Рішення № 138451903, 13.07.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/33053/25

Провадження 2/127/7416/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Вохмінової О.С.

з участю секретаря судових засідань Сєдінкіної Ю.В.

розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог прокурор Полтавської обласної прокуратури Москаленко Дмитро Володимирович про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в

20.10.2025 року судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог прокурор Полтавської обласної прокуратури Москаленко Дмитро Володимирович про відшкодування моральної шкоди, яку мотивовано тим, що 28.03.2017 року відповідач відкрив кримінальне провадження № 42017000000000973 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч.1 ст. 375 КК України відносно начальника Полтавського СІЗО Коваленко В.І., який в період з 26.11.2010 до 25.01.2011 року не забезпечив дотримання положень ст. 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» та ст. 11 щодо надання медичної допомоги, в якому позивач ОСОБА_1 визнаний потерпілим.

Слідчі халатно ставились до своїх посадових обов`язків. Абсолютно не провівши досудове слідство у кримінальному провадженні № 42017000000000973, не виконавши необхідні слідчо-процесуальні дії, направлені на встановлення істини, не усунувши недоліки, вказані в ухвалах слідчих суддів, приймали немотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження і копії яких навмисно не надсилали позивачеві.

17.06.2017 року слідчий суддя скасував постанову слідчого від 28.04.2017 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим від дій працівників СІЗО у кримінальному провадженні № 42017000000000973.

21.08.2017 року слідчий суддя, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого від 30.05.2017 року про закриття кримінального провадження 42017000000000973, виніс ухвалу № 554/4066/17, якою скасував постанову слідчого від 30.05.2017 року.

26.01.2018 року слідчим видана пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42017000000000973.

15.06.2018 року прокурор скасував постанову слідчого від 28.02.2018 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973.

07.12.2018 року слідчий суддя скасував постанову слідчого від 19.07.2018 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973.

06.09.2019 року слідчий суддя, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого від 21.06.2019 року про закриття кримінального провадження 42017000000000973, виніс ухвалу, якою скасував постанову слідчого від 21.06.2019 року.

26.01.2021 року кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 375 КК України за фактом неправомірних дій судді Октябрського райсуду м. Полтави Кузнєцової О.Ю. було закрите.

07.06.2021 року кримінальне провадження в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 364 КК України за фактом неправомірних дій слідчих СУ УМВС України в Полтавській області закрите.

05.08.2022 року слідчий суддя скасував постанову слідчого від 09.07.2021 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973.

27.12.2023 року кримінальне провадження № 42017000000000973 закрите слідчим Папу В.В. і постанова не була направлена на адресу ОСОБА_1

02.10.2025 року слідчий суддя, розглянувши скаргу на постанову слідчого ОСОБА_2 від 27.12.2023 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973, встановив, що слідчим порушені вимоги ст.ст. 2, 9, 21, 91-94 КПК України і скасував постанову слідчого від 27.12.2023 року.

Слідчі судді, розглянувши скарги позивача на вищевказані постанови про закриття кримінального провадження, на відміну від прокурора Москаленка Д.В., прийняли ухвали про скасування зазначених постанов та зауважили, що постанови слідчих про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, прийняті без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, немотивовані та передчасні, слідчими не усунуті конкретні недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів.

Ухвали суду набули чинності, є обов`язковими та підлягають виконанню, однак, до цього часу відповідачем не виконані.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42017000000000973 здійснював прокурор Москаленко Д.В., який, на думку позивача, вступивши в злочинну змову із слідчими, спільно зайнявся укриттям посадових злочинів, навмисно скоєних фігурантом у справі і протягом тривалого часу лише імітує розслідування та нагляд у кримінальному провадженні № 42017000000000973.

На думку позивача, прокурор Москаленко Д.В. самоусунувся від виконання своїх посадових обов`язків та навмисно: не забезпечив проведення досудового розслідування у розумні строки; не відміняв незаконні постанови слідчих; не давав слідчим вказівок; не ініціював питання про усунення слідчих; приховував посадові злочини, скоєні фігурантом у справі; ніяких слідчо-процесуальних дій, направлених на встановлення істини в порушення вимог ст.ст. 2, 8, 9, 25, 28, 36, 91-93 КПК України не проводив.

Тривалими неправомірними і незаконними діями та бездіяльністю, надмірною тривалістю імітації нагляду у кримінальному провадженні № 42017000000000973 у спосіб, який вочевидь для позивача демонструє ігнорування його доводів, прокурор Москаленко Д.В. заподіяв йому, як потерпілому, моральну шкоду.

Моральна шкода полягає в тому, що з вини прокурора права ОСОБА_1 не поновлені; порушення закону не припинене; досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться неналежним чином через тривалу та систематичну бездіяльність слідчих; позивач є людиною похилого віку, інвалідом ІІ групи, важко хворий, змушений витрачати свій особистий час і звертатись до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, умисно грубо порушених прокурором, повинен був протягом тривалого часу звертатись із скаргами на бездіяльність останнього, у зв`язку з чим переніс глибокі моральні страждання з вини прокурора. Внаслідок цього позивач позбавлений відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону, здоров`я позивача суттєво погіршилось, а внаслідок навмисної, незаконної тривалої бездіяльності, позивач був незаконно позбавлений конституційного права на доступ до правосуддя.

Позивач повідомив, що у зв`язку з навмисно допущеною тривалою бездіяльністю та навмисним порушенням розумних строків при імітації нагляду та імітації розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973 щодо прокурора Москаленка Д.В. відкрито кримінальне провадження № 42024000000000032, 42024000000000328, 420251700000000032, 42025000000000332.

Зазначаючи правовою підставою ст.ст. 3, 19, 55, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174, 1176 ЦК України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_1 просив суд стягнути з державного бюджету України на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 640 000 грн., завданої тривалою та системною бездіяльністю відповідача та третьої особи в кримінальному провадженні № 42017000000000973.

Судом вчинені наступні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 24.10.2025 року було прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі № 127/33053/25.

Відзив на позов зареєстрований судом 20.11.2025 року.

26.11.2025 року закрито підготовче провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2026 року уточнену позовну заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 року про збільшення позовних вимог залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав. Пояснив, що зареєстроване в ЄРДР 28.03.2017 року кримінальне провадження № 42017000000000973, де він є потерпілим, неодноразово безпідставно закривалось, постанови слідчих були скасовані слідчими суддями. Незважаючи на це процесуальний керівник - прокурор Москаленко Д.В. не вжив заходів щодо належного досудового розслідування, в жовтні 2022 року надсилав слідчому письмові вказівки, проте не проконтролював їх виконання слідчими і не вжив заходи щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185-8 КУпАП відносно слідчого. Вважає, що вина прокурора ОСОБА_3 полягає у його бездіяльності при нагляді за дотриманням закону кримінальному провадженні, де він є потерпілим, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування. Просив врахувати, що надмірна тривалість (з 28.03.2017року пройшло більше 100 місяців), невизначеність, порушення розумних строків і бездіяльність процесуального керівника прокурора ОСОБА_3 , який не вживає заходів для відновлення його прав як потерпілого більше восьми років, завдало моральної шкоди, яку позивач оцінив в 640 000грн. (100 місяців ? 8 647 грн. = 864 700 грн.). Просив задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник Полтавської обласної прокуратури Колівошко С.М. позов не визнала, підтримала відзив на позов, зареєстрований судом 20.11.2025 року, поданий Полтавською обласною прокуратурою, просила в задоволенні вимог ОСОБА_1 відмовити. Зазначила, що наявність недоліків в кримінальному провадженні не свідчить про незаконність дій слідчого і прокурора, а ухвали слідчих суддів про скасування постанов про закриття кримінального провадження жодним чином не доводять вину прокуратури. Доводи позивача зводяться лише до незгоди з процесуальним рішенням слідчого і визнання судом порушення, скасування процесуальних документів саме по собі вже є справедливим захистом прав ОСОБА_1 . Жодним доказом незаконність дій (бездіяльності) прокуратури не встановлена. Відповідних скарг ОСОБА_1 не подавав. Вважає, що позивач не довів наявності шкоди, протиправності дій (бездіяльності) Полтавської обласної прокуратури та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і шкодою. Розмір моральної шкоди взагалі вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки наявні у ОСОБА_1 захворювання не пов`язані із даною справою.

Третя особа без самостійних вимог прокурор Москаленко Д.В. просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і підтримав позицію відповідача. Суду пояснив, що недоліки в кримінальному провадженні не свідчать про незаконність дій слідчого і прокурора, а ухвали слідчих суддів про скасування постанов про закриття кримінального провадження жодним чином не доводять вину прокуратури. Позивач не погоджується із процесуальним рішенням слідчого, а визнання судом порушення, скасування процесуального акту слідчого є справедливим захистом прав ОСОБА_1 . Жодним доказом незаконність дій (бездіяльності) прокуратури не підтверджена. Вважає, що позивач не довів наявності шкоди, протиправності дій (бездіяльності) Полтавської обласної прокуратури та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і шкодою. Розмір моральної шкоди, що визначений позивачем, вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки наявні у ОСОБА_1 захворювання не пов`язані із даною справою.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що громадянин України - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.07.2011 року є інвалідом ІІ групи, зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 29.07.2024 року взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, його фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . ОСОБА_1 має звання майор міліції, нагороджений 25.02.1991 року медаллю (рос.) «Ветеран труда», з 15.02.2007 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів органів внутрішніх справ, з 27.11.1997 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів праці.

Згідно повідомлення ДУ «Інститут медичної радіології» від 01.04.2014 року, ОСОБА_1 перебував під наглядом з 22.02.2010 року по даний час з діагнозом: рак сигмовидної кишки після комбінованого лікування (Хірургічне та ПХТ) тощо. В період з 28.01.по 01.03.2010 року проведено 6 циклів ПХТ (стаціонарно та амбулаторно), з 28.01 по 01.03.2011 лікувався у відділенні променевої патології ИМР у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. З 11.03 по 21.03.2011 року лікувався та проходив дослідження в нейрохірургії ЦКБ. З 21.032011 по 31.03.2011 перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні ЦКБ.

Згідно витягу з медкартки стаціонарного хворого № 4303, ОСОБА_1 перебував на лікуванні в Харківський міській клінічній лікарні з 07.02.2010 по 18.02.2010 року з діагнозом: рак сигмовидної кишки.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.03.2017 року, кримінальне провадження № 42017000000000973 за ст. 367 ч. 1 КК України зареєстроване 28.03.2017 року на підставі заяви ОСОБА_1 на виконання ухвали судді Печерського районного суду м. Києва від 02.10.2017 року № 757/7758/17-к за скаргою ОСОБА_1 про можливе вчинення кримінального правопорушення керівництвом Полтавського СІЗО.

Предметом досудового розслідування є викладені заявником в заяві від 06.07.2016 р. відомості про те, що внаслідок протиправної бездіяльності начальника Полтавського слідчого ізолятора ОСОБА_4 та та неналежного виконання службових обов`язків через несумлінне ставлення до них щодо ОСОБА_1 під час утримання в даній установі на підставі постанови судді Октябрського районного суду м. Полтави від 26.11.2010 року в період часу з 26.11.2010 року до 25.01.2011 р. не забезпечено дотримання положень ст. 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» від 30.061993 р. № 3352-ХІІ щодо окремого тримання від інших осіб, які перебувають під вартою, як раніше не судимої особи, яка раніше працювала в органах внутрішніх справ, ст. 11 цього ж Закону щодо надання медичної допомоги.

Ухвалою Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.06.2017 року № 554/4066/17 скаргу про скасування постанови від 28.04.2017 року про відмову у визнанні потерпілим задоволено частково. Скасовано постанову ст.слідчого другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області від 28.04.2017 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375 КК України в частині невизнання потерпілим від дій працівників СІЗО № 23.

Постановою слідчого Безцінного І.В. від 11.04.2017 року доручалось працівникам СУ прокуратури Харківської обл. в кримінальному провадженні № 42017000000000973 допитати в якості свідка ОСОБА_1 , вказано адресу його реєстрації, надано розпорядження щодо з`ясування, які саме дії вчинені щодо нього, чи має він докази вини.

Листом від 17.05.2017 року повідомлено, що ОСОБА_1 відмовився прийти до прокуратури Харківської області, посилаючись, що він самостійно прийде до слідчого для проведення слідчих дій.

Згідно рапорту слідчого від 17.05.2017 року з метою виконання постанови слідчого від 11.04.2017 року, на номер тел. ОСОБА_1 дзвінки здійснювались неодноразово з метою його явки до прокуратури для допиту як свідка, однак, він не з`явився. 17.05.2017 року повідомив, що захворів, прийти не зможе і взагалі не бажає.

Постановою слідчого прокуратури Полтавської області від 30.05.2017 року було закрито кримінальне провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 375 КК України на підставі п.1 ч. 1 ст. 284 КПК України (за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення).

Зазначеною постановою встановлено, що 31.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про вчинення, на його думку, кримінального правопорушення колишнім начальником Полтавського СІЗО № 23 ОСОБА_4 .

В обґрунтування зазначає, що 26.11.2010 року на підставі завідомо неправосудної постанови судді Октябрьського районного суду м. Полтави Кузнєцової О.Ю., його тяжкохворого незаконно було поміщено до Полтавського СІЗО № 23. Завдяки злочинній та протиправній бездіяльності начальника СІЗО № 23 ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , будучи колишнім працівником міліції, утримувався з особами, які раніше вчиняли злочини, також з вини ОСОБА_4 йому не була надана необхідна медична допомога, тим самим дані обставини він прирівнює до катування. Однак, як встановлено під час досудового розслідування, всі твердження ОСОБА_1 ґрунтуються лише на його особистих суб`єктивних припущеннях, власних міркуваннях та спростовуються зібраними під час досудового розслідування доказами.

Ухвалою Октябрьського районного суду м. Полтави від 21.08.2017 року № 554/4066/17 скаргу задоволено частково. Постанову слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області від 30.05.2017 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375 КК України скасовано.

31.08.2017 року ОСОБА_1 звертався із заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42017000000000973.

26.01.2018 року ОСОБА_1 у вказаному провадженні отримав пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого.

Постановою прокурора відділу прокуратури Полтавської області від 15.06.2018 року було скасовано постанову слідчого ОСОБА_5 від 28.02.2018 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973.

Ухвалою Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.12.2018 року № 554/4066/17 скаргу на постанову слідчого прокуратури Полтавської області від 19.07.2018 року про закриття кримінального провадження за № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 375 КК України задоволено, вказану постанову скасовано.

Ухвалою Октябрьського районного суду м. Полтави від 06.09.2019 року № 554/4066/17 скаргу на постанову слідчого прокуратури Полтавської області від 21.06.2019 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року задоволено, вказану постанову скасовано, матеріали кримінального провадження направлені для проведення досудового розслідування.

Постановою від 17.03.2020 року визначено групу прокурорів, які здійснюються повноваження прокурора в кримінальному провадженні № 42017000000000973, в тому числі прокурора Москаленко Д.В.

Постановою слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві від 26.01.2021 року кримінальне провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України в частині епізоду, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України.

Постановою слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві від 07.06.2021 року кримінальне провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року закрито на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України в частині епізоду, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Постановою слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого в м. Полтаві від 09.06.2021 року кримінальне провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України в частині епізоду, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України.

Ухвалою Октябрьського районного суду м. Полтави від 05.08.2022 року № 554/4066/17 скаргу на постанову слідчого ТУ ДБР, розташованого в м. Полтава, Ісмайлова В.Ш. від 09.07.2021 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року задоволено, вказану постанову скасовано.

31.10.2022 року відповідно до ст. 36 КПК України прокурором Москаленко Д. в кримінальному провадженні № 42017000000000973 надано письмові вказівки ст. слідчому Першого СВ з дислокацією в м. Полтаві ТУ ДБР, розташованого в Полтаві, ОСОБА_2 .

Постановою слідчого першого СВ з дислокацією в м. Полтаві ТУ ДБР ОСОБА_2 від 27.12.2023 року кримінальне провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ознаками ч. 1 ст. 367 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях колишнього начальника ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)» ОСОБА_4 .

Копію постанови слідчого від 27.12.2023 року ОСОБА_1 надіслано супровідним листом від 27.12.2023 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 02.10.2025 року № 554/4066/17 скаргу задоволено, постанову слідчого першого СВ з дислокацією в м. Полтаві ТУ ДБР Папу В.В. від 27.12.2023 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року скасовано, оскільки судом встановлено, що слідчим виконані не всі вказівки прокурора, а постанова про закриття прийнята передчасно.

24.10.2025 року слідчому надані додаткові вказівки на проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Постановою прокурора від 24.10.2023 року матеріали досудових розслідувань № 42018220000000950 від 20.08.2018 року за ч. 1 ст. 367 КК України та № 42017000000000973 від 28.03.2017 року за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 375 КК України об`єднано в одне провадження № 42017000000000973, про що внесені відомості в ЄРДР.

Неодноразові звернення, заяви, клопотання, скарги ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 42017000000000973 розглядались прокуратурою Полтавської області, на них надавались письмові відповіді.

Зокрема, згідно повідомлення прокуратури Полтавської області від 27.10.2017 року, за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 та інших встановлено, що в них фактично викладена незгода з діями окремих працівників прокуратури Полтавської області, а не ті достовірні відомості, які відповідно до п.4 ч. 5 ст. 214 КПК України відносяться до обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення та підлягають внесенню до ЄРДР.

Згідно повідомлення прокуратури Полтавської області від 03.03.2018 року клопотання ОСОБА_1 приєднано до матеріалів кримінального провадження, № 42017000000000973, досудове розслідування в якому триває. Слідчому надано доручення щодо проведення вказаних ним слідчих дій у розумні строки.

Згідно повідомлення прокуратури Полтавської області від 15.06.2018 року, про результати розслідування кримінального провадження № 42017000000000973 ОСОБА_1 буде повідомлено у встановленому законом порядку.

Згідно повідомлення прокуратури Полтавської області від 11.03.2019 року, досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42017000000000973 здійснюється всебічно, повно і неупереджено з метою дослідження обставин вчинення кримінального правопорушення, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Листами від 18.02.2021 року, від 25.08.2021 року, від 11.09.2023 року, від 17.10.2023 року було роз`яснене право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора. Роз`яснено ОСОБА_1 , що достатніх доказів для повідомлення особі про підозру немає та станом на жовтень 2023 року не здобуто.

Відповідь від 17.10.2023 року надавалась прокурором у кримінальному провадженні № 42017000000000973 Москаленком Д.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 вказав, що надмірною тривалістю кримінального провадження № 42017000000000973 від 28.03.2017 року і відсутністю належного нагляду за додержанням законності з боку прокурора ОСОБА_3 йому, як потерпілому, завдано моральну шкоду, яку позивач оцінив в 640 000 грн. і на підставі ст. 23, ч. 6 ст. 1176, 1174 ЦК України просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 55, 56 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За правилами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення щодо застосування законів, що регулюють відшкодування моральної шкоди, у постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року, із послідуючими змінами. Так, у пункті 2 цієї постанови роз`яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист права споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови).

Пунктом 9 зазначеної постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Згідно пункту 10-1 зазначеної постанови при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до частини 1, 2, 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону (частина 1). Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина 2).

Отже, шкода, завдана іншими незаконними діями або бездіяльністю чи незаконними рішеннями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду відшкодовується на загальних підставах, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що містяться у статтях 1173, 1174 ЦК України.

Стаття 1173 ЦК України визначає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За правилами статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

Однією із обов`язкових умов настання деліктної відповідальності є наявність причинного зв`язку між протиправним діянням (бездіяльністю) заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому.

Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень являє собою зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв`язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за статтями 1173, 1174 або 1176 ЦК України.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як зазначає позивач, надмірна тривалість кримінального провадження, неодноразові звернення позивача як до органів досудового розслідування, так і до суду, неодноразові скасування судами постанов слідчого, прокурора у зв`язку з неповнотою дослідження обставин кримінального провадження, невизначеність правовідносин і необхідність відстоювати свої законні права та інтереси у судовому порядку поза розумним сумнівом, завдали позивачу душевних страждань, завдаючи моральної шкоди.

Завданні моральні страждання ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з тривалістю кримінального провадження з 28.03.2017 року, нагляд за яким мав би здійснювати прокурор Москаленко Д. Позивач вважає, що тривалим досудовим розслідуванням підтверджується факт здійснення відповідачем незаконної бездіяльності щодо позивача при здійсненні своїх повноважень, що відповідно до положень статті 1174 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди незалежно від вини.

Проте, такі обставини не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки оскарження ОСОБА_1 бездіяльності слідчих та прийнятих слідчими постанов у кримінальному провадженні є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування і прокурорського нагляду та додержанням прав особи в кримінальному провадженні.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували бездіяльність або неправомірні дії прокурора Москаленко Д.В.

Постановою від 17.03.2020 року прокурор Москаленко Д.В. був включений до складу групи прокурорів у кримінальному провадженні № 4201700000000073 і визначений старшим групи.

Всі звернення ОСОБА_1 були розглянуті і надані відповіді, що є в матеріалах справи.

31.10.2022 року прокурором Москаленко Д.В. надані письмові вказівки слідчому (в порядку ст. 36 КПК України) у кримінальному провадженні № 4201700000000073.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності при рослідуванні кримінального провадження саме по собі не може свідчити про незаконність діяльності прокурора як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення у відшкодування моральної шкоди.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргами на дії (бездіяльність) прокурора, у тому числі процесуального керівника - прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д.В., під час нагляду за досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42017000000000973, та що такі скарги задоволені судом і бездіяльність прокурора визнана протиправною.

Сам факт скасування слідчими суддями процесуальних рішень слідчих у кримінальному провадженні № 42017000000000973 не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди в зв`язку з неправомірними діями прокуратури.

Таким чином, звернувшись із даним позовом до суду, позивач у ньому не зазначив та не надав будь-яких судових рішень або висновків компетентних органів, які б доводили наявність фактів невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків Полтавською обласною прокуратурою, у тому числі процесуальним керівником прокурором Москаленком Д.В.

Також позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973, спричинення моральної шкоди зазначеною тривалістю та діями (бездіяльністю) прокурора Москаленка Д.В.

Тривалий строк досудового розслідування обумовлений процесуальними особливостями і складністю справи, і жодним чином не свідчить про протиправну бездіяльність процесуального керівника - прокурора та про підставу для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди.

Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку можуть бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача.

Таких доказів позивачем не надано.

Висновок психолога, юриста, спеціаліста в сфері математики Карачевцева Я.М. від 16.07.2018 року, згідно якого в кримінальному провадженні № 42017000000000973 неправомірними діями прокуратури Полтавської області в період з 28.04.2017 року по 07.06.2017 року (незаконне позбавлення статусу потерпілого) з 28.03.2017 року по 21.08.2017 року, а всього за 4 міс. 25 днів (імітація кримінального провадження, створення перешкод в розслідуванні злочину) ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, розмір якої становить 6 210 000 грн. в цінах станом на 01.01.2018 року, суд не може прийняти як належний і допустимий доказ в розумінні ст.ст. 74, 77, 78 ЦПК України. До того ж, даний висновок наданий станом на 16.07.2018 року, проте позивач ОСОБА_1 пов`язує завдання моральної шкоди саме неправомірними діями прокурора Москаленка Д.В., який включений до групи прокурорів у кримінальному провадженні з 17.03.2020 року.

Надані позивачем медичні документи щодо стану здоров`я не підтверджують настання таких негативних наслідків саме в зв`язку з діями (бездіяльністю) Полтавської обласної прокуратури.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди рішеннями та бездіяльністю прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д.В. під час досудового слідства, яка знаходилася б у причинно-наслідковому зв`язку із негативними наслідками для позивача.

Позивач при зверненні до суду з позовом був звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174 ЦК України, ст.ст. 13, 81, 141, 263-265ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа без самостійних вимог прокурор Полтавської обласної прокуратури Москаленко Дмитро Володимирович про відшкодування моральної шкоди.

Судовий збір залишити за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як внутрішньо переміщена особа в АДРЕСА_2

відповідач - держава Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, 36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, ЄДРПОУ 02910060

третя особа - прокурор Полтавської обласної прокуратури Москаленко Дмитро Володимирович, 36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7

Повне судове рішення складене 23 липня 2026 року.

Суддя: