про стягнення реальних збитків в розмірі 630 754 дол.США, що еквівалентно 18 452 651,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол.США, що еквівалентно 474 616 373,00 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа № 910/5073/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Петра Росса" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2024.

22.04.2025 до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" з позовом до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства закордонних справ російської федерації про стягнення реальних збитків в розмірі 630 754 дол. США, що еквівалентно 18 452 651,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол. США, що еквівалентно 474 616 373,00 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.04.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства закордонних справ російської федерації про стягнення реальних збитків в розмірі 630 754 дол.США, що еквівалентно 18 452 651,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол. США, що еквівалентно 474 616 373,00 грн. до розгляду в межах справи № 910/5073/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.07.2025.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.07.2025 розгляд справи відкладено на 29.09.2025.

26.09.2025 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства закордонних справ російської федерації про стягнення реальних збитків в розмірі 630 754 дол.США, що еквівалентно 18 452 651,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол.США, що еквівалентно 474 616 373,00 грн. в межах справи № 910/5073/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" до судового розгляду по суті на 01.12.2025.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.12.2025 розгляд справи відкладено на 09.02.2026.

У судовому засіданні 09.02.2026 оголошено перерву до 15.04.2026.

14.04.2026 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 15.04.2026 встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" про перегляд ухвали Господарського суду м. Києва від 13.05.2024 у справі № 910/5373/24 за нововиявленими обставинами задоволено, ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.05.2024 про відкриття провадження у справі № 910/5073/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Петра Росса" у відкритті провадженні у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13ж; ідентифікаційний код 33560703).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2026 матеріали справи № 910/5073/24 (910/5046/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації та міністерства закордонних справ російської федерації про стягнення реальних збитків в розмірі 630 754 дол. США, що еквівалентно 18 452 651,00 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол. США, що еквівалентно 474 616 373,00 грн. передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва для розгляду в окремому позовному провадженні.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 справу № 910/5073/24 (910/5046/25) передано на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.04.2026 прийнято справу № 910/5073/24 (910/5046/25) до свого провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2026.

У судове засідання 01.07.2026 з`явився представник позивача та підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, Судом враховано, що до повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

З огляду на викладене, належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення. Таким чином, Суд приходить до висновку, Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Позивача та Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

У судовому засіданні 01.07.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" (ТОВ «ЗЕС»), юридична особа, що діє відповідно до законодавства України, та здійснює діяльність, зокрема, з неспеціалізованої оптової торгівлі, виготовлення міді, переробки металургійних відходів.

Підприємство, його обладнання та виробничі потужності знаходилися за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, Хмельницького Б., буд 1. 4. 5. 6. 7.

У зв`язку з неправомірними діями Відповідача, веденням активних бойових дій, значними та масштабними обстрілами міста Костянтинівка, створення небезпеки для життя та здоров`я працівників, Позивач не зміг вести господарську діяльність за місцем знаходження виробничого комплексу.

З огляду на це, виробничий процес було зупинено та, згідно з вимогами законодавства, ТОВ «ЗЕС» змінило юридичну адресу місцезнаходження з Донецької на Рівненську область.

Так, станом на день подання позову адреса Позивача є: Україна, 33023, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Транспортна, будинок 12, кім. 73.

Так, відповідно до Наказу № 7-х від 24.02.2022 «Про зупинення підприємства на тривалий час», ТОВ «ЗЕС» на підстав Указу Президента України №54/2022 від 24.02.2022 пунктів 1, 17, 20, ч. 2 ст. 102 та ч. 1 ст. 106 Конституції України, припинило здійснення господарської діяльності з 24.02.2022, на тривалий час з консервуванням всього обладнання і матеріальних цінностей і забезпечення їх збереження. Згідно даного Наказу, був також заборонений допуск працівників на територію ТОВ «ЗЕС».

На підтвердження об`єктивної неможливості продовжувати роботу підприємства під час ведення бойових дій Позивач додає до позовної заяви лист Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області «Про надання інформації» від 03.01.2023 за № 5/44-вх.44-12/1, відповідно до якого Костянтинівською міською військовою адміністрацією повідомлено, що згідно з розпорядженням КМУ від 02.08.2022 № 679-р «Про проведення обов`язкової евакуації населення Донецької області на території Донецької області оголошено обов`язкову евакуацію населення у безпечні регіони. Крім того, у листі зазначено, що Костянтинівська міська територіальна громада розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій. Зазначене також підтверджується Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 27.04.2022, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 з подальшими змінами (надалі - «Перелік за Наказом № 75»), відповідно до якого, м. Костянтинівка, Донецької області знаходиться на території проведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до оновленого Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 із змінами внесеними згідно з Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 415 від 29.11.2024 (надалі - «Перелік за Наказом № 309»), Костянтинівська міська територіальна громада, що входить до Краматорського району Донецької області з 24.02.2022 по 31.12.2022, знаходилась у відповідному переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії, з 01.01.2023 по 21.06.2023 знаходилась у переліку активних бойових дій, а з 21.06.2023 у переліку територій активних бойових дій, на яких функціонують електронні інформаційні ресурси. При цьому, відповідно до даного переліку, дата припинення можливості бойових дій у м. Костянтинівка на день подання цього позову не встановлена.

На момент припинення діяльності Позивача через збройну агресію Російської Федерації, у власності ТОВ «ЗЕС» знаходився виробничий комплекс за адресою: м. Костянтинівка, Донецької області, вул. Богдана Хмельницького, буд. 1, який складався з окремих об`єктів нерухомого майна, які в свою чергу були технологічно об`єднані та створювали єдине виробництво (надалі - «Виробничий комплекс»).

Зокрема, Виробничий комплекс складався з наступних об`єктів нерухомості, які належать Позивачу, що підтверджується відповідними документами, які додаються до Позовної заяви : - Будівля ватержакетного відділення з цегли лет. Г-2, загальною площею 494,40 кв.м. в м. Костянтинівка, Донецької області по вул. Богдана Хмельницького, буд. 1, розташована на ділянці Костянтинівської міської ради (надалі «Будівля ватержакетне відділення»); - Будівля нагнітача 400-12-2, літ. В-1, загальною площею 58,70 кв.м. в м. Костянтинівка, Донецької області, по вул. Богдана Хмельницького, буд. 1, розташована на ділянці Костянтинівської міської ради (надалі - «Будівля нагнітача»); Будівля побутових, літ. Б-1, загальною площею 265,90 кв.м. в м. Костянтинівка, Донецької області, по вул. Богдана Хмельницького, буд. 1, розташована на ділянці Костянтинівської міської ради (надалі - «Будівля побутових»).

Більше того, невід`ємною частиною виробничого комплексу було рухоме та нерухоме майко (обладнання), яке знаходилося в приміщеннях виробничого комплексу та було Інкорпоровано у процес виробництва. Наявність у власності Позивача рухомого майна підтверджується, зокрема, наступним.

У жовтні 2021 ТОВ «ЗЕС» було проведено інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів та ТМЦ підприємства у складі комісії: голова комісії головний бухгалтер Жихаревої І.Д. та членів комісії сортувальник складальник брухту Андрощук Ю.В. та сортувальник-складальник брухту Цуканов В.А., на основі Наказу №1 на від 30.09.2021.

Відповідно до Наказу №1іна від 30.09.2021, Інвентаризація проводилась в присутності Начальника Костянтинівського відділу перевірок платників-юридичних осіб управління податкового аудиту головного управління ДПС у Донецькій області Перунова Д.А., заступника начальника Костянтинівського відділу перевірок платників юридичних осіб управління податкового аудиту головного управління ДПС у Донецькій області Пустиннік Г.Г. За результатами інвентаризації було оформлено відповідні інвентаризаційні описи запасів станом на 01.10.2021, відповідно до яких встановлений перелік сировини, що знаходилась на балансі ТОВ «ЗЕС», перелік нерухомого майна та всього обладнання, яке знаходиться у власності ТОВ «ЗЕС» у м. Костянтинівка, Донецької області.

Виходячи з вищенаведеного, у м. Костянтинівка у Позивача знаходився Виробничий комплекс з відповідним обладнанням, який використовувався для розробки та реалізації унікальної технології переробки гранульованого шлаку з метою отримання чорнової міді та подальшої переробки для отриманні міді (надалі «Унікальна технологія»).

Позивач звертає увагу суду на те, що аналогів обладнання технологій, які здатні обробляти гранульований шлак та отримувати з нього додатковий обсяг міді, на території України немає.

Для Імплементації та фактичної реалізації Унікальної технології Позивачем було отримано ряд дозволів та ліцензій, зокрема: - - ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за № 05140414202100130 від 26.04.2021, яка дійсна до 26.04.2026; дозвіл на експлуатацію вантажопідіймальних кранів і машин, ліфтів, ескалаторів, траволаторів, канатних доріг, підйомників, зокрема будівельних, та фунікулерних за № 0087.18.14 від 05.02.2018, який був дійсний до 05.02.2023.

Підприємство ТОВ «ЗЕС» займається виробництвом чорнової міді, шляхом переробки отриманого оксиду міді з гранульованого шлаку. Згідно договору підряду №21-31 на виробництво продукції з давальницької сировини від 15.03.2021р. ТОВ «ЗЕС» передавало чорнову мідь Товариству з обмеженою відповідальністю «Костянтинівський завод металургійного обладнання» (надалі «ТОВ «КЗМО»), який як виконавець зобов`язувався здійснювати переробку поставленої сировини та передати в кінцевому результаті готову мідну продукцію у вигляді мідних катодів та катанки.

24.06.2022, близько 02:00 год., та 13.07.2022, близько 04:00 год., агентами з числа збройних сил Російської Федерації, з застосуванням зброї було здійснено обстріли території м. Костянтинівка, Донецької області, в тому числі за місцем розташуванням виробних приміщень та обладнання Позивача, в наслідок чого, було зруйновано та знищено технологічні приміщення, в тому числі, Будівлю ватержакетного відділення, Будівлю нагнітача та Будівлю побутових, разом з усім Обладнанням, що там знаходилось та використовувалось, чим завдано майнову шкоду Позивачу.

20.10.2022 Позивач звернувся до відділу поліції №2 Краматорського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції у Донецькій області з відповідною заявою про вчинене кримінальне правопорушення, в результаті чого було порушено кримінальне провадження 12022052380000400 за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (надалі - «Кримінальне провадження»)

В рамках Кримінального провадження, 20.10.2022 Відділом поліції №2 Краматорського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції у Донецькій області винесено Постанову, якою, серед іншого, визнано Позивача потерпілим.

Таким чином, все Обладнання, товарні запаси та нерухомість Позивача, що знаходилось у м. Костянтинівка, по вул. Б. Хмельницького, буд. 1 було пошкоджено та/або знищено у зв`язку з обстрілом збройних сил/агентами Відповідача.

Балансовою довідкою ТОВ «ЗЕС» за № 15/12 від 15.12.2022 визначено вартість пошкоджених основних засобів, відповідно до якої, первісна вартість основних засобів складає 37 944 474,87 грн, У той час як балансова вартість станом на 24.06.2022 складає 8 454 996,38 грн.

Крім того, відповідно до Балансової довідки № 24/11-2 від 24.11.2022 ТОВ «ЗЕС» на баланс Позивача знаходиться три об`єкти нерухомого майна (балансова вартість якого становить 7 258 682 грн) та 73 одиниці рухомого майна (первісна балансова вартість якого становила 25 096 557,35 грн).

Так, станом на 31.12.2021 р. частка власного капіталу Позивача складала 3,5% від загальної балансової вартості майна товариства, частка поточних зобов`язань - 90,1% та частка довгострокових зобов`язань - 6,4%.

За доводами Позивача, Підприємство отримувало прибутки протягом останніх трьох років з позитивною динамікою на збільшення розміру прибутку. Прибуток на кінець 2021 р. Складав - 8 246,7 тис. грн проти 1 867,2 тис грн у 2018 році. 3 2019 р. спостерігається зростання валових доходів підприємства. Чистий прибуток підприємства у 2021 р. склав 8 207,7 тис. грн та у 2020р. - 3 125,2 тис. грн.

Таким чином, вбачається, що діяльність ТОВ «ЗЕС» у 2018-2021 рр. була прибутковою з позитивною динамікою на збільшення розміру прибутку.

У Позивача наявні довгострокові договори та контракти з контрагентами, відповідно до яких, ТОВ «ЗЕС» зобов`язується поставити чорнову мідь та/або мідну продукцію, отриману саме в результаті обробки гранульованого шлаку Унікальною технологією, використовуючи Обладнання, зокрема: - Договір № B-0104-1 від 01.04.2021 р. Додаткова угода №2 від 11.01.2022 р., покупець - ТОВ «Костянтинівський завод металургійного обладнання»; Договір №07-12-20 від 07.12.2020 р., Додаткова угода №3 від 08.12.2021 р. до Договору №07-12-20 від 07.12.2020 р., покупець СОАТ «Гомелькабель»; - Контракт №ЭКО-/ЭК-2022-Ф від 21.02.2022 р., покупець ТОВ «ВО «Енергокомплект». - Контракт №3ЕС-ЕК-2020 від 01.07.2020.

Однак, у зв`язку з неправомірними діями Відповідача, Обладнання пошкоджено та/або знищено, що унеможливлює здійснення господарської діяльності із застосуванням Обладнання та Унікальної технології виробництва чорнової міді з подальшим виробництвом міді катодної. Таким чином, крім реальних збитків Позивач поніс також упущену вигоду.

Позивач звертається до Суду в даною позовною заявою щодо відшкодування шкоди, завданої протиправними діями відповідача у розмірі 630 754 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 18 452 651 грн реальних збитків та 16 223 483 дол. США, що еквівалентна за курсом НБУ 474 616 373 грн упущеної вигоди.

Як вказує Позивач, знищення майна Позивача було здійснене військовими силами Відповідача. А тому, саме Відповідач порушив охоронюване національним законодавством України та гарантоване приписами Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 р. - право Позивача, як юридичної особи, на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Товариство визначило відповідачем державу - російську федерацію в особі її міністерства юстиції.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.

Як Україна, так і російська федерація, є учасницями міжнародних договорів, а саме:

- Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ;

- Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19.12.1992 року № 2889-XII; РФ - постановою верховної ради РФ від 09.10.1992 року № 3620-1.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.

За умовами статті 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Згідно із підпунктом "г" пункту 1 статті 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.

Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до пункту 4 статті 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.

Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі російська федерація), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4 Угоди, спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому, визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання.

Відтак, з урахуванням положень статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним органом (судом) за місцем заподіяння шкоди.

Таким чином, завдання Позивачу збитків внаслідок збройної агресії не входить до меж, встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади РФ, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів РФ по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, таке заподіяння шкоди не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.

Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, підпункту "г" пункту 1 статті 4, пункту 4 статті 4 Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.

Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.

Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.

Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів.

З огляду на викладене, спір з приводу відшкодування шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод "Екосплав" є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Поряд з цим, відповідно до підпункту "ж" статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року, права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

На підставі наведених положень чинного законодавства, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяних йому збитків.

Щодо розміру завданої позивачу матеріальної шкоди та розміру упущеної вигоди, то суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.

Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майно, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права ( реальні збитки); та/або розмір доходу, який необхідний постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації ( упущена вигода).

Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Цим же Додатком до Порядку визначено, що звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні".

Спільним наказом від 18.10.2022 р. № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання (п. 1 Методики).

Для визначення розміру збитків, на замовлення позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОУ ТІПІВІ УКРАЇНА", яке є суб`єктом оціночної діяльності та діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності №542/2023, виданого від 15.09.2023, проведено оцінку, за результатами якої складено Звіт з визначення розміру реальних збитків від знищення та пошкодження майна, що належить ТОВ «Завод «Екосплав», а саме: 52 найменування, що знаходяться за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Б. Хмельницького, буд. 1, а також упущеної вигоди у вигляді неотриманого прибутку, завданих збройною агресією Російської Федерації ТОВ «Завод «Екосплав».

Відповідно до вказаного звіту, матеріальні збитки, завдані позивачу внаслідок втрати вказаного вище майна становлять 62 540 412,00 грн, що еквівалентно 1 544 203,89 доларів США, тобто складаються з вартості втраченого майна.

Оцінивши вказаний Звіт, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження розміру збитків 630 754 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 18 452 651 грн реальних збитків та 16 223 483 дол. США, що еквівалентна за курсом НБУ 474 616 373 грн упущеної вигоди.

Враховуючи військову агресію відповідача та окупацію території м. Костянтинівка, позивачу заподіяні збитки внаслідок порушення права власності на об`єкти нерухомого майна, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми майнової шкоди у розмірі вартості втраченого рухомого майна 630 754 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 18 452 651 грн є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позов позивача до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в частині стягнення майнової шкоди у розмірі 630 754 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ 18 452 651 грн є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права, а отже підлягає задоволенню судом.

Також позивач просить стягнути упущену вигоду в розмірі 16 223 483 дол. США, що еквівалентна за курсом НБУ 474 616 373 грн.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.

Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.

Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на ті ж обставини та доводи, що викладені ним в обґрунтування понесення реальних збитків.

Доводи позивача про розмір упущеної вигоди ґрунтуються на Звіті ТОВ "Аргумент-Експерт" про оцінку розміру упущеної вигоди (неотриманого прибутку) Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОУ ТІПІВІ УКРАЇНА", внаслідок збройної агресії Російської Федерації, відповідно до якого розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) становить 16 223 483 дол. США, що еквівалентна за курсом НБУ 474 616 373 грн.

За наведених обставин, матеріалами справи підтверджується, що саме через збройну агресію Російської Федерації позивач втратив майно, яким він користувався при здійсненні господарської діяльності, у зв`язку з чим не отримав прибутку та був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з винної особи, крім майнової шкоди, упущеної вигоди в розмірі 16 223 483 дол. США, що еквівалентна за курсом НБУ 474 616 373 грн, а тому зазначена позовна вимога також підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин

Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Відтак, стягнення відповідних збитків має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Екосплав» підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 129 ГПК України та зважаючи на задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 059 800,00 грн. покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14; russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД «ЕКОСПЛАВ» (код ЄДРПОУ 33560703, місцезнаходження: Україна, 33023, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул. Транспортна, будинок 12, кім. 73) відшкодування реальних збитків 630 754 дол. США, що в еквівалентно 18 452 651 грн. та упущеної вигоди 16 223 483 дол. США, що є еквівалентно 474 616 373 грн.

3. Стягнути з держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (119991, російська федерація, місто москва, вулиця житня, будинок 14; russian federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі

1 059 800,00 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Дата складання повного тексту рішення 27.07.2026

Суддя М.О. Лиськов