Рішення № 138483600, 09.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12453/18-ц

пр. 2-876/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Ільєвої Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання: Романенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» про стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

У березні 2018 адвокат Рибінцев Сергій Сергійович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач) про стягнення коштів, та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування грошовими коштами у сумі 8046 доларів США 91 центів, що є еквівалентом 217 193,25 грн.; три відсотки річних від простроченої суми за весь час прострочення у сумі 3 236 доларів США 89 центів, що є еквівалентом 87 366, 54 грн; пеню у розмірі 1 181 460 доларів США 00 центів, що є еквівалентом 31 888 655,71 грн та судові витрати.

У обґрунтування вимог позову вказано, що 16 червня 2015, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі №201/10210/14-ц було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти за договором банківського вкладу №SAMDN80000734831242 «Стандарт» від 24.04.2013 у сумі 30 961,06 доларів США, з яких: 29 000,00 доларів США сума вкладу за договором; 1961,06 доларів США - сума процентів за договором.

Вказане рішення апеляційного суду набуло чинності 16 червня 2015.

Представник позивача вказав, що рішенням від 16 червня 2015 було встановлено, що 24 квітня 2013 між позивачкою та ПАТ КБ «Приватбанк» у Центральному відділенні філії «Кримське РУ» ПАТ КБ «Приватбанк» м. Сімферополя було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» №SAMDN80000734831242, за яким ОСОБА_1 здійснила депозитний вклад на суму 29 000 доларів США, що підтверджується копією договору №SAMDN80000734831242 «Стандарт» від 24.04.2013. За умовами договору вклад оформлено на строк 92 дні до 24.07.2013 включно, з зазначенням про відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 з нарахуванням процентів по ставці 8% річних. Договором також передбачено продовження строку його дії автоматично на кожні наступні три місяці (пункт 15 Договору), що і відбувалось неодноразово до часу подання заяви про повернення коштів позивачем (судом встановлена така дата як 25 квітня 2014 року).

Факт прийняття ПАТ КБ «Приватбанк» грошових коштів у сумі 29000 доларів США та зарахування вказаної суми на рахунок № НОМЕР_1 підтверджується копією квитанції №7 від 24.04.2013 року за ЄЦП AGR000000047651341.

Незважаючи на задоволення вимог позивача, відповідач рішення суду добровільно виконати не захотів, і 28 липня 2015 головним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Черновою Людмилою Володимирівною було відкрито виконавче провадження за виконанням рішення у справі 201/10210/14-ц.

18 січня 2018 виконавче провадження було закінчене з підстав повного фактичного виконання судового рішення.

На підставі викладеного, просив задовольнити вимоги позову.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2018 матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про стягнення коштів, передано Печерському районному суду міста Києва, для забезпечення розгляду цивільної справи.

07.08.2018 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було залишено без руху.

20.08.2018 ухвалою Печерського районного суду м. Києва було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

27.01.2020 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, з якого убачається, що остання заперечує проти вимог позову.

Мотивуючи відзив, представник відповідача вказала, що позивачем неправомірно заявлено вимогу про стягнення відсотків за весь період за відсотковою ставкою 8,0 % річних, враховуючи дострокове розірвання договору.

Щодо стягнення 3 % річних просила застосувати строки позовної давності. Вказала, що оскільки, позовна вимога щодо стягнення з відповідача 3 % річних за ст. 625 ЦК України у розмірі 3 236,89 доларів США була заявлена станом на 17.01.2018, то відповідно нарахування та стягнення 3 % річних може здійснено лише за період з 17.01.2015 по 17.01.2018.

Відносно вимоги про стягнення неустойки (пені) за ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», вказала, що нарахована пеня позивачем, є явно завищеною, не відповідає вимогам ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Крім того, просила застосувати спеціальну позовну давність до позовних вимог щодо стягнення пені за один рік, оскільки позивач заявив до стягнення суму пені за період з 30.04.2014 по 17.01.2018.

На підставі викладеного, просила суд ухвалити законне судове рішення. Відмовити у задоволенні позовних вимог.

01.12.2020 ухвалою Печерського районного суду м. Києва провадження у справі було зупинено.

Разом з цим, на підставі розпорядження №220 від 05.05.2025, дана справа надійшла у провадження судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г., у зв`язку з перебуванням судді Підпалого В.В. на довготривалому лікарняному.

12.05.2025 ухвалою суду дану позовну заяву було прийнято до провадження судді Ільєвої Т.Г. та відновлено провадження по справі.

30.05.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.

12.06.2025 представником відповідача було подано додаткові пояснення, з яких убачається, що Банк виявив наявність факту переведення боргу за депозитним договором № SAMDN80000734831242 від 24.04.2013, який є предметом спору у даній справі, з Первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на Нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» (ЄДРПОУ 38920700) на підставі Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 (з урахуванням додаткової угоди до Договору від 18.11.2014), укладеними між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ТОВ «ФК «Фінілон», та електронного Додатку №1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до Договору про переведення боргу від 17.11.2014.

12.06.2025 ухвалою суду було залучено третю особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН».

02.09.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів.

09.09.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання оригіналів документів до матеріалів справи.

24.09.2025 ухвалою Печерського районного суду м. Києва закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Разом з цим, у матеріалах справи міститься клопотання від представника позивача про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання подала заяву в якій просила здійснювати розгляд справи без технічної фіксації, при ухваленні рішення просила рахувати відзив та додаткові пояснення та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином

Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до матеріалів справи, 16 червня 2015, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 201/10210/14-ц було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» грошові кошти за договором банківського вкладу № SAMDN80000734831242 «Стандарт» від 24 квітня 2013 у сумі 30 961,06 доларів США, з яких 29 000,00 доларів США -сума вкладу за договором; 1961,06 доларів США - сума процентів за договором.

Вказане рішення набрало законної сили 16 червня 2015.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.06.2015 у справі № 201/10210/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Банку про стягнення коштів встановлено, що у березні-квітні 2014 року позивач звернулась до відділення ПАТ КБ «Приватбанк» з проханням повернути їй суми вкладів разом з нарахованими процентами по закінченню дії договорів «Стандарт» № SAMDN80000734831242 від 24 квітня 2013, депозитного вкладу «Депозит Плюс» № SAMDNWFD0070066746900 від 27 січня 2014 та про дострокове розірвання депозитного вкладу «Депозит Плюс» № SAMDNWFD0070032187700 від 10 грудня 2013 та повернення суми вкладу разом з нарахованими процентами.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

А відтак, з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, що відповідає також ч.3 ст.651 ЦК України.

Тому, спірний Договір розірвано з березня 2014 та нарахування відсотків на вклад за період після дати розірвання договору неможливе, окрім того, рішенням суду у справі № 201/10210/14-ц, вже було вирішено питання щодо стягнення відсотків за спірним договором за період з 24.04.2013 по 03.07.2014, а тому позовна вимога про стягнення відсотків за період з 30.04.2013 по 17.10.2017, не підлягає задоволенню.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1058 ЦК України, договір банківського вкладу (депозит) це договір, за яким одна сторона (банк), яка прийняла від або для другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, та зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму й проценти на неї чи дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Згідно п. 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій (затверджено Постановою Правління НБУ від 03.12.2003 № 516), договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу (вклад (депозит) на вимогу) або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад (депозит).

Отже, зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу існують між сторонами на підставі відповідного укладеного договору та починають діяти для сторін з моменту укладання такого договору.

Відповідно до п. 3.9 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій, банк зобов`язаний за договором банківського строкового вкладу видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом зі спливом строку, визначеного в договорі банківського вкладу. Повернення вкладнику банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках , договору банківського строкового вкладу. передбачених умовами

Згідно з вимогами ч.3 ст.1058 ЦК України, до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

Отже, у разі розірвання договору, зобов`язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю.

Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У відповідності до вимог ч.1 та ч.3 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, право клієнта на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне.

Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви/ вимоги про розірвання договору, з урахуванням строку, який вказаний у договорі та в якій така заява/вимога може бути подана вкладником до Банку.

Таким чином, умовами депозитного договору передбачений окремий випадок припинення його дії у випадку дострокового розірвання з ініціативи вкладника та після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та вкладником) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст.ст. 598, 651 ЦК України, є підставою для припинення зобов`язань на вимогу однієї із сторін.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17, навела наступний висновок, щодо відсутності підстав для нарахування відсотків на вклад після дати розірвання договору: «Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України. З наведених підстав судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення процентів за користування вкладами за вказаний у позові період з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.»

Крім того, позивач просить суд, стягнути з Банку на її користь 3% річних за ст. 625 ЦК України, за період з 30.04.2014 року по 17.01.2018 року.

Відповідно до норм матеріального права до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що виконавче провадження з виконання рішення у справі № 201/10210/14-ц, було закінчено 18 січня 2018, з підстав повного фактичного виконання рішення суду.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду України від 18.05.2016 у справі № 6-474 цс16.

У відзиві на позовну заяву Банк просив застосувати загальний строк позовної давності до заявленої позовної вимоги щодо стягнення 3% річних за ст. 625 ЦК України.

Оскільки позовна вимога щодо стягнення 3% річних заявлена станом на 17.01.2018, розрахунок 3% річних можна здійснити виключно за період з 17.01.2015 по 17.01.2018: 29 000,00 дол.США х 1096 днів х 3%/365= 2 612,38 дол. США.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 612,38 дол. США, що еквівалентно69 750, 54 грн (курс долара встановлений Національним банком станом на березень 2018 складав 26,70 грн за 1 долар США).

Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі ч. 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд вказує наступне.

