Рішення № 138452401, 17.06.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3737/26

Провадження № 2/711/2385/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Позарецької С.М.,

при секретарі Буйновській А.П.,

за участю представника

позивача адвоката Починок О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «АГРЕГАТ АГРО» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди. Свої позовні вимоги мотивує тим, що сторонами був укладений строковий трудовий договір від 09.08.2024 року № 6, на підставі якого відповідачем було видано наказ від 09.08.2024 №138-к про прийняття на роботу позивача, і починаючи з 12.08.2024 остання приступила до виконання своїх посадових обов`язків у відповідному суб`єкті господарювання. Відповідно до п. 1.6. Трудового договору позивач був прийнятий на посаду інженера-конструктора (2149.2).

Зазначено, що між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до трудового договору від 15.08.2024, за результатом якої сторони дійшли згоди, викласти п. 4.1. трудового договору в наступній редакції: «За виконання посадових обов`язків, передбачених у цьому договорі, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 18 633,54 грн. на місяць), починаючи з 16.08.2024». Зі змісту вищенаведеного вбачається, що трудовий договір зобов`язував позивача належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а відповідача виплачувати за це позивачеві заробітну плату у період дії трудового договору, тобто до 11.11.2024 включно.

Враховуючи, що трудовий договір, як вже зазначалось вище, було укладено між позивачем та відповідачем згідно п. 1.7. вказаного правочину до 11.11.2024, і після настання вказаного терміну трудові відносини між сторонами фактично тривали, дія трудового договору була продовжена на невизначений строк, а вказаний правочин набув категорії безстрокового трудового договору. Трудові відносини між сторонами складалися, починаючи з 12.08.2024 (дата початку виконання обов`язків позивачем) і тривали до 01.01.2026.

Зазначено, що 01.01.2026 відповідачем було зупинено виплату заробітної плати позивачеві, вказана протиправна поведінка відповідача, яка порушувала законодавство в цілому, мала місце у період з 01.01.2026 по 31.03.2026 та має місце і на даний час. Відсутність заробітної плати протягом трьох місяців залишила позивача без засобів для існування, зокрема позивач мала регулярні витрати на їжу та засоби гігієни, оренду плату житла, медичні огляди, залишення позивача без засобів до існування змусило її звернутися для отримання фінансової допомоги до своєї родини. При цьому, її звернення до відповідача щодо виплати зарплати, позитивних результатів не дали.

Позивачем було скеровано на ім`я генерального директора ОСОБА_2 заяву про звільнення, датовану 24.03.2026, з вимогою звільнити з 31.03.2026 за власним бажанням одним днем у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (несвоєчасна виплата заробітної плати), на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також вона просила у день звільнення провести з ним повний розрахунок включаючи заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, а також компенсацію вихідну допомогу у розмірі трьох місячного заробітку.

30.03.2026 відповідачем було надано позивачеві наказ про звільнення з роботи від 30.03.2026 № 43-к, відповідно до якого позивач звільнена з посади інженера-конструктора з 31.03.2026 за власним бажанням, по ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Разом з тим, на підставі вказаного наказу доручено бухгалтеру провести остаточний розрахунок із позивачем та виплатити компенсацію за 20 днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 12.08.2024 по 31.03.2026.

До наказу про звільнення з роботи від 30.03.2026 № 43-к відповідачем було надано у розпорядження позивача повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3, від підпису на якому позивач відмовилась з підстав того, що вказаний документ не відповідав дійсності в частині безпосередньо виплати сум при звільненні, тобто відшкодування позивачеві відповідної заборгованості та компенсації щорічної відпустки.

Таким чином, в день звільнення позивача, а саме 31.03.2026, відповідачем не було погашено заборгованість по заробітній платі та не проведено з нею остаточний розрахунок, станом на дату звернення з даною позовною заявою заборгованість по заробітній платі перед позивачем також не погашена.

Позивач також вважає, що відповідачем було порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та в день звільнення 31.03.2026 не виплачені на користь позивача всіх сум, що їй належать, відповідні протиправні дії відповідача мають бути компенсовані позивачеві у порядку ст. 117 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 44 КЗпП України у зв`язку із звільненням позивача на підставі саме ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідачем не виплачено на користь позивача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка, як на думку позивача, підлягає до стягнення у примусовому порядку.

Відсутність заробітної плати протягом трьох місяців залишила позивача без засобів для існування, зокрема вона мала регулярні витрати на їжу та засоби гігієни, оренду плату житла, медичні огляди, не виплата відповідачем заробітної плати позивачеві є порушенням ст. 115 КЗпП України, тобто порушенням законних прав працівника, що дає право працівникові вимагати від роботодавця відшкодування завданої моральної шкоди. Моральну шкоду позивачем оцінено у 15000грн. 00коп.

У позовній заяві зазначено, що за стягнення заборгованості заробітної плати з відповідача у розмірі 59 161,82 грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі позивач звільнений від сплати судового збору. Враховуючи, що компенсації за невідшкодовані щорічні основні відпустки за 2025 рік та 2026 рік входить до складу заробітної плати, по якій є відповідна заборгованість відповідача перед позивачем, остання, як вважає, також звільнена від сплати судового збору за стягнення вказаної категорії у розмірі 11 181,04 грн.

За стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні з відповідача, виходячи з розрахунку середнього заробітку за один робочий день 1239 грн., та з урахуванням відповідних розрахунків відносно того, що на дату подання даної позовної заяви сума до стягнення на користь позивача складає 9 912 грн. з виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі, сума судового збору складає 1331,20 грн.

Разом з тим, позивач вказує, що за стягнення з відповідача на свою користь вихідної допомоги за недотримання роботодавцем законодавства про працю у порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 76 800 грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі, сума судового збору складає 1331,20 грн.

Тобто, за завдану недотриманням роботодавцем законодавства про працю моральну шкоду та стягнення 15 000 грн. моральної шкоди з відповідача на користь позивача судовий збір становить 3328 грн. Загальна сума судового збору, яка підлягає до сплати позивачем за подання позовної заяви до суду складає 5 990,04 грн.

Позивач повідомив, що планує понести орієнтовані витрати в зв`язку із розглядом даної справи у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Таким чином, позивач просить суд, стягнути з відповідача на свою користь:

заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року у розмірі 59 161,82грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі;

компенсацію за невідшкодовані щорічні основні відпустки за 2025 рік та за 2026 рік у розмірі 11 181,04грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі;

компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку починаючи з 31.03.2026 по день винесення судом судового рішення по даній позовній заяві, виходячи з розрахунку середнього заробітку за один робочий день 1239 грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі;

вихідну допомогу за недотримання роботодавцем законодавства про працю у порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 76 800грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі;

завдану недотриманням роботодавцем законодавства про працю моральну шкоду у розмірі 15 000грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі.

вирішити питання про розподіл судових витрат, зокрема за сплату судового збору та покладення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 15.04.2026 прийнято, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відповідач не скористався правом подати відзив на позов.

В судове засідання позивач не з`явилась, будучи належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомила.

В судовому засіданні представник позивача просив позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на доводи позовної заяви. Просив не здійснювати заочний розгляд справи. Зазначив, що станом на час розгляду справи відповідачем заборгованість по заробітній платі та інші платежі виплачені не були. Просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.03.2026 по 17.06.2026, тобто по дату винесення рішення по справі, враховуючи норми ст. 117 КЗпП України, тобто за 78 кал. дні. Крім того, зазначив, що докази по правничій допомозі будуть надані позивачем, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

В судове зсідання відповідач/представник відповідача не з`явився, будучи неодноразово належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Про поважність причин неявки не повідомлено, відзив на позов не подано.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за таких підстав:

встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815) укладено строковий трудовий договір від 09.08.2024 № 6, предметом якого, відповідно до п.1.2. мали місце трудові відносини в межах визначених договором та посадовими обов`язками працівника.

На підставі вищевказаного трудового договору, відповідачем було видано наказ від 09.08.2024 № 138-к про прийняття на роботу позивача і, починаючи з 12.08.2024 вона приступила до виконання своїх посадових обов`язків у відповідному суб`єкті господарювання.

Відповідно до п. 1.6. трудового договору позивач була прийнята на посаду інженера-конструктора (2149.2).

Згідно з п. 1.7. трудового договору вказаний правочин набирає чинності з 12.08.2024, на підставі наказу від 09.08.2024 № 138-к та діє до 11.11.2024 включно.

Положеннями п.п. 2.1.1. п. 2.1. трудового договору покладено на відповідача, як роботодавця обов`язок виплачувати позивачеві, як працівнику заробітну плату згідно з умовами, зазначеними в цьому договорі.

Відповідно до п. 4.1. п. 4.2. трудового договору за виконання посадових обов`язків, передбачених у цьому договорі, працівнику встановлюється посадовий оклад 12 422,36 грн. на місяць; розмір посадового окладу може бути збільшений на підставі додатково укладених сторонами письмових угод до п. 4.1. цього договору.

Між сторонами також було укладено додаткову угоду № 1 до трудового договору від 15.08.2024, за якою сторони дійшли згоди викласти п. 4.1. трудового договору в наступній редакції: «За виконання посадових обов`язків, передбачених у цьому Договорі, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 18 633,54 грн. на місяць) починаючи з 16.08.2024 року».

Тобто, трудовий договір зобов`язував позивача належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а відповідача виплачувати за це позивачеві заробітну плату у період дії трудового договору, тобто до 11.11.2024 включно.

Відповідно до ст. 39-1 Кодексу законів про працю України, якщо після закінчення строку трудового договору (п. п. 2 і 3 ст. 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Враховуючи, що трудовий договір був укладений між сторонами відповідно до п. 1.7. вказаного правочину до 11.11.2024, і після настання вказаного терміну трудові відносини між позивачем та відповідачем фактично тривали, то суд погоджується із доводами позивача про те, що дія трудового договору, в силу ст. 39-1 КЗпП України, була продовжена на невизначений строк, а вказаний правочин набув визначення безстрокового трудового договору.

Таким чином, трудові відносини між сторонами складалися відповідно до вимог трудового договору та вимог КЗпП України фактично, починаючи з 12.08.2024 (дата початку виконання обов`язків позивачем) до 01.01.2026.

У період з 01.01.2026 по 31.03.2026 відповідачем було зупинено виплату заробітної плати позивачеві. Внаслідок чого, позивачем було скеровано на ім`я генерального директора підприємства Салова В.С. заяву про звільнення, датовану 24.03.2026, з вимогою звільнити з 31.03.2026 за власним бажанням одним днем у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (несвоєчасна виплата заробітної плати) на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Також позивач у вказаній заяві просила у день звільнення провести з нею повний розрахунок, включаючи заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, а також компенсацію вихідну допомогу у розмірі трьох місячного заробітку.

30.03.2026 відповідачем позивачу надано наказ про звільнення з роботи від 30.03.2026 № 43-к, відповідно до якого позивач звільнена з посади інженера-конструктора з 31.03.2026 за власним бажанням, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. На підставі вказаного наказу доручено бухгалтеру провести остаточний розрахунок із позивачем та виплатити компенсацію за 20 днів невикористаної основної щорічної відпустки за період роботи з 12.08.2024 по 31.03.2026.

До наказу про звільнення з роботи від 30.03.2026 № 43-к відповідачем було надано у розпорядження позивача повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3, від підпису якого позивач відмовилась з підстав того, що вказаний документ не відповідав дійсності в частині безпосередньо виплати сум при звільненні, тобто відшкодування позивачеві відповідної заборгованості та компенсації щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені Цивільним кодексом України.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Конституцією України (ст. 43) гарантовано кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Для цього держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституційним Судом України у рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначено, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Відповідно до ст. 93 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Тобто, заробітна плата у грошовій формі має виплачуватися працівнику не рідше двох разів на місяць з дотриманням проміжку часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Виплата роботодавцем заробітної плати працівнику рідше ніж два рази на місяць, або не виплата заробітної плати у значно більший строк є прямим порушенням роботодавцем ст.115 КЗпП України та підтвердженням факту не виконання роботодавцем законодавства про працю.

