Рішення № 138473459, 24.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 521/6627/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування відмови, а також зобов`язання вчинити дії з реєстрації місця проживання члена сім`ї співвласника

ВСТАНОВИВ:

До Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати відмову Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (адміністратор Клівець Є.О.) від 25.03.2026 року у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 без згоди співвласників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на підставі згоди співвласника (дружини) ОСОБА_2 .

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 29.04.2026 року вирішено передати справу №521/6627/26 за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справі між суддями від 26.05.2025 року справу №521/6627/26 передано для розгляду головуючому судді Марину П.П.

Ухвалою суду від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. В задоволенні клопотання представник позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи відмовлено. Призначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.03.2026 року, ОСОБА_1 звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Об`єкт нерухомого майна за вказаною адресою перебуває у спільній частковій власності. Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом №4251 від 29.10.2024 р., виданим приватним нотаріусом Філімоновою Г.В., власником 1/4 частки є дружина Позивача ОСОБА_2 . Інші частки належать синам Позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час подання заяви Позивачем було подано повний пакет документів, передбачений Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Дружина Позивача, як співвласник та законна дружина, надала свою повну згоду на реєстрацію та проживання свого чоловіка у зазначеній квартирі. Проте інші співвласники (сини) без поважних причин відмовилися надати таку згоду. На підставі цього адміністратором ОСОБА_5 було прийнято рішення про відмову (Додаток №4 до Порядку), мотивоване п. 3: «Особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості».

Позивач вважає, що рішення Відповідача актом суб`єктивного свавілля, що суперечить принципам законності, пропорційності та поваги до сімейного життя.

Позивач вказує, що вимога Відповідача щодо отримання згоди від інших співвласників (синів) у даному контексті є абсурдною, оскільки вона ставить конституційне право подружжя на спільне проживання у залежність від суб`єктивного бажання третіх осіб, які фактично зловживають своїм статусом співвласників. Сини Позивача ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) використовують свій статус співвласників не для захисту майнових прав, а як інструмент тиску на батька. Оскільки 1/4 частка дружини є виділеною (на підставі свідоцтва про спадщину), її воля на реєстрацію чоловіка є первинною. Спротив інших співвласників у даному випадку є "шиканою" (зловживанням правом з метою заподіяння шкоди іншому), що заборонено ст. 13 ЦК України. Суд має право ігнорувати відсутність згоди таких осіб, якщо це порушує фундаментальні права людини. Адміністратор Відповідача підійшов до розгляду заяви формально. При наявності конфлікту між співвласниками, один з яких є членом сім`ї Позивача (дружиною), орган реєстрації повинен був врахувати пріоритет сімейних прав. Посилання на «неповний пакет документів» є способом уникнення відповідальності за прийняття рішення по суті.

До суду від представника відповідача Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити.

Представник відповідача у відзиві вказує, що дослідивши документи, надані суб`єктом звернення з метою отримання адміністративної послуги, адміністратор Департаменту прийняв рішення про відмову у наданні адміністративної послуги з підстав неподання або подання не в повному обсязі необхідних документів або відомостей (відсутня згода всіх співвласників житла на реєстрацію місця проживання), про що було зазначено у заяві про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) від 25 березня 2026 року.

Відповідач зазначає, що здійснення реєстрації місця проживання позивач без надання згоди всіх співвласників є порушенням прав таких співвласників відповідно до с. 1 ст. 358 ЦК України і Порядку.

Департаментом дотримано всіх умов, що визначені чинним законодавством, під час прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з одночасним зняттям з попереднього місця реєстрації. Натомість, Позивач бажаючи оминути встановлений чинним законодавством порядок реєстрації місця проживання, оскаржує законну відмову Департаменту з метою її скасування та зобов`язання Департаменту вчинити дії, що прямо суперечить нормам чинного законодавства та порушує права інших співвласників житла.

Ухвалою суду від 24.07.2026 року у задоволенні заяв представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та за правилами загального позовного провадження - відмовлено.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , 21.01.2006 зареєстровано шлюб.

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власницею 1/4 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 .

25.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування).

25.03.2026 Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання, оскільки особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (далі - Закон № 1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до статті 2 Закону № 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

У статті 3 Закону № 1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.

За змістом статті 2 Закону №1871-IX, декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1871-IX декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

У силу частини шостої статті 5 Закону № 1871-IX, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.

За змістом частини 1 статті 9 Закону № 1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; (...); 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України) (ч. 2 ст. 9 Закону № 1871-IX).

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №1871-IX, у разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 9 Закону №1871-IX).

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 1871-IX особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано / задекларовано в цьому житлі, не вимагається.

У силу п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону № 1871-IX, орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.

Водночас, пунктом 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 (надалі - Порядок), для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; 2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); (...) 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; (...).

Відповідно до підпункту 3 пункту 87 Порядку, орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості.

З аналізу наведених вище положень частини другої статті 9, частини першої статті 11 Закону № 1871-IX, підпункту 5 пункту 35 Порядку, слідує, що від особи вимагається надання разом із заявою про реєстрацію місця проживання документів, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі.

Суд зауважує, що згода на реєстрацію місця проживання позивача надана лише його дружиною. Проте, дружина позивача є співвласницею 1/4 частки квартири. Згода інших співвласників відсутня, що не заперечується позивачем.

Отже, позивач при подачі документів на реєстрацію місця проживання за адресою не надав згоди на реєстрацію місця проживання всіх співвласників.

Суд зазначає, що нормами спеціального законодавства у сфері реєстрації місця проживання фізичних осіб не передбачено винятків на випадок відсутності інформації про співвласників у Реєстрі.

Відповідно до частини 1 статті 182 статті Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відтак, реєстрація місця проживання членів сім`ї співвласника здійснюється за згодою співвласників житла, як єдиного об`єкта нерухомого майна, єдиного житлового приміщення. Зазначена згода не вимагається лише при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників.

Пунктом 87 Порядку встановлено, що орган реєстрації відмовляє в декларуванні/реєстрації місця проживання (перебування), знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі, коли:

1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони декларування/реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов`язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на декларування/ реєстрацію місця проживання);

2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;

3) особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;

4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними (крім випадку, передбаченого пунктом 53 цього Порядку), або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;

5) звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;

6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;

7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла;

8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;

9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у реєстрації місця проживання, адже позивач не виконав вимоги закону та не надав органу реєстрації згоду співвласників на проведення цих дій.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року справі № 420/14889/21, де Суд виснував, що при реєстрації місця проживання особи в житлі, яке перебуває у спільній власності, згода інших співвласників є обов`язковою, а здійснення реєстрації місця проживання особи без надання згоди всіх співвласників є порушенням їхніх прав відповідно до частини першої статті 358 Цивільного кодексу України і пункту 18 Правил №207.

При цьому доводи позивача стосовно того, що спротив інших співвласників у даному випадку є "шиканою" (зловживанням правом з метою заподіяння шкоди іншому), що заборонено ст. 13 ЦК України, а також про те, що рішення відповідача актом суб`єктивного свавілля, що суперечить принципам законності, пропорційності та поваги до сімейного життя, вимога Відповідача щодо отримання згоди від інших співвласників (синів) у даному контексті є абсурдною, оскільки вона ставить конституційне право подружжя на спільне проживання у залежність від суб`єктивного бажання третіх осіб, які фактично зловживають своїм статусом співвласників, суд відхиляє, так як такі доводи не стосуються предмету розгляду адміністративної справи, оскільки право позивача на спільне проживання з третьою особою ОСОБА_2 не оспорюється Департаментом, а спір полягає не у користуванні нерухомістю, а саме у реєстрації місця проживання, що врегульовано іншими нормами права.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову позивача необхідно відмовити.

Керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування відмови, а також зобов`язання вчинити дії з реєстрації місця проживання члена сім`ї співвласника відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516, адреса: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65022).

Третя особа: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин

.