Так, позивачем нараховано пеню з 30 квітня 2014 по 17 січня 2018 у розмірі 1 181 460,00 доларів США.

09.11.2021 Велика Палата Верховного Суду у справі №320/5115/17 навела правову позицію щодо застосування норми ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» до правовідносин, які існують між сторонами після розірвання договору банківського вкладу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 зазначила: «...Розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику). ... Законом № 102З-XII врегульовані договірні відносини за участі споживача. ... Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІу разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення….Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 102З-XII, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.

Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання».

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 щодо відсутності споживчих правовідносин між, сторонами (Банком та вкладником) після розірвання договорів банківських вкладів та, відповідно, відсутності підстав для застосування до таких правовідносин норм Закону України «Про захист прав споживачів» - з дати розірвання (з березня 2014) договору банківського вкладу який є предметом спору, нарахування пені на підставі ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» неможливо.

Отже, вимога позивача у даній справі про стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки пеня нарахована позивачем після припинення договірних правовідносин між сторонами та у такий період, норма ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» не може застосовуватися до правовідносин.

Щодо доводів відповідача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» перевело борг за депозитоом позивача на ТОВ ФК «Фінілон» 17 листопада 2014, тому банк не є належним відповідачем у справі, суд вказує наступне.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

У цій справі відсутні підстави для висновку про неналежність відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника.

Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора.

Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статті 520 ЦК України, у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміну боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.

У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України).

Отже, договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника (стаття 520 ЦК України), воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням.

Оскільки позивач відповідно до статті 520 ЦК України, не надала згоди на переведення боргу за договорами банківського вкладу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, щодо переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» у подібних правовідносинах, у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 24 квітня 2024 року у справі № 757/44941/21-ц (провадження № 61-2394св24), від 30 липня 2025 року № 757/45792/20-ц (провадження № 61-2268св25) та інших.

Саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів, з приводу виконання умов яких виникли спірні правовідносини, а, отже, й належним відповідачем, що відповідає правовій позиції у подібних правовідносинах, викладеній Верховним Судом у подібних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 263/11275/18 (провадження № 61-2979св20), на яку посилається відповідач, зазначено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (частина третя статті 205 ЦК України). Закон передбачає можливість вираження волі сторони правочину мовчанням тільки у разі, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 205 ЦК України).

Оскільки статтями 513, 520, 1059 ЦК України передбачено, що договір про переведення боргу за договором банківського вкладу має вчинятися у письмовій формі за участю вкладника, воля якого до переведення боргу за депозитним договором не може виражатися мовчанням, тому наведені висновки не є застосовними у вказаній справі.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), вказано, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, на яку посилається відповідач як на підставу неналежності відповідача, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 530/1995/18 (провадження № 61-697св21) зазначено, що оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Отже доводи відповідача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, з посиланням на те, що 17 листопада 2014 останнє уклало договір з ТОВ «ФК «Фінілон», відповідно до якого останнє стало боржником за спірним договором банківського вкладу, суд відхиляє, оскільки банк не надав переконливих доказів, що такий договір було укладено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 , що було його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України.

До того ж, щодо необхідності зазначення у резолютивній частині рішення порядку оподаткування стягнутої з банку суми коштів, суд вказує наступне.

Верховний Суд вже неодноразово вказував, що обов`язки сторін у сфері оподаткування, які виникають у зв`язку з ухваленням та/або виконанням судових рішень про стягнення коштів, суд не встановлює. Відповідні обов`язки визначені податковим законодавством.

У статті 265 ЦПК України, немає імперативної вказівки на необхідність додаткової деталізації у рішенні суду суми стягнення (зокрема, процентів за користування вкладами) з розмірами обов`язкових платежів до бюджету.

Тому необґрунтованим є доводи відповідача щодо необхідності зазначення у резолютивні частині рішення суду про те, що «сума коштів, яка підлягає стягненню з Відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.» (близькі за змістом висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 759/212/20 (провадження № 61-2166св24)).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17,62 грн (0,2 % від ціни позову).

Крім того, представник позивача у позові зазначив про те, що орієнтовний розрахунок судових витрат складається із витрат на правничу допомогу в розмірі 1 401,60 грн.

Так, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів слід надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень.

Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 19/64/2012/5003 від 31.01.2019, зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».

Однак, у справі № 757/12453/18-ц представником позивача до матеріалів справи не додано ані акту прийому - передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, ані квитанцій про оплату клієнтом послуг на суму 1401,60 грн., а відтак і відсутні підстави для задоволення таких вимог позивача.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1-16, 625, 626-639, 1058, 1059,1068, 1070 ЦК України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних від простроченої суми за час прострочення у розмірі 2 612,38 дол. США, що еквівалентно 69 750 (шістдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень 54 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 17 (сімнадцять) гривень 62 копійки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», адреса: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРОПУ 38920700.

Повний текст рішення виготовлено 21 липня 2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА