Ухвала суду № 138448659, 21.07.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/2055/26

пр.№ 1-кп/464/363/26

У Х В А Л А

21 липня 2026 року Сихівський районний суд міста Львова в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026142410000043 від 06.03.2026 та № 12026142410000046 від 10.03.2026, щодо:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лебедин Сумської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за вчинення суспільно-небезпечних діянь, які підпадають під ознаки діяння, передбачених ч. 1 ст. 125 КК України,

з участю сторін судового провадження:

прокурора ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

особи, стосовно якої розглядається клопотання, ОСОБА_3 ,

представника особи,

стосовно якої розглядається клопотання, ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

у с т а н о в и в:

у провадженні Сихівського районного суду м. Львова перебувають клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_3 у двох кримінальних провадженнях за ознаками суспільно-небезпечних діянь, які підпадають під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Ухвалою суду від 16.04.2026 вказані кримінальні провадження об`єднані в одне судове провадження.

Згідно з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026142410000043 від 06.03.2026, ОСОБА_3 05 березня 2026 року близько 19 год. 45 хв., перебуваючи в приміщенні ігрової кімнати модульного містечка, що за адресою: АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків із малолітнім ОСОБА_9 , підійшов до останнього, схопив ОСОБА_9 за ліву ногу та ліву руку, підняв вгору та кинув, внаслідок чого останній вдарився обличчям об підлогове покриття. Після цього ОСОБА_3 обхопив обома руками малолітнього ОСОБА_9 за голову та стиснув її, піднявши останнього, зробив оберт довкола своєї осі та кинув ОСОБА_9 , внаслідок чого останній впав та вдарився потилицею об підлогове покриття. Надалі ОСОБА_3 своєю правою рукою схопив потерпілого ОСОБА_9 за праву та ліву щоки та почав стискати, після чого наніс останньому один удар долонею правої руки в ліву ділянку носогубної складки.

Таким чином, в результаті вчинених ОСОБА_3 суспільно небезпечних дій, малолітньому ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: одного синця в ділянці лівої носогубної складки та синця на правій щоці, пляму на шкірі на задній поверхні лівої вушної раковини та одне садно у потилично-шийній ділянці справа, які відносяться до тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості та не мають ознак небезпеки для життя в момент заподіяння.

Згідно з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026142410000046 від 10.03.2026, 10.03.2026 близько 10:00 год., ОСОБА_3 , перебуваючи у кімнаті №143 модульних споруд, що за адресою: м. Львів, проспект Червоної Калини (навпроти житлового будинку 72 А), на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_5 наступив та здійснював натиск своєю ногою на ділянку лівої вушної раковини потерпілого ОСОБА_5 , чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді синця на лівій вушній раковині, які відноситься до легкого ступеня тяжкості.

Відповідно до висновків судово-психіатричних експертиз №389 від 20.03.206 та №478 від 02.04.2026 ОСОБА_3 , у тому числі в періоди інкримінованих йому діянь, страждав на тяжкий психічний розлад у формі параноїдної шизофренії, за своїм психічним станом не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Йому рекомендовано застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

У порядку ст. 503 КПК України змінено порядок досудового розслідування та продовжено його за правилами, передбаченими щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Ураховуючи характер суспільно-небезпечних діянь, вчинених ОСОБА_3 у стані, в якому він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, орган досудового розслідування за погодженням з прокурором звернувся до суду з клопотаннями про застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру.

До суду надійшли заява потерпілого ОСОБА_5 та клопотання законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_10 , у яких заявники повідомили про примирення з ОСОБА_3 , відсутність до нього будь-яких претензій матеріального чи морального характеру, незаявлення цивільного позову, та відмовилися від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, просивши закрити відповідні кримінальні провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України. Правові наслідки такої відмови та закриття кримінального провадження заявникам відомі та зрозумілі.

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_10 окремо зазначила, що вказане суспільно-небезпечне діяння не пов`язане з домашнім насильством, оскільки ОСОБА_3 та її син - малолітній потерпілий ОСОБА_9 не перебувають і раніше не перебували у сімейних, родинних або близьких відносинах і не проживали однією сім`єю.

Потерпілий ОСОБА_5 та представник малолітнього потерпілого адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали, просили кримінальні провадження закрити.

Прокурор проти закриття кримінальних проваджень заперечила, зазначивши, що у кримінальних провадженнях щодо застосування примусових заходів медичного характеру обвинувачення ОСОБА_3 не висувалось, а тому не може мати місця й відмова від обвинувачення. Окрім цього, послалася на те, що формою закінчення судового розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру є виключно постановлення ухвали про застосування таких заходів або про відмову в їх застосуванні.

Представник особи, стосовно якої розглядається клопотання, - представник органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_7 - у судовому засіданні зазначила, що була присутньою під час розгляду Франківським районним судом м. Львова справи щодо примусової госпіталізації ОСОБА_3 до закладу з надання психіатричної допомоги, яка розглядалася в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України «Про психіатричну допомогу». За наслідками такого розгляду ОСОБА_3 було призначено примусове лікування, яке він пройшов, після чого його було виписано із закладу. З огляду на проведене лікування та враховуючи позицію потерпілих, представник органу опіки та піклування не заперечила щодо закриття кримінальних проваджень з наведених заявниками підстав.

Особа, стосовно якої розглядається клопотання, ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_8 просили кримінальні провадження закрити із зазначених у заявах підстав.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством. Якщо такі обставини виявляються під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження (абз. 2 ч. 7 ст. 284 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, дізнавачем, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінального правопорушення, передбаченого, зокрема, ст. 125 (умисне легке тілесне ушкодження) КК України. Обидва кримінальні провадження стосуються діянь, які підпадають під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а відтак є провадженнями у формі приватного обвинувачення.

Виняток, встановлений п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо кримінальних правопорушень, пов`язаних з домашнім насильством, у цій справі не застосовується: у клопотаннях не зазначено, що вказані діяння пов`язані з домашнім насильством, потерпілий ОСОБА_5 є сторонньою для ОСОБА_3 особою, а щодо малолітнього потерпілого ОСОБА_9 його законний представник підтвердила відсутність між ним і ОСОБА_3 сімейних, родинних чи близьких відносин та спільного проживання однією сім`єю.

Отже, відмова потерпілого та законного представника малолітнього потерпілого від обвинувачення в силу ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України є безумовною підставою для закриття кримінальних проваджень, незважаючи на те, що під час досудового розслідування були встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру.

Доводи прокурора про те, що обвинувачення ОСОБА_3 не висувалось, а тому відмови від обвинувачення бути не може не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК України прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій, зокрема звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Отже, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру є однією з форм закінчення досудового розслідування, альтернативною зверненню з обвинувальним актом. При цьому особа, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, користується правами обвинуваченого в обсязі, який визначається характером розладу психічної діяльності чи психічного захворювання відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи, та здійснює їх через законного представника, захисника (ст. 506 КПК України). За таких обставин відсутність окремо висунутого обвинувачення не перешкоджає відмові потерпілого від обвинувачення у формі приватного обвинувачення як безумовній підставі закриття кримінального провадження.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 червня 2025 року у справі № 678/1091/24 (провадження № 51-50км25). Верховний Суд, застосувавши п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, зазначив, що поняття кримінального провадження не зводиться лише до провадження щодо вчинення кримінального правопорушення, а стосується й випадків вчинення особою суспільно небезпечного діяння, за наслідками якого до суду в порядку ч. 2 ст. 283 КПК України може бути направлено клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Верховний Суд дійшов висновку, що можливість застосування до особи примусових заходів медичного характеру саме у примусовому порядку в межах кримінального провадження - з огляду на підтверджений факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, провадження щодо якого здійснюється у формі приватного обвинувачення (крім пов`язаного з домашнім насильством), - залежить від волі потерпілої особи щодо можливості здійснювати кримінальне провадження щодо такої особи на будь-якому його етапі до набрання відповідним рішенням суду законної сили.

Доводи прокурора про те, що судовий розгляд має завершитися виключно постановленням ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру або про відмову в їх застосуванні також не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 511 КПК України досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру закінчується закриттям кримінального провадження або складенням клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру. Згідно з ч. 1 ст. 512 КПК України судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, обов`язковою участю особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу. Водночас главою 39 КПК України не визначено, яке рішення має прийняти суд у разі встановлення підстав для закриття кримінального провадження на стадії судового провадження, а ч. 2 ст. 512 КПК України прямо не передбачає можливості прийняття іншого судового рішення.

Згідно п.7 ч.1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1, 10 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження (абз. 2 ч. 7 ст.284 КПК України).

Оскільки спеціальна норма не регулює питання про те, як має діяти суд у разі встановлення підстав для закриття провадження, застосуванню підлягають загальні норми КПК України, які надають суду повноваження прийняти рішення про закриття провадження.

Крім того, суд враховує, що закриття цих кримінальних проваджень не залишає без вирішення питання надання ОСОБА_3 необхідної психіатричної допомоги та безпеки оточення. Як установлено в судовому засіданні з пояснень представника органу опіки та піклування ОСОБА_7 , питання примусової госпіталізації ОСОБА_3 до закладу з надання психіатричної допомоги вже було предметом судового розгляду Франківського районного суду м. Львова в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України «Про психіатричну допомогу» та на підставі рішення Франківського районного суду м.Львова від 12.03.2026 ОСОБА_3 госпіталізовано у КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» для примусового лікування в умовах психіатричного стаціонару (т.1 а.с.п.21). Таке лікування ОСОБА_3 пройшов, після чого був виписаний із закладу. Окрім цього, ОСОБА_3 після цього також самостійно звертався у КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня», де знаходився на стаціонарному лікуванні. (т.1 а.с.п.97) Отже, мета, на досягнення якої спрямоване клопотання, фактично реалізована в іншому передбаченому законом порядку, а за наявності відповідних підстав питання надання психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути вирішене і в подальшому поза межами кримінального провадження.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність безумовних підстав для закриття обох кримінальних проваджень на підставі ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, а заперечення прокурора є необґрунтованими.

Цивільний позов у кримінальних провадженнях не заявлений.

Вирішуючи питання процесуальних витрат, суд виходить із того, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 598/1781/17 (провадження № 13-47кс20), питання про розподіл процесуальних витрат суд вирішує у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження, у тому числі й в ухвалі про його закриття.

За змістом ч. 2 ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта лише у разі ухвалення обвинувального вироку. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251кмо21) сформулювала висновок, згідно з яким процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, у тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту. Об`єднана палата зазначила, що стягнення таких витрат з особи можливе лише у разі ухвалення щодо неї обвинувального вироку або залучення експерта саме стороною захисту.

У цьому судовому провадженні кримінальні провадження закриваються у зв`язку з відмовою потерпілого та законного представника малолітнього потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, обвинувальний вирок не ухвалюється, ініціатором проведення судово-психіатричних експертиз був орган досудового розслідування, а сторона захисту експертів не залучала. За таких обставин процесуальні витрати за проведення експертизи в розмірі 4 457 грн належить віднести за рахунок держави.

Вирішуючи долю речових доказів, суд виходить із того, що за ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, у тому числі й ухвали про його закриття.

При цьому суд враховує, що згідно з ч. 3 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв`язку з неосудністю, а тому сам по собі психічний стан ОСОБА_3 вирішення цього питання не визначає. Разом з тим спеціальна конфіскація може бути застосована лише щодо майна, визначеного ч. 1 ст. 96-2 КК України та п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України. Вилучені ножі не були одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечних діянь, не призначалися для схиляння особи до їх вчинення, фінансування чи матеріального забезпечення, не були предметом цих діянь, не були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя їх вчинення і не зберегли на собі їх слідів, не належать до майна, вилученого з обігу, та не втратили своєї цінності.

Окрім того, за приписами ч. 10 ст. 100 КПК України під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення майна власнику (законному володільцю), а застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення відповідних обставин. Оскільки кримінальні провадження закриваються у зв`язку з відмовою потерпілого та законного представника малолітнього потерпілого від обвинувачення, а судовий розгляд по суті не здійснюється, наведених обставин стороною обвинувачення не доведено.

За таких обставин підстав для конфіскації зазначених ножів, їх знищення чи передачі відповідним установам, передбачених пунктами 1-6 ч. 9 ст. 100 КПК України, не встановлено. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, у зв`язку з чим зазначені ножі підлягають поверненню ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання про арешт майна, суд керується ч. 4 ст. 174 КПК України, за якою суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Цією ж нормою прямо передбачено, що суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Відтак потреба у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала, і арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.03.2026, підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 284, 350, 369-372, 392-395, 477, 503, 504, 506, 511, 512, 516 КПК України,

п о с т а н о в и в:

заяву потерпілого ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв`язку з відмовою від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення - задовольнити.

Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026142410000046 від 10.03.2026, щодо ОСОБА_3 за вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрити на підставі ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Заяву законного представника потерпілого ОСОБА_10 про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 у зв`язку з відмовою від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення - задовольнити.

Кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026142410000043 від 06.03.2026, щодо ОСОБА_3 за вчинення суспільно-небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрити на підставі ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відмовою законного представника потерпілого від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Процесуальні витрати за проведення експертизи в розмірі 4 457 грн віднести за рахунок держави.

Речові докази:

- ніж чорного кольору із маркуванням «BGOK 177А» та чохол до нього, ніж із коричневою рукояткою із маркуванням «Columbia SA58», які зберігаються в камері зберігання речових доказів ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області, - повернути ОСОБА_3 .

Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Сихівського районного суду м. Львова від 12.03.2026, - скасувати.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом семи днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_11