Рішення № 138471062, 24.07.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/28806/25

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу, Державного агентства лісових ресурсів України, Центрального міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Керівник Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Державної екологічної інспекції Поліського округу, Державного агенства лісових ресурсів України звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених;.

зобов`язати відповідача розглянути на сесії ради повторне подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 10.10.2025 №04-17/966 та прийняти за результатами рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному ч. ч. 2,3,5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у межах наданих повноважень відповідно до ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", виявлено факт протиправної бездіяльності відповідача, що полягає у неприйнятті рішення про віднесення заліснених земельних ділянок до самозаліснених земель та невнесення до Державного земельного кадастру відповідних відомостей. Зазначене порушує інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів.

Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити, вказуючи на відсутність протиправною бездіяльності щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозаліснених земель.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, встановлено, що Центральним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства 21.11.2023 на адресу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району направлялось подання про віднесення земельних ділянок площею 5342,9010 га до самозаліснених.

За результатами розгляду подання Новогуйвинська селищна рада листом від 05.02.2024 повідомила, що 14.12.2023 проведено засідання постійної комісії з питань земельних відносин та екології, на якому розглянуто вказане подання з прийняття відповідних висновків.

В подальшому, Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Новогуйвинської селищної ради з повторним поданням (подання від 17.06.2024 №04-17/616) щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок площею 1674,0673 га до самозалісених земель, у тому числі сформовані земельні ділянки площею - 540,3273 га та не сформовані - 1133,7400 га згідно з додатком, що долучався до подання.

В свою чергу, Новогуйвинською селищною радою Житомирського району на дане подання надано відповідь, що вказане подання було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин та екології 06.08.2024 та питання "Про визначення та передачу самозаліснених земель сільськогосподарського призначення в користування лісогосподарським підприємствам" включено до порядку денного для розгляду на пленарному засіданні 46 сесії 8 скликання Новогуйвинської селищної ради Житомирського району (лист від 28.08.2024 №05-20/1411).

У зв`язку із відсутністю рішення, Центральне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повторно звернулося до Новогуйвинської селищної ради з повторним поданням (подання від 10.10.2025 №04-17/966) щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок площею 1674,0673 га до самозаліснених земель, у тому числі сформовані земельні ділянки площею - 540,3273 га та не сформовані додатком, що долучався до подання.

Однак, рішення про віднесення земельних ділянок до самозаліснених не прийнято.

Прокурор вважаючи, що такі дії органу місцевого самоврядування порушують інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів, що слугувало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Лісового кодексу України від 21.01.1994 року № 3852-XII (далі - ЛК України) закріплено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Самозалісена ділянка - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Відповідно до ст. 4 ЛК України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Статтею 5 ЛК України передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Статтею 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Згідно зі ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до ст. 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами.

Громадяни та юридичні особи мають право на отримання у встановленому законодавством порядку інформації про облік лісів.

Порядок ведення обліку лісів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-III (далі - ЗК України) визначено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру.

Суд зауважує, що чинним законодавством до самозалісеної ділянки можливо віднести як сформовані земельні ділянки, так і несформовані земельні ділянки відомості про які до Державного земельного кадастру не внесені.

При цьому, за змістом ст. 57-1 ЗК України можливість прийняття рішення про віднесення земельних ділянок до самозаліснених не пов`язана із присвоєнням таким земельним ділянкам кадастрового номера та наявністю відомостей у Державному земельному кадастрі відомостей про них.

Окрім того, суд вважає за доречне зауважити, що відповідно до розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" визначено, які земельні ділянки з 01.01.2015 року перебувають у комунальній та державній власності.

Так, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Суд наголошує, що земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Згідно з ч.5 ст.16 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок - не рідше ніж один раз на місяць. Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством (ч.17 ст.46 Закону №280/97-ВР).

Таким чином, враховуючи положення ст. ст. 57-1, 122 та п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, віднесення аналізовано несформованої земельної ділянки до самозалісеної, яка є комунальною власністю територіальної громади має здійснюватися Новогуйвинською селищною радою.

Суд наголошує, що вищенаведеною процедурою встановлено, що для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

Тобто, оскільки згідно з ч. 2 ст. 57-1 Земельного кодексу України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у Новогуйвинської селищної ради відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду подання Центрального МУЛМГ та вжиття заходів до внесення відомостей до ДЗК про віднесення даних земель до самозаліснених.

Разом з тим, в порушення вказаних норм, відповідачем на сесії сільської ради не прийнято рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 10.10.2025 №04-17/966 до самозаліснених земель, що свідчить про протиправну бездіяльність.

Доводи викладені у відзиві не спростовують протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених .

Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зазначає, що задоволення вимог позивача про зобов`язання відповідача як суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії є можливим в разі встановлення судом необхідності спонукати (заставляти) рішенням суду такого відповідача до вчинення дій, які він повинен (зобов`язаний) вчинити у відповідності до вимог чинного законодавства.

Для повного та ефективного відновлення порушеного права та належного способу їх відновлення, суд приходить до висновку, що належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути на сесії ради повторне подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 10.10.2025 №04-17/966 та прийняти за результатами рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному ч. ч. 2,3,5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250 КАСУ,

вирішив:

Позов Керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави (вул. Леха Качинського, 2,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02909950), в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу, вул. Леха Качинського, 12-А,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10014, РНОКПП/ЄДРПОУ: 42163803, Державного агентства лісових ресурсів України, вул. Руставелі Шота, 9А,м. Київ,01001, РНОКПП/ЄДРПОУ: 37507901, Центрального міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, вул. Степана Бандери, буд.8,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10029, РНОКПП/ЄДРПОУ: 45121148) до Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. Дружби народів, 5,с-ще Новогуйвинське, Житомирський р-н, Житомирська обл.,12441. РНОКПП/ЄДРПОУ: 04348303) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок, зазначених в повторному поданні Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 10.10.2025 №04-17/966 про віднесення земельних ділянок до самозаліснених.

Зобов"язати Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області розглянути на сесії ради повторне подання Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства про віднесення земельних ділянок до самозаліснених від 10.10.2025 №04-17/966 та прийняти за результатами рішення про віднесення земель до самозаліснених у порядку, визначеному ч. ч. 2,3,5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

24.07.26