Частиною 3 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Тобто, не виплата у встановлені строки заробітної плати працівникові є недотриманням роботодавцем законодавства про працю, що дає право працівникові звільнитися за ч. 3 ст. 38 КЗпП України та покладає обов`язок на роботодавця виплатити працівникові вихідну допомогу не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати; у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст. 117 КЗпП України визначена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, так у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Тобто, в день звільнення роботодавець зобов`язаний провести остаточний розрахунок з працівником по всіх видам виплат, у разі невиконання вказаного обов`язку, на роботодавця покладається обов`язок виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців

За нормами ст. 97 КЗпП України оплату праці працівників здійснюють першочергово. Усі інші платежі власник або вповноважений ним орган здійснюють після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що своєчасність та обсяги виплати зарплати працівникам не можуть залежати від інших платежів та їхньої черговості.

Тобто, заробітна плата працівникові виплачується першочергово та невідкладно, лише після вказаної виплати роботодавець має право обслуговувати операції по розрахунках з контрагентами.

Змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Частиною 2 статті 23 ЦК України визначено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення (ч. 3 ст. 23 ЦК України). А також: стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ про моральну шкоду).

У постанові Пленуму Верховного суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вбачається, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, зі змісту правової позиції викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 по справі № 554/4401/22 вбачається, що головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

Відповідно до ст. ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Тобто, не виплата роботодавцем заробітної плати працівнику у встановлені законом строки є порушенням законних прав працівника, у даному випадку такий працівник у разі завдання йому внаслідок протиправних дій роботодавця моральної шкоди і її реальних наслідків, має право на відшкодування такої шкоди.

Таким чином, за результатами розгляду справи, судом встановлено, що трудові права позивача відповідачем були порушені, оскільки їй не виплачувалася заробітна плата під час її роботи на підприємстві і заборгованість по зарплаті не виплачена і станом на час розгляду справи. Крім того, при звільненні позивача з роботи не були здійснені всі розрахунки, при умові, що відповідачем не оспорюється факт роботи позивача за безстроковим трудовим договором, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, а також відповідачем визнано факт того, що позивач звільнилася з роботи за власним бажанням, але у зв`язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, тобто на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача на її користь заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2026 по 31.03.2026 підлягають до задоволення.

Так, встановлено, що під трудових відносин, які малися між сторонами по справі, відповідачем порушувались вимоги ст. 115 КЗпП України та не виплачувалась заробітна плата позивачеві у період з 01.01.2026 по день її звільнення - 31.03.2026.

У повідомленні про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3, відповідачем зазначається без вирахування податкового навантаження суми окладів позивача у розрізі з 01.01.2026 по день звільнення 31.03.2026: за січень 2026 року оклад становив 24 793,39 грн., за лютий 2026 року оклад становив 27 272,73 грн., за березень 2026 року оклад становив 24 793,39 грн.

Для розрахунку суми до стягнення слід застосувати до вищевказаних показників податкове навантаження у розмірі 18 % ПДФО та 5 % військового збору:

1) до окладу за січень 2026 року у розмірі 24 793,39 грн. слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 4 462,81 грн. (18% ПДФО) та слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 1 239,67 грн. (5% військовий збір), як наслідок сума заборгованості за січень 2026 року у відповідача перед позивачем становить: 19 090,91 грн. (24 793,39 грн. - 4 462,81 грн. - 1 239,67 грн.);

2) до окладу за лютий 2026 року у розмірі 27 272.73 грн. слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 4 909,09 грн. (18% ПДФО) та слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 1 363,64 грн. (5% військовий збір), як наслідок сума заборгованості за лютий 2026 року у відповідача перед позивачем становить: 20 980 грн. (27 272,73 грн. 4 909,09грн. 1 363,64 грн.);

3) до окладу за березень 2026 року у розмірі 24 793,39 грн. слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 4 462,81 грн. (18% ПДФО) та слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 1 239,67 грн. (5% військовий збір), як наслідок сума заборгованості за березень 2026 року у відповідача перед позивачем становить: 19 090,91 грн. (24 793,39 грн. - 4 462,81 грн. - 1 239,67 грн.).

