Рішення № 138472438, 24.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року м. Київ справа №320/18841/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (далі по тексту також відповідач, Білогородська сільрада), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 24.02.2026 №4391.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийняте на дев`яносто п`ятій позачерговій сесії Білогородської сільської ради VIII скликання з істотним порушенням процедури, установленої Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Регламентом Білогородської сільської ради та Положенням про постійні комісії ради.

Позивач вказує, що позачергова сесія була скликана розпорядженням сільського голови від 20.02.2026 №32, у якому як підстави скликання наведено лише загальні посилання на положення статей 46 та 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», без зазначення конкретних обставин, які зумовлювали необхідність невідкладного розгляду бюджетних питань. До порядку денного сесії було включено питання про внесення змін до бюджету громади, однак проєкт відповідного рішення, за твердженням позивача, депутатам завчасно не надсилався та на офіційному вебсайті ради не оприлюднювався.

За доводами позивача, заплановане на 23.02.2026 спільне засідання постійних комісій фактично не відбулося у зв`язку з відсутністю голів відповідних комісій та кворуму, що підтверджується службовим поданням секретаря ради. У подальшому розпорядженням сільського голови від 24.02.2026 №36 було призначено спільне засідання комісій безпосередньо перед початком пленарного засідання. Водночас це розпорядження не було оприлюднене та, як стверджує позивач, не доводилося до відома депутатів у належний спосіб.

Позивач, яка є депутатом ради та членом постійної комісії з питань бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій, зазначає, що її на засідання комісій не запрошували. Із п`яти членів бюджетної комісії на спільному засіданні була присутня лише одна депутатка, у зв`язку із чим необхідний кворум був відсутній. Отже, проєкт оскаржуваного рішення не був попередньо розглянутий профільною постійною комісією, а висновки та рекомендації щодо нього не складалися і депутатам не надавалися.

Крім того, позивач стверджує, що до початку пленарного засідання депутати не отримали тексту проєкту рішення №4391 та матеріалів, які обґрунтовували запропоновані зміни до бюджету. У депутатській групі в месенджері WhatsApp були розміщені лише окремі проєкти рішень, проте проєкт рішення про внесення змін до бюджету серед них був відсутній. Звернення позивача щодо надання цього проєкту залишилося без належного реагування.

Позивач вважає, що недотримання процедури попереднього розгляду бюджетного питання постійною комісією, ненадання депутатам проєкту рішення та супровідних матеріалів, відсутність кворуму комісії і неповне інформування депутатів під час пленарного засідання є істотними, а не формальними порушеннями, оскільки вони позбавили депутатів можливості належним чином ознайомитися із запропонованими змінами, оцінити їх та прийняти обґрунтоване рішення.

Позивач зазначає, що намагалася усунути допущені порушення у позасудовому порядку шляхом ініціювання створення тимчасової контрольної комісії ради для перевірки процедури прийняття рішення №4391, однак відповідний проєкт рішення на сесії 12.03.2026 підтриманий не був.

Посилаючись на положення Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетного кодексу України, Регламенту ради та Положення про постійні комісії, позивач стверджує, що оскаржуване рішення прийняте без дотримання передбаченої законом і локальними актами процедури, з порушенням принципів законності, прозорості, колегіальності та права територіальної громади на належне управління бюджетними коштами, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.

Позивачем подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено про наявність у неї права на оскарження рішення Білогородської сільради від 24.02.2026 №4391, оскільки таке рішення прийняте стосовно видаткової та дохідної частини бюджету Білогородської сільради, його правомірність зачіпає права кожного мешканця громади, оскільки стосується використання коштів місцевого бюджету.

Позивач зазначила, що враховуючи її спроби вирішити питання внесення змін до бюджету громади в законний спосіб із дотриманням законодавчо визначених та встановлених Регламентом процедур не дали результату та слугували підставою для її звільнення, ОСОБА_1 вважає, що єдиним способом забезпечити дотримання принципу законності в діяльності відповідача та захистити свої права як депутата ради, жителя громади та посадової особи органу місцевого самоврядування є звернення з відповідним позовом до суду.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що спірне рішення від 24.02.2026 прийняте радою у межах наданих їй повноважень і з дотриманням установленої процедури.

Відповідач пояснив, що розпорядженням сільського голови від 20.02.2026 №32 було скликано дев`яносто п`яту позачергову сесію ради на 24.02.2026 та визначено запропонований порядок денний. Після надходження службового подання секретаря ради про те, що заплановані засідання бюджетної комісії та комісії з питань соціально-економічного розвитку не відбулися через відсутність голів комісій і кворуму, сільський голова видав розпорядження від 24.02.2026 №36 про проведення спільного засідання декількох постійних комісій.

За твердженням відповідача, 24.02.2026 о 09:30 відбулося спільне засідання постійних комісій з питань бюджету; соціально-економічного розвитку; регламенту; освіти, науки, культури та спорту. У ньому взяли участь дев`ять депутатів - членів відповідних комісій, а також сільський голова і секретар ради. Відповідач вважає, що проведення такого засідання відповідало статті 31 Регламенту ради та пункту 10.9 Положення про постійні комісії, які допускають спільний розгляд питань декількома комісіями, зокрема під головуванням сільського голови.

Відповідач стверджує, що на спільному засіданні було попередньо розглянуто всі проєкти рішень і матеріали, внесені на позачергову сесію, у тому числі проєкт рішення про внесення змін до бюджету. Після такого розгляду рішення №4391 було прийняте на пленарному засіданні одноголосно 18 присутніми депутатами.

Щодо повідомлення депутатів відповідач зазначив, що інформація про скликання сесій, засідання постійних комісій, порядок денний та проєкти рішень доводиться до відома депутатів через офіційний вебсайт ради, групу у месенджері WhatsApp, а також шляхом телефонного повідомлення кожного депутата. На думку відповідача, надана позивачем переписка у WhatsApp підтверджує її обізнаність про проведення сесії, заплановані засідання та документи, які виносилися на розгляд.

Відповідач також стверджує, що на офіційному вебсайті ради були розміщені проєкти рішень, які планувалося розглянути на позачерговій сесії.

Окремо відповідач заперечив наявність у позивача права на оскарження рішення №4391. На думку відповідача, це рішення регулює питання розподілу коштів місцевого бюджету та безпосередньо не порушує прав, свобод або законних інтересів позивача як фізичної особи. Відповідач вважає, що статус депутата ради та колишнього начальника фінансового управління сам по собі не наділяє позивача правом оскаржувати бюджетне рішення без доведення його конкретного негативного впливу на її права чи інтереси.

Відповідач також послався на обставини звільнення позивача з посади начальника фінансового управління розпорядженням від 01.04.2026 №105-к/тр за невиконання рішення №4391. Зазначив, що законність цього звільнення є предметом іншої адміністративної справи №320/17821/26. На переконання відповідача, позов про скасування бюджетного рішення було подано після звернення позивача до суду у справі про поновлення на посаді з метою обґрунтування її позиції в трудовому спорі.

Крім того, відповідач зазначив, що визначення напрямів використання коштів місцевого бюджету належить до дискреційних повноважень сільської ради. Тому суд, перевіряючи оскаржуване рішення за критеріями частини другої статті 2 КАС України, не повинен втручатися у доцільність бюджетних рішень органу місцевого самоврядування.

Відповідач також повідомив, що рішення №4391 частково вичерпало свою дію, оскільки передбачені ним кошти вже були частково фактично розподілені.

Позивач подала відповідь на відзив, у якій не погодилася із запереченнями Білогородської сільської ради та наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заперечуючи проти доводів відповідача про дотримання процедури прийняття рішення від 24.02.2026 №4391, позивач зазначила, що сторони фактично не заперечують того, що попередньо заплановане засідання бюджетної комісії не відбулося через відсутність її голови та кворуму. Після цього розпорядженням сільського голови від 24.02.2026 №36 було скликано спільне засідання кількох постійних комісій.

Водночас, за твердженням позивача, на цьому спільному засіданні з п`яти членів постійної комісії з питань бюджету була присутня лише одна особа - секретар комісії. Тому передбачена Положенням про постійні комісії більшість від загального складу бюджетної комісії була відсутня, а відповідна комісія не могла вважатися такою, що розглянула проєкт рішення та ухвалила щодо нього висновки чи рекомендації. На цій підставі позивач вважає безпідставним твердження відповідача про повне дотримання статті 31 Регламенту ради.

Позивач також наполягає, що її як члена бюджетної комісії не повідомили про спільне засідання, призначене на 24.02.2026 о 09:30. За її доводами, розпорядження №36 станом на день засідання на офіційному вебсайті ради не було оприлюднено, повідомлення у депутатській групі WhatsApp їй не надсилалося, телефоном її також не інформували.

Посилаючись на відомості офіційного вебсайту ради, позивач стверджує, що розпорядження №36 було оприлюднено лише 01.06.2026. Надані нею роздруківки переписки у WhatsApp, на її думку, також не підтверджують своєчасного інформування, оскільки проєкти документів були направлені до депутатської групи 24.02.2026 о 16:55, тобто вже після завершення пленарного засідання.

Окремо позивач заперечила твердження відповідача про завчасне оприлюднення всіх проєктів рішень. Вона зазначила, що за наведеними у відзиві посиланнями було розміщено лише 28 проєктів, тоді як до порядку денного включено та проголосовано 40 питань, а проєкт рішення №4391 серед оприлюднених документів був відсутній. За її твердженням, проєкт оскаржуваного рішення було опубліковано лише 02.06.2026, тобто після звернення до суду, тоді як текст уже прийнятого рішення оприлюднено 27.02.2026.

Позивач послалася на висновок фахівця з питань інформатизації від 15.06.2026, який, за її позицією, підтверджує пізніше завантаження проєкту рішення на вебсайт. Вона також стверджує, що після виявлення цього факту частину завантажених документів із сайту було повторно видалено. Такі дії позивач розцінює як намагання відповідача усунути допущені процедурні порушення вже після подання позову та надати суду недостовірне уявлення про фактичні обставини.

Заперечуючи проти доводів про штучність позову та зловживання процесуальними правами, позивач зазначила, що рішення стосується дохідної і видаткової частин бюджету територіальної громади, а тому впливає на інтереси кожного її мешканця. Своє право на звернення до суду вона пов`язує зі статусом жительки громади, депутата місцевої ради та посадової особи органу місцевого самоврядування, яку було звільнено у зв`язку з невиконанням спірного рішення. Доводи відповідача щодо правомірності її звільнення позивач вважає такими, що виходять за межі предмета цієї справи та мають оцінюватися у справі №320/17821/26.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, у яких не погодився з доводами позивача та повторно просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечуючи проти тверджень позивача про ненадання їй проєкту оскаржуваного рішення та матеріалів сесії, відповідач послався на надану позивачем переписку в групі у месенджері WhatsApp. На думку відповідача, зі змісту цієї переписки вбачається, що позивач брала активну участь в обговоренні питань, винесених на дев`яносто п`яту позачергову сесію, у тому числі питання, якого стосується рішення від 24.02.2026 №4391, а тому була обізнана зі змістом проєкту рішення та документами, які стали підставою для його прийняття.

Відповідач також зазначив, що депутатів повідомляють про засідання постійних комісій і пленарні засідання особисто телефоном. Як непряме підтвердження належного інформування депутатів відповідач навів факт присутності на пленарному засіданні 18 депутатів.

Щодо доводів позивача про неоприлюднення всіх проєктів рішень відповідач фактично визнав, що до проведення сесії на офіційному вебсайті ради були розміщені проєкти не всіх рішень. Водночас він зазначив, що депутати були поінформовані про порядок денний та мали необхідні матеріали через інші засоби комунікації, зокрема через депутатську групу в WhatsApp.

Окремо відповідач зауважив, що відповідальність за організацію підготовки сесій та оприлюднення проєктів і прийнятих рішень відповідно до статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» покладається на секретаря ради. При цьому відповідач не погодився з тим, що можливі недоліки оприлюднення свідчать про протиправність прийнятого радою рішення.

Заперечуючи проти доводів про відсутність попереднього розгляду проєкту рішення бюджетною комісією, відповідач повторно зазначив, що після непроведення запланованих засідань окремих комісій через відсутність їх голів та кворуму сільський голова видав розпорядження від 24.02.2026 №36 про проведення спільного засідання чотирьох постійних комісій.

За твердженням відповідача, у спільному засіданні взяли участь дев`ять депутатів - членів відповідних комісій, сільський голова та секретар ради, тобто загалом 11 представників територіальної громади. Відповідач вважає, що можливість спільного розгляду питань декількома комісіями передбачена пунктом 10.9 Положення про постійні комісії, а головування сільського голови на такому засіданні відповідало встановленій процедурі.

Відповідач послався також на положення Регламенту, за якими під час прийняття невідкладних рішень засідання відповідної комісії може проводитися під час пленарного засідання, а матеріали позачергової сесії мають бути надані депутатам не пізніше початку пленарного засідання. У зв`язку із цим відповідач наполягає, що вимоги статті 31 Регламенту були дотримані, а проєкт рішення №4391 був належним чином попередньо опрацьований.

Додатковим підтвердженням правомірності рішення відповідач вважає результати поіменного голосування, відповідно до яких за його прийняття одноголосно проголосували всі 18 депутатів, присутніх на пленарному засіданні.

З огляду на викладене відповідач просив прийняти та врахувати заперечення та відмовити в задоволенні позову повністю.

Усною ухвалою суду від 07.07.2026, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Після надання представниками сторін усних пояснень та після дослідження доказів представник позивача подав клопотання про здійснення подальшого розгляду заяви у порядку письмового провадження. Представник відповідача залишив вирішення клопотання на розсуд суду.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

На підставі наведеного, у судовому засіданні 15.07.2026 судом була постановлена усна ухвала про здійснення подальшого розгляду заяви у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , наявного в матеріалах справи.

Позивач має зареєстроване місце проживання в с. Святопетрівське, тобто є членом Білогородської територіальної громади.

Позивач є депутатом Білогородської сільської ради та членом постійної комісії з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій, що підтверджується рішеннями Білогородської сільської ради від 20.11.2020 №11 та від 17.11.2023 №1998.

Розпорядженням сільського голови Білогородської сільради від 20.02.2026 № 32, керуючись частиною шостою статті 46, частиною третьою статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», скликано позачергову дев`яносто п`яту сесію Білогородської сільради на 24.02.2026 об 11:00 год.

Пунктами 3, 4 цього розпорядження запропоновано на розгляд сесії порядок денний згідно додатку 1. Засідання комісій провести за рекомендованим графіком згідно додатку 2.

Пунктом 39 додатку 1 до розпорядження від 20.02.2026 № 32 зазначено «Про внесення змін до рішення XCІІ сесії Білогородської сільської ради VIII скликання від 23.12.2025 року № 4266 «Про бюджет Білогородської сільської територіальної громади на 2026 рік».

У додатку 2 до розпорядження від 20.02.2026 № 32 зазначено про проведення спільного засідання постійних комісій ради з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій та засідання постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології 23.02.2026 о 09:00 год.

Відповідно до службового подання секретаря Білогородської сільради Юрія Марченка Білогородському сільському голові від 23.02.2026 №229/02-27 повідомлено, що станом на 10:00 год. спільне засідання постійних комісій з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій та засідання постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології не відбулося у зв`язку з відсутністю голів відповідних комісій та відсутністю кворуму.

Розпорядженням сільського голови Білогородської сільради від 24.02.2026 № 36 відповідно до статей 42, 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Білогородської сільради від 22.12.2023 № 2152 «Про внесення змін до рішення № 11 від 20 листопада 2020 року «Про обрання голів та затвердження персонального складу постійних комісій Білогородської сільської ради», пункту 10.9 Положення про постійні комісії Білогородської сільради VIII скликання, що є додатком до рішення Білогородської сільради від 20.11.2020 № 8, з метою забезпечення належної підготовки проектів рішень ради, попереднього розгляду питань порядку денного сесії та у зв`язку з непроведенням засідань постійної комісії за рекомендованим графіком згідно додатку 2 до розпорядження сільського голови від 20.02.2026 № 32, враховуючи службове подання секретаря Білогородської сільради від 23.02.2026 № 229/02-27, скликано на 09:30 год. 24.02.2026 спільне засідання кількох постійних комісій Білогородської сільради для попереднього опрацювання проектів рішень та матеріалів, що виносяться на розгляд позачергової дев`яносто п`ятої сесії сільської ради VIII скликання 24.02.2026 сесії ради, у складі таких постійних комісій Білогородської сільради:

- постійної комісії з планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій;

- постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології;

- постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадськими формуваннями;

- постійної комісії з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді.

Секретарю ради Білогородської сільради доручено надати на розгляд спільного засідання вищезазначених комісій проекти рішень запропонованого порядку денного згідно додатку 1 до розпорядження сільського голови від 20.02.2026 № 32.

Відповідно до Списку реєстрації членів постійних комісій ради з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій та з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології, постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадськими формуваннями, постійної комісії з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді за 24.02.2026 було зареєстровано 10 осіб з 16 зазначених у списку.

Пунктами 17, 18 спільного засідання комісій ради з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій, з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму т екології, з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадськими формуваннями, з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді, результати якого оформлені протоколом від 24.02.2026, винесено на розгляд подання заступника голови Павла Регана від 19.02.2026 № 212/02-27 щодо виділення додаткового фінансування в сумі 22001,955 тис. грн для покриття дефіциту коштів на оплату праці за програмою місцевих стимулів, також виділення коштів у сумі 6336,573 тис. грн на виплати підвищення 40 % педагогічному персоналу, що утримуються за рахунок коштів місцевого бюджету; про розгляд подання заступника голови Павла Регана від 23.02.2026 № 230/02-27 щодо внесення змін до Програми «Розвитку та функціонування системи освіти Білогородської сільської ради на 2023-2026 роки».

Серед присутніх - 10 членів постійних комісій Білогородської сільради VIII скликання.

За результатами розгляду питань порядку денного відповідно до пунктів 17, 18 означені подання підтримано одноголосно 10 голосами «За».

Рішенням XCV (позачергової) сесії VIII скликання Білогородської сільради від 24.02.2026 №4391 «Про внесення змін до рішення XCІІ сесії Білогородської сільської ради VIII скликання від 23.12.2025 року № 4266 «Про бюджет Білогородської сільської територіальної громади на 2026 рік», керуючись статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Бюджетним кодексом України, відповідно до повідомлення Державної казначейської служби України від 19.02.2026 «Про зміни до річного та помісячного розпису асигнувань державного бюджету на 2026 рік» № 10, розглянувши листи органів управління інших рівнів, головних розпорядників коштів, розпорядників нижчого рівня відповідачем вирішено внести зміни до рішення «Про бюджет Білогородської територіальної громади на 2026 рік».

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернулася з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Оскаржуване у цій справі рішення Білогородської сільської ради є нормативно-правовим актом.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування визначені статтею 264 КАС України, частиною другою якої закріплено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

В контексті завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди передбачає наявність встановленого судом факту їхнього порушення. Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд установлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-владних правовідносинах, що виникли між ним і позивачем.

Отже, під час розгляду справи адміністративної юрисдикції, позивач повинен зазначити, які саме його права або законні інтереси порушено рішенням та діями суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок сформовано у постановах Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №814/152/18 та від 19 жовтня 2023 року у справі №640/5291/22.

У рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Суд констатує, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії можливе лише у разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити такі дії (або прийняти відповідне рішення) згідно з законодавством і, невчинення цих дій (неприйняття рішення) порушує права позивача.

Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, про що неодноразово було зазначено Верховним Судом, зокрема у постановах від 03 березня 2020 року у справі №331/5314/16-а (2-а/331/148/2016), від 15 квітня 2020 року у справі №712/11800/17, від 11 листопада 2021 року у справі №640/13941/20.

У спірних правовідносинах позивач наголошує на недоотриманні відповідачем процедури прийняття спірного рішення, а право на звернення до суду з позовом у цій справі обґрунтовує тим, що є членом Білогородської територіальної громади та депутатом Білогородської сільської ради.

Однак, суд зазначає, що правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» та Законом України від 11 липня 2002 року №93-IV «Про статус депутатів місцевих рад».

З аналізу положень указаних законів випливає, що депутат місцевої ради має право реалізувати свої права щодо внесення пропозицій для розгляду їх радою та її органами, пропозицій і зауважень до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, на розгляд ради та її органів пропозицій з питань, пов`язаних з його депутатською діяльністю.

Саме у такий спосіб депутат місцевої ради реалізує своє право на участь у діяльності ради та у прийнятті радою відповідних рішень.

Водночас депутат місцевої ради законодавчо не наділений правом здійснювати представництво інтересів територіальної громади в судах. Нормами чинного законодавства для депутата встановлений особливий спосіб впливу як на прийняття рішень органом місцевого самоврядування, так і на життя мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно із статтею 10 Закону №280/97-ВР, є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їхнього імені та в їхніх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом №280/97-ВР та іншими законами, а отже, й наділені в силу закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) у суді може бути реалізоване шляхом представництва. Водночас депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.

Аналогічну правову позицію було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №803/413/18, від 13 березня 2019 року у справі №917/1188/12, від 20 березня 2019 року у справі №817/2297/14 та постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року №305/536/17, від 10 червня 2021 року у справі №305/536/17.

Відповідні правові висновки підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими твердження позивача про порушення Радою її прав та інтересів як депутата Білогородської сільської ради при прийнятті спірного рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року у справі №640/5291/22.

У відповіді на відзив позивач зазначила, що оскільки спірне рішення прийняте стосовно видаткової та дохідної частини бюджету Білогородської сільської ради його правомірність зачіпає права кожного мешканця громади, оскільки стосується використання коштів місцевого бюджету, а отже позивач має право оскаржити спірне рішення від 24.02.2026 як таке, яке прийняте з порушенням встановленої нормативними актами процедури.

Натомість, суд зауважує, що умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Суд звертає увагу, що позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов`язаних із здійсненням місцевого самоврядування, як член територіальної громади. Цей інтерес позивач вбачає у незаконному перерозподілі фінансових показників місцевого бюджету.

За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Аналогічну норму було передбачено у ч. 1 ст. 6 КАС України у редакції, що діяла до 15.12.2017.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду:

а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або

в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

При з`ясуванні статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає:

a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;

або

b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Щодо скарг, які стосуються компаній, Суд вважає, що фізична особа не може скаржитися на порушення своїх прав під час судового розгляду, стороною якого він або вона не є, навіть якщо він або вона був акціонером і (або) директором компанії, яка є стороною судового розгляду. Незважаючи на те, що в певних обставинах єдиний власник компанії може вимагати визнання його / її «жертвою» в значенні статті 34 Конвенції у випадках, коли щодо його або її компанії були вжиті оспорювані заходи, в інших випадках ігнорування правоздатності компанії може бути виправдано тільки у виняткових обставинах, зокрема, коли явно встановлено, що компанія не має можливості звернутися до Суду через органи, засновані на підставі її статуту, або (в разі ліквідації) через своїх арбітражних керуючих (Centro Europa 7 S.r.l. та Ді Стефано проти Італії [ВП], № 38433/09, п. 92, від 7 червня 2012).

Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені Валентин Кампеану проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та Еркан Ероль проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)

Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Саме такий правовий висновок було викладено Верховним судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, який є релевантним до спірних правовідносин.

Також суд наголошує, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, котрі оскаржуються. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених рішень.

Вказана правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.

Таким чином, враховуючи, що позивач звернулася до суду з позовом як депутат Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області та член відповідної територіальної громади, суд зазначає про відсутність у неї матеріально-правової заінтересованості в даному спорі та про відсутність підстав для задоволення її позовних вимог.

Водночас, керуючись закріпленим у статті 9 КАС України принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд також вважає за доцільне надати оцінку твердженням позивача про протиправність спірного рішення, з приводу чого зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який ґрунтується на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону, що унеможливлює або істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі також - Закон № 280)

Згідно зі статтею 2 Закону № 280 місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Положеннями статті 25 Закону № 280 визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За приписами пунктів 23, 27 частини першої статті 26 Закону № 280 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету.

Відповідно до пунктів 1, 8 та 20 частини четвертої статті 42 Закону № 280 сільський, селищний, міський голова: забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно з пунктами 17, 18 частини першої статті 43 Закону № 280 виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: розгляд прогнозів відповідно районних, обласних бюджетів, затвердження таких бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення.

За приписами частини першої статті 46 Закону № 280 сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною п`ятнадцятою статті 46 Закону № 280 визначено, що порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесій ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Конституції України, цього Закону, законів України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та інших законів. До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні».

Відповідно до статті 47 Закону № 280 постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими органами, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по реалізації висновків і рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови комісії або секретар комісії.

Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності і є повноважним, якщо в ньому бере участь більше половини депутатів від загального складу комісії.

За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії, в яких зазначаються результати поіменного голосування, підписуються головою і секретарем комісії. Проекти порядку денного засідань постійної комісії ради, висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються на офіційному веб-сайті ради і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень ради може створювати підготовчі комісії і робочі групи з залученням представників громадськості, вчених і спеціалістів. Питання, які належать до відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням ради, її голови, відповідно заступника голови районної у місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки і рекомендації, прийняті постійними комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій.

Рішенням ІІ позачергової сесії VIII скликання Білогородської сільради від 20.11.2020 № 7 відповідно до пункту 1 частини першої статті 26, частини чотирнадцятої статті 46 Закону № 280 затверджено Регламент Білогородської сільської ради VIII скликання (далі по тексту - Регламент).

Відповідно до статті 19 Регламенту постійні комісії Ради є її органами, що утворюються для попереднього розгляду та підготовки питань, які належать до її відання, а також здійснення контрольних повноважень щодо виконання рішень Ради, діяльності виконавчих органів Ради у сфері компетенції комісії.

Перелік постійних комісій визначається Радою, про що сесія приймає рішення.

У разі необхідності відповідним рішенням Ради за поданням голови Ради протягом всього періоду скликання можуть бути створені нові постійні комісії, скасовано або реорганізовано раніше створені, змінено їх кількісний склад, переобрано персональний склад.

Рада обирає постійні комісії у складі голови і членів комісії. Голова комісії та склад постійних комісій обирається Радою за поданням сільського голови, узгодженим з депутатами. Рішення про обрання голови комісії приймається відкритим голосуванням більшістю від загального складу Ради. Всі інші питання структури комісії вирішуються відповідною комісією.

Організація роботи постійної комісії покладається на голову комісії. Голова комісії скликає і веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах з іншими державними органами, політичними та громадськими організаціями, підприємствами, громадянами, організовує роботу щодо реалізації висновків та рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії його функції здійснює заступник голови або секретар комісії.

Основною формою роботи комісій є засідання. Вони скликаються в міру необхідності, і є правомочними якщо в них бере участь не менш як половина від загального складу комісії.

Засідання комісії оформляються протоколами, у яких зазначається: час, день, місце проведення засідання; хто бере участь в ньому, головує на засіданні; перелік питань для розгляду, виступаючі, окремі думки; прийняті висновки і рекомендації, результати голосування.

Протоколи засідань комісії оформляються секретарем комісії, підписуються головуючим на засіданні комісії і секретарем комісії. В разі відсутності секретаря члени комісії визначають особу, яка буде виконуватиме обов`язки секретаря комісії на цьому засіданні.

У разі необхідності можуть проводитися спільні засідання комісій. Висновки і рекомендації, прийняті комісіями спільно, підписуються головами відповідних комісій та секретарем спільного засідання.

Статтею 26 Регламенту, про порушення якої під час прийняття спірного рішення стверджує позивач, визначено, що рішення про скликання чергової сесії Ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням часу скликання, місця проведення та питань, які передбачається внести на розгляд Ради.

Інформація про скликання сесії Ради, оприлюднюється на офіційному веб-сайті Ради.

Проекти рішень та інші інформаційні матеріали до питань, які виносяться на розгляд чергової сесії надсилаються депутатам на електронну адресу за 5 днів до дня проведення чергової сесії, а при проведенні позачергової сесії - за 1 день до дня проведення сесії, але не пізніше початку пленарного засідання сесії. На завчасне прохання депутата (з урахуванням часу, необхідного для виготовлення друкованих матеріалів з питань, що виносяться на сесію), йому надаються друковані матеріали під час його реєстрації.

Позивач стверджує, що у порушення зазначених норм інформація про скликання сесії Ради не була оприлюднена на офіційному веб-сайті Ради, а депутатам на електронну адресу не були надіслані проєкти рішень та інші інформаційні матеріали до питань, які виносяться на розгляд сесії.

Відповідно до положень статті 31 Регламенту включенню питання до проекту порядку денного та його винесенню на розгляд пленарного засідання Ради передує попередній розгляд цього проекту в постійних комісіях Ради, до сфери повноважень яких належать ці питання (якщо рішення не процедурне).

Питання, які не були попередньо розглянуті відповідними постійними комісіями Ради до порядку денного не включаються та не розглядаються на сесії.

Під час прийняття невідкладних рішень на вимогу Білогородського сільського голови або більшості депутатів від загального складу Ради засідання відповідної комісії з розгляду внесеного до порядку денного питання може бути проведене під час пленарного засідання.

Позивач зазначає, що питання, з приводу якого було прийнято спірне рішення, не було попередньо розглянуто постійною комісією Ради, що, на переконання позивача, є порушенням статті 31 Регламенту та свідчить про протиправність рішення.

Рішенням ІІ позачергової сесії VIII скликання Білогородської сільради від 20.11.2020 № 8 відповідно до статей 26, 47 Закону № 280 затверджено Положення про постійні комісії Білогородської сільської ради (далі по тексту - Положення).

Відповідно до пункту 2 Положення рішенням Ради VIII скликання утворені такі Комісії:

- Постійна комісія з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадськими формуваннями;

- Постійна комісія з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді;

- Постійна комісія з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій;

- Постійна комісія з питань комунального майна, земельних ресурсів, будівництва, архітектури та охорони навколишнього природного середовища;

- Постійна комісія з питань охорони здоров`я, материнства, дитинства, праці, та соціального захисту населення;

- Постійна комісія з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології.

Згідно з підпунктом 8.1 пункту 8 Положення організація роботи Комісій покладається на голів Комісій. Голова Комісії скликає і веде засідання Комісії, дає доручення членам Комісії, представляє Комісію у відносинах з іншими органами, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організовує роботу по реалізації висновків і рекомендацій Комісії. У разі відсутності голови Комісії або неможливості ним виконувати свої повноваження з інших причин його функції здійснює заступник голови Комісії або секретар Комісії.

Згідно з абзацом 2 підпункту 8.2 пункту 8 Положення питання, які належать до відання кількох Комісій, можуть за ініціативою Комісій, а також за дорученням Ради, сільського голови або секретаря Ради розглядатися Комісіями спільно.

Пунктом 10.1 Положення визначено, що формою роботи Комісій є їх засідання.

Відповідно до пункту 10.9 Положення питання, які належать до відання кількох комісій, можуть за дорученням Ради, сільського голови або секретаря Ради, а також за ініціативою Комісій, розглядатися Комісіями спільно.

Спільний розгляд питань Комісіями може реалізовуватися шляхом створення спільних підготовчих робочих груп та проведенням спільного засідання Комісій. Створення спільних підготовчих робочих груп відбувається за рішенням Ради або розпорядження сільського голови. Проведення спільного засідання кількох Комісій за ініціативою Комісій проводиться за умови погодження з секретарем як координатора діяльності Комісій.

При проведенні спільних засідань кількох Комісій висновки і рекомендації приймаються, а рішення на такому засіданні вважається ухваленим, якщо за них проголосувало більшість від загального складу кожної із Комісій, що беруть участь у спільному засіданні.

Висновки і рекомендації, прийняті Комісіями на їх спільних засіданнях, підписуються головами відповідних Комісій.

В разі відсутності на спільному засіданні Комісій голови, заступника та секретаря однієї із Комісій одночасно, про це інформується голова Ради, а за його відсутності заступник сільського голови, а засідання переноситься в установленому порядку.

Підпунктом 12.3.3 пункту 12.3 Положення визначено, що в разі відсутності голови Комісії і його заступника секретар комісії скликає та головує на засіданні комісії.

Однією з підстав позову є твердження позивача про відсутність на спільному засіданні постійних комісій кворуму, внаслідок чого рішення не такому засіданні не могли бути ухваленими.

Таким чином, розгляд справи по суті потребує встановлення того, чи були дотримані відповідачем вимоги Регламенту та Положення про постійні комісії під час підготовки і прийняття оскаржуваного рішення, зокрема щодо належного повідомлення депутатів, надання їм проєкту рішення та матеріалів до нього, попереднього розгляду проєкту профільною комісією (або на спільному засіданні комісій) із дотриманням вимог щодо кворуму, а також чи є встановлені процедурні порушення, у разі їх наявності, істотними настільки, що вони вплинули або могли вплинути на законність прийняття спірного рішення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, необхідність скликання позачергової сесії для розгляду питання внесення змін до бюджету Білогородської сільської територіальної громади на 2026 рік була пов`язана, серед іншого, з надходженням листа Відділу освіти Білогородської сільради № 49 від 11.02.2026. В означеному листі начальник відділу освіти з метою забезпечення фонду оплати праці та нарахувань у повному обсязі відповідно до потреб закладів освіти Білогородської громади просив розглянути на найближчій сесії клопотання щодо виділення додаткового фінансування в сумі 22001,955 тис. грн для покриття дефіциту коштів на оплату праці за програмою місцевих стимулів, який утворився за рахунок зменшення фінансування з КЕКВ 2111 та перерозподілу цих коштів на капітальні видатки, а також додатково виділити кошти в сумі 6336,573 тис. грн на виплати підвищення 40% педагогічному персоналу. До листа було додано пояснювальну записку, помісячні розрахунки по КПКВКМБ 0611010, 0611021 в розрізі кожного закладу та зведений розрахунок для розгляду даного питання на спільному засіданні постійних комісій з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій та засідання постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва та житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології.

Як було вказано вище, розпорядженням сільського голови Білогородської сільради від 20.02.2026 № 32, керуючись частиною шостою статті 46, частиною третьою статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», скликано позачергову дев`яносто п`яту сесію Білогородської сільради на 24.02.2026 об 11:00 год, та, серед іншого, зазначено про проведення спільного засідання постійних комісій ради з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій та засідання постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології 23.02.2026 о 09:00 год.

Вказане розпорядження було доведено до відома депутатів в групі в месенджері WhatsApp.

Оскільки спільне засідання постійних комісій не відбулося у зв`язку з відсутністю голів відповідних комісій та відсутністю кворуму, що підтверджується службовим поданням секретаря Білогородської сільради Юрія Марченка, розпорядженням сільського голови Білогородської сільради від 24.02.2026 № 36 скликано на 09:30 год. 24.02.2026 спільне засідання кількох постійних комісій Білогородської сільради для попереднього опрацювання проектів рішень та матеріалів, що виносяться на розгляд позачергової дев`яносто п`ятої сесії сільської ради VIII скликання 24.02.2026 сесії ради, у складі таких постійних комісій Білогородської сільради:

- постійної комісії з планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій;

- постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, транспорту, зв`язку, туризму та екології;

- постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадськими формуваннями;

- постійної комісії з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді.

Секретарю ради Білогородської сільради доручено надати на розгляд спільного засідання вищезазначених комісій проєкти рішень запропонованого порядку денного згідно додатку 1 до розпорядження сільського голови від 20.02.2026 № 32.

Позивач стверджує, що в порушення вимог Регламенту проєкт спірного рішення не оприлюднювався на офіційному сайті Білогородської сільради, не надавався для ознайомлення депутатам Білогородської сільради, зокрема і позивачу, шляхом направлення на електронну пошту.

Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не було повідомлено її та невідомо яким чином проінформовано інших депутатів Білогородської сільради про скликання позачергової сесії на 24.02.2026.

Натомість, в матеріалах справи наявна надана позивачем роздруківка переписки депутатів в месенджері WhatsApp (група «Сесії Білогородської сільської ради»), яка була також оглянута судом у судовому засіданні під час розгляду цієї спави.

З даної переписки вбачається, що секретарем ради Юрієм Марченком надіслано в групу «Сесії Білогородської сільської ради» документ у форматі PDF з назвою «Розпорядження № 32 від 20.02.2026 року», а також повідомлення наступного змісту: «Шановні колеги. Повідомляю про скликання 95 позачергової сесії на 24.02.2026 року. Засідання комісій на 9.00 понеділка 23.02.26. Засідання погоджувальної ради на 10.00 понеділок 23.02».

Крім того, в означеній групі було переслано клопотання відділу освіти Білогородської сільради від 11.02.2026 №49 (з додатками та пояснювальною запискою), яке слугувало підставою для внесення 23.02.2026 подання з проханням винести на розгляд постійної комісії з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій з подальшим винесенням на розгляд сесії питання та в якому було зазначено, що з метою забезпечення фонду оплати праці та нарахувань у повному обсязі відповідно до потреб закладів освіти Білогородської громади просить розглянути на найближчій сесії клопотання щодо виділення додаткового фінансування в сумі 22001,955 тис. грн для покриття дефіциту коштів на оплату праці за програмою місцевих стимулів, який утворився за рахунок зменшення фінансування з КЕКВ 2111 та перерозподілу цих коштів на капітальні видатки, а також додатково виділити кошти в сумі 6336,573 тис. грн на виплати підвищення 40% педагогічному персоналу.

Також з долученої позивачем переписки у цій групі вбачається про жваве обговорення депутатами Більгородської сільради, зокрема і самою ОСОБА_1 , даного клопотання відділу освіти про необхідність коригування показників місцевого бюджету, що, на переконання суду, свідчить про доведення до відома суті спірного питання у тому числі щодо розміру коштів, які відділ освіти Білогородської сільради просив виділити для забезпечення фонду оплати праці закладів освіти.

Суд погоджується з твердженнями позивача про те, що проєкт рішення № 4391 не був завчасно оприлюднений на сайті та не був доведений до відома депутатів саме у спосіб, визначений Регламентом, що свідчить про наявність факту порушення відповідачем вимог власного Регламенту.

Суд наголошує на необхідності дотримання встановленої процедури прийняття відповідного акта, проте, звертає увагу, що саме по собі порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.04.2024 у справі №280/3996/20, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постановах від 20.06.2019 у справі №510/2198/16-а, від 08.08.2019 у справі №810/1354/18, від 27.11.2019 у справі №419/1434/16-а, від 21.12.2023 у справі №440/2017/20, тощо.

Таким чином, судом враховуються доводи позивача щодо наявності порушення вимог Регламенту в частині завчасного доведення до відома депутатів у спосіб, визначений Регламентом, разом із повним комплектом документів, необхідних для його попереднього розгляду.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що означене процедурне порушення не призвело до позбавлення позивача можливості ознайомитися зі змістом запропонованих змін до бюджету, оскільки з долученої до матеріалів справи роздруківки листування у групі «Сесії Білогородської сільської ради» в месенджері WhatsApp вбачається, що до депутатів було доведено інформацію про скликання позачергової сесії, надіслано клопотання відділу освіти із детальним обґрунтуванням необхідності внесення змін до бюджету, зазначенням напрямів фінансування та конкретних сум. Крім того, зі змісту листування вбачається, що позивач особисто брала участь в обговоренні питання фінансування, що свідчить про її обізнаність із суттю запропонованих змін та їх фінансовими показниками ще до проведення пленарного засідання.

Враховуючи означені обставини, оскільки позивачем не доведено, що ненадання проєкту рішення саме у спосіб, визначений Регламентом, вплинуло або могло вплинути на результати розгляду питання чи голосування депутатів, суд дійшов висновку, що виявлене процедурне порушення не є істотним та саме по собі не може бути підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.

Щодо доводів позивача про відсутність кворуму на спільному засіданні постійних комісій суд зазначає таке.

Позивач обґрунтовує свою позицію тим, що на спільному засіданні була присутня лише одна із п`яти членів постійної комісії з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій (секретар комісії), що, на її думку, виключало можливість прийняття будь-яких рішень цією комісією.

Однак такі доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Регламенту та Положення про постійні комісії Білогородської сільської ради.

Так, з протоколу спільного засідання та списку реєстрації вбачається, що у ньому взяли участь представники постійних комісій у кількості 10 членів, серед яких 3 члени Постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, етики, гласності, законності, прав людини, правопорядку та взаємодії з громадським формуванням; 3 члени Постійної комісії з питань освіти, науки, культури, духовності, історії, спорту та молоді; 1 член Постійної комісії з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій; 3 члени Постійної комісія з питань соціально-економічного розвитку, підприємництва, житлово-комунального господарства, транспорту, зв`язку, туризму та екології.

При цьому від постійної комісії з питань планування бюджету, фінансів, податкової політики та інвестицій була присутня секретар цієї комісії Ірина Білозор.

Як було вказано вище, пунктом 10.9 Положення визначено, що при проведенні спільних засідань кількох Комісій висновки і рекомендації приймаються, а рішення на такому засіданні вважається ухваленим, якщо за них проголосувало більшість від загального складу кожної із Комісій, що беруть участь у спільному засіданні.

Судом встановлено, що загальний склад вищевказаних постійних комісій складає 16 членів, внаслідок чого на спільному засіданні була присутня більшість членів, яка одностайно проголосувала з усіх питань порядку денного, що свідчить про дотримання п. 10.9 Положення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи позивача про відсутність кворуму та неправомочність спільного засідання постійних комісій не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Додатково суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до положень статті 31 Регламенту включенню питання до проекту порядку денного та його винесенню на розгляд пленарного засідання Ради передує попередній розгляд цього проекту в постійних комісіях Ради, до сфери повноважень яких належать ці питання (якщо рішення не процедурне). Питання, які не були попередньо розглянуті відповідними постійними комісіями Ради до порядку денного не включаються та не розглядаються на сесії.

Отже, обов`язковою передумовою для розгляду питання на сесії ради є попередній розгляд такого питання в постійній комісії. Однак при цьому положення Регламенту не містять норм про те, що окрім власне попереднього розгляду питання постійною комісією має також в обов`язковому порядку бути прийнято відповідне рішення перед його передачею на розгляд сесії.

Суд враховує, що постійна комісія є підготовчим органом Ради, тоді як владне рішення про зміну бюджету приймається виключно Радою на пленарному засіданні. При цьому у законодавстві відсутня норма, яка б давала можливість для висновку про протиправність рішення ради у разі відсутності висновку постійної комісії.

Позивачем не наведено жодних доводів, які б свідчили, що за умови безумовного дотримання усіх процедурних вимог Регламенту зміст прийнятого рішення, яке є предметом оскарження у цій справі, або результати голосування депутатів могли бути іншими, як і відсутні докази на підтвердження того, що встановлені процедурні недоліки призвели до ухвалення рішення за відсутності необхідної кількості голосів депутатів чи позбавили депутатський корпус можливості належним чином реалізувати свої представницькі повноваження.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.