Рішення № 138461268, 04.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/1992/25

Провадження № 2/741/378/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 04 червня 2026 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі позивач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що 02 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 02.06.2024-100000304 (далі договір). Відповідно до умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 2500 грн. строком на 112 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом та інших платежів, передбачених договором. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 8200 грн.

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 02.06.2024-100000304 від 02 червня 2024 року в сумі 8200 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без його участі, зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

У судове засідання відповідач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, не просив розгляд справи відкласти.

Ухвалою від 04 червня 2026 року суд постановив проводити заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою усіх учасників справи, суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 02 червня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір (оферти) № 02.06.2024-100000304 в електронній формі шляхом акцептування позичальником пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у сумі 2500 грн. строком на 112 днів із дати його надання зі сплатою відсотків та інших платежів, визначених договором. Стандартна відсоткова ставка за договором становить 1,5% за день, комісія, пов`язана наданням кредиту, - 10% від суми кредиту, тобто 250 грн., неустойка 25 грн. за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки зміст укладеного між сторонами кредитного договору зафіксований в кількох документах, вчинених в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, з огляду на їх неоспорювання відповідачем, письмова форма даного правочину дотримана, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування» та не суперечить приписам ст.ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

При цьому, на виконання вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, надав відповідачу кредит у обумовленому розмірі.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, в результаті чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості складає 8200 грн., з якої 2500 грн. основний борг, 4200 грн. відсотки, 250 грн. комісія за надання кредиту та 1250 грн. неустойка.

Інші відомості щодо розміру заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості, не доведено належного повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Вирішуючи питання щодо суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Ураховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 02 червня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, тому нарахування процентної ставки слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1%.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір № 02.06.2024-100000304 укладено між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 02 червня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови пунктів кредитного договору № 02.06.2024-100000304 щодо встановлення стандартної денної процентної ставки на рівні 1,50% з огляду на положення ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемними.

З урахуванням викладеного, заборгованість за процентами за укладеним між сторонами договором слід розраховувати виходячи із встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки в 1% починаючи з 02 червня 2024 року та продовжуючи нарахування протягом строку дії договору.

Розмір заборгованості за процентами має розраховуватись наступним чином: 2500 грн. х 1% х 112 днів = 2800 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Ураховуючи те, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1250 грн. неустойки задоволенню не підлягає.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 5550 грн., з яких 2500 грн. тіло кредиту, 2800 грн. відсотки та 250 комісія за надання кредиту.

Доводи представника позивача про те, що кредитний договір з відповідачем був укладений після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога про стягнення неустойки є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування, суд визнає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 50).

Позовні вимоги задоволено на 67,68 %, а тому з відповідача на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1639,48 грн.

Керуючись ст.ст. 16, 525, 526, 530, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 284, 289, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, заборгованість за кредитним договором № 02.06.2024-100000304 від 02 червня 2024 року в сумі 5550 (п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1639 (одна тисяча шістсот тридцять дев`ять) грн. 48 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.В. Киреєв