Постанова № 138475280, 24.07.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/4694/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 липня 2026 року Суддя Обухівського районного суду Київської області Кравченко М.В., розглянувши матеріали, що надійшли Обухівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Обухів Київської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, інваліда 3 групи, пенсіонера, реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не відомий,

по ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

22 липня 2026 року о 07 годині 30 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , умисно бив ремнем свою неповнолітню дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає разом з ним, чим завдана шкода фізичному здоров`ю потерпілої, чим вчинив домашнє насильство фізичного характеру стосовно неповнолітньої особи та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При складенні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не заперечив.

Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 викладені в протоколі обставини фактично визнав, хоч і пояснював їх неправильним вчинком доньки та потребою у вихованні, пояснив, що того дня вранці виявив у неповнолітньої доньки електронну цигарку, тому став розмовляти із дочкою та декілька разів вдарив її ремнем по сідницям з виховальною метою.

Потерпіла ОСОБА_2 у письмових поясненнях та під час розгляду справи в суді пояснила, що батько неодноразово застосовує до неї фізичну силу, 22.07.2026 року вранці він розбудив її та запитав чи їй належить знайдена ним електронна цигарка, вона підтвердила, після цього батько почав сварити її, вдарив по обличчю долонею, взяв ремня та декілька разів вдарив її ним по різним частинам тіла, поки ремінь не порвався. Після цього витягнув її на вулицю, де палицею ще вдарив декілька разів. Надалі її головою вдарив об арматуру на стовбі та стовбур дерева, ще раз палкою, а потім штовхнув, від чого вона авпла. Після цього він спокійно поїхав на автомобілі. Під час всього побиття вона неодноразово просила батька припинити її бити, але він не реагував. Зараз вона тимчасово проживає у дядька.

У письмових поясненнях свідок ОСОБА_3 пояснив, що потерпіла вранці 22.07.2026 року написала йому повідомлення про те, що батько її побив через знайдену електронну цигарку, він приїхав де неї додому і побачив сліди побиття. Він намагався поговорити із батьком ОСОБА_4 , але той лише кричав, тому він зателефонував до поліції.

Згідно наявної у справі медичної документації 22.07.2026 року у неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження внаслідок побиття, а саме множинні підшкірні гематоми верхніх та нижніх кінцівок, тулуба, забій обох колінних суглобів.

Згідно ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі сурового додержання законності.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Системний аналіз національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.

Суд враховує, що потерпілою у даній справі є неповнолітня дитина, яка відповідно до національного законодавства та міжнародних договорів України користується підвищеним рівнем правового захисту.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а згідно зі статтею 19 цієї Конвенції держава зобов`язана забезпечити захист дитини від усіх форм фізичного або психічного насильства з боку батьків чи інших осіб, які здійснюють догляд за дитиною.

Крім того, стаття 4 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» прямо передбачає, що у випадках, коли постраждалою особою є дитина, усі дії державних органів повинні ґрунтуватися на принципах Конвенції ООН про права дитини, а звичаї, сімейні традиції чи особливості виховання не можуть бути виправданням будь-яких форм домашнього насильства.

Суд також враховує положення Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції), відповідно до яких держави зобов`язані забезпечити ефективний захист дітей, які є потерпілими або свідками домашнього насильства, а під час застосування заходів захисту першочергово враховувати їхні найкращі інтереси.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у рішенні «Opuz v. Turkey» від 09 червня 2009 року (заява № 33401/02) ЄСПЛ наголосив, що домашнє насильство є однією з найсерйозніших форм посягання на права людини, а держави мають позитивний обов`язок забезпечити реальний та ефективний захист потерпілих. Суд зазначив, що формальне реагування або бездіяльність державних органів створюють атмосферу безкарності, яка сприяє продовженню домашнього насильства, що є несумісним із позитивними зобов`язаннями держави за статтями 2, 3 та 14 Конвенції.

У рішенні «Eremia v. the Republic of Moldova» від 28 травня 2013 року (заява № 3564/11) Європейський суд з прав людини зазначив, що домашнє насильство порушує не лише права безпосередньої потерпілої особи, але й права дітей, які проживають у сім`ї, а держава зобов`язана забезпечити ефективний захист від насильства та вживати дієвих заходів для його припинення. Суд підкреслив, що інтереси та безпека дітей повинні бути одним із визначальних критеріїв при реагуванні на випадки домашнього насильства.

У рішенні «T.M. and C.M. v. the Republic of Moldova» від 28 січня 2014 року (заява № 26608/11) ЄСПЛ визнав, що фізичне насильство щодо дитини, а також перебування дитини у середовищі домашнього насильства можуть досягати мінімального рівня жорстокості, необхідного для застосування статті 3 Конвенції. Суд наголосив, що позитивні обов`язки держави включають не лише створення законодавчої бази, але й забезпечення її ефективного практичного застосування для негайного захисту дітей від будь-яких проявів домашнього насильства.

Крім того, у рішенні Великої палати ЄСПЛ «Kurt v. Austria» від 15 червня 2021 року (заява № 62903/15) Суд розвинув підхід щодо позитивних обов`язків держави у справах про домашнє насильство та зазначив, що національні органи повинні здійснювати ретельну оцінку ризиків для життя, здоров`я та безпеки потерпілих, приділяючи особливу увагу випадкам, коли потерпілими є діти як найбільш вразлива категорія осіб. Суд підкреслив, що ефективний захист дітей від домашнього насильства є складовою позитивних зобов`язань держави за статтями 2, 3 та 8 Конвенції.

З урахуванням наведених міжнародних стандартів суд виходить із того, що застосування фізичного насильства батьком щодо власної неповнолітньої доньки є грубим порушенням права дитини на повагу до її людської гідності, фізичної недоторканності та безпечне сімейне середовище. Вчинення насильства саме особою, на яку законом покладено обов`язок виховання, турботи та захисту дитини, свідчить про підвищену суспільну шкідливість вчиненого адміністративного правопорушення та обумовлює необхідність належної реакції держави шляхом застосування адміністративного стягнення, достатнього для досягнення цілей статті 23 КУпАП.

Вислухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, працівника поліції, потерпілу, перевіривши та дослідивши матеріали справи, вважаю, що факт вчинення вказаного правопорушення підтверджується відповідними доказами, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, письмовими поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , меличноюдокументацією, витягом із бази даних АРМОР та іншими матеріалами справи, а також узгоджується із письмовими та усними поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, в своїх поясненнях в суді він фактично визнав достовірність викладених у протоколі обставин, застосування фізичного насильства до неповнолітньої доньки, хоч і надавав їм інший правовий зміст з огляду на власне суб`єктивне тлумачення подій, а також виправдовував їх певними суб`єктивними оцінками, які суд вважав такими, що не спростовують неправомірності вчиненого діяння, але при цьому прямо вказують на відсутність критичної оцінки скоєного та високі ризики повторення подібної вочевидь неправомірної поведінки. При цьому будь-якими доказами послідовні, логічні твердження потерпілої та свідка не спростував, а його непослідовні пояснення суд вважає неправдивими і такими, що є лише способом захисту з метою пом`якшення чи уникнення від відповідальності за скоєне.

Також необґрунтованою слід визнати захисну позицію про віднесення описаних у протоколі подій до звичайної виховної бесіди та відсутність складу адміністративного правопорушення, оскільки вона спростовується сукупністю досліджених судом доказів, які вказують на безсумнівне підтвердження винуватості ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованих йому протиправних діянь.

Обставин, які відповідно до ст. 34 Кодексу України про адміністративні правопорушення пом`якшували відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, судом не встановлено.

Обставин, які відповідно до ст. 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення обтяжували відповідальність, судом також не встановлено.

Домашнє насильство щодо дитини становить посягання не лише на її фізичну недоторканність, а й на гарантоване міжнародним правом право на безпечне сімейне середовище, повагу до людської гідності та гармонійний розвиток особистості. Вчинення насильницьких дій саме батьком, який зобов`язаний забезпечувати виховання, захист і безпеку дитини, свідчить про істотне порушення покладених на нього батьківських обов`язків та підвищує суспільну небезпечність такого правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що призначення адміністративного стягнення має забезпечити не лише покарання правопорушника, а й виконання превентивної функції держави щодо недопущення повторного насильства стосовно неповнолітньої особи, забезпечення її безпеки та реалізації принципу найкращих інтересів дитини.

З`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи характер вчиненого правопорушення та особу правопорушника, наявність постійного місця проживання та офіційного джерела доходу, думку потерпілої, вважаю достатнім, об`єктивним і справедливим накладення адміністративного стягнення в межах санкції ст. 173-2 ч. 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді адміністративного арешту, оскільки на думку суду застосування до нього саме такого виду адміністративного стягнення є достатнім заходом впливу для виправлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та запобігання вчиненню нових правопорушень в подальшому.

Крім того відповідно до ч. 5 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова суду про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173-2 і 173-6 цього Кодексу, повинна містити обґрунтування необхідності або відсутності необхідності направлення порушника на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.

Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Оцінюючи ризики у цій справі слід визнати високою вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, з огляду на характер вчинення правопорушення, застосування небезпечних предметів для його вчинення та поведінку особи, що характеризує відношення до скоєного, зокрема відсутність належної критичної оцінки власних діянь.

Відповідно до статті 39-1 КУпАП, у разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, на проходження програми для таких осіб, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чи Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Так, у п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що програма для кривдника - комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить направлення кривдника на проходження програм для кривдників. Разом з тим, суб`єктами відповідальними за виконання програм для кривдників є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, які організовують та забезпечують проходження кривдниками таких програм (ч. ч. 1, 2 ст. 28 згаданого Закону).

Ступінь небезпеки особи, що притягується до адміністративної відповідальності, для потерпілої від його діянь, його відношення до скоєного, яке в тому числі проявилось у поведінці під час судового розгляду, що свідчила про відсутність розкаяння та готовність знову повторювати неправомірні дії по відношенню до своєї неповнолітньої доньки, з якою він проживає спільно та яку виховує самостійно без матері, яка б могла стати певним запобіжником від повторно застосування насильства, ступінь загрози для потерпілої, вважаю достатніми підставами для призначення стягнення та вжиття додаткових заходів з метою недопущення подібної неправомірної поведінки у майбутньому.

Суд вважає, що у даній справі наявна необхідність направлення ОСОБА_1 на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство, що передбачено ст. 39-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки накладення штрафу при притягненні особи до адміністративної відповідальності не виконає свого виховного ефекту, особа не усвідомлює недопустимість вчинення дій, які кваліфікуються, як домашнє насильство.

Відповідно з метою зміни насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до дітей, ОСОБА_1 слід направити на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» суб`єктами, відповідальними за виконання програм для кривдників, є місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Суб`єкт, відповідальний за виконання програм для кривдників, організовує та забезпечує проходження кривдниками таких програм. Виконання програм для кривдників забезпечують фахівці, які пройшли відповідне навчання. Кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Кривдник повинен мати можливість відвідувати програму для кривдників за власною ініціативою на добровільній основі. У разі неявки кривдника для проходження програми для кривдників або ухилення від проходження програми без поважних причин суб`єкти, відповідальні за виконання програм для кривдників, надають протягом трьох робочих днів письмове повідомлення про це уповноваженому підрозділу органів Національної поліції України для вжиття заходів. Притягнення кривдника до відповідальності за не проходження програми для кривдників не звільняє його від обов`язку пройти таку програму. У разі притягнення кривдника, зокрема дитини-кривдника, до кримінальної відповідальності судом на нього може бути покладено обов`язок пройти пробаційну програму відповідно до пункту 4 частини другої статті 76 Кримінального кодексу України.

Вказана міра адміністративного стягнення, а також направлення ОСОБА_1 на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство, буде необхідною і достатньою для попередження особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в скоєнні нових адміністративних правопорушень.

Проходження програми для кривдників слід доручити органу, який уповноважений і має фактичну наявність виконавців програми відповідно до «Програми для кривдників на території Обухівської міської територіальної громади на 20252028 роки», затвердженої рішенням Обухівської міської ради від 30.01.2025 № 1562-70-VIII.

Згідно ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Керуючись ст.ст. 27, 33, 34, 35, 40-1, 173-2, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не відомий, визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк 10 (десять) діб.

Направити ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Обухівської міської ради Київської області з метою проходження програми для кривдників, передбаченої Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" строком на три місяці.

Попередити ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за ст. 390-1 КК України, за умисне ухилення від проходження програми для кривдників (Умисне невиконання обмежувальних заходів, передбачених статтею 91-1 цього Кодексу, або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом, - карається пробаційним наглядом на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не відомий, на користь Державної судової адміністрації України на рахунок № UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (УАП); отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106 судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп. згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга, подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови не пізніше як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Згідно ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у вказаний строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби та з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Строк пред`явлення до виконання постанови 3 (три) місяці згідно Закону України «Про виконавче провадження».

Суддя М.В. Кравченко