Рішення № 138466656, 24.07.2026, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1942/26

Номер провадження 2/541/1629/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 липня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання Непокупної Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 24.01.2025 року відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 24.01.2025 року та встановивши мобільний додаток monobank, отримала розрахункову карту НОМЕР_1 та відкрила розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 .

Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов`язується виконувати його умови.

Згідно з Тарифами: Пільговий період за карткою становить до 62 днів (діє з моменту виникнення заборгованості до кінця місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, при умові її погашення в повному обсязі). Пільгова відсоткова ставка - 0,00001% річних. Базова відсоткова ставка нараховується на максимальну заборгованість на день, за умови непогашення заборгованості в повному обсязі в пільговий період, за кожний день з моменту виникнення заборгованості - 3,1% на місяць (37,2 %). Збільшена відсоткова ставка на місяць за карткою на суму загальної заборгованості (у випадку наявності простроченої заборгованості) - 6,2% на місяць (74,4 %).

АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатила щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, в порушення умов кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку цим, станом на 06.04.2026 року у відповідача виникла заборгованість за кредитом на суму 31 380,78 грн., з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом 20 365,70 грн.; загальний залишок заборгованості за відсотками 0,00 грн.; заборгованість за пенею 4 335,46 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов`язання 6679,62 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.05.2026 року справу за вищевказаним позовом постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (а.с. 248).

Представник позивача у позовній заяві не заперечує розглянути справу за відсутності представника позивача.

04.06.2026 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі з наступних підстав.

Відповідач зазначає, що грошова заборгованість, яка є предметом розгляду, виникла не внаслідок її винних дій, а через шахрайські дії невстановленої особи, яка незаконно заволоділа грошовими коштами з її рахунку в АТ «Універсал Банк» (Monobank). У зв`язку із цим утворилася заборгованість за кредитними зобов`язаннями, зокрема щодо прострочених платежів та нарахованих процентів.

Зазначає, що за фактом вчинення кримінального правопорушення вона звернулася до Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області, за результатами чого відомості внесено до ЄРДР, відкрито кримінальне провадження, у якому її визнано потерпілою. На даний час досудове розслідування триває.

Посилаючись на п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, відповідач просить зупинити провадження у справі до завершення розгляду кримінального провадження, вважаючи, що існує об`єктивна неможливість розгляду цивільної справи до вирішення обставин, які встановлюються у кримінальному провадженні.

Оцінивши наведені доводи відповідача, дослідивши матеріали справи та положення процесуального закону з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд дійшов висновку, що підстав для зупинення провадження у цій справі немає, з оглядну на наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України обов`язкове зупинення провадження допускається лише у разі об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, яка перебуває на розгляді суду в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. При цьому така неможливість повинна бути зумовлена тим, що обставини, які мають істотне значення для вирішення спору, не можуть бути встановлені судом у межах даної справи на підставі наявних або поданих сторонами доказів та підлягають встановленню виключно судовим рішенням в іншій справі.

Вирішуючи питання про зупинення провадження, суд у кожному конкретному випадку повинен з`ясувати, чи існує безпосередній та вмотивований зв`язок між предметом доказування у справі, що розглядається, та предметом доказування в іншій справі, а також чи дійсно існує об`єктивна неможливість самостійного встановлення відповідних обставин у межах даного провадження.

Сам по собі факт здійснення органом досудового розслідування кримінального провадження не свідчить про наявність такої об`єктивної неможливості, оскільки досудове розслідування не є судовим розглядом іншої справи, а відповідні обставини можуть бути предметом дослідження та оцінки судом під час розгляду цивільної справи.

