Рішення № 138491452, 24.07.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 24.07.2026

Справа № 334/3881/26

Провадження № 2/334/3149/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Фетісова М.В., за участі секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача Новіков І.А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 в сумі 8 245,60 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 14.04.2025 ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідач уклали Кредитний договір (оферти) № 10.04.2025-100002912, відповідно до умов якого сума кредиту 4 000 гривень, строк, на який надається кредит, - 70 днів з дати його надання, дата повернення кредиту 22.06.2025, денна процентна ставка 0,8%, неустойка 60 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Кошти надіслані на платіжну картку № НОМЕР_1 . Позивач констатує факт, що він свої зобов`язання за Договором виконав належним чином та в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 8 245,60 гривень, що складається з: тіла кредиту - 4 000 гривень, процентів - 2 245,60 гривень, неустойки - 2 000 гривень. Відповідно до Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» виключений пункт 6.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». На підставі змін, за договорами укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до вказаного закону, а тому вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як вказаний закон є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбань товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків немайнового працівника, а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити у його задоволенні та зазначив, що Кредитний договір № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 з ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував. Матеріали справи містять копію договору № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025, де позивачем зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Проте позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Звертає увагу суду, що у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (справа № 757/16602/17-ц від 03.04.2019, справа № 373/2054/16-ц від 23.01.2019 та інші) підкреслюється, що кредитодавець повинен довести, яким чином було здійснено волевиявлення позичальника та чи відповідає воно вимогам Закону, зокрема Закону України «Про електронну комерцію». Суд зазначає, що тягар доказування факту укладення договору та дійсної волі сторони покладається на кредитодавця, якщо позичальник заперечує ці обставини. В позовній заяві позивач стверджує, що 14.04.2025 між ним та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» було укладено Кредитний договір № 10.04.2025-100002912, на підставі яких відповідачем отримано грошові кошти в сумі 4 000 гривень строком на 70 днів. Як стверджує позивач, вказаний договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Також відсутні дані щодо місця роботи та займаної посади, а також місячного доходу, що свідчить про те, що позикодавець не впевнився в платоспроможності позичальника перед наданням кредиту. Наступним немалозначним фактом є те, що в укладеному договорі вказано, що з боку позикодавця він підписаний за допомогою ЕЦП (КЕП), проте перевіркою наданого файлу через систему Центрального засвідчувального органу https://czo.gov.ua встановлено відсутність накладених електронних підписів. Тож Кредитний договір № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 не узгоджений сторонами взагалі. Позивач не надав до суду електронного варіанту договору, який мав би містити електронні підписи. Пропозиції (оферти), заяви та відповіді не містять накладених електронних підписів. В матеріалах справи також відсутній паспорт споживчого кредиту, що є грубим порушенням Закону України «Про споживче кредитування». Є наявні підстави вважати, що кредитодавець визнається таким, що не виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно статті 9 Закону України «Про споживче кредитування». Також, звертає увагу, що позивачем надано додаток до позовної заяви (Скріншот екрану) у вигляді «Інформації отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача». При цьому дата проходження ідентифікації зазначена як 03.04.2025, тобто за 7 днів до дати укладення кредитного договору, що виключає можливість підтвердження належної ідентифікації особи безпосередньо під час укладення спірного правочину. Більше того, подання інформації у вигляді скріншоту виключає можливість перевірки її цілісності та достовірності, оскільки такий формат не гарантує відсутності змін або втручання у відображені дані. Таким чином наданий доказ не підтверджує факту належної ідентифікації відповідача під час укладення кредитного договору та не може бути покладений в основу обґрунтування позовних вимог. Відповідно до статей 215, 236 ЦК України Договір, який укладений з недодержанням зазначених умов, є нікчемним. Також до суду надано паперові копії електронних доказів, а оригінали цифрового файлу в форматі PDF, DOC(X), XML надано не було, тобто неможливо перевірити відповідність копії оригіналу. Серед додатків до позовної заяви позивачем долучено лист від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 1-0804 від 08.04.2026 про успішний переказ грошових коштів. Проте розмір коштів зазначений як 10 000 гривень, а сам номер кредитного договору відрізняється від того, який було зазначено в позовній заяві та долучено до матеріалів справи. Серед додатків до позовної заяви також міститься ксерокопія роздруківки електронного договору № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 про організацію переказу грошових коштів, укладений між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (як надавач таких послуг) та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», однак в матеріалах справи наданий у ксерокопії роздрукованого електронного файлу та з відсутніми аркушами з 10 по 14, а також з відсутніми додатками, які є його невід`ємними частинами. Зазначений документ неможливо перевірити на дійсність накладення електронно цифрових підписів через систему Центрального засвідчувального органу, через надання його у невідповідному вигляді. Платіжна інструкція від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» про перерахування коштів відсутня. Без долучення платіжної інструкції про переказ коштів, яка повинна бути оформлена відповідно установленим вимогам постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції твердження позивача про успішність переказу є необґрунтованим та недоведеним. А отже відсутні підтвердження виникнення взагалі правовідносин між відповідачем та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР». Окрім недоведення позивачем права вимоги за даним кредитним договором, наявності додатків, які підлягають сумніву та перевірки, є ще не вірно прорахований розрахунок заборгованості. Позивач не мав права нараховувати у період дії в Україні воєнного стану позичальнику, який мав прострочення виконання грошового зобов`язання за договором, неустойку 2 000 гривень, оскільки за законом відповідач звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України. Також ставить під сумнів відповідність поданих паперових копій електронних доказів, які долучені та не долучені до позовної заяви, оригіналам, а саме: Кредитний договір № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025, з Додатками (сам договір відсутній у матеріалах); Паспорт споживчого кредиту (відсутній у матеріалах справи); Платіжну інструкцію від ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (відсутня у справі), оформлену відповідно вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній; Договір про надання платіжних послуг № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024, укладений між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» з додатками (додатки відсутні, договір не повний). Оскільки належних доказів надання та використання грошових коштів відповідачем позивач не надав, вважає позовні вимоги недоведеними. У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо (Постанова ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17). Враховуючи викладене, а також те, що позивачем не надано жодного додатку до позовної заяви в оригіналі, вважає позовні вимоги не доведеними, а відтак заперечує проти розкриття банківської таємниці. За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача» (Постанова ВС від 17.07.2019 у справі № 752/11866/16-ц). Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Такі заперечення не відповідають вимогам статті 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а відтак не є достатніми в силу закону. Натомість позиція позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подав альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції. Таким чином заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Також підписуючи Оферту відповідач підтвердив той факт, що розуміє умови на яких укладається договір. У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору. Тобто відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом Кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Отже позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних. Визнання такого доказу неналежним та недопустим призводить до правового абсурду, за якого будь-який платіжний документ, сформований відповідно до вимог законодавства про платіжні послуги та нормативних актів Національного банку України, апріорі не може бути використаний як належний доказ у цивільному процесі. Зі змісту кредитного договору вбачається, що відповідач самостійно зазначив номер платіжного засобу, на який були перераховані кредитні кошти, а також підтвердив власним підписом достовірність наданих відомостей. Зазначені обставини свідчать не лише про формальне укладення договору, а й про визначення сторонами конкретного способу виконання зобов`язання кредитодавця щодо надання кредиту. До суду надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору, підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Таким чином електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. TOB «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виконало свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Оскільки ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Позивач є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента-ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами) (протоколи від 09.01.2023 № В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Одночасне заперечення відповідачем факту укладення Кредитного договору та надання кредитних коштів, з одного боку, і заперечення умов цього ж договору щодо процентів, комісій та неустойки з іншого, свідчить про наявність суперечливої процесуальної поведінки. Такі доводи відповідача не можуть бути визнані судом послідовними та добросовісними, а відтак підлягають оцінці з урахуванням доктрини естопелю та мають бути відхилені як такі, що ґрунтуються на зловживанні процесуальними правами та не підлягають судовому захисту. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Крім того відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов Кредитного договору. Законом України «Про споживче кредитування» передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Щодо розрахунку заборгованості та нарахування неустойки представник позивача зазначив на обставинах, викладених у позові.

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 01.05.2026 відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою про витребування доказів від 29.05.2026 витребувано у ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» оригінали наступних доказів: електронного Кредитного договору № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 з Додатками, електронного Паспорта споживчого кредиту до Кредитного договору № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025, Договору № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024 про організацію переказу грошових коштів, укладеному між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий Центр», електронної Квитанції від 14.04.2025 про перерахування кредиту в сумі 4 000 гривень ОСОБА_1 за Кредитним договором № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025. Витребувано у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» наступні документи: інформацію про належність картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , виписку по рахунку картки № НОМЕР_1 за період з 14.04.2025 до 19.04.2025 - у разі належності картки ОСОБА_1 . Позивач подав суду паперову копію Кредитного договору 18.06.2026, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало витребувані судом докази 19.06.2026.

Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети та отримана ними 03.05.2026. Отже відповідно до пункту 2 частини шостої статті 272 ЦПК України сторони є належним чином повідомленим про розгляд справи. Також ухвала про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення за зареєстрованим у встановленому законом порядку його місцем проживання. Рекомендований лист повернувся до суду з відміткою про відсутність відповідача за адресою місцезнаходження від 09.05.2026.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що передбачено частиною другою статті 247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

14.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» з заявкою Кредитного договору № 10.04.2025-100002912 (кредитної лінії).

Відповідно до умов вказаної заявки відповідач пропонував позивачу надати йому кредит на банківський рахунок № НОМЕР_1 у сумі 4 000 гривень на 70 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 22.06.2025, з фіксованою процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Економ», фіксованою процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,01% за 1 день користування кредитом, денною процентною ставкою - 0,8%, неустойкою - 60 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов`язання.

14.04.2025 позивач акцептував вищевказану пропозицію відповідача, що підтверджується відповіддю позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) Кредитного договору № 10.04.2025-100002912 (кредитної лінії).

Отримання кредиту відповідачем в сумі 4 000 гривень підтверджується випискою за договором № б/н за період з 14.04.2025 - 19.04.2025.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 10.04.2025-100002912 від 10.04.2025 станом на 07.04.2026 заборгованість відповідача становить 8 245,60 гривень, що складається з: тіла кредиту - 4 000 гривень, процентів - 2 245,60 гривень, неустойки - 2 000 гривень. Проценти по кредиту нараховані за період з 14.04.2025 до 22.06.2025.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент укладання кредитного договору, договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.

У пункті 5 частини першої статті 3 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електрону комерцію» (далі - Закон № 675-VIII) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону № 675-VIII).

Частиною п`ятою статті 11 Закону № 675-VIII передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином ознайомлений із умовами Кредитного договору № 10.04.2025-100002912 від 10.04.2025, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е958, що підтверджується копією Кредитного договору.

Відповідач поставив під сумнів відповідність доданої до матеріалів справи паперової копії Кредитного договору його оригіналу та просив витребувати у позивача оригінал електронного договору. Ухвалою про витребування доказів від 29.05.2026 судом витребуваний оригінал електронного Кредитного договору у позивача, проте на виконання ухвали позивач надало паперову копію Кредитного договору.

При цьому у відзиві відповідач зазначив, що він не укладав та не підписував жодного Кредитного договору з позивачем.

Вказані обставини свідчать про суперечливу поведінку відповідача, оскільки не можливо одночасно ставити під сумнів зміст паперової копії договору його оригіналу, при цьому заперечуючи його укладання.

При цьому факт укладання Кредитного договору, крім його паперової копії, підтверджується доказами, отриманими судом у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідно до яких зазначена у Кредитному договорі банківська карта № НОМЕР_1 належить саме відповідачу та на неї 14.04.2026 перераховані грошові кошти в сумі 4 000 гривень.

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Суд встановив, що ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало належним чином, надавши відповідачу кредит на банківський рахунок № НОМЕР_1 у сумі 4 000 гривень строком на 70 днів з дати його надання, дата повернення кредиту - 22.06.2025, з фіксованою процентною ставкою «Стандарт» у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Економ», фіксованою процентною ставкою «Економ» у розмірі 0,01% за 1 день користування кредитом, денною процентною ставкою - 0,8%, неустойкою - 60 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов`язання.

Проценти нараховані позивачем у межах строку кредитування за ставкою «Стандарт» (1% в день) та за ставкою «Економ» (0,01% в день), що передбачено пунктами 6-7 Кредитного договору.

Предметом позову, у тому числі, є стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою в сумі 2 000 гривень.

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Проте пунктом 18 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, який в подальшому було продовжено та діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Таким чином заборгованість за порушення грошового зобов`язання у виді неустойки в сумі 2 000 гривень підлягає списанню позивачем, оскільки відповідач звільнений від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для відмові у позові в частині стягнення заборгованості за неустойкою.

Суд відхиляє аргументи представника позивача про те, що Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» були внесені зміни до Закону 1734-VIII, зокрема пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень, на підставі яких за договорами укладеними з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України випливає, що на кредитний договір, укладений між сторонами у справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

Суд звертає увагу, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Верховною Радою України прийнято Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX), яким, зокрема розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнений пунктом 6-1 наступного змісту:

«У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем».

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII виключено на підставі Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Також, згідно із Законом № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 18 наступного змісту:

«У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

На час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинними.

Відповідно до частин першої та другої статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України.

Отже частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. До того ж такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України з нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цього Кодексу над нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Вказане узгоджується з висновками, які містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69).

Також Верховний Суд робив висновки щодо застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема, у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 та від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 в сумі 6 245,60 гривень.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), згідно з якою, принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи вищевказане та часткове задоволення позову із зазначених судом підстав, суд вважає недоцільним надавати детальну відповідь на інші аргументи позивача та відповідача.

Суд бере до уваги аргументи представника відповідача щодо наявних відмінностей у листі ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 08.04.2026 № 1-0804 та не визнає його належним доказом, оскільки дані, які містяться у ньому про перерахування грошових коштів за договором кредиту № 20.05.2025-100000595, не стосуються предмета доказування у цій справі.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 016,63 гривень (2 662,40 гривні (сплачений судовий збір) х (6 245,60 гривень (задоволена частина позову) х 100% : 8 245,60 гривень (ціна позову)).

Керуючись статтями 3 - 5, 10 - 13, 141, 259, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» заборгованість за Кредитним договором № 10.04.2025-100002912 від 14.04.2025 в сумі 6 245 (шість тисяч двісті сорок п`ять) гривень 60 копійок.

У позові в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» судовий збір у сумі 2 016 (дві тисячі шістнадцять) гривень 63 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Реквізити учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133А, м. Київ, код ЄДРПОУ 37356833,

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя М.В. Фетісов