Ухвала суду № 138534449, 28.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

____________________________

УХВАЛА

"28" липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/805/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

розглянувши заяву Ужгородської окружної прокуратури від 24.07.2026 (вх №02.3.1-02/7321/26 від 27.07.2026) про забезпечення позову, у справі №907/805/26 за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за кадастровим номером 2124882700:10:011:0023. Визнання недійсним договіру оренди від 06.03.2025, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023. Витребування з володіння Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» земельну ділянку площею 13,3717 га з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, на користь держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 з одночасним припиненням зареєстрованих речових прав на неї. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 13,3717 га з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Прокурор в заяві про забезпечення позову просить: Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада. Заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області, ТОВ «Державний земельний банк», а також будь-яким іншим особам до набрання законної сили рішенням суду укладати договори оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису, сервітуту, здійснювати поділ, об`єднання, відчуження або інше розпорядження цією земельною ділянкою.

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк», іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі проводити будь-які сільськогосподарські роботи, вчиняти дії щодо вирубки дерев, чагарників чи інших багаторічних насаджень на спірній земельній ділянці. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо неї.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Ужгородської окружної прокуратури 24.07.2026 звернувся з позовом в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації до відповідача 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» та просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03.10.2022 № 6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності за кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площа 13,3717 га, з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада. Визнати недійсним договір оренди від 06.03.2025 № 75/57-25-ДО/1152, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та товариством з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада. Витребувати з володіння Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» (код ЄДРПОУ 00692334) земельну ділянку площею 13,3717 га з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада, на користь держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада, з одночасним припиненням зареєстрованих речових прав на неї. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 13,3717 га з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Також, прокурор 24.07.2026 (вх №02.3.1-02/7321/26 від 27.07.2026) подав заяву про забезпечення позову та просить Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада. Заборонити Головному управлінню Держгеокадастру у Закарпатській області, ТОВ «Державний земельний банк», а також будь-яким іншим особам до набрання законної сили рішенням суду укладати договори оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису, сервітуту, здійснювати поділ, об`єднання, відчуження або інше розпорядження цією земельною ділянкою. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк», іншим фізичним і юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішенням суду у справі проводити будь-які сільськогосподарські роботи, вчиняти дії щодо вирубки дерев, чагарників чи інших багаторічних насаджень на спірній земельній ділянці. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо неї.

На обгрунтування заяви про забезпечення позову прокурор вказує, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є постійним користувачем земель лісового фонду на території Анталовецького лісництва, квартал 56, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування станом на 01.01.2011.

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 здійснена 14.09.2022 на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Державне підприємство «Агропромислова фірма «Леанка» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою:ь Закарпатська область, Ужгородський район, Середнянська селищна рада (Ірлявська тсільська рада)».

зазначена документація із землеустрою затверджена наказом Головного управління від 03.10.2022 № 6-ІЗ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок державної власності».

У подальшому, а саме 04.10.2022 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 13.06.2024 № 541-р відповідно до ст. 92, 122, 123 та 149 Земельного кодексу України вилучено з постійного користування державних підприємств, установ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком (в тому земельної ділянки державної власності за кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717, що перебувала у постійному користуванні державного підприємства «Агропромислова фірма «Леанка» (код ЄДРПОУ 00413819)) та передано її у постійне користування державному підприємству «Фонд аграрних інвестицій» без зміни цільового призначення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 21.02.2025 № 112-сг припинено право постійного користування Державного підприємства «Фонд аграрних інвестицій» земельною ділянкою з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023, площею 13,3717 га, що розташована за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, Ірлявська сільська рада, та передано її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Державний земельний банк» на строк 50 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код цільового призначення згідно класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок 01.01). Надалі на підставі договору оренди землі від 06.03.2025 № 75/57-25-ДО/1152, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та ТОВ «Державний земельний банк», земельну ділянку з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 передано в оренду зазначеному товариству для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

При цьому, як зазначено у п. 2.1. даного Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності площею 13,3717 га, з них: чагарникова рослинність природного походження 9,7320 га, землі під дорогами, зокрема під грунтовими 0,3059 га, рілля 3,3338 га. При цьому, дана земельна ділянка, яка передана в оренду ТОВ «Державний земельний банк», виставлена на земельні торги для реалізації права суборенди (дані електронної системи Prozorro.Продажі від 23.01.2026).

Тобто, на час звернення прокуратури до суду спірна земельна ділянка вже виставлена на земельні торги для продажу права суборенди через електронну торгову систему Prozorro.Продажі. За таких обставин існує реальна й безпосередня загроза передачі права користування спірною земельною ділянкою іншій особі ще до вирішення спору по суті.

Сам факт виставлення земельної ділянки на земельні торги свідчить не про гіпотетичний, а про реальний ризик зміни користувача земельної ділянки та виникнення нових речових прав ще до ухвалення судового рішення. У разі укладення договору суборенди суд буде змушений вирішувати питання щодо прав та обов`язків особи, яка не була учасником спірних правовідносин на момент звернення прокуратури до суду, що істотно ускладнить ефективний захист інтересів держави та може призвести до необхідності пред`явлення нових позовних вимог.

На відміну від випадків, коли ризик відчуження має лише припущений характер, у даній справі відповідні дії щодо передачі права користування вже розпочато, що підтверджується оголошенням про проведення земельних торгів, а тому ризик порушення прав держави є безпосереднім та реальним.

З огляду на характер заявлених позовних вимог, предметом яких є визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, витребування земельної ділянки та скасування її державної реєстрації, передача земельної ділянки у суборенду, її поділ, об`єднання чи інше розпорядження нею можуть істотно ускладнити або навіть зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Більше того, укладення договору суборенди з переможцем земельних торгів призведе до виникнення нових речових прав щодо спірної земельної ділянки та необхідності залучення до участі у справі нових осіб, що ускладнить судовий розгляд, може зумовити зміну предмета або складу учасників спору та створить додаткові перешкоди для ефективного поновлення порушених інтересів держави.

Крім цього, у разі передачі земельної ділянки в суборенду суборендар матиме можливість розпочати її фактичне використання, здійснювати сільськогосподарські роботи, вирубку деревної та чагарникової рослинності, що може спричинити незворотні зміни природного стану земель лісогосподарського призначення та унеможливити повне відновлення порушених інтересів держави.

Особливість даного спору полягає в тому, що предметом позову є земельна ділянка, до складу якої, за доводами прокуратури, безпідставно включено землі лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України». У разі передачі земельної ділянки у суборенду та початку її господарського використання можуть настати незворотні наслідки у вигляді знищення деревної та чагарникової рослинності, зміни природного стану земель та втрати лісових насаджень, усунення яких навіть у разі задоволення позову вимагатиме значних матеріальних витрат або стане фактично неможливим.

На запит прокуратури ВО «Укрдержліспроект» надано матеріали лісовпорядкування 2010 року по Анталовецькому лісництву ДП «Ужгородський лісгосп», зокрема фрагмент картографічних матеріалів кварталу 56 та таксаційний опис земель лісового фонду станом на 01.01.2011. Із наданого фрагмента картографічних матеріалів вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 накладається на територію кварталу 56 Анталовецького лісництва, який відповідно до таксаційного опису належить до земель лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».

Таким чином, у результаті проведення інвентаризації та формування земельної ділянки з кадастровим номером 2124882700:10:011:0023 до її складу безпідставно включено землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», чим порушено встановлений законом порядок використання земель лісогосподарського призначення та право постійного користування зазначеного державного підприємства.

У постанові від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14 Верховний Суд України зазначив, що до одержання державними лісогосподарськими підприємствами правовстановлюючих документів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, які підтверджують це право, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Саме такі матеріали є належними та допустимими доказами віднесення земельних ділянок до земель лісового фонду та визначення їх меж.

Внаслідок незаконної передачі земельної ділянки в оренду, ТОВ «Державний земельний банк» набуло право користування земельною ділянкою без належної законодавчої підстави, що суперечить ст. 17 Лісового кодексу України та ст. 149 Земельного кодексу України.

Поряд з цим, віднесення вказаної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення та подальше передання її в оренду здійснено з грубими порушеннями Земельного та Лісового кодексів України.

Вказані обставини свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що спірна земельна ділянка сформована та передана в оренду з порушенням вимог земельного і лісового законодавства, а тому заявлені прокуратурою позовні вимоги не є очевидно безпідставними та підлягають судовому розгляду по суті.

При цьому предметом поданого позову є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, визнання недійсним договору оренди землі, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування її державної реєстрації. Відтак саме збереження існуючого фактичного і правового стану земельної ділянки до вирішення спору є необхідною умовою забезпечення реального та ефективного виконання можливого рішення суду.

У даному випадку саме невжиття заходів забезпечення позову створює ризик виникнення нових правовідносин щодо спірної земельної ділянки, що потребуватиме пред`явлення нових позовних вимог, залучення нових учасників процесу та фактично позбавить прокуратуру можливості забезпечити ефективний захист інтересів держави в межах одного судового провадження. Саме запобігання таким наслідкам і є метою інституту забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Саме такі обставини наявні у даній справі, оскільки існує реальна загроза передачі спірної земельної ділянки у суборенду за результатами земельних торгів, виникнення нових речових прав щодо неї та зміни її фактичного стану, що може істотно ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Прокурор вказує, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008)Європейський суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

З огляду на це, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами щодо забезпечення ефективного засобу захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту і відновлення порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Крім того, Конституційний Суд України в п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Згідно з п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 (заява № 60750/00) одним з аспектів права на суд є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань досуду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

На думку прокурора невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Західний апеляційний господарський суд у подібній справі № 907/1187/23 у постанові від 18.03.2024 зауважив, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків від відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Цей інститут є гарантією захисту та відновлення прав осіб, а отже, елементом правосуддя.

Поряд з цим, заявлені прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, не вирішують спір по суті та мають виключно тимчасовий характер. Їх застосування спрямоване лише на збереження існуючого фактичного і правового стану спірної земельної ділянки до набрання законної сили рішенням суду, що унеможливить виникнення нових речових прав, зміну предмета спору чи його фактичного стану та забезпечить реальне виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Таким чином, заявлені заходи забезпечення позову є безпосередньо пов`язаними з предметом спору, є необхідними, співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам, не порушують баланс інтересів сторін, не вирішують спір по суті та спрямовані виключно на збереження існуючого правового й фактичного стану спірної земельної ділянки до ухвалення судового рішення.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та викладені в ній доводи, дослідивши в сукупності представлені заявником докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За правилами цієї статті заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (така правова позиція Верховного Суду викладена, зокрема, в постанові від 04.11.2021 у справі №907/416/21).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

При цьому, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстав дійти висновку про те, що позивач, звертаюсь до суду із заявою про забезпечення позову, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається у заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити обґрунтованість поданої заяви.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Водночас суд враховує, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення без наведення належного обґрунтування наведених обставин не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В даному випадку, матеріали справи не містять належних доказів для застосування судом саме такого виду забезпечення позову, які просить застосувати прокурор.

Також, у даному контексті суд зазначає, що питання правомірності рішення органу державної влади стосуються суті заявлених позовних вимог і не можуть бути предметом розгляду під час вирішення питання про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).

Суд вважає, що прокурор посилаючись на практику ЄСПЛ вдався вдаються до формального та вибіркового цитування окремих фраз ЄСПЛ без урахування фактичних обставин конкретної справи. В клопотанні прокурора Відсутній зв`язок з положеннями Конвенції: Посилання робиться на абстрактний висновок ЄСПЛ без прив`язки до конкретної статті Конвенції, яку цей висновок реально тлумачить.

Практика ЄСПЛ, як і Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод спрямована на захист прав людини (юридичної особи) а не держави.

Також, прокурором не оспорюється що право власності на спірну земельну ділянку є право державної власності. В межах поданої позовної заяви прокурором не стверджується що спірна земельна ділянка вибула із державної власності.

Тому на думку суду прокурор у заяві про забезпечення позову виходить за межі позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

У той же час, слід зауважити, що заборона власнику приймати рішення та здійснювати будь-які дії щодо своєї власності є крайньою мірою судового примусу і може застосовуватись у виняткових випадках, інакше таке обмеження може призвести до істотних негативних наслідків, а саме, порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 912/1711/20.

Згідно з ч. 3 ст. 19 ЗК України земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом статті 20 ЗК України визначено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу.

Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру (ч.ч 1-4 ст. 20 ЗК України).

Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок, видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила його застосування з визначенням категорій земель та видів цільового призначення земельних ділянок, які можуть встановлюватися в межах відповідної функціональної зони, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зазначені класифікатор та правила використовуються для ведення Державного земельного кадастру і містобудівного кадастру.

Віднесення земельних ділянок до певних категорії та виду цільового призначення земельних ділянок має відповідати класифікатору та правилам, зазначеним в абзаці першому цієї частини.

Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, - з Кабінетом Міністрів України. Зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок яких земельні ділянки виводяться із складу таких категорій (крім зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення для розміщення на них лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури), а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, здійснюються за погодженням з Кабінетом Міністрів України (абз. 3, 4 ч. 7 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій (ч. 2 ст. 55 ЗК України).

Лісом є тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (ч.ч. 1, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, надалі ЛК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Згідно з ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Положеннями ст.ст. 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право власності на земельну ділянку, право користування земельною ділянкою та цільове призначення земель різні поняття та у даному спорі віднесення до тієї чи іншої категорії спірної земельної ділянки не тягне автоматичного вибуття із права власності держави, а тому незалежно від рішення суду у даній справі доводи прокурора про можливе істотне ускладнення або неможливість виконання рішення суду є припущеннями.

Також, відповідно до п. 12 ч. 7 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Таким чином, суд констатує, що заявляючи про необхідність вжиття заходів про забезпечення позову, прокурор не навів обставин та не подав належних доказів, із якими законодавство пов`язує необхідність їх застосування.

З огляду на викладене, оцінивши обґрунтованість доводів прокурора щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що прокурор не подав доказів наявності фактичних обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за даним позовом. Відтак, суд вбачає відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. 73, 74, 77, 79, 123, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову 24.07.2026 (вх №02.3.1-02/7321/26 від 27.07.2026) у справі №907/805/26.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

3. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду на підставі ст. 255 Господарського процесуального кодексу України протягом 10 днів.

4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Ухвалу складено та підписано 28.07.2026.

Суддя А.А. Худенко