Матеріали справи не містять даних, які б свідчили про неможливість встановлення обставин, що входять до предмета доказування у цій справі, до завершення досудового розслідування чи ухвалення судового рішення у кримінальному провадженні, а заявником не наведено переконливих доводів про те, що такі обставини не можуть бути встановлені судом у межах даного провадження. За таких обставин проведення досудового розслідування кримінального провадження не може бути самостійною підставою для зупинення провадження у справі.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, відповідно до якої правовою підставою для зупинення провадження за п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України є наявність іншої справи, що перебуває на розгляді компетентного суду, тоді як здійснення досудового розслідування не є судовим розглядом іншої справи та не може слугувати підставою для обов`язкового зупинення провадження. Зазначене також відповідає сформованій судові практиці при застосуванні п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 22 травня 2024 року у справі № 369/2750/21 (провадження № 61-1336св24), від 22 січня 2025 року у справі № 643/3012/20 (провадження № 61-1336св24), постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду 08 жовтня 2024 року у справі № 922/4356/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 922/2714/23 (752/11425/22). Інше тлумачення зазначеної норми може призвести до невиправданого затягування строків розгляду цивільної справи, неможливості ефективного захисту прав людини, за яким вона звернулася до суду, та порушення принципу правової визначеності.

Інших заяв та клопотань по справі не надійшло.

Згідно з ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі, розумності строку".

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що АТ «Універсал Банк» запустило новий проект monobank, в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки monobank.

Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.

Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті Банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням http://www/monobank.ua/terms.

24.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 24.01.2025 року та встановивши мобільний додаток monobank, отримав розрахункову карту НОМЕР_1 та відкрила розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 .

АТ «Універсал Банк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою з особового рахунку ОСОБА_1 в Монобанк.

Відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатила щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Банк 28.12.2025 року направив повідомлення пуш про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходила та не вчинила жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв`язку з чим та відповідно до п.5.18, 5.19 кредит став у формі «на вимогу».

Загальний розмір заборгованості відповідача перед АТ «Універсал Банк» за Договором складає 31 380,78 грн., з яких: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом 20 365,70 грн.; загальний залишок заборгованості за відсотками 0,00 грн.; заборгованість за пенею 4 335,46 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов`язання 6679,62 грн.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку що даний договір за своєю правовою природою є договором кредиту.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 цього Кодексу встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в цьому випадку АТ «Універсал Банк»).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якого договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 цього Закону користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164 затверджено Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, яким встановлені загальні вимоги Національного банку до емісії/еквайрингу платіжних інструментів, що емітуються (уключаючи електронні платіжні засоби, передплачені платіжні інструменти), та здійснення розрахунків з їх використанням.

В силу цього Положення:

- платіжний інструмент може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, потрібну для ініціювання платіжної операції. Платіжний інструмент, за допомогою якого можна ініціювати платіжну операцію, має давати змогу ідентифікувати емітента. Платіжний інструмент (крім передплаченого платіжного інструменту), за допомогою якого можна ініціювати платіжну операцію, має бути персоналізований емітентом (пункт 23);

- платіжні інструменти використовуються для ініціювання платіжних операцій з рахунків та/або електронних гаманців, відкритих у надавачів платіжних послуг відповідно до законодавства України (пункт 103);

- користувач зобов`язаний: зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень; надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором (пункт 136);

- емітент зобов`язаний: забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов`язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення;

- емітент у разі невиконання ним обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем;

- користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем. До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом (пункт 140);

- емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення);

- власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146).

Судом встановлено, що між сторонами укладено електронний договір про надання банківських послуг, на підставі якого відповідачу було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом до якого є платіжна картка «Monobank» № НОМЕР_1 . ОСОБА_1 здійснювала керування банківським рахунком за допомогою мобільного додатку «Монобанк».

24.01.2025 ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 24.01.2025 року та встановивши мобільний додаток monobank, отримавши розрахункову карту НОМЕР_1 та відкрила розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 .

Встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за вказаним кредитним договором АТ АТ «Універсал Банк» виконав своєчасно і повністю, надававши кредиті ресурси в повному обсязі.

У свою чергу, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) - 20 365,70 грн., заборгованості за відсотками 0,00 грн.; заборгованість за пенею 4 335,46 грн.; заборгованість за порушення грошового зобов`язання 6679,62 грн., а разом в сумі 31 380,78 грн.

Оскільки судом встановлено факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, належного надання позивачем кредитних коштів відповідачу та невиконання останньою обов`язку щодо їх повернення відповідно до умов укладеного договору, позовні вимоги АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 20 365,70 грн підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, які ґрунтуються на твердженнях про незаконне заволодіння невстановленою особою грошовими коштами з її рахунку в АТ «Універсал Банк», наявність кримінального провадження за даним фактом, а також щодо посилань на зазначені обставини як на підставу для звільнення від виконання кредитних зобов`язань, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про платіжні послуги» користувач зобов`язаний використовувати платіжний інструмент відповідно до умов договору, вживати заходів для збереження його платіжних та ідентифікаційних даних, а також негайно повідомляти надавача платіжних послуг про втрату платіжного інструменту або факти його неправомірного використання.

Умовами та правилами обслуговування в АТ «Універсал Банк», які разом із анкетою-заявою складають договір про надання банківських послуг, передбачено обов`язок клієнта забезпечувати збереження інформації, що використовується для доступу до банківських послуг, зокрема логіну, паролів, кодів підтвердження, даних платіжної картки та іншої інформації, яка може бути використана для ініціювання платіжних операцій.

Користувач платіжного засобу, отримуючи доступ до дистанційного банківського обслуговування, повинен усвідомлювати необхідність забезпечення конфіденційності своїх персональних та ідентифікаційних даних і не допускати можливості їх використання третіми особами. Саме на користувача покладається обов`язок вживати розумних заходів для недопущення передачі або компрометації таких відомостей.

Звернення відповідача до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження, у межах якого перевіряються викладені ним обставини, саме по собі не свідчить про відсутність у відповідача обов`язку виконувати умови укладеного договору. Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише підтверджує факт проведення перевірки можливого кримінального правопорушення, однак не встановлює факту укладення договору іншою особою, не підтверджує незаконного заволодіння кредитними коштами та не спростовує наявності цивільно-правових зобов`язань відповідача перед банком.

Разом з тим суд вважає необхідним звернути увагу на те, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості в межах кримінального провадження пред`явити цивільний позов до особи, яка заволоділа її коштами, про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.

За приписами ст. 1066, 1068 Цивільного кодексу України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Суд звертає увагу на те, що саме клієнт зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та негайно повідомляти банк про операції, які не виконувалися ним. До моменту такого повідомлення відповідальність у повному обсязі за всі операції несе виключно клієнт.

Проте, доказів звернення відповідача до Банку із вказаним повідомленням про шахрайські дії не надано.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за пенею в сумі 4 335,46 грн та заборгованості за порушення грошового зобов`язання в сумі 6 679,62 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом із тим, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на території України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та на час виникнення спірних правовідносин залишався чинним.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. При цьому неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами і які нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом установлено, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором виникло та тривало в період дії воєнного стану з 24.01.2025 року. Незважаючи на це, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 4 335,46 грн та заборгованість за порушення грошового зобов`язання в сумі 6 679,62 грн.

Оскільки зазначені платежі є видом цивільно-правової відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов`язання та за своєю правовою природою є неустойкою, їх нарахування та стягнення в період дії воєнного стану суперечить вимогам пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Тому в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 4 335,46 грн та заборгованості за порушення грошового зобов`язання в сумі 6 679,62 грн, яке за своєю правовою природою є неустойкою, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до задоволених відносно них позовних вимог.

Оскільки судом позов задоволено частково (на 64,90%), з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 727,90 грн (2 662,40 грн х 64,90%) на відшкодування понесених судових витрат пропорційно до задоволених відносно нього позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 144, 263-265, 274-279, 280, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк», код ЄДРПОУ 21133352, адреса: вул. Оленівська, 23, м. Київ, 04080, заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 24.01.2025 року станом на 06.04.2026 року в розмірі 20 365 (двадцять тисяч триста шістдесят п`ять) гривень 70 копійок, що є загальним залишком заборгованості за наданим кредитом, та судові витрати в розмірі 1 727 (одна тисяча сімсот двадцять сім) гривень 90 копійки .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Городівський