Рішення № 138490223, 14.07.2026, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/6800/21

Номер провадження 2/404/1797/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Зазначаючи про недійсність вчиненого договору дарування, позивач посилається на те, що помилився щодо правової природи правочину, оскільки вважав, що дарує сину квартиру в рахунок сплати аліментів.

В п. 7 Договору зазначено, що зміст ст. 182, 215-220, 225, 228-236, 717-728 Цивільного кодексу України, п. 13 Правил користування приміщенням житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992 р. за № 572, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 57, 60-65, 74 Сімейного кодексу України, ст. 13, 14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2004 р., сторонам роз`яснено.

Зі змісту п. 8 Договору вбачається, що сторони стверджують, що вільно володіють українською мовою, не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановлено порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

Договір дарування квартири містить підписи сторін, належність яких не оспорюється у даній справі.

Крім того, в матеріалах справи міститься Витяг з рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 09.06.2008 р. за № 854, в якому зазначено, що розглянувши заяви громадян з проханням про дозвіл на дарування житла, виконком Кіровоградської міської ради вирішив: дозволити : гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які мешкають в АДРЕСА_1 , прийняти в дарунок в установленому законом порядку квартиру, що знаходиться за вищезазначеною адресою, на ім`я їх малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, позивач не лише підписував оспорюваний договір, в правовій природі якого, як зазначає, помилився, а й заяву скеровано до органу опіки та піклування про надання відповідного дозволу на укладення такого договору.

Матеріалами справи та поясненнями сторін підтверджується, що сторони на момент укладення оспорюваного договору (2008 р.) проживали однією сім`єю, хоч і без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, взаємні права і обов`язки, притаманні подружжю. Таке проживання тривало до 2016 року. За період з 2008 по 2016 рр. ОСОБА_4 не зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів, та подала його лише в липні 2020 року. А тому, твердження позивача, що відповідач запропонувала подарувати квартиру сину взамін стягнення аліментів, не доведено належними та допустимими доказами.

Обґрунтування позову, що станом на час укладання оспорюваного договору дарування квартири позивач унаслідок систематичного вживання спиртних напоїв об`єктивно не здатен був правильно усвідомлювати значення своїх дій, не свідчить саме по собі про наявність помилки щодо правової природи правочину.

Суд звертає увагу, що позов у даній цивільній справі заявлений, зокрема, саме з підстав частини першої статті 229 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки).

Також необхідно зауважити, що дарування квартири за оспорюваним договором здійснено не сторонній особі, а сину позивача.

Обґрунтування позовних вимог, що після укладання договору дарування квартири позивач продовжують проживати у спірній квартирі, не є визначальним фактом у даній справі про визнання недійсним договору, який, як стверджує позивач, вчинено під впливом помилки (з підстав ч. 1 ст. 229 ЦК України).

З`ясування лише таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах (постанови Верховного Суду від 15.09.2021 у справі №161/17523/16-ц, від 03.05.2022 у справі №715/2513/19).

Другою підставою недійсності оспорюваного Договору позивачем вказано ст. 230 ЦК України, а саме: правочин вчинено під впливом обману з боку нотаріуса та відповідача ОСОБА_4 , шляхом підміни договорів.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає його волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 29 травня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 756/10782/19, провадження № 61-2156 св 23 .

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у вказаній категорії справ, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Посилання позивача на те, що спірний договір дарування укладений ним як дарувальником всупереч його волі, оскільки він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки відповідачка навмисно ввела його в оману - а тому договір дарування має ознаки недійсності, є необґрунтованими та не підтверджений жодними доказами. Обставини щодо обману чи примусу позивача теж жодним чином не доведені.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_4 про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке.

Наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 Цивільного кодексу України, застосовуються виключно за наявності порушеного права позивача. Якщо в задоволенні позову відмовляється за необґрунтованістю позовних вимог, суд не має правових підстав застосовувати позовну давність.

Зазначена правова позиція є сталою та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/5505/20.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_2 та відмовляє в позові по суті, питання пропуску строку позовної давності судом не досліджується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Качан Людмила Леонідівна, про визнання договору дарування недійсним відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, місцезнаходження: 25022, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, буд.41, код ЄДРПОУ2823016791.

Третя особа: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Качан Людмила Леонідівна, місцезнаходження: 25010, м. Кропивницький, вул. Незалежності, буд. 9, корп. 1.

Повний текст судового рішення складено 27.07.2026 року.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Ю. Іванова