Рішення № 138471103, 20.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/805/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання - Готра В.В.

за участю:

представника позивача Джуган Н.Б.,

представника відповідача Олексій В.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 липня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 24 липня 2026 року.

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, в якому просить: 1) Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 191 о/с від 11.11.2025 По особовому складу, в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0073023) з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області; 2) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо неналежного виконання рішення суду від 24.10.2025 в частині фактичного допуску до посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області; 3) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління поліції в Закарпатській області щодо незвільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за поданим рапортом від 11.11.2025 року та попереднього 16.06.2024 року; 4) Зобов`язати Головне управління поліції в Закарпатській області прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за поданим рапортом від 11.11.2025 року; 5) Стягнути на користь ОСОБА_1 різницю в грошовому забезпеченні між посадами слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та посадою інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за період з 11.11.2025 року до дня видання наказу про звільнення.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

02 квітня 2026 року позивач надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої виклав позовні вимоги в наступній редакції:

1) Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 191 о/c від 11.11.2025 По особовому складу, в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0073023) з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;

2) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо неналежного виконання рішення суду від 24.10.2025 в частині фактичного допуску до посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області;

3) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління поліції в Закарпатській області щодо несвоєчасного незвільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за поданим рапортом від 11.11.2025 року;

4) Визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектор стрілецького батальйону та зобов`язати відповідача змінити формулювання наказу № 41 о/с, зазначивши посаду звільнення: слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області;

5) Зобов`язати ГУНП провести перерахунок та виплатити різницю у грошовому забезпеченні за період з 12.11.2025 по 20.03.2026 між фактично виплаченим на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та належним до виплати на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області, включаючи всі надбавки у тому числі за таємність;

6) Зобов`язати Відповідача видати Позивачу належним чином оформлені довідки про грошове забезпечення для призначення пенсії, врахувавши в них: статус Позивача як слідчого; виплати за час вимушеного прогулу, встановлені судом;

7) Стягнути з Відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.03.2026 по день фактичного розрахунку (згідно зі ст. 117 КЗпП).

Крім того, 11 травня 2026 року позивач надав до суду клопотання про уточнення позовних вимог, в якій позовні вимоги виклав у наступній редакції:

1) Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 191 о/c від 11.11.2025 По особовому складу, в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0073023) з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та призначення на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;

2) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо неналежного виконання рішення суду від 24.10.2025 в частині фактичного допуску до посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області;

3) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління поліції в Закарпатській області щодо несвоєчасного незвільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за поданим рапортом від 11.11.2025 року;

4) Визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектор стрілецького батальйону та зобов`язати Відповідача змінити формулювання наказу № 41 о/с, зазначивши посаду звільнення: слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області;

5) Зобов`язати ГУНП провести перерахунок та виплатити різницю у грошовому забезпеченні за період з 12.11.2025 по 20.03.2026 між фактично виплаченим на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та належним до виплати на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області, включаючи всі надбавки у тому числі за таємність;

6) Зобов`язати відповідача видати позивачу належним чином оформлені довідки про грошове забезпечення для призначення пенсії, врахувавши в них: статус позивача як слідчого; виплати за час вимушеного прогулу, виплачені 24.04.2026, встановлені судом;

7) Стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.03.2026 по день фактичного розрахунку 24.04.2026 - 37692, 60 грн.

Вказані клопотання прийняті судом до розгляду.

09 липня 2026 року за наслідками розгляду даної справи суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 10 липня 2026 року поновлено судовий розгляд справи та витребувано від Головного управління Національної поліції в Закарпатській області:

- належним чином завірену копію довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 24.03.2026 року № 27 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 24 календарні місяці служби перед місяцем звільнення;

- докази на підтвердження факту та дати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 19.04.2024 року № 41 о/с;

- докази на підтвердження факту та дати виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 391774,60 грн., на виконання рішення суду в адміністративній справі № 260/4196/24;

- докази на підтвердження факту та дати повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 17.02.2026 року № 41 о/с.

Позовні вимоги (з урахуванням уточнених позовних вимог) обґрунтовані тим, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 260/4196/24 позивача поновлено на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26 червня 2024 року та стягнуто на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року у розмірі 391774,60 грн. На виконання рішення суду відповідачем видано наказ № 190 о/с від 10.11.2025 року про поновлення позивача на посаді. Однак, на переконання позивача виконання рішення суду було суто формальним, оскільки його не було своєчасно ознайомлено з наказом, не допущено до робочого місця, не ознайомлено з функціональними обов`язками та не надано доступу до службового кабінету. Крім того, 11 листопада 2025 року відповідачем видано наказ № 191 о/с, яким позивача без його згоди переведено на нижчу посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області. Таке переведення позивач вважає протиправним, оскільки посада стрільця не є рівнозначною посаді слідчого. Позивач 11 листопада 2025 року звернувся до начальника ГУ НП в Закарпатській області про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років. Однак, відповідачем безпідставно не задоволено рапорт про звільнення. Також позивач зазначає, що оскільки наказом № 41 о/с його звільнено з посади інспектора, яку він фактично не мав обіймати, то такий наказ є дефектним у частині визначення суб`єкта та посади. У зв`язку з чим, необхідно здійснити перерахунок та виплату різниці у грошовому забезпеченні між фактично виплаченим на посаді інспектора взводу та належним до виплати на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту.

Крім того, позивач зазначає, що на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.03.2026 року по 24.04.2026 року. Позивач вважає, що оскільки його протиправно переведено на посаду стрільця, то виплати при звільненні повинні вираховуватися з посади слідчого, а не з посади стрільця. У зв`язку з чим, вважає, що наявні підстави для внесення виплачених сум на виконання рішення суду до довідки про грошове забезпечення для призначення пенсії та видачі йому довідки про грошове забезпечення з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Закарпатській області.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що 10 листопада 2025 року наказом № 190 о/с було виконано рішення Закарпатського окружного адміністративного суду щодо поновлення позивача на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області. Наказом від 11 листопада 2025 року № 191 о/с позивача призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУ НП в Закарпатській області. Спеціальне законодавство, чинне на момент призначення позивача на вказану посаду не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість. Щодо поданого позивачем 11.11.2025 року рапорту про звільнення відповідач зазначив, що листом від 19.11.2025 року позивачу було надано відповідь, в якій повідомлено, що поліцейські, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт, крім того, зазначена позивачем посада не відповідає посаді займаній згідно штатного розпису, що стало підставою для залишення рапорту без розгляду.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що посади слідчого та посада інспектора-стрільця не є рівнозначними згідно ч. 2 ст. 65 Закону № 580, оскільки зниження посадового окладу є беззаперечним доказом того, що посада стрільця є нижчою. Зазначає, що його волевиявлення щодо звільнення за власним бажанням є безперервним, послідовним та тривалим. Вперше відповідний рапорт був поданий позивачем 16.06.2024 року, повторно (після поновлення судом) - 11.11.2025 року, а також протягом листопада 2025 року лютого 2026 року. В той же час, відповідач свідомо ігнорує, що позивач є вдівцем та самостійно виховує доньку-студентку денної форми навчання, яка згідно ст. 199 Сімейного кодексу потребує утримання до 23 років. Відтак, виховання дитини без матері є поважною причиною для негайного звільнення, що скасовує будь-які строки відпрацювання.

Відповідач надав до суду заперечення на клопотання позивача про уточнення позовних вимог від 11.05.2026 року.

У вказаних запереченнях відповідач зазначає, що переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції може здійснюватися, зокрема з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, зокрема, за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.

В судовому засіданні 09 липня 2026 року позивач та представник позивача підтримали уточнені позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 09 липня 2026 року заперечив проти задоволення позовних вимог, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача в судовому засіданні 20 липня 2026 року підтримала вимоги позовної заяви та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні 20 липня 2026 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши позивача та представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 260/4196/24 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Закарпатській області:

1) Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 126 о/с від 13.06.2024 По особовому складу, в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 (0073023) з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та призначення на посаду інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;

2) Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 18 червня 2024 року за № 1514 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Закарпатській області2, яким вирішено звільнити з служби в поліції інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1 (0073023), відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 13 ЗУ Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ;

3) Визнано незаконним та скасувано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 131 о/с По особовому складу від 19 червня 2024 року, яким, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 ЗУ Про Національну поліцію звільнено з служби в поліції інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області майора поліції ОСОБА_1 (0073023) з 19 червня 2024 року;

4) Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області за № 142 о/с По особовому складу від 02 липня 2024 року, яким змінено пункт наказу ГУНП в Закарпатській області від 19.06.2024 року № 131 о/с в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, з 19 червня 2024 року на 25 червня 2024 року;

5) Поновлено майора поліції ОСОБА_1 (0073023) на службі в поліції на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26 червня 2024 року.

6) Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 (0073023) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

7) Рішення в частині поновлення майора поліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 26.06.2024 року підлягає негайному виконанню;

8) Рішення в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (вул. Ф. Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за один місяць в розмірі 34837,02 грн., підлягає негайному виконанню.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2026 року залишено без змін рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року.

Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Закарпатській області від 10 листопада 2025 року № 190 о/с «По особовому складу» на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 260/4196/24 позивача поновлено на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 26 червня 2024 року.

Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Закарпатській області від 11 листопада 2025 року № 191 о/с «По особовому складу» позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 та абзацу 2 ч. 8 ст. 65 Закону України «Про національну поліцію» призначено інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області, звільнивши його з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління цього ж ГУНП ,з 12 листопада 2025 року.

Підставою вказаного наказу зазначено подання т.в.о. начальника УПД ГУНП полковника поліції Шванди Ю.М. від 11 листопада 2025 року.

Крім того, 11 листопада 2025 року позивач звернувся до начальника ГУ НП в Закарпатській області із рапортом, в якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугу років, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» та п. а ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з 12 листопада 2025 року.

Із вказаного рапорту вбачається, що він поданий позивачем як слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області.

Листом ГУ НП в Закарпатській області від 19 листопада 2025 року № 171426-2025 позивача за результатами розгляду вищевказаного рапорту, який надійшов 14 листопада 2025 року, повідомлено про те, що відповідно до службового листа голови Національної поліції України від 31.05.2021 року № 6684/01-12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням», поліцейські, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальнику органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.

Зазначено, що враховуючи вищевикладене, а також те, що зазначена посада не відповідає посаді займаній згідно штатного розпису, і те, що Кодекс законів про працю України та Закон України «Про національну поліцію» не передбачає звільнення датою, яка минула, то рапорт залишається без розгляду.

16 березня 2026 року позивач звернувся до начальника ГУ НП в Закарпатській області із рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», з 20 березня 2026 року.

Із вказаного рапорту вбачається, що він поданий позивачем як інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області.

Відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Закарпатській області від 17 березня 2026 року № 41 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), з 20 березня 2026 року.

27 березня 2026 року позивач звернувся до ГУ НП в Закарпатській області із запитом про надання документів для призначення пенсії за вислугою років, в якому просив підготувати та надати йому довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (набавки, доплати, винагороди) та премії для призначення пенсії, та просив відобразити у вказаній довідці грошове забезпечення притаманне посаді слідчого, включаючи набавку за службу в умовах режимних обмежень (таємність), згідно з рішенням суду, а також включити до розрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (391774,60 грн.), розподіливши їх помісячно за період з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року.

Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку листом від 10 квітня 2026 року № 53219-2026 повідомило позивача, що з метою призначення йому пенсії УФЗБО ГУ НП в Закарпатській області вже було надано до СППЗ ГУ НП довідку № 27 від 24.03.2026 року про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці перед місяцем звільнення. Вказана довідка надана на підставі фактичних даних, які містяться в первинних документах з бухгалтерського обліку, а саме архівних відомостях з нарахування грошового забезпечення. Будь-які інші дані про нарахування грошового забезпечення за період з березня 2024 року по лютий 2026 року в первинних документах відсутні. Повідомлено позивача, що формат довідки відповідно до Додатку № 4 не передбачає включення в неї виплат сум грошового забезпечення. Відтак, у УФЗБО ГУ НП відсутні підстави для повторної видачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VІІІ (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 580-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги (частина перша статті 2 Закону № 580-VIII).

Положеннями статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами

Відповідно до норм частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Поліцейський зобов`язаний професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (пункт 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі по тексту - Дисциплінарний статут Національної поліції), службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII, зобов`язує поліцейського безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону.

Частиною першою статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції визначено, що поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.

У разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості (ч. 2 ст. 24 Закону № 580-VIII).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина четверта статті 59 Закону №580-VIII).

За приписами частини першої статті 60 Закону № 580-VIII відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Згідно з положеннями пункту 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII, переміщення поліцейських здійснюється: на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону.

Частиною другою статті 65 Закону № 580-VIII передбачено, що посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Відповідно до змісту частини сьомої статті 65 Закону № 580-VIII переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників.

Згідно з приписами частини восьмої статті 65 Закону № 580-VIII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.

Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський (частина дев`ята статті 65 Закону № 580-VIII).

З метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану та з метою врегулювання питань діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану Законом України від 15.03.2022 №2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», який набрав чинності з 01.05.2022 та діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України, внесено зміни до Закону №580-VIII.

Так, саме за приписами абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону №580-VIII (у редакції Закону від 15.03.2022 №2123-IX), поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.

Крім того, Законом від 15.03.2022 №2123-IX частину першу статті 60 Закону №580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 620/3663/19 зазначає, що відсутність у Законі №580-VIII та Положенні про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі Положення № 114) норми про обов`язковість згоди поліцейського на переміщення в іншу місцевість на рівнозначну посаду для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, вказує не про неврегульованість цих правовідносин нормами спеціального законодавства, а про їхнє вирішення у спосіб, відмінний від правового регулювання трудових відносин відповідно до норм трудового законодавства.

Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, наведена правова позиція Верховного Суду спростовує доводи позивача про те, що наявність у нього статусу одинокого батька сама по собі виключала можливість його переведення або зумовлювала необхідність застосування до спірних правовідносин гарантій, передбачених законодавством про працю.

Крім того, переміщення позивача на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону особливого призначення ГУ НП в Закарпатській області здійснено для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, що прямо відповідає пункту 2 частини першої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».

За таких обставин згода позивача на таке переміщення не вимагалася.

Щодо доводів позивача про переміщення його не на рівнозначну посаду, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалося судом, за приписами частини другої статті 65 Закону № 580-VIII, посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.

Зі змісту статті 65 Закону №580-VIII вбачається, що переміщення поліцейського на рівнозначну посаду в поліції з метою забезпечення більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, можливе за умови, якщо спеціальне звання за займаною ним посадою відповідає спеціальному званню посади, на яку він переміщується.

Судовим розглядом встановлено, що позивач до переміщення перебував на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області.

Оскарженим наказом від 11 листопада 2025 року № 191 о/с позивач призначений інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області.

При цьому, спеціальне звання поліції, яке має позивач майор поліції, за результатами переведення не зазнало змін, що свідчить про те, що позивач переведений на рівнозначну посаду у розумінні частини 2 статті 65 Закону №580-VIII.

В той же час, щодо тверджень позивача про те, що рішенням суду від 24.10.2025 року у справі № 260/4196/26 вже було встановлено незаконність аналогічних спроб відповідача призначити його на нерівнозначні посади, суд зазначає, що вказаним судовим рішенням зокрема було визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №126 о/с від 13.06.2024 «По особовому складу» в частині звільнення позивача з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Закарпатській області та призначення його на посаду інспектора взводу № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області, а також скасовано накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наказ про звільнення зі служби в поліції.

Однак, зі змісту зазначеного судового рішення не вбачається встановлення судом обставин щодо нерівнозначності посад, а також відсутній висновок про те, що саме невідповідність посади за рівнем, характером службових обов`язків, спеціалізацією чи умовами проходження служби була підставою для визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Закарпатській області № 126 о/с від 13.06.2024 року.

Відповідно до мотивувальної частини рішення від 24.10.2025 року у справі № 260/4196/26, підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних наказів були встановлені судом порушення процедури притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, зокрема неврахування відповідачем факту перебування ОСОБА_1 на лікарняному, ненадання йому можливості реалізувати права, передбачені Дисциплінарним статутом Національної поліції України, а також відсутність належного підтвердження складу дисциплінарного проступку.

Суд не встановлював та не робив висновків щодо того, чи є посада інспектора взводу батальйону поліції особливого призначення рівнозначною посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області, а також не надавав оцінки відповідності такої посади вимогам статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» у частині критеріїв рівнозначності посад.

Відтак, вищенаведені доводи позивача є необгрунтованими.

В той же час, даючи оцінку спірному наказу відповідача від 11.11.2025 року № 191 о/с, яким позивача звільнено з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері траспорту слідчого управління та призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону особливого призначення на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що такий прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому відсутні підстави для визнання такого протиправним та скасування.

Відтак, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо неналежного виконання рішення суду від 24.10.2025 в частині фактичного допуску до посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 року у справі № 260/4196/24 поновлено позивача на службі в поліції на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26 червня 2024 року.

На виконання вищевказаного рішення відповідач видав наказ № 190 о/с від 10 листопада 2025 року, яким позивача поновлено на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26 червня 2024 року.

Водночас, як вже встановлено судом, наказом ГУНП в Закарпатській області від 11 листопада 2025 року № 191 о/с позивача, відповідно до пункту 1 частини першої та абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», призначено інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області, звільнивши його з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління цього ж ГУ НП з 12.11.2025 року.

Відтак, матеріалами справи підтверджується, що відповідач після ухвалення судового рішення вчинив активні дії, спрямовані на його виконання, а саме видав наказ про поновлення позивача на попередній посаді (слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області).

З матеріалів особової справи позивача, судом встановлено, що відповідач після видання наказу про поновлення здійснив його направлення на адресу позивача засобами поштового зв`язку, що підтверджується наявними у справі фіскальними чеками АТ «Укрпошта».

Зазначена обставина у сукупності з іншими встановленими судом обставинами справи не дає підстав для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

При цьому, суд критично оцінює наведені позивачем доводи про те, що його не було допущено до робочого місця, не ознайомлено з функціональними обов`язками, не надано доступу до службового кабінету, Єдиного реєстру досудових розслідувань та матеріалів кримінальних проваджень, оскільки такі мають загальний характер і не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, суд враховує, що наказом ГУНП в Закарпатській області від 11 листопада 2025 року № 191 о/с позивача призначено на іншу посаду з 12 листопада 2025 року. За таких обставин проміжок часу між виданням наказу про поновлення на посаді та прийняттям наступного кадрового рішення був мінімальним, а тому відсутні підстави вважати, що відповідач протягом цього періоду допустив протиправну бездіяльність щодо забезпечення проходження позивачем служби на поновленій посаді.

За таких обставин твердження позивача про недопуск до службового кабінету, ненадання доступу до ЄРДР, матеріалів кримінальних проваджень чи неознайомлення з функціональними обов`язками саме по собі не свідчить про невиконання рішення суду, оскільки такі обставини безпосередньо пов`язані із подальшим проходженням служби та організацією виконання посадових обов`язків, а не лише з виконанням рішення про поновлення.

При цьому суд враховує, що правомірність наказу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 11 листопада 2025 року № 191 о/с про призначення позивача на іншу посаду є самостійним предметом оскарження у цій справі, а тому оцінка відповідності зазначеного наказу вимогам законодавства буде надана судом під час вирішення відповідної позовної вимоги. Сам по собі факт видання такого наказу не може бути підставою для висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

В позовній заяві позивач наголошує на факті свідомого приховування відповідачем наказів про його поновлення, оскільки 11.11.2025 року, позивач, маючи намір приступити до виконання службових обов`язків згідно з рішенням суду, звернувся через месенджер «WhatsApp» до безпосереднього керівництва: начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Закарпатській області Зубаки В.В., заступників начальника СУ ГУ НП в Закарпатській області Кобеця М.М. та Пукмана В.О. Однак на його запитання щодо наявності наказу про поновлення позивача на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Закарпатській області, вказані особи станом на 11.11.2025 року повідомили, що про такий наказ їм невідомо, і вони з ним не ознайомлені.

На підтвердження вказаного позивачем до позовної заяви додано скріншоти листування у месенджері WhatsApp.

Оцінюючи вищевказані доводи позивача та подані ним докази, суд зазначає, що більшість наданих скріншотів містять лише позначку «сьогодні», без відображення календарної дати здійснення листування, що не дає можливості достовірно встановити час відповідного спілкування. Лише один із наданих скріншотів містить дату 11 листопада 2025 року, однак із його змісту вбачається лише відповідь співрозмовника про необхідність звернення з відповідного питання до уповноважених посадових осіб (кадри), що саме по собі не свідчить про відмову у виконанні рішення суду, недопуск позивача до виконання службових обов`язків чи умисне перешкоджання його поновленню на посаді.

Крім того, наведене листування здійснювалося у приватному месенджері та відображає виключно комунікацію між окремими посадовими особами. Водночас обставини, пов`язані з виконанням судового рішення про поновлення на службі, підтверджуються насамперед відповідними управлінськими актами суб`єкта владних повноважень та іншими офіційними доказами. Сам факт повідомлення окремими посадовими особами про відсутність у них інформації щодо наказу про поновлення не свідчить про те, що такий наказ не був виданий або що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо його виконання.

Отже, надані позивачем скріншоти листування у сукупності з іншими доказами у справі не підтверджують обставин, на які він посилається як на підставу заявленої позовної вимоги.

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року відповідачем видано наказ від 10 листопада 2025 року № 190 о/с про поновлення позивача на посаді. Водночас належних та достатніх доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на умисне недопущення позивача до виконання службових обов`язків або створення йому перешкод у фактичному поновленні на посаді, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо неналежного виконання рішення суду від 24 жовтня 2025 року в частині фактичного допуску позивача до посади є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління поліції в Закарпатській області щодо несвоєчасного звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 за поданим рапортом від 11.11.2025 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у таких випадках: за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону №580-VIII).

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Спеціальним нормативним актом є також Положення №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 68 Положення №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Судом встановлено, що рапорт про звільнення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580 був направлений позивачем на електронну адресу відповідача 11.11.2025 року о 23 год. 31 хв., при цьому у рапорті позивач просив звільнити його зі служби вже з 12.11.2025 року.

Із вказаного рапорту вбачається, що він поданий позивачем як слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУ НП в Закарпатській області.

12.11.2025 року о 09 год. 43 хв. відповідач надав позивачу відповідь засобами електронного зв`язку, в якій повідомив, що з метою забезпечення належного рівня кібербезпеки електронні поштові сервіси ГУНП не мають можливості переходу за посиланнями, а тому рекомендував надсилати документи у вигляді вкладень або архівних файлів. На виконання зазначених рекомендацій позивач 12.11.2025 року повторно направив рапорт на електронну адресу відповідача, а також цього ж дня направив його засобами поштового зв`язку.

Листом ГУ НП в Закарпатській області від 19 листопада 2025 року № 171426-2025 за результатами розгляду вищевказаного рапорту, який надійшов 14 листопада 2025 року, повідомлено про те, що відповідно до службового листа голови Національної поліції України від 31.05.2021 року № 6684/01-12-2021 «Про розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням», поліцейські, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальнику органу внутрішніх справ про прийняте ним рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.

Зазначено, що враховуючи вищевикладене, а також те, що зазначена посада не відповідає посаді займаній згідно штатного розпису, і те, що Кодекс законів про працю України та Закон України «Про національну поліцію» не передбачає звільнення датою, яка минула, то рапорт залишається без розгляду.

Суд зауважує, що вирішення питання про припинення служби передбачає розгляд поданого рапорту уповноваженою посадовою особою та прийняття відповідного рішення.

Як вже встановлено судом, після отримання рапорту відповідач розглянув його та листом від 19.11.2025 року № 171426-2025 повідомив позивача про результати його розгляду.

Таким чином, відповідач не допустив пасивної поведінки, яка б свідчила про невчинення дій, покладених на нього законом. Навпаки, поданий позивачем рапорт був розглянутий, а позивача повідомлено про прийняте за результатами його розгляду рішення.

При цьому, суд враховує, що у рапорті від 11.11.2025 року позивач зазначив, що звертається як слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області. Водночас матеріалами справи підтверджується, що наказом від 10.11.2025 року № 190 о/с позивача було поновлено на зазначеній посаді, а в подальшому наказом від 11.11.2025 року № 191 о/с призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області. Таким чином, на момент розгляду рапорту відповідач виходив із того, що відомості, зазначені у рапорті щодо займаної позивачем посади, не відповідали відомостям кадрового обліку, що й стало однією з підстав для залишення рапорту без розгляду.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач направив рапорт про звільнення 11.11.2025 року о 23 год. 31 хв. із проханням звільнити його вже з 12.11.2025 року. Після фактичного отримання рапорту та його опрацювання відповідачем дата, з якої позивач просив звільнення, вже настала.

Водночас поданий рапорт потребував опрацювання уповноваженими посадовими особами, перевірки наведених у ньому відомостей, а також правової оцінки наявності підстав для звільнення та дотримання встановленого порядку його проведення, що й було зроблено відповідачем.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Закарпатській області щодо несвоєчасного звільнення позивача зі служби в поліції за рапортом від 11.11.2025 року відсутні.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади інспектор стрілецького батальйону та зобов`язання відповідача змінити формулювання наказу № 41 о/с, зазначивши посаду звільнення: слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області, суд зазначає наступне.

Як вже неодноразово зазначалося судом, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 260/4196/24 позивача наказом № 190 о/с від 10.11.2025 «По особовому складу» поновлено на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Закарпатській області з 26.06.2024.

Разом з тим, наказом ГУНП в Закарпатській області № 191 о/с від 11.11.2025 «По особовому складу», на підставі пункту 1 частини першої статті 65 та абзацу другого частини восьмої статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», позивача звільнено з посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області та призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Закарпатській області.

Відповідно до статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, зокрема, за власним бажанням.

Звільнення позивача зі служби в поліції здійснено наказом ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», тобто за його власним бажанням, на підставі рапорту від 16.03.2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату видання наказу № 41 о/с від 17.03.2026 позивач перебував на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Закарпатській області, оскільки наказ № 191 о/с від 11.11.2025 у відповідній частині був чинним та визначав його подальше службове становище.

З огляду на це, у відповідача були відсутні правові підстави зазначати у наказі про звільнення зі служби посаду, яку позивач фактично не обіймав на момент припинення служби. Формулювання посади, з якої поліцейського звільнено, має відповідати фактичному кадровому статусу особи на день звільнення.

При цьому судовим рішенням у даній справі встановлено правомірність наказу № 191 о/с від 11.11.2025 в частині звільнення позивача з посади слідчого та призначення його на посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення.

Крім того, суд звертає увагу, що поновлення на посаді в порядку виконання судового рішення не означає збереження за особою статусу відповідної посади на весь подальший період проходження служби, оскільки орган поліції має право здійснювати кадрові переміщення поліцейських відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію», якщо такі рішення прийняті з дотриманням визначеної законом процедури.

Таким чином, наказ ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 у частині зазначення посади, з якої позивача звільнено, відповідає фактичним обставинам проходження ним служби та вимогам законодавства. Підстави для визнання його протиправним та внесення змін до формулювання наказу відсутні.

Враховуючи викладене, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади «інспектор стрілецького батальйону» та зобов`язання відповідача змінити формулювання наказу із зазначенням посади слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ НП в Закарпатській області є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУНП провести перерахунок та виплатити різницю у грошовому забезпеченні за період з 12.11.2025 по 20.03.2026 між фактично виплаченим на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та належним до виплати на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області, включаючи всі надбавки у тому числі за таємність, суд зазначає наступне.

Судовим рішенням у цій справі встановлено правомірність наказу № 191 о/с від 11.11.2025 про призначення позивача на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУ НП в Закарпатській області.

Відтак, вказаний наказ є належною правовою підставою для визначення посади, за якою позивачу здійснювалося грошове забезпечення у спірний період.

Відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Оскільки у період з 12.11.2025 по 20.03.2026 позивач проходив службу на посаді інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП в Закарпатській області, відповідач правомірно здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення виходячи з умов грошового забезпечення, встановлених саме для цієї посади.

Посилання позивача на необхідність включення до розрахунку надбавки за таємність та інших виплат, передбачених для посади слідчого, також не може бути прийняте судом, оскільки право на такі виплати виникає лише за наявності передбачених законодавством підстав, у тому числі фактичного виконання службових обов`язків за відповідною посадою та наявності умов для їх призначення.

Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що відповідач здійснював виплату грошового забезпечення позивачу у період з 12.11.2025 по 20.03.2026 відповідно до займаної ним посади та чинних кадрових рішень. Підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення та стягнення різниці між виплатами за посадою інспектора взводу та посадою слідчого відсутні.

За таких обставин позовна вимога про зобов`язання ГУНП в Закарпатській області провести перерахунок та виплатити різницю у грошовому забезпеченні за період з 12.11.2025 по 20.03.2026 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу належним чином оформлені довідки про грошове забезпечення для призначення пенсії, врахувавши в них: статус позивача як слідчого; виплати за час вимушеного прогулу, виплачені 24.04.2026, встановлені судом, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві заявлено вимогу про зобов`язання відповідача видати «належним чином оформлені довідки про грошове забезпечення для призначення пенсії». Разом з тим, зі змісту позовної заяви, а також поданих до суду матеріалів вбачається, що спір у цій частині стосується саме довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, яка видається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Саме щодо оформлення та змісту цієї довідки суд надає оцінку заявленим позовним вимогам.

Як вже встановлено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 260/4196/24 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ НП в Закарпатській області та зокрема поновлено майора поліції ОСОБА_1 (0073023) на службі в поліції на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26 червня 2024 року та стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

На виконання вказаного рішення суду позивача поновлено на посаді та в поадльшому відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Закарпатській області від 17 березня 2026 року № 41 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), з 20 березня 2026 року.

27 березня 2026 року позивач звернувся до ГУ НП в Закарпатській області із запитом про надання документів для призначення пенсії за вислугою років, в якому просив підготувати та надати йому довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (набавки, доплати, винагороди) та премії для призначення пенсії, та просив відобразити у вказаній довідці грошове забезпечення притаманне посаді слідчого, включаючи набавку за службу в умовах режимних обмежень (таємність), згідно з рішенням суду, а також включити до розрахунку суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу (391774,60 грн.), розподіливши їх помісячно за період з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року.

Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку листом від 10 квітня 2026 року № 53219-2026 повідомило позивача, що з метою призначення позивачу пенсії УФЗБО ГУ НП в Закарпатській області вже було надано до СППЗ ГУ НП довідку № 27 від 24.03.2026 року про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці перед місяцем звільнення. Вказана довідка надана на підставі фактичних даних, які містяться в первинних документах з бухгалтерського обліку, а саме архівних відомостях з нарахування грошового забезпечення. Будь-які інші дані про нарахування про нарахування грошового забезпечення за період з березня 2024 року по лютий 2026 року і первинних документах відсутні. Повідомлено позивача, що формат довідки відповідно до Додатку № 4 не передбачає включення в неї виплат сум грошового забезпечення. Відтак, у УФЗБО ГУ НП відсутні підстави для повторної видачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за останні 24 календарні місяці служби.

Як вбачається з довідки № 27 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб за період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2026 року, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року до вказаної довідки включена не була.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону №2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Особи, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону визначені в статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ.

Відповідно до положень статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплата пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 9 розділу 1 Порядку № 260 при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 6 розділу III Порядку №260 поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.09.2018 №760 затверджено Інструкцію про організацію роботи з оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та з інших соціальних питань (далі - Інструкція №760).

Згідно з пунктом 4 Розділу III Інструкція №760 підрозділи фінансового забезпечення (бухгалтерські підрозділи) апарату МВС, територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, закладів, установ та підприємств, що належать до сфери управління МВС, ЦОВВ та Національної гвардії України, готують: грошовий атестат; довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - довідка про додаткові види грошового забезпечення) (додаток 4).

В 5-денний строк після отримання інформації про прийняття від особи заяви про призначення пенсії грошовий атестат та довідка про додаткові види грошового забезпечення подаються до уповноваженого структурного підрозділу.

Як вже встановлено судом, відповідачем на ім`я позивача була виготовлена довідка № 27 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб за період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2026 року, однак сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року до вказаної довідки включена не була.

Суд зазначає, що частиною третьою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з підпунктом з пункту 1 розділу І Порядку №100 він підлягає застосуванню для розрахунку середньої заробітної плати і у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до абзаців першого, третього, четвертого пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

За правилами підпункту б абзацу першого пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 дійшла висновку, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Суд також зазначає, що Інструкцією №760 не встановлено обмежень чи застережень щодо оформлення довідки з помісячною розбивкою суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 11 статті 11 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» військовослужбовці, поліцейські, особи рядового і начальницького складу підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Стаття 24 вказаного Закону передбачає, що період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, входить до страхового стажу такої особи.

Відповідно до статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, зокрема є роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.

З наведеного випливає, що оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу належить до заробітної плати, відповідно її розміри повинні були включатися до довідки про розміри грошового забезпечення для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Враховуючи викладене, а також те, що вимушений прогул позивача у зв`язку з незаконним звільненням мав місце в період з 26.06.2024 по 24.10.2025, тобто в межах 24 останніх календарних місяців служби підряд перед звільненням зі служби в поліції (20.03.2026), середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача повинен бути відображений в довідці про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

З огляду на вищенаведене, відповідач протиправною відмовив позивачу у видачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб із включенням до неї суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати на ім`я позивача довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з обов`язковим включенням до неї суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не знаходить правових підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача зазначити у довідці статус позивача як «слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області», оскільки судовим рішенням у цій справі встановлено правомірність наказу № 191 о/с від 11.11.2025 року, яким позивача призначено на посаду інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області

Відповідно, при оформленні документів, пов`язаних зі звільненням зі служби та призначенням пенсії, відповідач повинен виходити із фактичного статусу та посади позивача на момент звільнення зі служби.

Зазначення у довідці про грошове забезпечення статусу позивача виключно як слідчого фактично означало б визнання того, що станом на час звільнення позивач продовжував перебувати на посаді слідчого, що суперечить встановленим у справі обставинам та чинному наказу № 191 о/с від 11.11.2025.

Відтак, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зазначити у довідці статус позивача як слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 21.03.2026 по день фактичного розрахунку 24.04.2026 - 37692, 60 грн., суд зазначає наступне.

Згідно частин першої, другої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні регламентовано статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до вказаної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20, провадження № 61-6476св22.

За змістом частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, аналіз вказаних норм свідчить, що зобов`язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникає у роботодавця з рішення органу, який розглядав трудовий спір.

Як встановлено судом, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 260/4196/24 позивача поновлено на посаді слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Закарпатській області з 26.06.2024 та присуджено до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 391 774,60 грн.

У подальшому позивача було звільнено зі служби в поліції наказом ГУНП в Закарпатській області № 41 о/с від 17.03.2026 з 20.03.2026.

В обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач посилається на те, що оскільки присуджена йому рішенням суду у справі № 260/4196/24 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу була виплачена 24.04.2026 року, то період з 21.03.2026 року по 24.04.2026 року є затримкою розрахунку при звільненні.

В той же час, згідно статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, законодавством передбачено окремий правовий механізм відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення працівника на роботі, який відрізняється від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають різну правову природу та виникають за різних юридичних підстав.

У спірних правовідносинах сума 391 774,60 грн, яка була присуджена позивачу рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.10.2025 у справі № 260/4196/24, є наслідком встановлення судом факту незаконності попереднього припинення трудових відносин та способом компенсації втрат, понесених позивачем у зв`язку з вимушеним прогулом.

Отже, обов`язок щодо її виплати виник у відповідача саме внаслідок судового рішення, а не у зв`язку зі звільненням позивача зі служби з 20.03.2026 року, згідно наказу від 17.03.2026 року № 41 о/с.

Таким чином, невиплата відповідачем у день звільнення позивача 20.03.2026 року середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого судовим рішенням, не може розцінюватися як непроведення остаточного розрахунку при звільненні у розумінні статей 116, 117 КЗпП України.

При цьому суд враховує, що стаття 236 КЗпП України встановлює спеціальний спосіб захисту права працівника у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі, передбачаючи можливість вирішення питання про виплату середнього заробітку за час такої затримки органом, який розглядав трудовий спір.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.03.2026 по 24.04.2026 відсутні.

Суд не бере до уваги посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16, оскільки правовідносини у вказаній справі та у даній справі не є подібними. У справі № 6-1395цс16 йшлося про невиплату працівнику сум, які вже належали йому при звільненні та підлягали виплаті відповідно до статті 116 КЗпП України. Натомість у спірних правовідносинах сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникла на підставі рішення суду про поновлення позивача на посаді та є наслідком виконання цього рішення, а не складовою розрахунку при звільненні.

Суд також зауважує, що позивач пов`язує затримку розрахунку при звільненні виключно з виплатою 24.04.2026 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого рішенням суду. Будь-яких доводів щодо несвоєчасної виплати інших сум, які належали йому саме при звільненні 20.03.2026, позовна заява не містить.

Враховуючи наведене, у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 692,60 грн слід відмовити.

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам сторін та доказам у їх сукупності, врахувавши встановлені під час судового розгляду обставини і норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у видачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб із включенням до неї суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн. та зобов`язання відповідача видати таку довідку. В той же час, щодо решти позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність правових та фактичних підстав для їх задоволення, оскільки вони є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до заявлених позовних вимог (в уточненій редакції) позивач просив стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Відповідач у запереченнях від 28 травня 2026 року на клопотання про уточнення позовних вимог зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правову допомогу якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

13 липня 2026 року до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення документів в обґрунтування витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу вищевикладеного, вбачається, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Джуган Н.Б. укладено договір про надання правової допомоги від 20 квітня 2026 року .

Відповідно до п. 4.2 розмір гонорару становить адвокатську таємницю та обумовлюється домовленістю сторін.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору від 20.04.2026 року про надання правничої допомоги сторони погодили ціни, що надаються адвокатом клієнту за юридичні / послуги роботи при надання правової допомоги.

Також, представником позивача подано акт наданих послуг по справі № 260/805/26 від 10.07.2026 року, відповідно до якого загальна вартість послуг становить 11241,10 грн. Вказана вартість послуг включає: представництво інтересів клієнта в суді 2 засідання- 6052,90 грн.; складання документів захисту (клопотання про уточнення позовних вимог, адвокатський запит) 5188,20 грн.

На підтвердження наданих юридичних послуг представником позивача надано квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки від 07 липня 2026 року на суму 9880,00 грн.

Суд зазначає, що згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 25 квітня 2025 року у справі № 260/8523/23 при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Висновуючись на аналізі наведених норм, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідач у запереченнях на клопотання про уточнення позовних вимог від 28 травня 2026 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правову допомогу якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінюючи подані представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує, що позовну заяву у цій справі було подано самим позивачем 17.02.2026 року, а 02.04.2026 року ним самостійно подано першу заяву про уточнення позовних вимог. Договір про надання правничої допомоги з адвокатом укладено 20.04.2026 року. Хоча закон не обмежує право особи залучити адвоката на будь-якій стадії судового процесу, суд бере до уваги, що подана представником 11.06.2026 року заява про уточнення позовних вимог за своїм змістом фактично ґрунтувалася на раніше поданій позивачем заяві та не містила істотного розширення чи зміни правової позиції у справі.

Відтак, процесуальні документи, складені представником позивача після укладення договору про надання правничої допомоги, зокрема клопотання про уточнення позовних вимог та адвокатський запит, не є значними за своїм обсягом чи складністю.

За таких обставин суд доходить висновку, що обсяг виконаної представником позивача правничої роботи не відповідає заявленому до відшкодування розміру витрат, який є непропорційним фактичному обсягу наданих послуг, складності справи та критеріям розумності і співмірності.

З огляду на наведене, враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, кількість судових засідань, часткове задоволення позовних вимог, а також принципи розумності, співмірності та справедливості, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що, на думку суду, є обґрунтованим і достатнім розміром компенсації витрат на правничу допомогу у цій справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9318,40 грн.

З огляду на викладене, враховуючи положення частини третьої статті 139 КАС України щодо пропорційного розподілу судових витрат, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб із включенням до неї суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області видати на ім`я ОСОБА_1 довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, з обов`язковим включенням до неї суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 26.06.2024 року по 24.10.2025 року в розмірі 391774,60 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (код ЄДРПОУ 40108913) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька