Рішення № 138449855, 21.07.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8098/25

Провадження № 2/357/1872/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В.П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 адвоката Цурки Н.О., представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 у місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 , про визнання недійсним одностороннього правочину заяви про вихід зі складу членів Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006»

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

Підстави та предмет позову.

У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - «Позивач»), в інтересах якого діє його представник, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - «Відповідач-1»), Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006» (далі - «Відповідач-2»), третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів - ОСОБА_4 (далі - «Третя особа») про визнання недійсним одностороннього правочину заяви про вихід зі складу членів Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006».

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на такі обставини.

12.12.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 2 (два) договори позики грошових коштів у простій письмовій формі у вигляді розписок, які не було нотаріально посвідчено.

Відповідно до першого договору ОСОБА_2 отримав у позику 46460,00 доларів США у строк до 10 жовтня 2016 року. За іншим договором ОСОБА_2 отримав кошти в розмірі 47800,00 доларів США у строк до 01 жовтня 2016 року.

Факт невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договорами позики встановлено заочним рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 13 лютого 2019 року у справі № 357/13897/18, яким було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 2616657,00 грн, а також 3% річних від простроченої суми боргу 235497,00 грн, а всього: 2852154,00 грн. Рішення суду набрало законної сили.

У добровільному порядку ОСОБА_2 рішення суду не виконав, грошові кошти не повернув.

25 березня 2019 року Білоцерківським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 2/357/367/19 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2852154,00 грн., зі строком пред`явлення виконавчого листа до виконання до 21.03.2022, тому Позивач звернувся до органів державної виконавчої служби для його примусового виконання (постанова про відкриття виконавчого провадження № 77569796).

14 березня 2020 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060280000141 за ознаками вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили).

Під час примусового виконання зазначеного вище рішення суду Позивачу стало відомо, що 11 вересня 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про його вихід зі складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», чим фактично відчужив на користь близького родича (сина) ОСОБА_4 майно (корпоративні права у розмірі 100%) з метою уникнення звернення кредитором (Позивачем) стягнення на його майно як боржника.

Зазначене свідчить про те, що Відповідач ОСОБА_2 , діючи очевидно недобросовісно та на шкоду Позивача ОСОБА_1 , будучи обізнаним про необхідність повернення боргу, здійснив вихід із складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», єдиним власником та керівником якого був із 23 грудня 2015 року, тобто відчужив майно (корпоративні права у розмірі 100%), за рахунок яких можна задовольнити вимоги Позивача, як кредитора, у правовідносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У зв`язку з цими обставинами, ОСОБА_1 був змушений звернутися до суду з позовом про визнання недійсним рішень та застосування наслідків їх недійсності.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено (справа № 357/12675/20).

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у касаційному порядку не оскаржувалися.

Під час розгляду справи № 357/12675/20 суди першої та апеляційної інстанції встановили наступні обставини щодо послідовності рішень, прийнятих загальними зборами учасників фермерського господарства, в тому числі щодо передання ОСОБА_2 корпоративних прав у розмірі 100% своєму синові ОСОБА_4

07 серпня 2006 року протоколом № 1 загальних зборів учасників ФГ «Агрофірма «Інтер-2006»» ОСОБА_2 разом із ОСОБА_5 створили ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». 09 серпня 2006 року ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі за номером запису: 13281020000000800.

Відповідно до пункту 5.2 Установчого договору про створення та діяльність господарства від 09 серпня 2006 року складений (статутний) капітал ФГ «Агрофірма «Інтер-2006»» становив 1000,00 грн., який був поділений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у рівних частках по 50 відсотків кожен.

20 грудня 2015 року протоколом № 1 зборів членів господарства задоволено заяву ОСОБА_5 про вихід зі складу засновників господарства, повернуто її частку у статутному капіталі у розмірі 500,00 грн, а ОСОБА_2 вирішено збільшити свій внесок у статутному капіталі до 1000,00 грн, що відповідає 100% статутного (складеного) капіталу господарства. Також затверджено Статут ФГ «Агрофірма «Інтер-2006»» у новій редакції, а Установчий договір господарства визнано таким, що втратив чинність.

23 грудня 2015 року за реєстраційним номером 13531050003005385 відповідні зміни у складі учасників та розміру статутного капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» було відображено у Єдиному державному реєстрі. Тобто, починаючи із 23 грудня 2015 року ОСОБА_2 був єдиним власником складеного (статутного) капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006».

19 липня 2019 року на підставі протоколу № 1/19 загальних зборів членів господарства, в якому єдиним учасником та водночас головою був ОСОБА_2 , вирішено прийняти у члени господарства ОСОБА_4 , у зв`язку з чим прийнято рішення про збільшення складеного (статутного) капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» до 2 000 грн за рахунок внеску ОСОБА_4 у розмірі 1 000 грн. У зв`язку з внесенням змін до складу учасників та розміру, вирішено затвердити нову редакцію Статуту господарства та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру, що було доручено здійснити голові господарства ОСОБА_2 .

Пунктом 4.7 Статуту господарства у редакції на підставі протоколу № 1/19 від 19 липня 2019 року визначено, що статутний капітал ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» становить 2000,00 грн., що розподіляється у рівних частках по 50 (п`ятдесят) відсотків між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Абзацом 4 пункту 6.2. Статуту господарства передбачено, що порядок внесення вкладу до статутного капіталу господарства при вступі нового члена, а також порядок повернення внеску при виході члена з господарства визначається за домовленістю членів і голови господарства, а пунктом 9.2 Статуту визначено, що управління господарством здійснює його голова. Відповідно до рішення засновника від 20 грудня 2015 року головою обрано (призначено) ОСОБА_2 .

Відповідні зміни відображені у Єдиному державному реєстрі 04 вересня 2019 року за номером 12981050007000790.

11 вересня 2019 року протоколом № 2/19 загальних зборів господарства було: 1) погоджено вихід ОСОБА_2 зі складу членів господарства на підставі нотаріально посвідченої заяви про вихід зі складу учасників ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» та повернення його частки у статутному капіталі у розмірі 1000,00 грн; 2) звільнено ОСОБА_2 з посади голови господарства; 3) призначено його сина ОСОБА_4 головою господарства з 12.09.2019 року; 4) зобов`язано ОСОБА_4 збільшити статутний (складений) капіталі господарства за рахунок його внеску у розмірі 1000,00 грн.

13 вересня 2019 року здійснено реєстраційний запис №12981050008000790 про внесення змін до установчих документів ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» у частині зміни складу учасників та керівника господарства.

У власності ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» станом на 11.09.2019 перебувало наступне майно:

житловий будинок, загальною площею 217,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , ресстраційний номер об`єкта нерухомого майна 684882518250;

земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 476404218250, кадастровий номер 1825082602:01:003:0090, площею 0,05 га, отриману у власність ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.11.2016 № 1295, за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 476258718250, кадастровий номер 1825082602:01:003:0089, площею 0,25 га, отриману у власність ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.11.2016 № 1294, за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того ФГ «Агрофірма Інтер-2006» станом на 11.09.2019 року орендувало 479 земельних ділянок для здійснення своєї господарської діяльності розпоряджалося наступним рухомим майном, яке є дороговартісним:

комбайн зернозбиральний, марка John Deere 8670i, номер об`єкта НОМЕР_1 , випуску 2011 року, заводський №№ номер державної реєстрації: НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 разом з тракторним напівпричіпом, марки НТГ 16 «Віктор», номер об`єкта: НОМЕР_4 , номер державної реєстрації НОМЕР_5 , випуску 2019 року, заводський № НОМЕР_4 ;

сівалка CHRONO 708 70 без внесення добрив, 2021 року випуску, інвентарний номер: 0004, номер об`єкта: НОМЕР_6 ;

трактор гусеничний, марка Challenger MT 765С, випуску 2011 року, номер об`єкта: НОМЕР_7 , номер державної реєстрації: НОМЕР_8 , заводський № НОМЕР_7 , двигун № НОМЕР_9 ;

трактор колісний, марка Беларус 892, випуску 2010 року, номер об`єкта НОМЕР_10 , номер державної реєстрації: НОМЕР_11 , заводський номер № НОМЕР_10 , двигун № НОМЕР_12 , шасі № НОМЕР_13 ;

трактор колісний, марка Беларус892, випуску 2010 року, номер об`єкта НОМЕР_14 , номер державної реєстрації НОМЕР_15 , заводський номер НОМЕР_14 , двигун № НОМЕР_12 , шасі № НОМЕР_13 ;

автомобіль легковий, загальний легковий універсал-В, марка Renault, модель Duster, випуску 2017 року, номер об`єкта НОМЕР_16 , номер державної реєстрації: НОМЕР_17 ;

дискова борона Galuchi 4.2., інв. № 00028, зав. № 273251, 2014 року випуску, номер об`єкта НОМЕР_18 , обладнання;

оприскувач причіпний 732-28m John Deere, інв. № 00025, 2013 року випуску, зав. № НОМЕР_19 , номер об`єкта НОМЕР_19 , обладнання;

сівалка пропашна, марки John Deere 7000, інв. № 00021;

навантажувач телескопічний, марка ЈСВ 530-70, випуску 2003 року, номер об`єкта: НОМЕР_20 , номер державної реєстрації НОМЕР_21 , двигун № НОМЕР_22 ;

борона дискова компактна АГКС-6 + KRONOS-6+, інв. № 00016, зав. № 44, 2017 року випуску, номер об`єкта 44, обладнання;

мобільна зерносушка МЕСМMAR D24/175T2 в комплектації, серійний номер: НОМЕР_23 , інвентарний № 00030, номер об`єкта НОМЕР_23 .

Всі вище перелічені об`єкти рухомого майна поміщені у правовий режим застави на підставі Договору застави рухомого майна від 28.05.2021 № 416846-Д35, Договору застави майнових прав від 23.03.2021 № 416846-Д34, Договору застави рухомого майна від 10.04.2020 № 416846-Д31, Договору застави рухомого майна від 12.05.2020 № 416846-Д32 на загальну суму застави 30000000,00 грн.

Тобто у власності ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» станом на 11.09.2019 було наявне рухоме майно на загальну суму 30000000,00 грн.

Отже, за рахунок рухомого майна, наявного у власності фермерського господарства, єдиним власником і керівником якого був ОСОБА_2 , можна було виконати рішення суду з повернення коштів за договорами позики, розмір (2852154,00 грн.) якої визначений у заочному рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 357/13897/18.

За наведених обставин Позивач просить суд:

визнати недійсною заяву ОСОБА_2 про вихід зі складу членів Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006», посвідчену 11.09.2019 року приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Камінською Л.В., зареєстровано в реєстрі за №1695, як односторонній правочин;

стягнути з Відповідача-1 судові витрати по справі.

Рух справи. Позиції учасників справи.

23.07.2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (т.1 а.с. 150-151).

03.10.2025 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що як вбачається із доказів на які посилається Позивач - ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» було засноване 07 серпня 2006 року ОСОБА_2 , спільно із ОСОБА_5 . Із змісту статуту вбачається, що ОСОБА_2 разом із ОСОБА_5 було створене фермерське господарство, яке у своїй діяльності керується в тому числі Законом України «Про фермерське господарство». Пунктом 3.1 статуту від 2006 року було визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі які об`єдналися для спільного введення Господарства, визнають і дотримуються положень статуту Господарства. Членами господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Аналогічні приписи містяться у пункті 6.2 статуту в редакції 2019 року.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Із вищевикладеного вбачається, що членами фермерського господарства можуть бути виключно родичі або члени сім`ї відповідно до закону. Таким чином частка в статутному капіталі ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» може бути відчужена виключно родичам, або членам сім`ї Соболевських.

Позивач у своїй позовній заяві не зазначає на підставі яких положень чинного законодавства України, має бути відчужена частка в статутному капіталі фермерського господарства в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Отже дана обставина спростовує припущення Позивача, що ОСОБА_2 , своїми діями перешкоджав виконанню рішенню Білоцерківського районного суду Київської області від 13 лютого 2019 року у справі № 357/13897/18. У позовній заяві представник Позивача, лише припускає, що (корпоративними правами у розмірі 100%) ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» можливо задовольнити його вимоги. В іншому пункті позовної заяви Позивач вже стверджує, про те, що за рахунок рухомого майна, наявного у власності фермерського господарства, єдиним власником і керівником якого був ОСОБА_2 , можна було виконати рішення суду з повернення коштів за договорами позики, розмір (2852154,00 грн.) якої визначений у заочному рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 357/13897/18. Таким чином у своїй позовній заяві Позивач стверджує, що його позовні вимоги мають бути задоволені, як реалізацією 100% корпоративних прав, які належали ОСОБА_2 , так і реалізацією рухомого майна, яке належить ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» не має жодних зобов`язань перед Позивачем. Враховуючи вищевикладене, припущення Позивача про можливість реалізації майна ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» з метою погашення заборгованості за договорам позики отриманими його засновником є безпідставними.

Позивач у своєму позовні неодноразово зазначає, що Відповідач із 23 грудня 2015 року був єдиними власником ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». Як вбачається зі змісту позовної заяви Відповідач отримав у борг 94260 доларів США 12 грудня 2015 року. Станом на 12 грудня 2015 року засновниками ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» були ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Таким чином на дату написання розписок 12 грудня 2015 року, Позивачу було достеменно відомо, що відповідачу належало лише 50% Статутного капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». Оскільки дані відомості були відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також Позивач безпідставно зазначає, що Відповідач начебто відчужив 100% корпоративних прав на підставі одностороннього правочину, а саме заяви ОСОБА_2 про вихід зі складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» від 11 вересня 2019 року. Натомість із змісту заяви про вихід зі складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» від 11 вересня 2019 року вбачається, що Відповідач володів лише 50% статутного капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», а не 100%, як про це зазначає Позивач.

На думку представника, навіть у разі задоволення даної позовної заяви Відповідачу не буде належати 100% корпоративних прав фермерського господарства, а буде належати лише 50% статутного капіталу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». У Позивача виникло право на звернення із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за договорами позики, ще в жовтні 2016 року, але Позивач звернувся із позовною заявою лише в листопаді 2018 року. Виходячи з аргументів, що були викладені в позовної заяві, Відповідач не міг приймати будь-яких управлінських рішень як засновник ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» починаючи з жовтня 2016 року, коли у позивача виникало право на звернення з позовом про стягнення коштів за розписками. Право у Позивача на звернення до суду з позовом про захист його порушених прав, виникло ще у жовтні 2016 року. Більше 2-х років Позивач бездіяв і наразі стверджує, що власники та керівники ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» не мали права в 2019 році вчиняти дії, щодо розпорядження корпоративними правами. Позивач у позовній заяві не зазначає наступні факти. 10 травня 2018 року ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» було анульовано свідоцтво платника ПДВ. 19 липня 2018 року було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про припинення юридичної особи. Таким чином, Позивач якщо дійсно вважає, що ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» мало не виконані перед ним зобов`язання, мав право не пізніше 19 січня 2019 року звернутися із вимогою до юридичної особи про визнання його кредиторських вимог. Позивач цього не робив. Позивач не надає жодних доказів, що стосуються придбання майна ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» на загальну суму 30 000 000,00 грн, джерела їх походження та часу його набуття. Позивач зазначає у своєму позові про наявні застави рухомого майна ФГ «Агрофірма «Інтер-2006».

Позивач в позовній заяві не зазначає про наявність рішень господарських судів, за якими з ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» була стягнення заборгованість за кредитними договорами. Позивач зазначає, що станом на 19 січня 2019 року у власності ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» станом на 11.09.2019 - перебувало певне майно. Однак жодних доказів, на підтвердження даної обставини Позивач не надає. Навпаки із переліку майна, про яке Позивач зазначає в позовній заяві, можна встановити, що вищевикладена теза Позивача про наявність у ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» майна станом на 11.09.2019 є недостовірно, оскільки наприклад сівалка CHRONO 708 70 без внесення добрив, 2021 року випуску , інвентарний номер: 0004, номер об`єкта: G99976A12 не могла бути у власності господарства у 2019 році, або модель мобільної зерносушарки Mecmar D24/175T2, яка почала випускатися з 2021 року.

Також Позивач зазначає, що Відповідач ОСОБА_2 здійснив вихід зі складу членів фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006», єдиним власником та керівником якого був із 23 грудня 2015 року, тобто фактично відчужив корпоративні права у розмірі 100%, чим створив обставини при яких за ним не буде обліковуватися жодного майна, що повністю нівелює можливість виконання судового рішення про стягнення із нього заборгованості. На підтвердження вищезазначених обставини, позивач у позовній заяві на стор.3 зазначає, що 25 березня 2019 року Білоцерківським міськрайонним судом видано виконавчий лист №2/357/367/19 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 852 154 грн, зі строком пред`явлення виконавчого листа до виконання до 21.03.2022, тому Позивач звернувся до органів державної виконавчої служби для його примусового виконання (постанова про відкриття виконавчого провадження № 77569796). Проте, разом із позовною заявою до суду позивач не надав копію зазначеного виконавчого листа. Відповідно до наявних у справі матеріалів, з постанови у виконавчому провадженні №77569796 чітко вбачається, що підставою відкриття даного провадження є виконавчий лист № 357/13897/18, виданий лише 16 травня 2024 року, а саме виконавче провадження було відкрито 19 березня 2025 року. Отже, станом на 2019 рік ані виконавчого документа у справі № 357/13897/18, ані відкритого виконавчого провадження не існувало. Тому доводи Позивача про те, що Відповідач усвідомлював наявність боргу та свідомо ухилявся від його виконання вже з 2019 року, є недостовірними та такими, що не підтверджуються жодними належними доказами.

Таким чином, наведене спростовує висновок Позивача про начебто усвідомлення Відповідачем наявності невиконаних боргових зобов`язань ще з 2019 року та свідоме ухилення від їх виконання. 14 березня 2020 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060280000141 за ознаками вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України (умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили). Водночас, до позовної заяви не додано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність вказаного кримінального провадження. Позивач у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на заочне рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 13.02.2019 у справі № 357/13897/18 як на таке, що набрало законної сили та встановлює преюдиційні обставини. Однак зазначене рішення ухвалено за відсутності Відповідача-2 та третьої особи, які не брали участі у розгляді справи № 357/13897/18. Відповідач-1 скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 284 ЦПК України, та подав заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 04.09.2025 у справі № 357/13897/18 у задоволенні заяви представника відповідача про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення було відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду. Таким чином, Відповідач фактично був позбавлений можливості захистити свої права у первісному процесі. Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду, що набрало законної сили, можуть бути спростовані у загальному порядку особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Отже, посилання Позивача на заочне рішення від 13.02.2019 як на преюдиційний доказ не є безумовним. У цій справі Відповідач має право і фактичну можливість спростовувати встановлені ним обставини на загальних підставах.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що 11.09.2019 року Відповідач подав заяву про вихід зі складу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», нібито усвідомлюючи наявність заборгованості за договорами позики та заочним рішенням від 13.02.2019 у справі № 357/13897/18. Водночас, як вбачається з ухвали Білоцерківського районного суду Київської області від 04.09.2025, представник Відповідача ознайомився з матеріалами справи лише 25.05.2020 року, тобто майже через рік після подання заяви про вихід. Таким чином, на момент 11.09.2019 року Відповідач об`єктивно не знав про ухвалене заочне рішення і не міг усвідомлювати існування боргових зобов`язань у розмірі, визначеному цим рішенням. Відповідно, у його діях відсутній умисел на ухилення від виконання судового рішення або на завдання шкоди кредитору. Крім того, під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду, що відображено в ухвалі Білоцерківського районного суду Київської області від 04.09.2025 у справі № 357/13897/18, було встановлено, що рекомендовані судові повідомлення (повістки), направлені на адресу відповідача, повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Ця обставина свідчить про те, що Відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи та не мав можливості взяти участь у судовому процесі, у якому було ухвалено заочне рішення від 13.02.2019 року. Таким чином, відповідач не був обізнаний про сам судовий процес і заочне рішення у справі № 357/13897/18 до моменту ознайомлення його представника з матеріалами справи у травні 2020 року. Отже, доводи Позивача про вчинення Відповідачем оспорюваного правочину «очевидно недобросовісно» та «з метою уникнення виконання боргу» є безпідставними та не підтверджуються жодними належними доказами. Відповідач за станом здоров`я, віком та сімейними обставинами більше не міг своєю працею виконувати обов`язки керівника та учасника ФГ «Агрофірма «Інтер-2006». Оскільки ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» із моменту свого заснування, створювалося, як фермерське господарство сімейного типу то до складу ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» був включений рідний син Відповідача ОСОБА_4 . Відповідач наразі знаходиться у скрутному матеріальному становищі, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру боржників. Після того, як одноособовим учасником і керівником ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» став син Відповідача - ОСОБА_4 , саме він почав вирішувати фінансові проблеми господарства. З метою здійснення господарської діяльності ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» неодноразово брала кредити. ОСОБА_4 , у відносинах із банками виступав не тільки, як керівник і власник ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», він також виступав у якості поручителя за кредитними договорами. Позивач не враховує ту обставину, що рухоме майно Фермерського господарства «Агрофірма "ІНТЕР-2006» знаходилося і заставі та іпотеці, господарство має непогашені зобов`язання за кредитами, а тому ринкова вартість корпоративний прав має визначатися на підставі оцінки, або експертизи, а не на підставі припущень і роздумів представника Позивача про можливість їх реалізації.

Також необхідно враховувати, що у випадку задоволення позову даного позову, дане рішення може вплинути на дійсність договорів, що укладалися - ОСОБА_4 після його призначення на посаду керівника ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» та рішення загальних зборів учасників ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», які надавали згоду на укладення кредитних договорів і відповідно права третіх осіб. У задоволенні позову просив відмовити (т.1 а.с.213-224).

18.11.2025 року до канцелярії суду за допомогою системи «Електронний суд» від представника Позивача за допомогою системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій остання зазначила, що Позивач не є стороною правочинів, які він оспорює, проте набув статусу заінтересованої особи, як кредитора Відповідача ОСОБА_2 . Після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше майно за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором (позивачем), тобто він став неплатоспроможним, а отже це пояснює той факт, що заборгованість за договором позики, факт наявності якої також установлений рішенням суду у справі № 357/13897/18 про стягнення заборгованості, не буде повернута, рішення суду, яке є обов`язковим для виконання, не буде виконаним. Із матеріалів справи та наданого відзиву вбачається та визнаються представником обставини, що: Відповідач ОСОБА_2 усвідомлював наявність невиконаних боргових зобов`язань за договором позики перед Позивачем; Відповідач ОСОБА_2 здійснив відчуження належного йому майна після настання строку повернення суми позики; відчуження майна відбулося на підставі безоплатного правочину односторонньої заяви про вихід з учасників товариства, без визначення реальної вартості частки (відсутній звіт про оцінку майнових прав); оспорюваний односторонній правочин був укладений на користь осіб першого ступеня споріднення (син); ОСОБА_2 відчужив належне йому майном із метою унеможливлення звернення на нього стягнення внаслідок існування боргу (боргових зобов`язань); укладаючи оспорювані правочині відповідач ОСОБА_2 діяв очевидно недобросовісно, що на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України та частин другої й третьої статті 13 ЦК України (загальні засади добросовісності та заборона дій на шкоду інших осіб) дає підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як таких, що вчинені на шкоду позивачу, як кредитору. Наведене вище дає беззаперечні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у заявлений ним спосіб у повному обсязі, що в свою чергу призведе до відновлення його порушеного права. Всі інші доводи відзиву не спростовують вищевикладених обставин та не стосуються предмету даного спору та не спростовує наведених у позовній заяві обставин та обґрунтувань (т.2 а.с. 69-74).

24.02.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по даній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті (т.2 а.с. 106).

Позиції учасників справи в судових засіданнях.

У судових засіданнях представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Надала пояснення, аналогічні за змістом позовній заяві та відповіді на відзив.

У судових засіданнях представник Відповідач-1 проти задоволення позовних вимог до його манданта заперечував, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Надав пояснення, аналогічні за змістом відзиву на позовну заяву.

У всі призначені по справі судові засідання представник Відповідача-2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відзиву, письмових пояснень, жодних заяви чи клопотань від нього на адресу суду не надходило.

У всі призначені по справі судові засідання Третя особа не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Пояснень, заяв або клопотань від нього на адресу суду не надходило.

ІІ. Мотивувальна частина.

Норми процесуального права та правові висновки Верховного Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін у процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст.80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі також «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Наведена стаття 1 містить три окремі норми: перша, що викладена в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

За приписами ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер. Це, зокрема, проявляється в тому, що вони по своїй суті є нормами прямої дії й суд має надавати оцінку спірним правовідносинам у контексті відповідності поведінки сторін та вчинених ними дій змісту загальних засад.

Також загальні засади (принципи) повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Частиною 5 статті 12 ЦК України передбачено, що у випадку коли законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 638/2304/17).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом або послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 369/11268/16-ц.

За правилами ч.1-ч.2, ч.4-ч.5 ст.1 Закону України «Про фермерське господарство», в редакції, яка діяла у період виникнення спірних правовідносин, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Фермерське господарство, зареєстроване як юридична особа, має статус сімейного фермерського господарства, за умови що в його підприємницькій діяльності використовується праця членів такого господарства, якими є виключно члени однієї сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України.

Головою сімейного фермерського господарства може бути лише член відповідної сім`ї.

Залучення сімейним фермерським господарством інших громадян відповідно до статті 27 цього Закону може здійснюватися виключно для виконання сезонних та окремих робіт, які безпосередньо пов`язані з діяльністю господарства і потребують спеціальних знань чи навичок.

Фактичні обставини. Висновки суду.

07.08.2006 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було ухвалено рішення про створення ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», затвердження його статуту, підписання установчого договору та обрання голови господарства (т.1 а.с. 97-105, 106-114, 117).

Із змісту Статуту ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» в редакції, затвердженій протоколом №1/19 від 19.07.2019 року, що діяла станом на 11.09.2019 року - дату складення та подання ОСОБА_2 заяви про вихід із складу членів вказаного фермерського господарства, убачається таке (т.1 а.с. 72, 73-83).

Членами господарства є громадянин України ОСОБА_2 та громадянин України ОСОБА_4 (пункт 1.2. Статуту).

Господарство є юридичною особою згідно із законодавством України (пункт 3.1. Статуту).

Статутний капітал господарства становить 2000,00 (дві тисячі) гривень. Статутний капітал розподіляється наступним чином: ОСОБА_2 1000,00 (одна тисяча гривень), що складає 50% статутного капіталу; ОСОБА_4 - 1000,00 (одна тисяча гривень), що складає 50% статутного капіталу (пункт 4.7. Статуту).

Члени сім`ї голови господарства, а також родичі, за його згодою, можуть стати членами фермерського господарства. У цьому випадку здійснюється внесення змін до статут (пункт 6.2. Статуту).

Управління господарством здійснює його голова. Відповідно до рішення засновника від 20.12.2015 року головою обрано (призначено) ОСОБА_2 (пункт 9.2. Статуту).

Ці положення Статуту ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» повністю відповідають вищенаведеним приписам Закону України «Про фермерське господарство». При цьому, як Статут, так і Закон не передбачають можливості участі у господарстві інших осіб, ніж родичі або члени сім`ї голови господарства, до яких не належить Позивач ОСОБА_1 .

У тексті позовної заяви та в усних поясненнях суду представник Позивача помилково стверджує, що вихід Відповідача-1 із складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер -2006», тобто відчуження майна (корпоративних прав у розмірі 100%), за рахунок яких можна було задовольнити вимоги Позивача, як кредитора - позбавив Позивача можливості погашення наявної заборгованості шляхом реалізації належного вказаному господарству майна (т.1 а.с.3).

Утім, боржником перед Позивачем виступає фізична особа ОСОБА_2 , а не ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», яка є самостійною юридичною особою із спеціальним статусом, що відрізняється від статусу господарського товариства. Перелічене у позовній заяві майно, на яке на думку Позивача могло бути звернено стягнення, належало на праві власності не Відповідачу-1, а створеному ним ФГ «Агрофірма «Інтер-2006» (т.1 а.с.4, 77). Відповідачу належала частка у статутному капіталі вказаного господарства вартістю 1000,00 грн., що складало 50% капіталу.

Також суд звертає увагу на те, що по своїй правовій природі вихід Відповідача-1 із складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» не є відчуженням частки у статутному капіталі господарства його синові, оскільки, як убачається із матеріалів справи, статутний капітал господарства було зменшено з 2000,00 грн. до 1000,00 грн. на суму вартості його частки. Тобто, частка Відповідача-1 до іншого учасника (Третьої особи у справі) не перейшла. Заборон на реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій не той момент не існувало.

13.02.2019 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі №357/13897/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики позовні вимоги задоволено - стягнуто з Позивача на користь Відповідача 2852154,00 грн. (т.1 а.с.30-33).

11.09.2019 року приватним нотаріусом Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області засвідчено заяву ОСОБА_2 про вихід із складу членів ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» (т.1 а.с. 36).

11.09.2019 року протоколом №2/19 загальних зборів членів ФГ «Агрофірма «Інтер -2006» затверджено нову редакцію статуту господарства, єдиним членом якого є син Відповідача ОСОБА_4 - Третя особа у справі (т.1 а.с.50-58).

19.03.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М.М. відкрито виконавче провадження ВП 77569796 з виконання вищевказаного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області (т.1 а.с.34-35).

04.09.2025 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, заяву про перегляд заочного рішення суду залишено без розгляду (т.1 а.с.227-229).

При цьому, Позивачем не доведено факту обізнаності Відповідача-1 до його виходу із складу членів фермерського господарства про наявність заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.02.2019 року у справі №357/13897/18, яким було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

27.05.2026 року у судовому засіданні судом було оголошено перерву задля надання представнику позивача можливості надати суду такі докази (копія рекомендованого поштового повідомлення із матеріалів наведеної справи тощо). Утім, у судове засідання 15.07.2026 року таких доказів суду надано не було.

Посилання представника Позивача на те, що в тексті вказаного заочного рішення зазначено, що Відповідач повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання, судом відхиляється, оскільки у зазначеному застереженні йдеться не про ухвалення рішення суду по суті, а про дату чергового судового засідання, і воно міститься не у мотивувальній, а у описовій частині рішення. Для даної цивільної справи ж правове значення має саме обізнаність Відповідача до моменту його виходу із складу членів господарства з судовим рішенням про стягнення з нього на користь Позивача суми боргу. Утім, таких доказів Позивачем суду не надано.

Отже, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд доходить до висновку про те, що у задоволенні вимог Позивача про визнання недійсним одностороннього правочину заяви про вихід зі складу членів Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006» необхідно відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Правових підстав для задоволення позову у суду немає.

Застереження суду.

Справи, що виникають з корпоративних відносин - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 910/2396/16, Постанова Верховного суду від 02.03.2020 року у справі №688/4838/18 тощо).

Оскільки Позивач не є учасником (членом) ФГ «Агрофірма «Інтер-2006», у тому числі таким, що вибув, не пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цієї юридичної особи, а спір не є трудовим, то справа предметно підсудна даному суду.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права та на підставі наданих сторонами доказів.

Щодо судового збору.

Згідно з п.2 ч.5 ст.265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, витрати по сплаті судового збору необхідно залишити за Позивачем.

ІІІ. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 89, 141, 254, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_4 про визнання недійсним одностороннього правочину заяви про вихід зі складу членів Фермерського господарства «Агрофірма «Інтер-2006» відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_24 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач 1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_25 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач 2 Фермерське господарство «АГРОФІРМА «ІНТЕР-2006», ЄДРПОУ: 34436440, місцезнаходження: вулиця Центральна, будинок 48, село Забілоччя, Радомишльський район, Житомирська область, 12262.

Третя особа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_26 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 23.07.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров