Ухвала суду № 138482912, 24.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кс/754/1661/26

Справа № 754/8584/26

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2026 року слідчий суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , розглянувши скаргу ОСОБА_2 на триваючу бездіяльність Державного Бюро Розслідувань, органів прокуратури щодо невнесення відомостей в ЄРДР та вимогу про негайне звільнення людини (в порядку ст. 206, 303-307 КПК України),-

В С Т А Н О В И В :

До слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва 21.07.2026 року з Київського апеляційного суду на новий розгляд надійшла скарга ОСОБА_2 на триваючу бездіяльність Державного Бюро Розслідувань, органів прокуратури щодо невнесення відомостей в ЄРДР та вимогу про негайне звільнення людини (в порядку ст. 206, 303-307 КПК України).

Скаргу мотивує тим, що його правосуб`єктність є первинною, невідчужуваною і не залежить від волі посадових осіб, а будь-які спроби ігнорувати його волю і примусово надавати йому статус «військовозобов`язаної особи» без його згоди є прямим порушенням норм міжнародного права, зокрема, Міжнародного пакту про цивільні та політичні права.

Разом з тим, 25.02.2026 року у м. Кривий Ріг стосовно скаржника було скоєне кримінальне правопорушення за ознаками розбійного нападу, викрадення людини, незаконного позбавлення волі, підробки документів, торгівлі людьми. Зазначає, що його було примусово затримано працівниками правоохоронних органів та доставлено спочатку до міського ТЦК та СП та далі, шляхом декількох переміщень, - до військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , де він наразі й перебуває. Такі дії вважає незаконним позбавленням волі, що сталося внаслідок злочинних дій нападників та подальшої підробки документів працівниками поліції, ТЦК та СП, а саме - створено документи відносно неіснуючої юридичної фікції « ОСОБА_3 ».

04.04.2026 скаржник повідомив про вказані обставини Національну поліцію України, Державне бюро розслідувань, Офіс Генерального прокурора, Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону, Міністерство оборони України, в/ч НОМЕР_1 . Однак належного реагування з боку зазначених органів не відбулося.

Скаржник просить слідчого суддю в порядку ст. 206 КПК України невідкладно розглянути дану скаргу, негайно перевірити підстави утримання скаржника та негайно звільнити його. Зобов`язати ДБР і прокуратуру внести відомості в ЄРДР щодо «приступного сговору; розбійного нападу; дії патрульних поліцейських (0168013, 0161685); слідчого (017319); керівництва місцевої поліції; керівництва ІНФОРМАЦІЯ_1 Ріг, та трьох нападників за статтями: 127, 146, 149, 187, 186, 353, 356, 365, 444 КК України». Винести ухвалу, якою засвідчити юридичний факт неможливості підпорядкування, ОСОБА_4 Роду Ларіонови (та громадянина як юридичної фікції), під заходи мобілізації без вільної згоди Людини, та заборонити будь-яким органам влади вчиняти щодо нього примусові мобілізаційні заходи.

Дослідивши вказане клопотання та матеріали додані до нього, слідчий суддя приходить до такого висновку.

Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Відповідно до ч.1,2 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов`язаний постановити ухвалу, якою має зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з`ясування підстав позбавлення свободи.

З аналізу ст.206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав. При цьому обов`язковою умовою є наявність обґрунтованої підозри у незаконності такого позбавлення свободи.

Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов`язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.

Так, за нормами частини 6 ст.206 КПК України, якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, яким законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов`язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та: 1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи; 2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи; 3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Відповідно до ч.7 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою цієї статті, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.

Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.

Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Відповідно до ст.ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ТЦК чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, заявник не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.

Таким чином, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.

Як убачається із змісту клопотання та доданих до нього документів (лист ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_2 від 07.05.2026 № 1/2882, витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 26.03.2026 №86) скаржника після проходження ВЛК було визнано придатним для проходження військової служби, призвано на військову службу за мобілізацією на особливий період та зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду солдата резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_2 . З 26.03.2026 військовослужбовець ОСОБА_2 вважається таким, що справи і посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Таким чином, скаржник на даний час є військовослужбовцем і проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що передбачає певні обмеження, у тому числі й деяких прав особи.

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.

У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.

Як встановлено п.4 ч.1 у ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.

Отже, у даному випадку має місце незгода заявника із діями службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , працівників правоохоронних органів та працівників військової частини НОМЕР_1 стосовно ОСОБА_2 , пов`язаними з його мобілізацією, саму природу якої скаржник розцінює як незаконне позбавлення свободи.

При цьому, проаналізувавши додані до скарги матеріали, можна зробити висновок, що скаржник не позбавлений доступу до засобів комунікації, у тому числі доступу до інтернету та мобільного зв`язку, має можливість вільно пересуватися, про що свідчить той факт, що він особисто відправляє поштову кореспонденції до суду з відділень АТ «Укрпошта», фотографує себе на фоні будівель з адресними табличками тощо.

Враховуючи наведені обставини, слідчий суддя вважає, що підстави для застосування положень ст.206 КПК України у даному випадку відсутні.

При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі існування у нього переконання в порушенні його прав чи інтересів службовими (посадовими) особами ІНФОРМАЦІЯ_2 та військової частини НОМЕР_1 при здійсненні ними свої повноважень, пов`язаних із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, - до відповідного правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Наведені висновки повною мірою застосовні й до вимоги скаржника про винесення ухвали щодо неможливості підпорядкування ОСОБА_2 під заходи мобілізації.

Так, прецедентна практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» (CASEOFMELNYKv.UKRAINE) (заява № 72286/01) Європейський Суд з прав людини наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Таким чином, вимоги скарги ОСОБА_2 поданої у порядку ст.206 КПК України про виконання загальних обов`язків судді щодо захисту прав людини (про зобов`язання звільнити позбавлену свободи особу), з огляду на конкретні обставини виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.

Разом з тим, слідчий суддя ураховує висновки Київського апеляційного суду, які містяться в ухвалі від 13.07.2026, якою скаргу ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 12.05.2026 про відмову у відкритті провадження задоволено, скаргу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції акцентував на тому, що слідчим суддею було залишено поза увагою вимоги скарги про зобов`язання органів ДБР та прокуратури внести відомості до ЄРДР, яким належить дати відповідну оцінку, у тому числі з огляду на норми закону щодо територіальної юрисдикції.

Щодо вимоги скаржника про зобов`язання уповноважених осіб Державного Бюро Розслідувань та прокуратури внести відомості до ЄРДР суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена, зокрема, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Системний аналіз положень КПК, зокрема його Розділу II Глави 10 статті 132 ч. 2 та Глави 18 статей 184 ч. 1, 201 ч. 1, а також положення ч. 6 ст. 9 КПК дозволяє зробити висновок, що усі питання, які виникають під час досудового розслідування та передбачені ст. 303 КПК, повинні розглядатися слідчим суддею у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Так, у кримінальному процесуальному законодавстві не визначена підсудність скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування, що є прогалиною.

Разом з тим стосовно підсудності скарг, поданих на підставі статті 303 «Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження» КПК, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 17 жовтня 2022 року (справа № 335/6213/22, провадження № 51 -3054 впс 22), зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 306 КПК скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду. Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Проте ст. 9 КПК передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст. 306 КПК та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року (справа № 263/19/20, провадження 51-420 впс 20).

Отже, підсудність скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування необхідно визначати, виходячи з місцезнаходження органу досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування.

З наданих до суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_2 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб:

Державного Бюро розслідувань України, юридична адреса: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, Україна, 01011, (код ЄДРПОУ:41760289),

а також органів прокуратури, а саме:

Генеральної прокуратури України, юридична адреса: м. Київ, вул. Різницька, 13-15, Україна, 01011, (код ЄДРПОУ:00034051),

Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, юридична адреса: місто Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8, Україна, 01014, (код ЄДРПОУ: 38347014), -

які знаходяться у Печерському районі м. Києва, тобто поза межами територіальної підсудності Деснянського районного суду міста Києва.

Пунктом 2 частини 2 статті 304 КПК України визначено, що скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді.

Враховуючи викладене, оскільки скарга ОСОБА_2 подана з порушенням територіальної підсудності, зазначену скаргу слід повернути особі, яка її подала.

Відповідно до ч.6 ст.304 КПК України ухвала про повернення скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Керуючись ст.2, 7, 9, 24, 26, 206, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Скаргу ОСОБА_2 на триваючу бездіяльність Державного Бюро Розслідувань, органів прокуратури щодо невнесення відомостей в ЄРДР та вимогу про негайне звільнення людини (в порядку ст. 206, 303-307 КПК України), повернути особі, яка подала скаргу.

Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що зі скаргою необхідно звертатись до суду за місцезнаходженням відповідного органу, тобто до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали судом апеляційної інстанції.

Слідчий суддя: ОСОБА_5