Рішення № 138452938, 18.05.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.05.2026 Справа №676/6430/25 Провадження №2/607/2693/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді - Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання - Трембач С.О.,

без участі сторін,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» (далі - ТОВ «ФК Дебт Коллекшн») звернулося до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 28 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено договір № 3653400854/223199 про надання коштів на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), надісланого на номер мобільного телефону відповідача.

На підтвердження видачі первісним кредитором коштів позивач надав довідку про ідентифікацію клієнта, відповідно до якої 28.01.2020 на платіжну картку відповідача

№ НОМЕР_1 перераховано кредитні кошти в сумі 2 500,00 грн, що, на думку позивача, є доказом видачі кредитних коштів.

31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 1-31/05/21 (далі - Договір № 1-31/05/21), відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі право вимоги за Договором.

Також у позові вказано, що 03 червня 2021 року ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 (далі - Договір № 1-03/06/2021), відступило право вимоги за Договором до ТОВ «ФК Дебт Коллекшн», у зв`язку з чим позивач набув права грошової вимоги до відповідача.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Договором у розмірі 8 235,75 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту в розмірі 2 500,00 грн та заборгованості за процентами в розмірі 5 735,75 грн, а також судові витрати.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив, пояснень

Відповідач - ОСОБА_1 - своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористався.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

У серпні 2025 року ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» звернулося з цим позовом до Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області за адресою реєстрації відповідача, відомою позивачу на час подання позову.

Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області

від 08 вересня 2025 року передано за підсудністю до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня

2025 року визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Якімця Т.І.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 жовтня

2025 року відкрито провадження у цій справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача - ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» - в судове засідання не з`явився, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві висловив прохання здійснювати розгляд справи у відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримав; щодо ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів сторона позивача не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Статтею 128 ЦПК України унормовано особливості виклику учасників справи у судове засідання судовими повістками про виклик. Верховний Суд, аналізуючи приписи пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі, отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (постанова від 30 листопада 2022 року, справа № 760/25978/13-ц).

Згідно з частиною четвертою статті 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Тож суд вважає за можливе проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такий висновок суду кореспондує з висновком Верховного Суду, який полягає у тому, що у випадку якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова від 01 жовтня 2020 року, справа № 361/8331/18).

Відтак, суд вважає, що відповідач про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, а тому, відповідно до статті 280 ЦПК України, справу слід вирішити на підставі наявних доказів та постановити заочне рішення.

Крім того, суд зазначає, що у зв`язку з неявкою учасників справи, беручи до уваги приписи частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом

28 січня 2020 року між ТОВ «Гоуфінгоу» та ОСОБА_1 укладено Договір, який підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора «R80803», надісланого на номер мобільного телефону НОМЕР_2 (а.с. 18 - 20).

За Договором ТОВ «Гоуфінгоу» зобов`язалося надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сума кредиту складає 2 500,00 грн, строк кредиту - 30 днів, тобто до 26 лютого 2020 року. Процентна ставка за користування кредитом становить 1,85 % від суми кредиту за кожен день користування (675,25 % річних); для клієнта, якому кредит надається вперше, протягом перших трьох днів користування діє акційний період із нарахуванням процентів за ставкою 0,01 % на добу (пункти 1.1 - 1.4 Договору; Додаток № 1 до Договору).

Відповідно до пункту 1.5 Договору кредит надається у безготівковій формі на реквізити платіжної картки клієнта, ці реквізити зазначені у розділі 7 Договору: № НОМЕР_1 .

На підтвердження видачі первісним кредитором коштів позивачем надано довідку про ідентифікацію клієнта, видану ТОВ «Гоуфінгоу», відповідно до якої акцепт Договору позичальником здійснено з використанням одноразового ідентифікатора R80803, надісланого 28.01.2020 на номер телефону НОМЕР_2 (а.с. 13).

31 травня 2021 року між ТОВ «Гоуфінгоу» (клієнт) та ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» (фактор) укладено Договір № 1-31/05/21 (а.с. 22 - 25), відповідно до якого на умовах, установлених цим договором та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фактор передав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступив факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості) загальним розміром 191 300 407,10 грн, у тому числі право вимоги за Договором, укладеним з ОСОБА_1 ; ціна продажу за договором факторингу становила 3 306 640,45 грн (пункти 1.1, 6.1, 7.1 Договору № 1-31/05/21).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору № 1-31/05/21 до ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором на загальну суму

8 235,75 грн, з яких залишок за основним зобов`язанням - 2 500,00 грн, залишок за відсотками - 5 735,75 грн (а.с. 12).

03 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Сіті Фінанс Груп» (кредитор) та ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» (новий кредитор) укладено Договір № 1-03/06/2021 (а.с. 14, 15), за умовами якого кредитор відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитними договорами, а новий кредитор замінив кредитора як сторону-кредитора у кредитних договорах та прийняв на себе всі його права та обов`язки. Загальна вартість прав вимоги за договором становила 3 311 640,45 грн (пункт 2.1 Договору № 1-03/06/2021).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору № 1-03/06/2021 до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором на загальну суму 8 235,75 грн (а.с. 11).

У матеріалах справи наявна відповідь ТОВ «Платежі Онлайн» від 19 серпня 2025 року № 2025-ПО/217 на адвокатський запит представника позивача разом з інформаційною довідкою по платіжних операціях (а.с. 30, 31).

27 травня 2025 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про виконання зобов`язань за Договором, яку відповідач залишив без виконання (а.с. 9).

Відповідно до виписки з особового рахунка за Договором станом на 26.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 становить 8 235,75 грн, що складається з: 2 500,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням, 5 735,75 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 10).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 ЦК України).

Цивільне законодавство ґрунтується на відповідних засадах, однією з яких є свобода договору (пункт 3 статті 3 ЦК України).

За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша); правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга).

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (абзац перший). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (абзац другий).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У статті 639 ЦК України вказано: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша); якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина друга).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне у електронній формі.

2.2. Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів унормовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV (далі - Закон № 851).

Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).

Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначає Закон України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року №675-VIII (далі - Закон № 675).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 675 електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі (пункт 5); електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6).

Порядок укладення електронних договорів регулюється статтею 11 Закону № 675. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (частина перша статті 11 Закону № 675).

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону № 675).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону № 675).

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За частиною дванадцятою статті 11 Закону № 675 електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що Договір підписаний ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на його номер мобільного телефону, що відповідає наведеним вимогам законодавства та підтверджує додержання письмової форми правочину.

2.3. У статті 526 ЦК України вказано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша).

У зв`язку з цим Конституційний Суд України зазначив: «одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є «pacta sunt servanda» (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено

(частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629)»

(абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року

№ 6-р(II)/2022).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено: якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

2.4. Як встановлено судом, між первісним кредитором та відповідачем було укладено Договір шляхом підписання його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року (справа № 753/20537/18) вказав, що виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08 травня 2024 року, справа № 381/1647/21).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з вимогами пунктів 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій; бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації; виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року (справа № 554/4300/16) зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій; тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами існування заборгованості за кредитним договором.

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача позивачем додатково надано відповідь ТОВ «Платежі Онлайн» від 19 серпня 2025 року

№ 2025-ПО/217 на адвокатський запит представника позивача разом з інформаційною довідкою по платіжних операціях.

Із змісту вказаного листа вбачається, що ТОВ «Платежі Онлайн» є технологічним оператором платіжних послуг, який забезпечує операційні, інформаційні та інші технологічні функції з переказу коштів на підставі договорів з банками-еквайрами, проте самостійно надавачем платіжних послуг не є. Товариство прямо зазначило, що інформація про платіжні рахунки користувачів, про операції, вчинені на їх користь, та відомості, які дають змогу ідентифікувати конкретну особу одержувача коштів, становлять таємницю надавача платіжних послуг та/або банківську таємницю, якою володіє відповідний банк-еквайр (за наведеними у листі даними - АТ КБ «ПриватБанк»), а не товариство, і рекомендувало звернутися за такою інформацією безпосередньо до вказаного банку.

Ідентифікацію операцій у наданій інформаційній довідці здійснено виключно за маскою платіжної картки (перші шість та останні чотири цифри), сумою та датою переказу, а також ідентифікатором торговця; жодних відомостей про прізвище, ім`я, по батькові чи реєстраційний номер облікової картки платника податків одержувача коштів довідка не містить. При цьому ТОВ «Платежі Онлайн» саме зазначило, що за наданими параметрами по 28 платіжних картках однозначно ідентифікувати перекази в системі не вдалося, що свідчить про обмежену достовірність застосованого способу ідентифікації.

Наведені у інформаційній довідці відомості про операцію за маскою картки не є достатнім доказом для висновку про те, що саме відповідачу було зараховано кредитні кошти.

Суд зауважує, що зазначена інформаційна довідка не є первинним обліковим документом у розумінні статті 9 Закону № 996, не видана надавачем платіжних послуг, у розпорядженні якого перебувають відомості про особу одержувача коштів, та не підтверджена випискою з карткового (банківського) рахунка відповідача, яка б засвідчувала зарахування коштів саме на рахунок ОСОБА_1 та розпорядження ним цими коштами на власний розсуд.

У матеріалах справи відсутня виписка за картковим рахунком відповідача, яка б підтверджувала рух коштів та те, що саме відповідач отримав та розпоряджався кредитними коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за Договором є одностороннім документом позивача й самостійно не може вважатися належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України.

2.5. Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, та зазначив докази на підтвердження цих обставин, разом з тим, не заявляв клопотання про витребування додаткових доказів, зокрема виписки з карткового рахунка відповідача у надавача платіжних послуг.

Суд зауважує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року (справа № 904/5726/19) виснувала, що звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини (підпункти 6.6 та 6.7).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року (справа № 757/37126/18), загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог.

Суд доходить висновку, що належними, допустимими та достовірними доказами не підтверджено факт перерахування кредитних коштів саме відповідачу, тож не доведено виникнення у нього грошового зобов`язання за Договором.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами виникнення у відповідача зобов`язання за Договором, суд не вбачає підстав вважати доведеним і перехід до позивача права вимоги щодо такого зобов`язання.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи вищенаведене, дослідивши та проаналізувавши подані письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК Дебт Коллекшн» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором слід відмовити.

3.2. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивача слід покласти на нього в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 78, 141, 223, 244, 247, 258 - 268, 273 - 274,

280 - 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором

кредиту - відмовити.

2. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на позивача в межах ним понесених.

3. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.

4. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

5. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

6. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

7. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

8. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

9. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено 22 травня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Дебт Коллекшн», код ЄДРПОУ: 44243120, адреса місцезнаходження: вул. Саперне Поле, 12, інше, нежитлове приміщення 1008, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий суддяТ. І. Якімець