Ухвала суду № 138461006, 21.07.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2155/26

Провадження № 1-кп/345/258/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 , захисника ОСОБА_12 - ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_14 - ОСОБА_15 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області кримінальне провадження № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Калуш Івано-Франківської області, проживаючої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, одруженої, на утриманні троє малолітніх дітей, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , жителя АДРЕСА_3 , неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_4 , жителя АДРЕСА_5 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, одруженого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України;

клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , та клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 , -

ВСТАНОВИВ :

01.04.2026 року до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою суду від 01.04.2026 вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю учасників судового провадження.

Ухвалою суду від 20.04.2026 у вказаному кримінальному провадженні завершено підготовку до судового розгляду та призначено справу до розгляду.

Через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . Мотивує його тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_6 . Мотивує його тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що вона з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 . Мотивує його тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_10 . Мотивує його тим, що ОСОБА_10 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_12 . Мотивує його тим, що ОСОБА_12 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також через канцелярію суду від прокурора поступили клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 . Мотивує його тим, що ОСОБА_14 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Прокурор у судовому засіданні підтримав подані клопотання про продовження запобіжних заходів та просив суд їх задовольнити. На обґрунтування клопотань зазначив, що ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, які стали підставою для застосування запобіжних заходів, не зменшилися та продовжують існувати, а підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Вказав, що більш м`які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинувачених та не зможуть запобігти наявним ризикам.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 висловили заперечення проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, навівши доводи, аналогічні тим, які були висловлені стороною захисту під час попереднього розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Сторона захисту наполягала на застосуванні альтернативного запобіжного заходу, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, або на визначенні розміру застави. Свої заперечення мотивували відсутністю належних доказів існування заявлених ризиків, а також послалися на позитивну характеристику обвинуваченого, його міцні соціальні зв`язки та відсутність попередніх судимостей.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, навівши доводи, аналогічні тим, які були висловлені стороною захисту під час попереднього розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Сторона захисту просила застосувати більш м`який запобіжний захід або визначити розмір застави, посилаючись на недоведеність існування процесуальних ризиків. Крім того, захист просив врахувати дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_8 раніше не судимий, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки та є активним спортсменом, в тому числі гравцем футбольного клубу «Долина».

Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник - адвокат ОСОБА_11 заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, навівши доводи, аналогічні тим, які були висловлені стороною захисту під час попереднього розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Сторона захисту просила визначити розмір застави або застосувати інший, більш м`який запобіжний захід, посилаючись на недоведеність існування процесуальних ризиків. Крім того, захисник просив врахувати дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_10 раніше не судимий, здійснює законну підприємницьку діяльність, а також має на своєму утриманні та забезпеченні непрацездатних батьків похилого віку.

Обвинувачений ОСОБА_12 та його захисник - адвокат ОСОБА_13 заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, навівши доводи, аналогічні тим, які були висловлені стороною захисту під час попереднього розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Сторона захисту просила визначити розмір застави або застосувати інший, більш м`який запобіжний захід, посилаючись на недоведеність існування зазначених прокурором ризиків. Крім того, захист просив врахувати дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що ОСОБА_12 раніше не судимий та позитивно характеризується.

