Рішення № 138532256, 23.07.2026, Вишгородський районний суд Київської області

23.07.2026 Справа № 363/1000/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Баличевої М.Б., секретаря Мірошниченко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

16.02.2026 року представник ТОВ «ФК «ЕЙС» звернувся до Вишгородського районного суду Київської області із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №720579349 від 22.06.2020 у розмірі 57 685,90 грн., а також судові витрати, які складаються з: судового збору у розмірі 2 662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 7 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.06.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №720579349 на суму 8 000,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 3JB4M83V. Саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна 3 особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 8 000,00 шляхом перерахування через банк провайдер. Проте, в подальшому Відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 18 500,00 грн. Отже, Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням. 28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №100 від 22.09.2020 року, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК«ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу №05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги №11 від 31.08.2023 до Договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. 11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу №11/07/25-Е відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників №Б/Н від 14.07.2025 за Договором факторингу від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 57 685,90 грн. Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 57 685,90 грн, яка складається з: 18 499,30 грн - заборгованість по тілу кредиту; 39 186,60 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Згідно правил ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначений спір є малозначним, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи. Витребувано в ПАТ «БАНК ВОСТОК» інформацію.

14.07.2026 року до суду від представника відповідача адвоката Коломійця І.О. надійшов відзив на позовну заяву в якому вказав, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення проценти у розмірі 39 185,90 грн., оскільки такий розрахунок не відповідає умовам укладеного договору, вимогам чинного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Відповідно до п. 1.2 Договору кредит надано строком на 30 календарних днів з дня його отримання. Згідно з п. 1.3 Договору протягом зазначеного строку кредитування проценти нараховуються за дисконтною процентною ставкою 0,71% в день. Пунктом 1.4 Договору передбачено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений пунктом 1.2 Договору, дисконтна процентна ставка скасовується та застосовується базова процентна ставка 1,70% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, при цьому позичальник зобов`язаний сплатити різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною ставкою та процентами, нарахованими за базовою ставкою. При цьому, саме по собі включення до договору положення про застосування після закінчення строку кредитування базової процентної ставки 1,70% на день не надає кредитору права безстроково нараховувати договірні проценти до моменту звернення до суду. Крім того, матеріалами справи встановлено, що між сторонами укладались додаткові угоди, якими збільшено розмір кредитування до 18 500,00 грн. Останнім погодженим сторонами графіком розрахунків, який є додатком до додаткової угоди від 02.07.2020 року визначено, що сума кредиту становить 18 500,00 грн., а проценти 3 358,30 грн. Таким чином, самі сторони погодили, що за строк кредитування проценти складають 3 358,30 грн. Позивачем не долучено до матеріалів справи ні одного детального розрахунку, який би давав можливість встановити за який конкретний період нараховано проценти, коли припинилося нарахування договірних процентів, які саме процентні ставки застосовувались у кожний окремий період, на підставі яких положень договору здійснювалось таке нарахування після закінчення строку кредитування та яким чином сформовано суму 39 186,00 грн.

13.07.2026 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій вказано, що Відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався за додатковим роз`ясненням положень договору, тобто не скористалася цим своїм правом. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір є правомірним, оскільки його недійсність законом прямо не встановлена та судом він недійсними не визнаний, а тому відповідно до ст. 204 ЦК України, є правомірним і повинен виконуватися належним чином, виходячи зі змісту норм матеріального права та з урахуванням умов і змісту самого договору. Згідно п.4.3 Кредитного договору Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, дана норма передбачає отримання кредитором гарантій належного виконання зобов`язань боржником у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, однак вже після закінчення строку виконання основного зобов`язання. Отже, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили іншого розміру процентів річних. Кредитним договором №720579349 від 22.06.2020 передбачено розмір прострочених відсотків та конкретну процентну ставку яка буде застосовуватись в період прострочення. Всі нарахування відсотків нараховувались в межах погоджених умов Кредитного договору. Слід зазначити, що Відповідачем у відзиві на позовну заяву не оспорюється факт укладання кредитного договору №720579349 від 22.06.2020. Уклавши Договір, Позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил, які є невід`ємною частиною до нього. Відповідач отримав екземпляр Договору на власну електронну пошту, а також має вільний доступ до умов Договору на Сайті Первісного кредитора. Інформація надана ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» з дотриманням всіх вимог законодавства, виклавши її в чіткій, зрозумілій та доступній формі, при цьому саме Відповідач ініціював укладення такого договору, оформивши заявку на сайті ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». Таким чином, за умовами кредитного договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: за користування кредитними коштами згідно з ст. 1048 ЦК України визначеному договором та за користуванням кредитними коштами відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України і, за весь час прострочення. Враховуючи порушення Відповідачем зазначених норм матеріального права, що регулюють договірні зобов`язання, та умов договору в частині повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. У Позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії так і після спливу строку кредитування.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, при цьому представник відповідача адвокат Коломієць І.О. надав до суду заяву в якій розгляд справи просив проводити за відсутності відповідача та його представника, врахувавши заперечення викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст. 12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 22.06.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір №720579349.

Відповідно до 1.1 Договору за цим Договором Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 8000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Відповідно до п. 1.3 Договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,71 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом.

Згідно з п. 1.4 Договору у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення).

У відповідності до п. 1.5 Договору Базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору.

Відповідно до п. 1.6 Договору Позичальник зобов`язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору.

Згідно з п. 1.7 Договору Розрахунок сукупної вартості Кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2. цього Договору, зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до Договору)

22.02.2020 року, 27.06.2020 року, 30.06.2020 року та 02.07.2020 року між сторонами укладались додаткові угоди до Договору №720579349 від 22.06.2020 року, якими збільшено суму кредиту до 18 500,00 грн., інші умови договору залишено без змін.

До матеріалів справи, також долучено правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», алгоритм дій стосовно укладення кредитних договорів, а також паспорт споживчого кредиту, яким передбачено основні умови кредитування.

Факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у загальному розмірі 18 500,00 грн. підтверджується, довідками директора ТОВ «МЕНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», а також отриманою на запит суду інформацією з ПАТ «БАНК ВОСТОК».

Таким чином, первісний кредитор належним чином виконав своє зобов`язання надавши позичальнику грошові кошти у розмірі, в порядку та на умовах визначених кредитним договором.

Крім того, суд враховує, що відповідачем не заперечується факт укладення кредитного договору, додаткових угод до нього та факт отримання кредитних коштів.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «МЕНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» був укладений договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором.

У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди, відповідно до яких строк дії договору факторингу № 28/1118-01 продовжувався.

05.08.2020 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) укладений договір факторингу №05/0820-01 за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.

Із витягу з реєстру прав вимоги від 31.08.2023 року №11 вбачається, що до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 22.06.2020 року №7250579349.

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ЕЙС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладений договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «ФК «ЕЙС» зобов`язалося передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а останнє відступити фактору право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників.

Із Реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 1107.2025 року вбачається, що до ТОВ «ФК «ЕЙС» від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 22.06.2020 року №7250579349.

Із долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 22.06.2020 року №7250579349 становить 57 685,90 грн. та складається з: 18 499,30 грн - заборгованість по тілу кредиту; 39 186,60 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Таким чином між сторонами виникли зобов`язальні, цивільно-правові правовідносини у сфері кредитування, що регулюються нормами ЦК України.

Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи наведене, проаналізувавши зміст договору, його форму, суд дійшов висновку, що договір про споживчий кредит дійсно укладений сторонами правочину в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладення договору.

Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника, його персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.

Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «МАНІВЕО ШВИҐДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Свої зобов`язання за кредитним договором кредитодавець виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі 7 000,00 грн, що підтверджується довідками директора ТОВ «МЕНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», а також отриманою на запит суду інформацією з ПАТ «БАНК ВОСТОК».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитодавця вимагати їх повернення.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.

Зважаючи на те, що відповідач не здійснював погашення заборгованості по кредиту та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов`язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту та додатковими угодами до кредитного договору у загальному розмірі 18 500,00 грн.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором суд зазначає наступне.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 1048 ЦК України Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У справі, яка розглядається, сторони за кредитним Договором №720579349 від 22.06.2020 року визначили, що кредит надається (строк кредитування) на 30 днів та домовились, що Позичальник сплачує Кредитодавцю проценти за користування кредитом.

22.02.2020 року, 27.06.2020 року, 30.06.2020 року та 02.07.2020 року між сторонами укладались додаткові угоди до Договору №720579349 від 22.06.2020 року, якими збільшено суму кредиту до 18 500,00 грн., інші умови договору залишено без змін.

Тобто, ні умовами кредитного договору, ні умовами додаткових угод, що укладені до нього не передбачено можливості збільшення строку кредитування, що давало б можливість нараховувати відсотки поза межами обумовленого сторонами строку кредитування. До матеріалів справи не долучено доказів того, що позичальником вчинялись дії, які б свідчили про пролонгацію строку кредитування.

Суд погоджується з доводами представника відповідача, що останнім погодженим сторонами графіком розрахунків, який є додатком до додаткової угоди від 02.07.2020 року визначено, що сума кредиту становить 18 500,00 грн., а проценти 3 358,30 грн. Таким чином, самі сторони погодили, що за строк кредитування проценти складають 3 358,30 грн. Позивачем не долучено до матеріалів справи одного детального розрахунку, який би давав можливість встановити за який конкретний період нараховано проценти, коли припинилося нарахування договірних процентів, які саме процентні ставки застосовувались у кожний окремий період, на підставі яких положень договору здійснювалось таке нарахування після закінчення строку кредитування та яким чином сформовано суму 39 186,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором №720579349 від 22.06.2020 року в загальному розмірі 21 858,30 грн. з яких: 18 500,00 грн. тіло кредиту та проценти 3 358,30 грн

Щодо судового збору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовну заяву задоволено частково, суд, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, присуджує позивачу судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме з відповідача в сумі 1 008,80 грн., виходячи з розрахунку: 21 858,30 грн. (розмір задоволених позовних вимог) ? 2 662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) : 57 685,90 грн. (розмір заявлених позовних вимог).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Представник позивача на підтвердження витрат на правову допомогу надав: копію договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та АБ «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ», копію акту прийому-передачі наданих послуг, у відповідності до якого сума наданих послуг складає 7 000,00 грн. та додаткову угоду.

При визначені суми витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі №760/11145/18, враховуючи фактичний обсяг наданих Адвокатським об`єднанням «Правовий діалог» юридичних послуг, співмірність суми витрат із складністю справи та відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), суд доходить висновку, що дана справа є незначної складності й не потребувала заявленого позивачем часу для підготовки процесуальних документів адвокатом, виходячи з співмірності заявлених вимог, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу на стадії розгляду у розмірі 7000,00 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст.4, 10-13, 258-268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №720579349 від 22.06.2020 року в розмірі 21 858,30 грн., витрати по сплаті судового збору 1 008,80 грн. та витрати на правову допомогу 2 000,00 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Головуючий: М.Б. Баличева