Рішення № 138467565, 24.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/11502/26

Провадження 2/127/3381/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.09.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1442-2838, відповідно до умов якого відповідачу було видано кредит в сумі 18 800, 00 гривень строком на 300 днів. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 18.03.2026 становить 70 403, 12 гривень, з яких: 18 800, 00 гривень - заборгованість за кредитом; 48 173, 12 гривень - заборгованість за нарахованими процентами; 3 430, 00 гривень - штрафи.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 в розмірі 70 403, 12 гривень. Також, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою суду від 15.04.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; у АТ «А-Банк» витребувано докази по справі.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 09.04.2026 позивачем надано до позову, поданого до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 0505598284576). (а.с. 63-63зв.)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення передано на зберігання за відмовою адресата.

З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 15.04.2026, направлене відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, було вручено члену сім`ї одержувача 22.04.2026, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням. (а.с. 69)

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 15.04.2026 вважається врученою відповідачу 22.04.2026.

У строк, визначений судом ухвалою від 15.04.2026, від адвоката відповідача надійшов відзив на позов, у якому він зазначив, що відповідач не має зобов`язань перед позивачем, оскільки останнім не надано доказів, що одноразовий ідентифікатор належить відповідачу, а також не надано належних доказів отримання відповідачем кредиту. Крім того адвокат відповідача зазначив, що нарахування комісії в сумі 3 760, 00 гривень є незаконним, а отже і стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 4 389, 51 гривень та нарахованими відсотками в сумі 11 263, 48 гривень є незаконним. Адвокат відповідача вважає, що наявні достатні підстави для зменшення нарахованих відсотків до 50 % тіла кредиту - до 7 205, 25 гривень, а вимога позивача про стягнення штрафу в розмірі 3 430, 00 гривень задоволенню не підлягає, оскільки не ґрунтується на положеннях закону. Також адвокат відповідача просив стягнути з позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 20 000, 00 гривень.

Як вбачається із підсистеми «Електронний суд» та відповідної квитанції № 6951100, вищевказаний відзив було доставлено до електронного кабінету позивача 04.05.2026 о 17 год. 38 хв. (а.с. 96)

У строк, визначений судом ухвалою від 15.04.2026, від позивача відповідь на відзив не надійшла.

На виконання вимог ухвали суду від 15.04.2026 від АТ «А-Банк» 24.04.2026 на адресу суду надійшли витребувані судом докази.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, відповідачем разом із відзивом та АТ «А-Банк» на виконання вимог судового рішення, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

01.09.2024 ОСОБА_1 до укладення договору про відкриття кредитної лінії ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Укр Кредит Фінанс». (а.с. 27-34)

Того ж дня, 01.09.2024, між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії продукту «На все» № 1442-2838. (а.с. 16-20зв.)

За умовами вищевказаного договору позивач зобов`язався відкрити відповідачу кредитну лінію для задоволення його особистих потреб. Загальний розмір кредиту (кредитного ліміту) - 18 800, 00 гривень; строк кредитування - 300 календарних днів (до 27.06.2025); тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована; стандартна процентна ставка - 1, 00 % за кожен день користування кредитом; реальна річна процентна ставка на дату укладення договору - 5 835, 45 %.

У додатках № 2 і № 3 до вищевказаного кредитного договору сторони правочину узгодили таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) як за умови застосування зниженої процентної ставки, так і за умови застосування стандартної процентної ставки. (а.с. 24зв.-26)

У відповідності до п. 12.15 договору про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 його невід`ємною частиною є додатки: Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України розрахована за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0, 90 % на день, Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України розрахована за умови застосування стандартної процентної ставки за користування кредитом у розмірі 1, 00 % на день.

У відповідності до п. 12.1 вищевказаного кредитного договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтвердив, що він попередньо уважно ознайомилась із Правилами на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому добровільно та свідомо укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Також відповідач підтвердив, що до укладення договору він уважно ознайомився з текстом цього договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема ч. 2 і ч. 5 ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та ст.ст. 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на вебсайті кредитодавця або у мобільному додатку, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 12.3.1 договору).

Позивач вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаного кредитного договору, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Порядок укладення договору № 1442-2838 від 01.09.2024 в електронній формі узгоджено сторонами правочину в розділі 3. Крім того, технологія (порядок) укладення договору визначена Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», які згідно п. 12.15 вказаного кредитного договору є його невід`ємною частиною.

При укладенні кредитного договору відповідач сам надав відомості, які його ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вчинив ряд дій, спрямованих на укладення кредитного договору, і підписав 01.09.2024 договір про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А5974. В свою чергу кредитодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідача.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансової установи за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між кредитодавцем та відповідачем не був би укладеним. Відповідно, укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 укладено між фінансовою установою та відповідачем в електронній формі, при укладенні якого його сторонами було погоджено усі істотні умови цього договору.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 звернув увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує. Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина «листа у відповідь». Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Як було встановлено судом, відповідач вчинив ряд дій з метою отримання кредиту, результатом чого стало отримання ним кредитних коштів, що підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, наявними в матеріалах справи.

Порядок ідентифікації та верифікації позичальника з метою надання фінансових послуг було узгоджено сторонами правочину в п. 3.5 кредитного договору.

Електронний підпис у формі кваліфікованого електронного підпису створюється кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг, у відповідності до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Одноразові ідентифікатори у вигляді алфавітно-цифрової послідовності генеруються кредитодавцем у ІКС кредитодавця (п. 3.11 договору). Сторони узгодили, що кредитодавець надсилає (повторно надсилає) позичальнику підписаний договір у Особистий кабінет позичальника та на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 (п. 3.12 договору).

Враховуючи вищенаведене твердження адвоката відповідача про те, що договір про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 міг бути підписаний іншою особою або взагалі не підписаний, є безпідставними.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредиту, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками, а також неустойку.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

Із розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 вбачається, що заборгованість станом на 18.03.2026 становить 70 403, 12 гривень, з яких: 18 800, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 48 173, 12 гривень -заборгованість по відсотках; 3 430, 00 гривень - штрафи. (а.с. 35-41зв.)

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому його адвокат виклав свої заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується. Відповідачем оспорюється факт отримання ним кредиту та розмір заборгованості, визначений позивачем.

Судом прийнято до уваги, що розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Укладаючи договір про відкриття кредитної лінії продукту «На все» № 1442-2838 від 01.09.2024 сторони чітко узгодили порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (розділи 4 і 5 договору).

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», Таблицями обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором (Графік платежів за договором) як за умови застосування зниженої процентної ставки, так і за умови застосування стандартної процентної ставки, відповідно до Методики Національного банку України, які згідно п. 12.15 цього кредитного договору є його невід`ємною частиною. (а.с. 21-24зв.)

В обґрунтування розміру заборгованості відповідача перед позивачем, останнім, зокрема, надано довідку про перерахування суми кредиту та квитанцію від 01.09.2024. (а.с. 14-15)

У відповідності до вищевказаної квитанції АТ КБ «ПриватБанк» 01.09.2024 перерахувало кошти в сумі 18 800, 00 гривень від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему LiqPay на номер платіжної картки НОМЕР_1 , вказаний відповідачем у кредитному договорі як електронний платіжний засіб (розділ 13 договору). (а.с. 14)

Вищевказане й узгоджується із довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту. (а.с. 15)

Такий спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту визначено умовами кредитного договору № 1442-2838 від 01.09.2024.

На виконання вимог ухвали суду від 15.04.2026 АТ «А-Банк» повідомлено, що платіжна картка № НОМЕР_2 була емітована на ім`я ОСОБА_1 , а також надано виписку по рахунку відповідача за період з 01.09.2024 до 03.09.2024. (а.с. 71-75)

З огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписка по картковому рахунку, що містяться в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Так, з виписки по рахунку відповідача вбачається надходження 01.09.2024 грошових коштів, зокрема в сумі 18 800, 00 гривень, і їх використання відповідачем.

Приймаючи до уваги повідомлення АТ «А-Банк» від 22.04.2026, квитанцію АТ КБ «ПриватБанк» від 01.09.2024 та довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс», інформація з яких узгоджується із випискою по рахунку відповідача, судом встановлено, що на виконання умов кредитного договору № 1442-2838 від 01.09.2024 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» видало відповідачу 01.09.2024, шляхом перерахування на його платіжну картку № НОМЕР_2 , грошові кошти в сумі 18 800, 00 гривень.

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання за вищевказаним договором відповідачем від позивача кредиту в сумі 18 800, 00 гривень.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за вищевказаним договором, матеріали справи не містять. Водночас, як вбачається із розрахунку заборгованості здійсненого позивачем і наданого ним в обґрунтування позовних вимог, відповідачем в рахунок погашення заборгованості по кредиту було сплачено усього 10 934, 08 гривень (14.09.2024 і 28.09.2024 по 3 967, 04 гривень, 12.10.2024 - 2 932, 32 гривень і 26.10.2024 - 67, 68 гривень), з яких зараховано в рахунок погашення заборгованості: по відсотках за користування кредитними коштами - 7 174, 08 гривень (14.09.2024, 28.09.2024 і 12.10.2024 по 2 368, 80 гривень і 26.10.2024 - 67, 68 гривень); по комісії - 3 760, 00 гривень (14.09.2024 і 28.09.2024 по 1 598, 24 гривень і 12.10.2024 - 563, 52 гривень). Відповідачем вказані обставини не спростовано.

Щодо тверджень адвоката відповідача про безпідставне зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості незаконно нарахованої комісії, то суд зауважує наступне.

Як визначено умовами вищевказаного кредитного договору, позичальник зобов`язався здійснювати повернення кредиту ануїтетними платежами у відповідності до графіку платежів, відображеному у додатках № 2 і № 3 до цього договору або ж у п. 2.3 договору при достроковому поверненні кредиту.

Так, згідно умов договору про відкриття кредитної лінії № 1455-6461 від 05.10.2024 відповідач зобов`язався сплатити позивачу комісію за видачу кредиту в розмірі 20 % від суми виданого кредиту (п. 4. 7 договору), що становить 3 760, 00 гривень. За умовами договору дана комісія включена до загальних витрат позичальника за кредитом.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Як вже суд зазначав, відповідачем в рахунок оплати комісії було сплачено 3 760, 00 гривень (14.09.2024 і 28.09.2024 по 1 598, 24 гривень і 12.10.2024 - 563, 52 гривень), що відповідає графіку платежів, відображених у додатку № 2 до кредитного договору (за умови застосування зниженої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0, 90 % на день). При цьому здійснені відповідачем усі платежі 14.09.2024, 28.09.2024 і 12.10.2024 зараховані кредитодавцем у відповідності до графіку платежів за договором.

Твердження адвоката відповідача про те, що нарахування комісії позивачем є незаконним, як і зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок її погашення, є безпідставними й необґрунтованими. Відповідно, безпідставним є й запропоноване адвокатом відповідача зарахування коштів сплачених відповідачем в рахунок нарахованої комісії в рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту та по відсотках за користування ним.

Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем за тілом кредиту.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту по договору № 1442-2838 від 01.09.2024 в сумі 18 800, 00 гривень.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по відсотках в розмірі 48 173, 12 гривень та штрафи в сумі 3 430, 00 гривень.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

Також, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України, зокрема стягнення неустойки.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1442-2838 від 01.09.2024 вбачається нарахування позивачем штрафу 29.10.2024, 12.11.2024, 26.11.2024, 10.12.2024, 24.12.2024, 07.01.2025 і 21.01.2025 по 490, 00 гривень кожний.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 8.3 вищевказаного кредитного договору передбачена відповідальність за неналежне виконання позичальником грошових зобов`язань у виді штрафу.

Так, суд погоджується з доводами позивача про те, що положення п. 6, як і положення п. 61 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яке було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (№ 3498-ІХ від 22.11.2023), не поширюються на спірні правовідносини.

Водночас, згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі триває.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що неустойка та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тому суд погоджується із доводами адвоката відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем неустойки.

Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за договором про відкриття кредитної лінії № 1442-2838 від 01.09.2024 в сумі 3 430, 00 гривень задоволенню не підлягають. При цьому суд зауважує, що оскільки вищенаведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу, суд не перевіряє порядок нарахування неустойки і не встановлює правомірність її розміру.

Вирішуючи вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом, судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами договору № 1442-2838 від 01.09.2024, і порядок нарахування відсотків за користування кредитом.

Судом перевірено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем і встановлено його відповідність вимогам чинного законодавства України та умовам вищевказаного кредитного договору.

Судом встановлено, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено позивачем в межах строку кредитування - з 01.09.2024 до 27.06.2025.

Так, виходячи з умов вищевказаного кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами за період з 01.09.2024 до 27.06.2025, з урахуванням застосування позивачем зниженої процентної ставки з 01.09.2024 до 26.10.2024, становлять:

- за період з 01.09.2024 до 26.10.2024:

18 800, 00 гривень х 0, 90 % х 56 днів = 9 475, 20 гривень;

- за період з 27.10.2024 до 27.06.2025:

18 800, 00 гривень х 1, 00 % х 244 днів = 45 872, 00 гривень,

що разом становить 55 347, 20 гривень.

Як вже суд зазначав, із розрахунку заборгованості вбачається сплата відповідачем в рахунок погашення заборгованості по відсотках 7 174, 08 гривень (14.09.2024, 28.09.2024 і 12.10.2024 по 2 368, 80 гривень і 26.10.2024 - 67, 68 гривень). Відповідачем дані обставини не спростовано.

Отже, заборгованість відповідача по відсотках за користування кредитними коштами за період з 01.09.2024 до 27.06.2025 становить 48 173, 12 гривень (55 347, 20 гривень - 7 174, 08 гривень), що узгоджується із розрахунком здійсненим позивачем.

Відповідачем не спростовано розмір заборгованості визначений позивачем по відсотках за користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором.

Так, під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Судом прийнято до уваги, що підписуючи кредитний договір, відповідач був обізнаний із розміром відсотків, що підлягають сплаті ним протягом строку користування кредитними коштами. Умови договору щодо порядку нарахування відсотків та їх розміру є чіткими та однозначними. Розмір денної процентної ставки, розрахованої у кредитному договорі відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», не перевищує 1 %, що відповідає вимогам частини п`ятої цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Так, у відповідності до ст. 203 ЦК України судом встановлено, що зміст кредитного договору № 1442-2838 від 01.09.2024 не суперечить законодавству України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідач на момент укладення кредитного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину на момент його укладення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Воля сторін правочину на момент його укладення полягала в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки за договором, що й було здійснено кредитором та відповідачем. Ця воля була взаємною і спрямованою на досягнення певної мети. Правочин вчинено у формі встановленій законом і спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Протилежного матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу на те, що правомірність правочину презюмується.

Підписуючи кредитний договір, відповідач запевнив, зокрема, що він повністю розуміє усі умови договору та Правил, добровільно і свідомо уклав цей договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним (п. 12.1).

Також судом звернуто увагу на те, що у відповідності до кредитного договору (п. 6.9) відповідач мав право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору відмовитись від договору без пояснення причин. Однак, таких дій відповідачем вчинено не було.

Відповідач на момент укладення договору був обізнаний із орієнтовною вартістю кредиту за весь строк кредитування, яка складає 72 154, 77 гривень (п. 4.11 договору).

Крім того, відповідно до п. 2.3 договору для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендував позичальнику здійснити повне погашення кредиту протягом перших 140 днів з дати отримання кредиту ануїтетними платежами згідно з рекомендованим графіком оплат у вигляді таблиці, відображеної у договорі.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем, останній неналежним чином виконував умови договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості.

У відповідності до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Посилання адвоката відповідача у відзиві на постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 та Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 є безпідставним, адже порівнювані правовідносини у наведених справах та у цій справі, такі не є подібними, різняться підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність їх правового регулювання та норм, відповідно до яких вирішується спір. У даній справі адвокат відповідача вказує на необхідність зменшення відсотків саме за користування кредитними коштами.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом також прийнято до уваги, що законодавець визначив допустимий максимальний розмір денної процентної ставки за кредитом - 1 %, що відповідає принципу справедливого балансу інтересів сторін - як фінансової установи, так і споживача. У даній справі, як встановлено судом, розмір денної процентної ставки за користування кредитом не перевищує вказаний розмір. При цьому метою прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким було доповнено ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, було, зокрема, підвищення ефективності нагляду за небанківськими фінансовими установами та посилення захисту прав споживачів.

Отже, твердження адвоката відповідача, що визначені умовами договору № 1442-2838 від 01.09.2024 відсотки за користування кредитними коштами є явно завищеними і такими, що не відповідають принципам розумності та добросовісності, є безпідставними. Підстави для зменшення розміру відсотків - відсутні.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, усі права, набуті сторонами кредитного договору № 1442-2838 від 01.09.2024 за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення цього договору, підлягають виконанню.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за користування кредитними коштами за період з 01.09.2024 до 27.06.2025 в сумі 48 173, 12 гривень.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та банком на виконання вимог судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 15.04.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в позовній заяві та докази, надані разом із нею.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені сторонами по справі в заявах по суті справи та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії продукту «На все» № 1442-2838 від 01.09.2024 в розмірі 66 973, 12 гривень, з яких: 18 800, 00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 48 173, 12 гривень - заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами за період з 01.09.2024 до 27.06.2025.

В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача за вищевказаним кредитним договором неустойки в сумі 3 430, 00 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем судового збору за подачу позову в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 06.04.2026. (а.с. 9)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 532, 74 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (95, 13 %). Решту судового збору в сумі 129, 66 гривень слід залишити за позивачем.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 30.04.2026 між відповідачем та адвокатом Хейнісом О.Г. було укладено договір про надання правової допомоги б/н, на підставі якого видано ордер. (а.с. 82, 90-91зв.)

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Хейніс О.Г. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1406 від 25.05.2018.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги б/н від 30.04.2026, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що клієнт зобов`язується сплатити гонорар за надані йому послуги у фіксованому розмірі, який, як і порядок його сплати, обумовлюється сторонами та визначається додатковою угодою (додатковими угодами) до цього договору (п. 1.1., 2.3.1, 5.1. договору).

Адвокатом відповідача надано суду додаткову угоду № 1 від 30.04.2026 до вищевказаного договору, якою обумовлено вищевказані умови. Вартість послуг (гонорару) сторонами даного правочину визначено в розмірі 20 000, 00 гривень. (а.с. 91зв.)

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження виконання відповідачем умов договору про надання правової допомоги б/н від 30.04.2026 щодо сплати гонорару адвокату, останнім надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30/04/2026 від 30.04.2026. (а.с. 92)

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотання позивача про зменшення витрат відповідача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000, 00 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також судом враховано: поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового врегулювання спору; суму витрат на професійну правничу допомогу, заявлених учасниками справи в попередньому (орієнтованому) розрахунку.

Оцінка дій адвоката відповідача, як то вбачається з матеріалів справи, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного відзиву не є занадто значними.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій відповідачем сумі (20 000, 00 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 5 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з позивача на корить відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 243, 50 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4, 87 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за відповідачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

У відповідності до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд прийшов до висновку про звільнення позивача від обов`язку сплачувати відповідачу витрати на професійну правничу допомогу в сумі 243, 50 гривень, у зв`язку із чим остаточно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 289, 24 гривень, що є різницею судових витрат (2 532, 74 гривень - 243, 50 гривень).

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 525-527, 530, 610, 611, 625-628, 633, 638, 639, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст. 10561, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії продукту «На все» № 1442-2838 від 01.09.2024 в розмірі 66 973, 12 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Звільнити Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» від обов`язку сплачувати на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 243, 50 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (остаточно) судовий збір в сумі 2 289, 24 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»: код ЄДРПОУ 38548598; місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407.

Рішення суду складено 24.07.2026.

Суддя