Рішення № 138452940, 15.05.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.05.2026 Справа №951/781/25 Провадження №2/607/2656/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАзПБ») звернулося до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 21 червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 укладено Договір позики

№ 79348343 (далі Договір), який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), надісланого на номер мобільного телефону відповідача.

За умовами Договору позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату від суми позики.

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАзПБ» укладено Договір факторингу № 14/06/21 (далі Договір факторингу), відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступає (передає) ТОВ «ФК «ЄАзПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у відповідних Реєстрах боржників, у тому числі право вимоги за Договором.

Також у позові зазначено, що згідно з Додатковою угодою № 42 від 28 жовтня 2024 року до Договору факторингу та Реєстру боржників № 36 від 28 жовтня 2024 року, оформленого Актом прийому-передачі від тієї ж дати, до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором на загальну суму 19 338,00 грн, з яких: 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу; 1 350,00 грн заборгованість за відсотками; 11 988,00 грн заборгованість за пенею.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив, пояснень

Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на відзив, що передбачене

статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

ТОВ «ФК «ЄАзПБ» звернулося з цим позовом до Козівського районного суду Тернопільської області.

Згідно з відповіддю № 2027108 від 20 листопада 2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 21 листопада 2025 року справу № 951/781/25 передано за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня

2025 року відкрито провадження у цій справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄАзПБ» в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав; щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів сторона позивача не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від

30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом

21 червня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено Договір на умовах повернення позики в кінці строку позики (а.с. 6 8).

За умовами Договору сума позики становить 6 000,00 грн; кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на платіжну картку клієнта, зазначену позичальником в особистому кабінеті; строк позики 15 днів; процентна ставка за користування позикою 1,50 % від суми позики за кожний день користування; пеня за прострочення виконання

зобов`язання 2,7 % від суми позики за кожний день такого прострочення (пункти 1 та 2 Договору).

Відповідно до пунктів 21 24 Договору, він укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника згідно із Законом України «Про електронну комерцію», з додатковим накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 03 листопада 2021 року № 113. За обраними позичальником параметрами позики позикодавцем на електронну пошту та/або в особистий кабінет позичальника надіслано підписану оферту у вигляді проєкту договору, а на вказаний позичальником номер телефону надіслано згенерований одноразовий ідентифікатор, яким позичальник підписав електронне повідомлення про прийняття пропозиції; при цьому позичальник ідентифікований та верифікований за допомогою системи BankID Національного банку України.

Порядок і графік повернення позики та сплати процентів, а також таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача визначені в Додатку № 1 до Договору, яким підтверджуються наведені розміри ставок (а.с. 9).

14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (клієнт) та позивачем (фактор) укладено Договір факторингу (а.с. 10 12), відповідно до якого, на умовах, установлених цим Договором, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату (ціну продажу), а клієнт відступає факторові право грошової вимоги до боржників за договорами позики, включених до відповідного Реєстру боржників (портфель заборгованості) (пункт 1.1 Договору факторингу).

Додатковою угодою № 2 від 28 липня 2021 року викладено в новій редакції пункт 1.3 Договору факторингу щодо строку та порядку повідомлення боржників про відступлення права вимоги (а.с. 13); Додатковою угодою № 7 від 13 червня 2022 року викладено в новій редакції пункт 9.1 Договору факторингу щодо строку дії договору з умовою про автоматичну щорічну пролонгацію (а.с. 14).

Додатковою угодою № 42 від 28 жовтня 2024 року до Договору факторингу (а.с. 15) визначено, що загальна сума прав вимоги, що відступаються факторові згідно з Реєстром боржників № 36 від 28 жовтня 2024 року, становить 81 779 587,94 грн, а ціна продажу, яку фактор (позивач) сплачує клієнту, 4 344 761,53 грн.

Актом прийому-передачі Реєстру боржників № 36 від 28 жовтня 2024 року (а.с. 16), підтверджується перехід від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до позивача прав вимоги заборгованості до 5184 боржників, включених до цього реєстру.

Відповідно до Реєстру боржників № 36 від 28 жовтня 2024 року (а.с. 18) до позивача під

№ 898 перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором на загальну суму 19 338,00 грн, яка складається з: 6 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу; 1 350,00 грн заборгованості за відсотками; 11 988,00 грн заборгованості за пенею; заборгованості за понадстроковими процентами та комісії за надання позики Реєстр не містить.

На підтвердження суми заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості за Договором (а.с. 19, 20), сформований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» 15 жовтня 2025 року (загальна сума заборгованості 19 338,00 грн, яка складається з: 6 000,00 грн заборгованості за основною сумою боргу; 1 350,00 грн заборгованості за відсотками;

11 988,00 грн заборгованості за пенею).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі

ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (абзац другий).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року №675-VIII (далі Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, суд вважає, що Договір за формою його вчинення є укладеним у письмовому вигляді.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено

(частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629)»

(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року

№ 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, договір позики є реальним правочином, а тому обов`язок позичальника повернути кошти виникає лише за умови фактичної передачі (перерахування) відповідної грошової суми позикодавцем позичальникові; саме на позивача покладається тягар доведення факту такої передачі.

2.4. Як встановлено судом, між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір шляхом підписання його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження факту видачі коштів за Договором позивачем надано копію Договору, додатків до нього, документи щодо відступлення права вимоги (договір факторингу, додаткові угоди, акт прийому-передачі, реєстр боржників) та розрахунок заборгованості, сформований первісним кредитором.

Утім, на думку суду, надані докази не можуть вважатися належними у частині підтвердження перерахування (видачі) відповідачу коштів у розмірі 6 000,00 грн. Так, у матеріалах справи відсутні виписка з банківського або карткового рахунка ОСОБА_1 , платіжна інструкція про перерахування коштів на його користь чи будь-який інший документ, оформлений відповідно до вимог Закону № 996, який підтверджував би здійснення первісним кредитором господарської операції з надання позики відповідачу.

Тож суд констатує, що будь-яких документів, які б підтверджували фактичне перерахування (видачу) коштів у сумі 6 000,00 грн саме на платіжну картку ОСОБА_1

№ НОМЕР_1 , зазначену в Договорі, позивачем не надано.

Наданий ТОВ «ФК «ЄАзПБ» розрахунок заборгованості за Договором не є первинним документом, що підтверджує факт перерахування коштів та розмір заборгованості; такий документ повністю складено первісним кредитором та він лише ілюструє обрахунки позивача і первісного кредитора щодо порядку визначення суми, заявленої до стягнення, але не підтверджує наявність заборгованості, її походження і розмір.

Відповідні розрахунки заборгованості є одностороннім документом позивача й самостійно не можуть вважатися належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77

ЦПК України; вони не містять посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач, та не підтверджені жодним первинним обліковим документом.

2.5. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У частині першій статті 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (частина перша); позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга); докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма).

Частинами першою третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою з поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Суд зауважує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа № 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог.

Суд зауважує, що позивач, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, у тому числі тих, що мають виключне значення для розгляду цієї справи, протягом розгляду справи суду не надав та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, суд не повідомляв, з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи. При цьому, оскільки позивач не довів виникнення у відповідача перед первісним кредитором зобов`язання у заявленому розмірі, з огляду на відсутність доказів надання позики, відсутні підстави для висновку про наявність у відповідача зобов`язання, право вимоги за яким могло бути відступлене позивачу.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАзПБ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивача слід покласти на нього в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 78, 141, 223, 244, 247, 258 268, 273 274,

280 289, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

4. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

5. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

6. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

7. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

8. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 20 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ: 35625014, адреса місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя Т. І. Якімець