Тобто, загальна сума заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2026 по 31.03.2026, яка підлягає до стягнення на користь позивача складає 59 161,82 грн.

Отже, слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по не виплаченій заробітній платі у розмірі 59161,82грн. без виключення сум відшкодування на податки та інші обов`язкові платежі.

Крім того, підлягають до задоволення й позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невиплачену щорічну основну відпустку за 2025 рік та за 2026 рік.

Так, у повідомленні про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3, відповідачем зазначається без вирахування податкового навантаження суми компенсації за щорічну основну відпустку позивача за 2025 рік у розмірі 8 416,68 грн. та за 2026 рік у розмірі 6 103,92 грн.

Для розрахунку суми до стягнення слід застосувати до вищевказаних показників податкове навантаження у розмірі 18 % ПДФО та 5 % військового збору:

1) до компенсації за щорічну основну відпустку за 2025 рік слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 1 515 грн. (18% ПДФО) та слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 420,83 грн. (5% військовий збір), як наслідок сума заборгованості компенсації за щорічну основну відпустку за 2025 рік становить: 6 480,85 грн. (8 416,68 грн. 1 515 грн. 420,83 грн.);

2) до компенсації за щорічну основну відпустку за 2026 рік слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 1 098,71 грн. (18% ПДФО) та слід застосувати від`ємне значення суми у розмірі 305,02 грн. (5% військовий збір), як наслідок сума заборгованості компенсації за щорічну основну відпустку за 2026 рік становить: 4 700,19 грн. (6 103,92 грн. 1 098,71 грн. 305,02 грн.).

Загальна сума заборгованості по компенсації за щорічні основні відпустки за 2025 рік та 2026 рік, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача складає 11 181,04 грн. без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі. Тобто ці позовні вимоги слід задовольнити.

Також, як на думку суду, підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги за недотримання роботодавцем трудового законодавства про працю в порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 76800грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі.

Так, за умовами трудового договору, заяви про звільнення позивача та наказу про звільнення з роботи від 30.03.2026 № 43-к, позивач просила звільнити її на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку з недотримання роботодавцем законодавства про працю, а саме за порушення відповідачем ст. 115 КЗпП України, тобто виплати заробітної плати позивачеві рідше двох разів на місяць, а саме взагалі її не виплати у період з 01.01.2026 по 31.03.2026.

Зміст наказу про звільнення від 30.03.2026 № 43-к свідчить про те, що відповідач визнає в повному обсязі факт недотримання ним, як роботодавцем, законодавства про працю, оскільки заява про звільнення позивача із відповідним формулюванням була ним задоволена в повному обсязі.

Проте, у порушення вимог ст. 44 КЗпП України у зв`язку із звільненням позивача на підставі саме ч. 3 ст. 38 КЗпП України, відповідачем не виплачено на користь позивача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, який підлягає до стягнення у примусовому порядку.

Для розрахунку суми до стягнення у якості тримісячного середнього заробітку, слід врахувати, що відповідно до повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3 за січень, лютий та березень 2026 року - позивач мала оклад у розмірі 24 793,39 грн., 27 272,73 грн., 24 793,39 грн., у січні вона мала 22 робочі дні, у лютому місяці мала 20 робочих днів, у березні мала 22 робочі дні.

Розрахунок тримісячного середнього заробітку позивача: 24 793,39 грн. + 27 272,73грн. + 24 793,39 грн. = 76 859,51 грн.; 22 робочі дні + 20 робочих днів + 22 робочі дні = 64 робочі дні: 76 859,51/64 робочі дні=1200 грн. х 64 роб. дні (січень, лютий, березень 2026 року)=76 800грн.

Враховуючи, що факт недотримання роботодавцем законодавства про працю перебуває у безпосередньому причино-наслідковому зв`язку із звільненням позивача з роботи, факт звільнення є звершеним, таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, що становить 76 800 грн. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі. Відповідно, такі позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, то позовні вимоги слід задовольнити частково на підставі наступного:

з огляду на встановлені обставини та досліджені докази, судом встановлено, що відповідачем було порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та в день звільнення позивача - 31.03.2026 не виплачені на її користь всі суми, що належали до виплати, а тому відповідні дії (бездіяльність) відповідача є протиправними та мають бути компенсовані позивачеві у порядку ст. 117 КЗпП України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 дійшла висновку, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, за змістом приписів ст.ст. 94, 116, 177 КЗпП України та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Компенсація за затримку розрахунку при звільненні, у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку розраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до п. 3 Розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п. 4 цього Порядку.

Згідно з п. 7 Розділу IV Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абз. 5 п. 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Для розрахунку суми до стягнення у якості компенсації за затримку розрахунку при звільненні, у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід врахувати, що відповідно до повідомленням про нараховані та виплачені суми при звільненні від 31.03.2026 № 3 за лютий та березень місяці 2026 року - позивач мала оклад у розмірі 27 272,73 грн. та 24 793,39 грн., у лютому місяці вона мала 20 робочих днів, у березні місяці вона мала 22 робочі дні.

Розрахунок середнього заробітку за останні два місяці: 27 272,73 грн. + 24 793,39 грн. = 52 066,12 грн.; 20 робочих днів + 22 робочі дні = 42 робочі дні: 52 066,12 грн./42 робочі дні = 1239 грн.

Враховуючи, що датою звільнення позивача є 31.03.2026, а датою розгляду справи є 17.06.2026, тобто 78 календарних днів є кількість днів затримки розрахунку, а тому, відповідно, сума компенсація за затримку розрахунку при звільненні, у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, складає 96642,00грн. (78 к.дн. х 1239 грн.).

Між тим, як зазначено у п. 106 постанови ВП ВС від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно, як на думку суду, враховуючи встановлені судом обставини справи, розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, позицію сторони відповідача, який і на час розгляду справи не виплатив позивачу заборгованість, а також задля забезпечення справедливого балансу сторін трудових відносин, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, співмірність, який підлягає до стягнення, то позовні вимоги, як на думку суду, підлягають до часткового задоволення, а саме на суму 30000,00грн. (31,04% від суми 96642,00 грн.) з включенням сум відшкодування на податки та інші обов`язкові платежі. В іншій частині вимог позивача слід відмовити.

З огляду на вище викладене, судом були здійснена перевірка всіх нарахувань, які відповідачем не спростовані, а також вони відповідають й даним форми ОК 5 та форми ОК 7, що надані органами пенсійного фонду України із реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування про застраховану особу ОСОБА_1 та відповідей органів ДПС від 08.06.2026 про суми нарахованого позивачу доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які надані на виконання ухвали суду від 15.05.2026. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачем ТОВ «АГРЕГАТ АГРО» це судове рішення, в частині надання відомостей щодо трудових відносин із ОСОБА_1 , документів про здійснені їй виплати, про розмір середнього заробітку тощо, виконано не було, а тому суд розглядає справу за наявними доказами.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, то ці позовні вимоги слід задовольнити частково.

Так, позивач у позовній заяві та в судовому засіданні представником позивача зазначено, що відсутність заробітної плати протягом трьох місяців залишила позивача без засобів для існування, зокрема мала регулярні витрати на їжу та засоби гігієни, оренду плату житла, медичні огляди, не виплата відповідачем їй заробітної плати є порушенням вимог ст. 115 КЗпП України, тобто порушенням законних прав працівника, що дає право працівникові вимагати від роботодавця відшкодування завданої моральної шкоди.

Вказують, що суть моральної шкоди, завданої позивачеві її роботодавцем відповідачем по справі, полягає в наступному: позбавлення позивача засобів для існування, відсутність іншого доходу, як окрім від трудових відносин з відповідачем, що за відсутності виплат заробітної плати змусило її звернутися до свого рідного брата ОСОБА_3 для можливості отримання у борг грошових коштів для можливості існувати в подальшому; неодноразові звернення позивача до керівництва відповідача з вимогою погасити заборгованість по заробітній платі; через протиправні дії відповідача позивач сумлінно, виконуючи свої трудові обов`язки, працюючи на підприємстві тривалий час, була вимушена шукати засоби для існування шляхом отримання грошових коштів від рідного брата ОСОБА_3 у борг, чим позивача було поставлено у незручне, принизливе становище, завдало позивачеві душевні болі та страждання, чим принизило її гідність, як спеціаліста з вищою освітою, інженера людини, яка вчилась і постійно удосконалювала себе та свої знання для отримання гідної заробітної плати. Ці обставини призвели до стійкої депресії та хронічного відчуття тривоги.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що позивачеві була завдана відповідачем моральна шкода внаслідок порушення трудових прав, зокрема необхідність у звільненні з роботи з підстав невиплати своєчасно заробітної плати, компенсації за щорічні невикористані основні відпустки, затримку у розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує обставини справи, у тому числі тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача, характер та обсяг душевних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків, здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав, а також принципи розумності та справедливості. Тому, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 5000 грн.00 коп. (33,33% від суми заявлених вимог 15000грн.), з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі, яка є достатньою і справедливою компенсацією завданої моральної шкоди. В іншій частині цих вимог слід відмовити.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства, викладені обставини та досліджені докази, які є належними, допустимим, достатніми та переконливими, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, з підстав, що наведені вище . При цьому, суд враховуючи й те, що відповідачем відзив на позов подано не було, жодні доводи та здійснені позивачем нарахування, ним спростовані не були і, станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем виплачена також не була.

При подачі до суду позовної заяви позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20грн. (квитанція від 12.04.2026), 1331,20грн. (квитанція від 12.04.2026), 3328,00грн. (квитанція від 12.04.2026), а всього 5990грн. 40коп. за позовні вимоги про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, про стягнення вихідної допомоги, за відшкодування моральної шкоди (позовні вимоги у прохальній частині позову п.п. 4, 5, 6). При цьому, позивач, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації за не використані щорічні основні відпустки (позовні вимоги у прохальній частині позову п.п. 2, 3).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ТОВ «АГРЕГАТ АГРО» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 2188грн. 09коп. (за позовні вимоги п. 4 прохальної частини позову 413,20грн. (31,04% від суми 96642,00грн.), за позовні вимоги п. 5 прохальної частини позову 1331,20грн. та за позовні вимоги п. 6 прохальної частини позову - 443,69грн. (33,33% від суми 15000,00грн.), а також слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 2662грн. 40коп. (за позовні вимоги п.п. 2, 3 прохальної частини позову).

При цьому, суд звертає увагу на те, що позивачем зайво (помилково) сплачено при подачі позову судовий збір у розмірі 1996,80грн. за позовні вимоги п. 6 прохальної частини позову (підлягав до сплати розмір 1331,20грн.), питання щодо повернення яких, може бути вирішене судом лише при подачі відповідної заяви.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання, враховуючи норми ст. 430 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: с. Кобиляки, Звенигородського району, Черкаської області, фактично проживає: АДРЕСА_1 ) заборгованість по заробітній платі у розмірі 59161грн. 82коп. без виключення сум відшкодування на податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: с. Кобиляки, Звенигородського району, Черкаської області, фактично проживає: АДРЕСА_1 ) компенсацію за невикористані щорічні основні відпустки за 2025 рік та за 2026 рік у розмірі 11181грн. 04коп., без виключення сум відшкодування на податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: с. Кобиляки, Звенигородського району, Черкаської області, фактично проживає: АДРЕСА_1 ) компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 30000грн. 00коп. з включенням сум відшкодування на податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: с. Кобиляки, Звенигородського району, Черкаської області, фактично проживає: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу за недотримання роботодавцем законодавства про працю у порядку ст. 44 КЗпП України у розмірі 76800грн. 00коп. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: с. Кобиляки, Звенигородського району, Черкаської області, фактично проживає: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000грн. 00коп. з включенням сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) в дохід держави судовий збір у розмірі 2662грн. 40коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРЕГАТ АГРО» (код ЄДРПОУ 45022815, м. Черкаси, вул. Гуржіївська, 31 оф. 404) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2188грн. 09коп.

В іншій частині відмовити.

Рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 01.07.2026.

Головуючий суддя С.М. Позарецька