Обвинувачений ОСОБА_14 та його захисник - адвокат ОСОБА_15 у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора та продовження строку дії раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в частині продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків, вказавши на відсутність заперечень щодо такого продовження.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, навівши доводи, аналогічні тим, які були висловлені стороною захисту під час попереднього розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою. Сторона захисту зазначила про відсутність належного обґрунтування наявності заявлених прокурором ризиків та вказала, що такі ризики не підтверджені належними доказами, а тому не свідчать про необхідність подальшого застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу. У зв`язку з цим просили відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченої більш м`який запобіжний захід. На обґрунтування своєї позиції захисник просив врахувати дані про особу ОСОБА_6 , яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки та на її утриманні перебувають троє малолітніх дітей. Також сторона захисту звернула увагу суду на те, що чоловік обвинуваченої ОСОБА_4 , який у цьому кримінальному провадженні також має статус обвинуваченого, перебуває під вартою, у зв`язку з чим діти фактично позбавлені можливості отримувати належний догляд та турботу з боку обох батьків. Захист зазначив, що застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу дозволить їй виконувати батьківські обов`язки щодо утримання та виховання дітей, а також не перешкоджатиме забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинуваченої. Крім того, сторона захисту вказала на намір обвинуваченої укласти угоду про визнання винуватості з прокурором, що свідчить про її готовність до співпраці зі стороною обвинувачення.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, зокрема обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів, а також заперечення сторони захисту, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У зв`язку з тим, що судовий розгляд кримінального провадження на даний час триває, а строк дії обраних запобіжних заходів закінчується, то за клопотанням прокурора на розсуд сторін кримінального провадження винесено питання доцільності продовження строку дії запобіжних заходів.

Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 р. у справі «Воляник проти України»). Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу або його зміни оцінка обґрунтованості підозри/обвинувачення не може бути надана через те, що особі висунуте обвинувачення і суд за наслідками дослідження наданих доказів має встановити, чи доведена винуватість особи поза розумним сумнівом. Отже, до завершення судового розгляду оцінка доведеності винуватості особи є передчасною.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, і у подальшому - про його продовження, суд зобов`язаний у сукупності оцінити обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статтей - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_4 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_4 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): як ймовірний організатор організованої групи, ОСОБА_4 знає анкетні дані інших учасників процесу і може впливати на них для зміни показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_4 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306 та ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за їх вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжких злочинів, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_8 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_8 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_8 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_8 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_8 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_10 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_10 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_10 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_10 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

-переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_10 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

-незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_10 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

-перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування стоків розгляду справи;

-вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_10 не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_12 суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_12 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_12 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_12 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_12 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_12 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Суд враховує, що питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення ЄСПЛ у справі «W. проти Швейцарії», п. 30).

Таким чином, суд виходить із принципу презумпції невинуватості і не вирішує наперед процесуальну перспективу пред`явленого обвинувачення, а лише аналізує тяжкість пред`явленого обвинувачення, а також ступінь суспільної небезпеки злочинних дій, у скоєнні яких обвинувачується ОСОБА_12 .

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_12 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_12 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_12 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченого свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

Суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого ОСОБА_12 запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України. При цьому суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Застосування такого запобіжного заходу унеможливлює спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше правопорушення чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якою суд повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних інтересів, захист яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень засадничих цінностей суспільства.

А тому, враховуючи, що ОСОБА_12 обвинувачується у вчиненні, серед іншого, особливо тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який чи визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, про що просила сторона захисту у судовому засіданні.

Щодо клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків стосовно обвинуваченого ОСОБА_14 , суд зазначає наступне.

16 березня 2026 року ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцю м. Калуш, Івано-Франківської області, зареєстрованому АДРЕСА_6 , громадянину України, українцю, неодруженому, раніше не судимому повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_14 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - десять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_14 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі обшуку, висновках судово-хімічних експертиз, протоколі огляду речей та документів та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Ухвалою Івано-франківського міського суду від 17.03.2026 щодо ОСОБА_14 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.04.2026. із правом внесення застави в розмірі 160 000 гривень.

18 березня 2026 року за ОСОБА_14 внесено заставу та його звільнено з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12», у зв`язку із чим він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 18 червня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_14 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_14 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 02 серпня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_14 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, і у подальшому - про його продовження, суд зобов`язаний у сукупності оцінити обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді застави, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, ОСОБА_14 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_14 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_14 не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Суд вважає, що застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_14 запобіжний захід у виді застави в частині покладених обов`язків відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. При цьому суд враховує, що вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. Оскільки 18 березня 2026 року за ОСОБА_14 було внесено заставу в розмірі 160 000 гривень та звільнено його з установи виконання покарань, він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Суд дійшов висновку, що продовження раніше покладених на нього обов`язків, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою, повідомляти про зміну свого місця проживання, а також здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, строком на 60 днів унеможливить спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення балансу між правами особи та інтересами правосуддя.

Продовження строку дії обов`язків, пов`язаних із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, відносно обвинуваченого та виконання ним покладених обов`язків є доцільним, достатнім та таким, що відповідає меті його застосування, при цьому, не порушує прав обвинуваченого, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 8 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору, а після звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд відповідно до ч. 10 ст. 182 КПК України вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для покладення на нього процесуальних обов`язків, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого разом із запобіжним заходом у вигляді застави, строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим. Таким чином, оцінюючи в сукупності загальні засади застосування запобіжних заходів, передбачені ст.ст. 176178 КПК України, а також виходячи з цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу правової визначеності, з урахуванням часу, необхідного для судового розгляду кримінального провадження в розумні строки, суд доходить висновку, що продовження покладених на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_6 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстав суду вважати що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5 § 3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§ 23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи із загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов`язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з`ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи. Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140)

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі «Сергій Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12 березня 2009 р.). Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під варто… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…

Крім того, згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, суд вважає, що доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченої під вартою може забезпечити її належну процесуальну поведінку, на даний час не можна вважати належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув`язнення (правова позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Адам`як проти Польщі».

Тривала неможливість розгляду даної кримінальної справи не залежить від поведінки самого обвинуваченого, при цьому як зазначив ЄСПЛ складність і специфіка розслідування є факторами, які необхідно враховувати при визначенні, чи проявили органи влади «особливу ретельність» в процесі провадження у справі (Скотт проти Іспанії § 74).

Так, у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 прокурор послався на те, що обставини, які були підставою для обрання та продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час не змінилися, а ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, ОСОБА_6 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_6 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і вона може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачена може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_6 офіційно не працює та не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження нею протиправної діяльності для отримання коштів.

Вказав, що зазначені обставини, тяжкість правопорушень та дані про особу обвинуваченої свідчать, що жоден більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити дієвість кримінального провадження.

При цьому, суд звертає увагу на те, що однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, суд не досліджує питання, пов`язані з оцінкою доказів та доведеності вини обвинуваченої, а перевіряє лише обставини на предмет наявності ризиків.

Так, суд враховує дані про особу обвинуваченої ОСОБА_6 , яка раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася, за місцем проживання характеризується позитивно, має сталі соціальні зв`язки та постійне місце проживання. Крім того, суд бере до уваги сімейний стан обвинуваченої та наявність у неї на утриманні трьох дітей, які потребують належного догляду, виховання та матеріального забезпечення.

Судом також враховується та обставина, що чоловік обвинуваченої ОСОБА_4 , який у даному кримінальному провадженні також має статус обвинуваченого, на даний час перебуває під вартою. Відтак, у разі подальшого перебування ОСОБА_6 під вартою фактичне забезпечення належного догляду за трьома дітьми та виконання батьківських обов`язків обома батьками є істотно ускладненим. Зазначена обставина має важливе значення при оцінці особи обвинуваченої, її соціальних зв`язків та наслідків застосування до неї найбільш суворого запобіжного заходу.

Також суд бере до уваги, що обвинувачена має зацікавленість у належному розгляді кримінального провадження, оскільки стороною захисту зазначалося про її намір досягнути домовленості зі стороною обвинувачення шляхом укладення угоди про визнання винуватості. Така поведінка свідчить про відсутність у неї очевидного наміру ухилятися від участі у кримінальному провадженні чи перешкоджати його розгляду.

Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд виходить із того, що при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою необхідно враховувати не лише характер пред`явленого обвинувачення та заявлені стороною обвинувачення ризики, а й індивідуальні обставини, що характеризують особу обвинуваченої, її сімейний стан, міцність соціальних зв`язків та можливість забезпечення належної процесуальної поведінки шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

З огляду на викладене, суд вважає, що ризики, на які посилається сторона обвинувачення, хоча і не можуть бути визнані такими, що повністю втратили актуальність, однак на даний час не свідчать про необхідність подальшого застосування до обвинуваченої найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Водночас прокурором не доведено, що застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання нею процесуальних обов`язків та запобігти наявним ризикам.

З урахуванням сукупності обставин, а саме даних про особу обвинуваченої, яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, а також враховуючи перебування її чоловіка ОСОБА_4 , який також є обвинуваченим у даному кримінальному провадженні, під вартою та необхідність забезпечення належного догляду за трьома дітьми, суд приходить до висновку про можливість застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати місце проживання у нічний час доби, із покладенням на неї обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Обрання обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відповідає характеру суспільного інтересу, який полягає у забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченої та запобіганні можливим ризикам, визначеним ст. 177 КПК України, та водночас забезпечує дотримання принципу пропорційності втручання у право особи на свободу, гарантоване ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наявність у обвинуваченої постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, позитивних характеристик, відсутність попередніх судимостей, а також обставини її сімейного стану, зокрема наявність на утриманні трьох дітей та необхідність забезпечення їх належного догляду, у даному випадку можуть бути стримуючими факторами її належної процесуальної поведінки.

Розглядаючи можливість застосування альтернативного запобіжного заходу, суд, з урахуванням наведених обставин, приходить до висновку, що домашній арешт у нічний час доби є достатнім заходом процесуального примусу, який забезпечить виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків та запобігатиме наявним ризикам. При цьому суд враховує, що такі ризики не втратили своєї актуальності, однак їхній ступінь у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, зокрема даними про особу обвинуваченої, її соціальні зв`язки та сімейний стан, не виправдовує подальше застосування до неї виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Застосування більш м`якого запобіжного заходу у цьому випадку є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та відповідає вимогам необхідності й пропорційності втручання у право особи на свободу.

При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинувачену обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, виконання яких сприятиме забезпеченню її належної процесуальної поведінки.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_6 слід відмовити, застосувавши до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 202 КПК України у разі застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий негайно звільняється з-під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання, якщо згідно з умовами обраного запобіжного заходу йому заборонено залишати житло в певний період доби.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 177-179, 181, 183, 194, 291, 314-317 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 18 вересня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 18 вересня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 18 вересня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 18 вересня 2026 року включно.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Вважати застосованим до обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 000,00 грн., яка внесена.

Продовжити дію обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026 на строк 60 (шістдесят) календарних днів - до 18 вересня 2026 року включно, що полягає у продовженні виконання наступних обов`язків:

-прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

-повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів Державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків внесена застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України з одночасним вирішенням питання, передбаченого ч. 10 ст. 182 КПК України.

У задоволенні клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, - відмовити.

Змінити запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час та заборонити їй залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 , з 22:00 год. до 06:00 год. терміном на 60 днів з покладенням обов`язків.

Звільнити обвинувачену ОСОБА_6 з-під варти негайно в залі суду.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_6 обов`язки передбачені п. 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:

- прибувати до прокурора чи суду за першою вимогою;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду;

- повідомляти прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання чи роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Дані зобов`язання застосовуються з дати винесення ухвали до 18 вересня 2026 року включно.

Порушення обвинуваченою ОСОБА_6 умов домашнього арешту має наслідком застосуванням більш суворого запобіжного заходу.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», відповідному органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_6 , а контроль за її виконанням покласти на прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_16 .

Копію ухвали вручити обвинуваченим і прокурору негайно після її оголошення, інші сторони мають право отримати її копію в суді.

У наступне судове засідання викликати прокурора, захисників, обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_6 та доставити обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 .

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області протягом п`яти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

В решті ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено до 23 липня 2026 року.

Головуючий: