Рішення № 138506189, 02.07.2026, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/580/2026

Справа № 679/309/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

02 липня 2026 року м.Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Сопронюк О.В.,

секретарів судового засідання Образцова Г.В., Руденко А.О.,

представника позивача адвоката Волкова С.В.,

представника третьої особи Нетішинської міської ради - Кейко Д.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Волков Сергій Вікторович, до ОСОБА_2 , треті особи, без самостійних вимог до предмету спору на стороні позивача: Нетішинська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , яка діє у власних інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини: ОСОБА_12 , про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Волков С.В., звернулася до суду з вищевказаним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що на підставі ордеру №1763 від 08.05.1984, позивачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 та їх дітьми вселилися квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . У подальшому у вказані квартири вселився син позивачки ОСОБА_13 , а також онуки та правнуки позивачки.

Близько десяти років тому (орієнтовно в 2015 році) відповідач - син позивачки ОСОБА_2 , залишив спірне житло та виїхав на постійне місце проживання у м.Київ, забравши при цьому усі свої особисті речі. У подальшому зв`язок із відповідачем обірвався, так як він змінив номер телефону та припинив спілкування з рідними. З того часу, відповідач жодного разу не навідувався до вказаного житлового приміщення, ніколи не висловлював бажання проживати в ньому, не говорив, що претендує на дане житло. Наведені обставини вказують на те, що відповідач втратив інтерес до спірного житла, однак самостійно не знявся із реєстрації місця проживання у цьому житлі.

З того часу і до сьогодні у спірному житловому приміщенні фактично проживає позивачка з чоловіком, дітьми, онуками та правнуками (третіми особами).

Відповідач ОСОБА_2 у спірному житлі не проживає, не цікавиться ним, не сплачує житлово-комунальні послуги та витрати на утримання житла, однак залишається зареєстрованим у ньому. Позивачка змушена нести додаткові кошти на оплату комунальних послуг та нести усі витрати з утримання вказаного житла самостійно.

Представник зазначив, що за вказаних обставин порушуються права позивачки, як квартиронаймача на користування спірним житлом, особистого проживання та проживання інших осіб, а також щодо реалізації права на приватизацію займаного житлового приміщення.

З огляду на наведене, представник позивачки вважає, що відповідач втратив право користування вищевказаним житлом, оскільки відсутній за зареєстрованим місцем проживання понад шість місяців без поважної причини.

Враховуючи вищевикладене, представник позивачки просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 19.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 15.04.2026 задоволено клопотання представника позивачки про витребування доказів у виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області.

21.04.2026 від виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області на адресу суду надійшла інформація про зареєстрованих осіб у квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , на виконання ухвали суду від 15.04.2026

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 05.05.2026 задоволено клопотання представника позивачки про витребування доказів у Адміністрації державної прикордонної служби України.

20.05.2026 та 28.05.2026 від Адміністрації державної прикордонної служби України на адресу суду надійшла інформація щодо перетину державного кордону України відповідачем, на виконання ухвали суду від 05.05.2026.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 03.06.2026 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

19.06.2026 до суду надійшли додаткові пояснення від представника позивачки адвоката Волкова С.В., в яких він зазначив, що реєстрація відповідача у спірному житлі порушує право позивачки здійснити приватизацію займаного нею житла, оскільки в силу закону заява на приватизацію житла подається усіма зареєстрованими у ній особами, або якщо особа не бажає приймати участь у приватизації, то така особа має подати до органу приватизації відмову (нотаріально посвідчену) від участі в приватизації займаного нею житла. Наведене підтверджується листом Фонду комунального майна м.Нетішин №01-27/154 від 15.04.2026, яким позивачці відмовлено у приватизації займаного нею та членами її сім`ї житла через відсутність заяви відповідача або відмови останнього від участі в приватизації.

Отже, наявність зареєстрованого відповідача у спірному житлі унеможливлює (блокує) реалізацію права на приватизацію, оскільки в силу закону вимагає його участі або письмової відмови.

Водночас, відповідач фактично втратив зв`язок із житлом та не вчиняє жодних дій (не подає заяву на приватизацію та не подає відмову від участі в приватизації). У зв`язку із тривалим не проживанням у спірному житлі відповідач фактично втратив право приватизації такого житла. В той же час, позивачка є членом сім`ї наймача та користувачем житлом, а тому має право на приватизацію займаного нею житла, але не може його реалізувати через реєстрацію у цьому житлі відповідача. Таким чином, саме факт реєстрації місця проживання відповідача у спірному житловому приміщенні порушує права позивачки, і таке право підлягає захисту.

Окрім того, представник зазначив, що з урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №200/17337/17. Представник просив врахувати зміст цих пояснень при ухваленні судового рішення по суті справи.

Представник позивачки адвокат Волков С.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладенні у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив їх задовольнити. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірному житлі, але не проживає в ньому більше шести місяців без поважних причин, що є підставою для визнання його таким, що втратив право на користування ним. Окрім того, факт реєстрації місця проживання відповідача у спірному житловому приміщенні порушує право позивачки здійснити приватизацію цього житла. В іншому порядку, окрім судового, позивачка не може захистити свої порушені права.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Нетішинської міської ради - Кейко Д.І. у судовому засіданні зазначила, що при вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.

Треті особи, без самостійних вимог до предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , яка діє у власних інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини: ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилися, але надіслали на адресу суду заяви, в яких просили розгляд справи проводити у їх відсутності, зазначили, що позовні вимоги визнають.

Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на адресу його зареєстрованого місця проживання (п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України), у судове засідання не з`явився. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов, заяв про розгляд справи у його відсутності чи відкладення розгляду справи суду не подав.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з тим, що належним чином повідомлений про розгляд справи відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не подав, а представник позивача не заперечує проти ухвалення заочного рішення, судом прийнято рішення про проведення заочного розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, показання свідків, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на підставі ордеру №1763, виданого 08.05.1984 Нетішинською селищною радою народних депутатів, ОСОБА_3 та його сім`ї, яка складається з 7 осіб: чоловік ОСОБА_3 , дружина ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , сини: ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , ОСОБА_4 , надано право на зайняття 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Згідно відповіді Фонду комунального майна м.Нетішин Нетішинської міської ради №01-27/104 від 04.03.2026, наданої на адвокатський запит адвоката Волкова С.В., житлові приміщення в багатоквартирному будинку, а саме: квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , належать до комунальної власності Нетішинської міської територіальної громади. Інвентарні справи на вищевказані квартири відсутні.

Як вбачається з свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.03.1979, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином позивачки ОСОБА_1 .

Як вбачається з інформації виконавчого комітету Нетішинської міської ради №05-01-07/135 від 21.04.2026, наданої на виконання ухвали суду від 15.04.2026, згідно з реєстром територіальної громади за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Згідно квитанцій про оплату житлово - комунальних послуг за лютий квітень 2026 року, оплату за утримання будинку та прибудинкової території, електропостачання, надання тепло і водопостачання, водовідведення, а також кабельне телебачення, за адресою: АДРЕСА_5 здійснюють позивачка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 .

З відповіді Фонду комунального майна м.Нетішин Нетішинської міської ради №01-27/154 від 15.04.2026, наданої на адвокатський запит адвоката Волкова С.В. вбачається, що при опрацюванні документів щодо приватизації квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 за зверненням ОСОБА_1 , встановлено, що вона нe надавала заяви-згоди тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача, а саме: ОСОБА_2 на приватизацію квартири, які передбачені п.18 Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (зі змінами). Тому, враховуючи наведене, Фонду комунального майна м.Нетішина, як орган приватизації, не має правових підстав передати квартири АДРЕСА_6 у приватну спільну часткову власність для ОСОБА_1 .

З відповідей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19.5.1/36983-26 від 20.05.2026, наданих на виконання ухвали суду від 05.05.2026, вбачається, що зберігання в Базі даних інформації з персональними даними осіб впродовж 10 років здійснюється з 08.11.2017. Відтак, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 08.11.2017 по 16.04.2026 в Базі даних не виявлено.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показала, що проживає в квартирі АДРЕСА_7 з 1996 року, є сусідкою сім`ї ОСОБА_19 і перебуває з ними в дружніх відносинах. Син позивачки ОСОБА_20 постійно перебував на заробітках, додому приїжджав рідко, востаннє вона бачила його приблизно 10-12 років тому. На даний час їй відомо, що ОСОБА_20 проживає в Росії, де також проживає його рідна сестра.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні показала, що проживає в квартирі АДРЕСА_8 з 1984 року, є сусідкою сім`ї ОСОБА_19 , заселилася у свою квартиру одночасно з ними. Востаннє бачила ОСОБА_2 у 2016 чи 2017 роках, коли він приїжджав додому на тиждень з Росії із заробітків. Зі слів батьків ОСОБА_2 їй відомо, що він поїхав назад на заробітки в Росію, де проживає його рідна сестра. Після цього вона його більше не бачила. ОСОБА_20 добровільно виїхав з квартири, про будь які перешкоди йому в користуванні житлом їй не відомо.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 донька позивачки та сестра відповідача показала, що ОСОБА_20 не проживає в квартирах АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 приблизно останні 10-12 років. Він добровільно поїхав на заробітки в Росію, щоб заробити грошей, тут жити не хотів, ніхто йому не чинив перешкоди в проживанні за місцем реєстрації. Зараз він живе в Росії, але зв`язок з ним втрачено. В Росії також живе їх рідна сестра ОСОБА_22 , яка спілкується з ОСОБА_23 і повідомила йому про розгляд даної справи в суді. Зі слів ОСОБА_22 , відповідач не заперечує проти того, щоб його виписали з квартири, не планує повертатися в Україну.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст.1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

В силу статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК України).

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із положень ст.89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази немають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Однією з гарантій реалізації права фізичної особи на житло є законодавче закріплення недоторканості та неможливості протиправного позбавлення житла. Фізична особа може бути позбавлена займаного жилого приміщення або обмежена у праві користування лише на підставі чинного закону і за рішенням суду.

Житлове приміщення використовуються власником або наймачем лише для власного проживання та проживання членів сім`ї, до яких належать як близькі родичі, так і інші особи, якщо вони постійно проживають із власником і ведуть з ним спільне господарство.

Члени сім`ї мають рівні права з власником (наймачем) житла на користування житловим приміщенням, а припинення сімейних відносин між ними не позбавляє колишніх членів сім`ї права користування займаним приміщенням.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985, у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності (постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №759/19579/17, постанова Верховного Суду від 27 серпня 2021 року в справі №521/5887/17, постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі №289/2299/18, постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №490/12384/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2021 року у справі №200/17337/17 зробив висновок про те, що з урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, згідно ч.ч.4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі Закон), право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону, передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Згідно п.17 Положення про порядок передачі квартир (будинків) житлових приміщень у гортожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 №396 (далі - Положення), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2.

У п.18 Положення викладено перелік документів, які подаються до заяви-згоди на приватизації.

Із системного аналізу Закону та Положення вбачається, що приватизація житла здійснюється за письмовою заявою (згодою) усіх осіб, які там проживають, а якщо хтось із них не має наміру приймати участь у приватизації має подати письмову (нотаріально посвідчену) відмову від участі в приватизації.

Судом встановлено, що приблизно десять років тому відповідач ОСОБА_2 залишив спірне житло і не проживає там по даний час. Протягом вказаного періоду він будь-якого інтересу до спірного житла не проявляв, не висловлював бажання проживати в ньому, не приймав участі в утриманні квартир, не оплачував комунальні послуги, не вчиняв дій спрямованих на повернення у вказане житло. Окрім того, відповідач не вчиняє дії щодо приватизації або відмови від приватизації спірного житла, що унеможливлює реалізацію позивачкою її прав щодо набуття у власність житла, у якому вона проживає.

Підстави, передбачені ч.3 ст.71 ЖК України, для зберігання спірного жилого приміщення за відповідачем, судом не встановлені.

Розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами на свій розсуд, відповідач відзив на позов до суду не подав, не спростував доводи позивачки про його відсутність за місцем реєстрації без поважних причин понад шість місяців.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_2 понад шість місяців без поважних причин не проживає у спірному житлі, що є підставою для визнання його таким, що втратив право користування квартирами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачка при зверненні до суду повинна була сплатити судовий збір у розмірі 1331,20 грн., однак вона звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а позивачка при зверненні до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом була звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.71, 72 ЖК України, ст.ст.5, 10-13, 76-82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 289 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Волков Сергій Вікторович, до ОСОБА_2 , треті особи, без самостійних вимог до предмету спору на стороні позивача: Нетішинська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , яка діє у власних інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , яка діє у власних інтересах та інтересах своєї малолітньої дитини: ОСОБА_12 , про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , таким, що втратив право користування квартирами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його складення.

Суддя О.В. Сопронюк