Рішення № 138463178, 14.07.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" липня 2026 р. Cправа № 902/156/26

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Соболєва В.А.,

прокурора - Ємельянова В.А.,

представників:

відповідача 1 - Максюти Н.В.,

відповідача 2 - Павлюка С.М.,

третьої особи (Вінницької обласної Ради) - Сеніва А.М.,

третьої особи (Вінницької ОВА) - Хомеренчук Ю.О.,

у відсутності решти учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Вінницька область, 23700) в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради (вул. Захисників України, 9, селище Дашів, Гайсинський район, Вінницька область, 22740) та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (вул. 600-річчя, буд.19, м. Вінниця, 21100)

до: Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Пирогова, буд. 26, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21018)

до: Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" (вул. Зулінського Сергія, буд. 9, м. Вінниця, Вінницький район, Вінницька область, 21022)

до: Приватного підприємства "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" (вул. Тимощука Руслана, буд. 5, село Карбівка, Гайсинський район, Вінницька область, 23725)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Вінницька обласна Рада (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Вінницька обласна військова адміністрація (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)

про визнання договорів недійсними та зобов`язання звільнити мисливські угіддя, що є частиною території об`єкта природно-заповідного фонду,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Дашівської селищної ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області до Центрально-західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" та Приватного підприємства "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" про визнання договорів недійсними та зобов`язання звільнити мисливські угіддя, що є частиною території об`єкта природно-заповідного фонду.

Ухвалою суду від 11.02.2026 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/156/26 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Цією ж ухвалою залучено до участі у справі Вінницьку обласну Раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

Під час підготовчого провадження вчинено ряд процесуальних дій. Так, учасники справи скористалися правом на подання заяв по суті спору, подавши відповідні письмові пояснення.

За результатами слухання справи 12.03.2026, внаслідок задоволення клопотання Вінницької обласної Ради (вх. № 01-30/1812/26 від 23.02.2026), суд ухвалив залучити до участі у справі Вінницьку обласну військову адміністрацію як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 23.04.2026 о 10:00 год., про що 02.04.2026 постановлено відповідну протокольну ухвалу.

Розгляд справи по суті відкладався за клопотанням представниці позивача 2, крім того у судовому засідання двічі оголошувалася перерва.

Так, у судовому засіданні 28.05.2026 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 14:00 год 14.07.2026, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 14.07.2026 з`явилися прокурор, представники відповідачів 1, 2 та третіх осіб, які підтримали викладені письмово позиції по суті спору. Повідомлені належним чином позивачі та відповідач 3 (шляхом доставки ухвали від 02.06.2026 до Електронних кабінетів ЄСІТС) правом участі у судовому засіданні своїх представників не скористалися.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує, що до складу мисливських угідь, які передано у користування ПП "ТМРГ "Дашівське", входить частина території об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника площею 16,6 га, мисливство та полювання на яких законодавчо заборонено.

За таких обставин Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 та Договір про користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2016 № 1 підлягають визнанню недійсними в частині включення до складу мисливських угідь ПП "ТМРГ "Дашівське" об`єкта природно-заповідного фонду, а мисливські угіддя площею 16,6 га, які є територією об`єкта природно-заповідного фонду, підлягають звільненню.

Відповідач 1 (Центрально-західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) проти позову заперечує, вказує, що доводи позову про недійсність спірного договору в цілому саме з тих підстав, що мисливські угіддя надані відповідачу в межах заказника, не заслуговують на увагу, оскільки статус спірних мисливських угідь визначався не відповідачами самостійно, а Вінницькою обласною радою, яка у встановленому порядку видала рішення про перерозподіл мисливських угідь.

Відповідач 2 (Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємства "Віноблагроліс") у поданому відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, однак згодом змінив свою процесуальну позицію на визнання позову.

Відповідач 3 (ПП "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське") у поданому відзиві на позовну заяву у задоволенні позову просив відмовити. Водночас акцентував увагу суду, що законодавство, яке регулює спірні правовідносини, зокрема Закон України "Про природно-заповідний фонд України" не встановлює абсолютної заборони ведення мисливського господарства на території заказника, а передбачає застосування його ведення із забезпеченням певного режиму.

До заходів мисливського господарства, дозволених у заказниках (оскільки вони не суперечать їх меті), належать щонайменше облік та моніторинг чисельності популяцій та охорона від браконьєрства.

Таким чином, жодна законодавча норма не містить заборони включати території заказників до складу мисливських угідь.

Також відповідач 3 вказує, що прокурор не довів наявність виключних підстав для свого представництва та подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, враховуючи дати укладення спірних правочинів - 25.02.2013 та 05.01.2016.

У відповідях на відзиви відповідача 1 та відповідача 3 прокурор зазначає, що мисливські угіддя надавались у користування рішеннями Вінницької обласної Ради від 2007 та від 2008 років, до законодавчих змін та до утворення Ландшафтного заказника.

Разом з тим оспорюваний договір було укладено лише через 6 років після надання у користування мисливських угідь, тому сторонами договору під час укладення мало б бути враховано вимоги діючого на той час законодавства.

Крім того, здійснення мисливського господарства у будь-якій формі несумісне з цілями та завданнями створення заказника, метою якого є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення. Водночас на території заказників забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, здійснення мисливського господарства є неможливим, оскільки останнє є порушенням таких природних процесів.

Використання території заказника як мисливського господарства нівелює значення території природно-заповідного фонду, що свідчить про порушення прав Українського народу та інтересів держави України та має триваючий характер, тому строки позовної давності не порушено.

Вінницька обласна Рада у поданому поясненні також вказує на сплив строку позовної давності у спірних правовідносинах. При цьому зазначає, що станом на кінець 2009 року національне законодавство не містило імперативної, безумовної заборони на здійснення мисливства чи ведення мисливського господарства в межах заказників.

Суть пояснень Вінницької обласної військової адміністрації по суті спору зводиться до того, що в матеріалах справи міститься Проект організації та розвитку мисливського господарства ПП "Туристичне МРГ "Дашівське" (упорядкування мисливських угідь, є обов`язковим для користувачів мисливських угідь згідно зі ст. 28 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"). Основною метою якого є розробка науково-обгрунтованих напрямків ведення мисливського господарства, визначення шляхів і засобів, що забезпечують вирішення завдань з раціонального використання мисливських угідь, охорони, використання та відтворення мисливського фонду.

Розділом 4.3. вищевказаного Проекту, передбачено 20% площі угідь з кращими захисними властивостями, які відводяться під відтворювальні ділянки. Додатком до вказаного розділу є таблиця 4.3.2. яка містись опис об`єктів природно-заповідного фонду (влючаючи спірний об`єкт природно-заповідного фонду Ландшафтний заказник "Баглайові левади" площею 23,7 га), які віднесені до відтворювальних ділянок на яких заборонено мисливство та полювання.

Таким чином, користувач угідь забезпечив на цій території спеціальний охоронний статус, що за своїм режимом повністю відповідає заповідному статусу об`єкта природно-заповідного фонду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Рішенням 13 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради "Про перерозподіл мисливських угідь" від 25.10.2007 №440 вирішено:

- провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішенням 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 №901 "Про надання у користування мисливських угідь" та 23 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 12.10.2005 № 954 "Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 "Про надання у користування мисливських угідь";

- надати їх у користування згідно з додатками 1- 10 визначеним у додатках підприємствам, організаціям та господарствам.

Згідно з додатком №6 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання від 25.10.2007 №440 надано в користування приватному підприємству "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" землі лісового фонду, які є мисливськими угіддями площею 8712,9 га.

Рішенням 20 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради від 15.10.2008 №670 "Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 4 скликання від 25.10.2007 "Про перерозподіл мисливських угідь" надано приватному підприємству "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" строком на 30 років у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 9062,9 га.

25.02.2013 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Приватним підприємством "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" на підставі рішення Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" та рішення Вінницької обласної ради 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 №670 "Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" укладено договір про умови ведення мисливського господарства.

05.01.2016 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (Підприємство) та Приватним підприємством "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" (Користувач) укладено договір №1 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, відповідно до якого відповідачу 3 надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду підприємства загальною площею 1815,9 га.

До складу мисливських угідь, які передано у користування Приватному підприємству "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське", увійшла частина території об`єкта природно-заповідного фонду - Ландшафтного заказника місцевого значення "Баглайові левади" площею 16,6 га, яка знаходилася на час передачі мисливських угідь в кварталі 48 філії "Іллінецький райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс" (на даний час знаходиться в кварталі 65, вид. 1,5-8 дочірнього підприємства "Іллінецький райагроліс" ВОКСЛП "Віноблагроліс") і розташована на території Дашівської територіальної громади.

Заказник місцевого значення "Баглайові левади" загальною площею 23,7 га створено згідно із п.1.4. рішення 27 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 10.12.2009 № 903 "Про створення нових об`єктів природно заповідного фонду місцевого значення" на території Білківської сільської ради Іллінецького району, без вилучення із користування.

Враховуючи викладене, прокурор вважає, що Договір про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 та Договір про користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2016 № 1 підлягають визнанню недійсними в частині включення до складу мисливських угідь ТМРГ Дашівське об`єкта природно-заповідного фонду, а мисливські угіддя площею 16,6 га, які є територією об`єкта природно-заповідного фонду, підлягають звільненню, що слугувало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з прийняттям Вінницькою обласною радою 25.10.2007 рішення №440 "Про перерозподіл мисливських угідь" із змінами та доповненнями, внесеними рішенням від 15.10.2008 № 670 "Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року №440 "Про перерозподіл мисливських угідь", оскільки зазначені рішення Вінницької обласної ради щодо надання в користування Приватному підприємству "Туристичне мисливсько-рибальське господарство "Дашівське" слугували підставою для укладення оспорюваних прокурором правочинів.

Так, процедура передачі мисливських угідь для ведення мисливського господарства у користування визначалася положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про мисливське господарство та полювання", Законом України "Про природно-заповідний фонд України" у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення Вінницької обласної ради від 25.10.2007 №440) визначено:

- мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

- користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь;

- мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

- полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах.

Згідно із статтею 9 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" до повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, Київської та Севастопольських міських рад у галузі мисливського господарства належить, зокрема, вирішення в установленому порядку питань надання в користування мисливських угідь.

Отже, до повноважень Вінницької обласної ради належить вирішення в установленому порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них; на відтворювальних ділянках.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що діяльність із ведення мисливського господарства в межах території мисливського угіддя, яким є ділянка суші або водного простору, здійснюється з фактичним використанням земельної ділянки, в межах якої знаходиться мисливське угіддя, тому регулювання таких правовідносин здійснюється з урахуванням положень Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення про надання мисливських угідь у користування) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із частиною 2 статті 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення про надання мисливських угідь у користування).

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, заказники. Заказники залежно від їх екологічної і наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні.

Згідно із частинами 2, 3, 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

За змістом положень статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною 1 цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Отже, з урахуванням необхідності забезпечення особливого режиму охорони на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду обмежується або забороняється діяльність, яка суперечить цільовому призначенню цих територій та об`єктів, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів, суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про об`єкти природно-заповідного фонду.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд акцентує увагу, що ч. 1 ст. 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції станом на дату укладення обох спірних договорів) містила альтернативне застереження не лише про повну категоричну заборону, але й про можливість обмеження діяльності, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Тобто, допускалась можливість проведення мисливства у межах заказників.

Аналогічної позиції притримується Північний апеляційний господарський суд у постанові від 21.04.2026 у справі № 910/1364/23.

Прокурор посилається на те, що п. 3.1.Положення про ландшафтний заказник місцевого значення "Баглайові левади", затверджене наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області від 23.02.2010 №22 "ОД", яке було чинним на момент укладення спірних договорів містило заборону мисливства.

Поряд з цим зміст понять ведення мисливського господарства та мисливство не є тотожним.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції станом на день укладення спірних договорів) мисливство - вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь; мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.

За вимогами ст. 27 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 відсотків площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання.

Користувачі мисливських угідь здійснюють комплекс біотехнічних та інших заходів, спрямованих на охорону та відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь.

Форма договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Так, зміст спірного Договору про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013 відповідає Типовому договору про умови ведення мисливського господарства, затвердженому наказом Міністерства лісового господарства України від 12.12.1996 за № 153.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням альтернативного застереження, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в редакції що діяла на час укладання як Договору про умови ведення мисливського господарства від 25.02.2013, так і Договору про користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2016 № 1, законодавчо не була встановлена імперативна заборона щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України та/або обов`язку уповноваженого органу щодо виключення меж територій об`єктів природно-заповідного фонду зі складу мисливських угідь.

Отже, відсутні підстави для визнання таких договорів недійсними, а відтак і для звільнення відповідних мисливських угідь.

Поряд з цим, оскільки чинне Положення про ландшафтний заказник місцевого значення "Баглайові левади" містить заборону мисливства, суд звертає увагу, що в силу приписів ч. 1 ст. 27 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" з метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 відсотків площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Проект організації та розвитку мисливського господарства ПП "Туристичне МРГ "Дашівське" в редакції 2024 року згідно таблиці 4.3.2., що містись опис об`єктів природно-заповідного фонду, які віднесено до відтворювальних ділянок, включає спірний об`єкт природно-заповідного фонду Ландшафтний заказник "Баглайові левади" площею 23,7 га).

Тобто, відповідач 3 як користувач угідь зобов`язався забезпечити на цій території спеціальний охоронний статус, що за своїм режимом відповідає заповідному статусу об`єкта природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищезазначене, виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з вищенаведених підстав.

Щодо заявлення наслідків спливу строку позовної давності, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Приписами ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску (постанова Касаційного господарського суду Верховним Судом від 26.03.2018 у справі № 922/273/17).

Аналогічний висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем у спорі до того відповідача, який заявляє про застосування позовної давності викладено у п. 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав його необґрунтованості, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову у задоволенні позову повністю, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 7987,2 грн покладаються на прокурора. При обрахунку ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" застосовано коефіцієнт пониження 0,8, оскільки позовну заяву подано в електронній формі в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 7987,2 грн залишити за прокурором.

3. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Оскільки в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати Вінницькій обласній прокуратурі та учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 24 липня 2026 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.