Рішення № 138490137, 27.07.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/6970/25

Провадження № 2/345/2195/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.07.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Миговича О.М. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В

представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №143773 від 17.06.2024 у розмірі 49 826,68 грн., з яких: 49 412,00 грн. заборгованості за тілом, 13,68 грн. заборгованості за відсотками та 401,00 грн. заборгованості за комісією. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. покласти на відповідача. Розгляд справи просить провести за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Свої вимоги мотивує тим, що 17.06.2024 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ" КРЕДІПЛЮС" (надалі - первісний кредитор, кредитодавець) та відповідачем укладено кредитний договір №143773 (надалі - договір, кредитний договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Зі змісту кредитного договору вбачається, що у ньому визначені основні істотні умови характерні для такого виду договору, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування. Відповідач погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Всупереч умов договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 49 826,68 грн.

10.10.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та позивач уклали договір факторингу №10102024, згідно з умовами якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 143773 від 17.06.2024.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.12.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Оскільки у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов, то заочним рішенням від 09.03.2026 позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 143773 від 17.06.2024, у розмірі 49 826,68 грн., 2422,40 грн судового збору та 3500,00 грн за надання професійно правничої допомоги.

06.04.2026 представниця відповідача Веремчук К.Ю. звернулася із заявою про перегляд даного заочного рішення. Заявниця зазначила, що відповідач не був обізнаний із поданням позовної заяви та ухвалення судового рішення, оскільки є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі. Жодної кореспонденції пов`язаної із розглядом справи із суду не отримував. Адвокат зазначає, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду штрафні санкції та проценти за користування кредитом не нараховуються, таким чином відповідач будучи військовослужбовцем має право не сплачувати відсотки. Окрім того нарахована заборгованість за комісією у розмірі 401,00 грн є незаконною та не підлягає до стягнення.

Ухвалою від 04.05.2026 скасовано заочне рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09.03.2026 в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомленням) сторін.

У строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подавав, будь яких інших клопотань та заяв від відповідача до суду подано не було, відтак, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково, з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що 17.06.2024 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "КРЕДІПЛЮС" та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 143773 на суму 49 412,00 грн.

Кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.2.6 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.2.2.1 договору (далі кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.2.6 договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до 2.2.1 сума (загальний розмір) кредиту становить 49412,00 гривень надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 41998,33 гривень для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит №134784 від 20.03.2024 року, укладеним з кредитодавцем; у розмірі 1,87 гривень на № рахунку/картки позичальника № 4731-21хх-хххх-3189, у національній валюті; у розмірі 7411,80 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Відповідно до п.2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10% річних. Тип процентної ставки фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п.2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.

Пунктом 2.4. передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 200,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п.2.5. комісія за надання кредиту складає 7411,80 гривень, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 15,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Згідно з п 2.6. загальний строк кредитування за цим договором складає 365 днів з 17.06.2024 року (дата надання кредиту) по 17.06.2025 року.

Відповідно п.2.6.1. строк на який надається кредит встановлюється графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на місяць. Конкретні дати вказані в графіку платежів.

Пунктом 2.7. визначено загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складає (не перевищує) 7450,60 грн.

Денна процентна ставка складає 0,0413%/день (п.2.7.1 договору).

Відповідно п.2.8. орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 36,11% річних.

Відповідно до п. 2.9.1. орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом) складає 56862,60 грн.

Даний договір підписано електронним ідентифікатором е6а3а99е.

Також відповідачем був підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені умови кредитування.

Відповідно до довідки №1605/26-12 від 26.12.2024 року, виданої ТОВ «ФК «Кредіплюс», ОСОБА_1 на карту № НОМЕР_1 хх-хххх-3189, на підставі кредитного договору №143773 від 17.06.2024 року було перераховано кошти в розмірі 1,87 грн.

Із витребуваної судом інформації з АТ «Приват банк» від 19.12.2025 встановлено, що в Банку на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . Щодо зарахування на картку грошових коштів, то 17.06.2024 було зарахування коштів у сумі 1,87 грн на зазначену картку.

З довідки про проведення взаємозаліку від 04.11.2025 року № 3955/04-11, наданої ТОВ «ФК «Кредіплюс», вбачається, що було проведено взаємозалік зобов`язань між сторонами в межах виконання умов кредитних договорів (№143773 від 17.06.2024 року та №134784 від 20.03.2024 року), сума перерахування на погашення заборгованості 41998,33 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 10 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №10102024, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредіплюс» відступило на користь ТОВ «ФК «Ейс» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит №143773 від 17.06.2024, що підтверджується витягом з додатку №1 до договору факторингу.

Згідно з карткою обліку виконання договору №143773 від 17.06.2024, загальна сума фінансового активу складає 49 826,68 грн., з яких: 49 412,00 грн. заборгованості за тілом, 13,68 грн. заборгованості за відсотками та 401,00 грн. заборгованості за комісією.

З виписки з особового рахунку за кредитним договором № 143773 від 17.06.2024 року вбачається, що станом на 01.11.2025 року заборгованість відповідача становить 49 826,68 грн., з яких: 49 412,00 грн. заборгованості за тілом, 13,68 грн. заборгованості за відсотками та 401,00 грн. заборгованості за комісією.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного кредитного договору такі договори у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Таким чином, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 2-127/11 (постанова від 01.02.2018 року) за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Доказами, наданими позивачем, підтверджується, що до позивача перейшли права вимоги за спірним кредитним договором і він вправі пред`являти відповідні вимоги про стягнення коштів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідженими судом доказами підтверджено, що відповідач на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору отримав кредит в розмірі 49 412,00 гривні, однак, в обумовлений договором строк кредит не повернув, право вимоги за цим договором перейшло до позивача.

Доказів на спростування наданих позивачем доказів, що підтверджують отримання відповідачем суми кредиту, ОСОБА_1 , всупереч положенням ст.ст. 12, 81 ЦПК України, суду не надав.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Як вбачається із довідки командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 з 30.06.2024 (а.с.51).

Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 з 30.06.2024 поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом з моменту призову його на військову службу.

Відповідно до картки обліку виконання договору №143773 відповідачу за період з 17.06.2024 по 10.10.2024 нараховані проценти у розмірі 13,68 грн. За таких обставин до відповідача не міг застосовуватися обов`язок зі сплати процентів за користування кредитом, починаючи з 30.06.2024 року та підлягає до перерахунку. Отже заборгованість за відсотками у відповідача, за період з 17.06.2024 по 29.06.2024 становить 1,62 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача комісії у розмірі 401,00 грн., суд зазначає наступне.

Умовами договору п.2.4. передбачено знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту який складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 200,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Відповідно до п.2.5. комісія за надання кредиту складає 7411,80 гривень, що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 15,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Відповідно до положень ч.ч.1 ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно положень ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування", умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

ТзОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, позивачем не надано.

Отже, умови договору про нарахування позивачем разової комісії при видачі кредиту є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача комісії пов`язаної з наданням кредиту належить відмовити.

Підсумовуючи викладене та враховуючи принципи змагальності і диспозитивності, та відсутність будь-яких доказів, які б спростовували обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на загальну суму 49 413,62 грн, з яких: заборгованість за кредитом 49 412,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами 1,62 грн. в той же час, у задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.

Розподіл судових витрат:

відповідно ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2422,40 грн. (а.с.17).

Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

2422,40 грн х 49 413,62 грн. / 49 826,68 грн. = 2 401,92 грн (розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

В інших судових рішеннях Верховний Суд також формував правову позицію щодо самостійного зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 02 липня 2020 року по справі № 362/3912/18 і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/14495/16-ц у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року, самостійно зменшивши судові витрати на професійну правничу допомогу, виходячи із критеріїв реальності та розумності вартості адвокатського гонорару. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.

З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 7000,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.

А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 3500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.526,536,549,572,589,1054 ЦК України, ст.ст.141,263,265,280-282 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

позов задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» адреса: вул. Ю.Поправки, 6, каб.13 Київ, код ЄДРПОУ 42986956 заборгованість за кредитним договором № 143773 від 17.06.2024, у розмірі 49 413,62 грн.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації проживання АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» адреса: вул. Ю.Поправки, 6, каб.13 Київ, код ЄДРПОУ 42986956) 2 401,92 грн судового збору та 3500,00 грн за надання професійно правничої допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя