Рішення № 138429575, 07.07.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/1393/25

Провадження № 2/630/53/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року м Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

за участю секретаря Нерубацької А.О.,

представника позивача (дистанційно) Пилипчука С.В. ,

представника відповідача (дистанційно) ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу № 630/1393/25 (провадження № 2/630/53/26) за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року в розмірі 81400,00 грн, стягнення судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 25000,00 грн,

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявленого позову представник позивача Ткаченко М.М. вказала, що 04 серпня 2021 року між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 укладено Договір про споживчий кредит № 4031494 відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу грошові кошти у розмірі 10000,00 грн., а Відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором..

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Однак, Відповідач не виконала належним чином умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості.

29 листопада 2021 року було укладено договір № 29-11-102, відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4031494.

10 березня 2023 року було укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 4031494.

Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року будо відкрито провадження в справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу був встановлений п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву.

Одночасно з відкриттям провадження в справі ухвалою від 10 листопада 2025 року було вирішено по суті клопотання позивача про витребування від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформації та доказів, зокрема, щодо ідентифікаційних дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_1 , зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 10000,00 грн., які 04 серпня 2021 року були на неї перераховані; відкриття ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) банківської картки № НОМЕР_1 ; щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий номер телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_1 за період із 04 серпня 2021 року по 14 серпня 2021 року; та інформації чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України суд при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а також заслуховує усні пояснення сторін та показання свідків.

Копію ухвали про відкриття провадження в справі були було доставлено на електронну адресу відповідача ОСОБА_2 електронною поштою 10 листопада 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

В межах встановленого судом строку представником відповідача ОСОБА_4. до суду подано відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, визнати ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» неналежним позивачем, у зв`язку з недоведеністю переходу права вимоги за договором № 4031494 від 04 серпня 2021 року; визнати заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 25000 грн. необґрунтованими та неспівмірними, а в разі задоволення позову зменшити їх розмір до 2000 грн.; застосувати наслідки спливу строку позовної давності і повернути позовну заяву Позивачу як подану після спливу встановленого законом строку звернення до суду.

На обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначила, що відповідач вважає, що позов підлягає відмові судом у повному обсязі, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами ні факту виникнення зобов`язання, ні його обсягу, ні свого статусу кредитора щодо договору № 4031494 від 04 серпня 2021 року. Позивач не надав жодного доказу повідомлення ОСОБА_2 про відступлення права вимоги. В матеріалах справи відсутні поштові квитанції, повідомлення про вручення, електронні повідомлення, доказ будь-якого іншого способу інформування; відсутній цілісний реєстр у первісному вигляді, що позбавляє суд можливості ретельно перевірити, чи був договір № 4031494 дійсно переданий позивачу. Невизначеність обсягу переданих прав вимоги, а також суперечливість актів, які подані до суду, створюють додатковий сумнів щодо того, чи було позивачем фактично набуте право вимоги за цим договором. Позивач не довів факту відступлення права вимоги первісним кредитором, факту повідомлення відповідача про таке відступлення, факту, включення договору №4031494 до складу портфеля переданих вимог, факту виконання умов договорів факторингу щодо переходу прав, факту завершеного правонаступництва. Позивач не довів факту укладення між сторонами будь-якого договору, факту ідентифікації відповідача як особи, що уклала правочин, факту погодження з істотними умовами договору, факту отримання відповідачем коштів, факту існування кредитного зобов`язання у заявленому обсязі. Розрахунок містить ознаки внутрішньої суперечливості, що виключає можливість його використання судом. Зокрема, позивач не пояснює, з якої дати він здійснює нарахування процентів, яка процентна ставка застосована, з яких підстав, чи була вона погоджена відповідачем, чи наявні підстави для нарахування штрафних санкцій, і чи відповідає структура заборгованості вимогам законодавства про захист прав споживачів. Ненадання первинних доказів руху коштів є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, кредитор має довести не лише факт укладення договору, але й факт надання коштів та обсяг заборгованості відповідно до первинних документів. Вимоги Позивача в частині стягнення штрафних санкцій, пені та інших додаткових платежів підлягають відмові щонайменше в обсязі, що перевищує половину фактично одержаної за договором суми кредиту, а за відсутності належного та прозорого розрахунку, який би підтверджував дотримання позивачем приписів ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», в цілому як такі, що заявлені з порушенням імперативних норм спеціального закону та принципу співмірності цивільно-правової відповідальності. В матеріалах справи повністю відсутні докази фактичного виконання умов договорів факторингу в частині сплати фінансовим агентом вартості портфеля переданих прав вимоги. Також представник відповідача вказала, що аналізуючи подані матеріали справи та зміст кредитного договору № 4031494 від 04 серпня 2021 року, вбачається, що сторонами було визначено чіткий та однозначний строк виконання грошового зобов`язання. Зокрема, пунктами 1.3 та 1.4 договору передбачено, що строк кредитування становить 30 календарних днів, а кінцевою датою повернення кредиту та сплати усіх належних платежів є 03 вересня 2021 року. Саме ця дата є моментом настання строку виконання зобов`язання у розумінні статті 530 Цивільного кодексу України та, відповідно, визначальним юридичним фактом для обчислення позовної давності. Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У випадку фіксованого строку виконання зобов`язання таким днем є наступний день після його закінчення. Тому перебіг загальної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України тривалістю три роки, розпочався 04 вересня 2021 року та сплив 04 вересня 2024 року. Але позив подано позивачем понад рік після закінчення строку позовної давності та без жодного клопотання чи обґрунтування необхідності продовження розгляду справи. Від так позов підлягає поверненню як такий, що поданий після спливу встановленого законом строку.

02 грудня 2025 року на адресу суду від представника позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М. надійшла відповідь на відзив. З огляду на не виконання представником позивача обов`язку подати документи, що підтверджують надіслання відповідь на відзив іншим учасникам справи у відповідності до ст. 43 ЦПК України, ухвалою, постановленою в судовому засіданні 21 січня 2026 року без виходу до нарадчої кімнати, відповідь на відзив було повернуто представнику позивача та продовжено розгляд справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні представник позивача Воронков О.М. заявлений позов підтримав та просив його задовольнити. У вступному слові представник посилався на ті обставини, що відповідач ОСОБА_2 пройшла процедуру реєстрації як клієнта ТОВ «МІЛОАН» в електронному кабінеті та внесла свої дані та номер банківської карти для отримання кредитних коштів, та в подальшому уклала в електронній формі кредитний договір. Отримання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів підтверджується банківською випискою по її картковому рахунку, яка була надана АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та в якій дата зарахування грошових коштів та сума цих коштів збігаються з даними платіжного документу про перерахування первісним кредитом грошових коштів на виконання кредитного договору. Але ОСОБА_2 отриманий кредит не повернула та не сплатила проценти за користування кредитними коштами. В подальшому право вимоги за кредитним договором перейшло від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

В судовому засіданні представник позивача Пилипчук С.В. заявлений позов підтримав та просив його задовольнити. В своїх поясненнях представник позивача посилався на відомості, які містяться в документах, поданих на обґрунтування позову.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4. заперечила проти позовних вимог ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та наполягала на їх необґрунтованості та недоведеності належними доказами. У вступному слові представник відповідача наголосила на відсутності у позивача права вимоги та, відповідно, права звернення до суду з даним позовом, оскільки ним не підтверджено отримання кредитного договору від первісного кредитора, та відсутнє підтвердження того, що позивачем, як новим кредитором, було надіслано повідомлення відповідачу ОСОБА_2 про відступлення права вимоги. Також представник ОСОБА_4 наголошувала на відсутності належних доказів укладення відповідачем ОСОБА_2 кредитного договору в електронній формі та того, що первісним кредитором особу відповідача було ідентифіковано. В іншому представник відповідача посилалася на обставини, викладені у відзиві, та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

04 серпня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 укладено Договір про споживчий кредит № 4031494.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Кредитодавця.

Відповідач ОСОБА_2 підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора U53316, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Слід зазначити, що відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що Договір про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України, з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Згідно п. 1.1. Договору Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Відповідно до п.п. 1.2.-1.4., 1.5.2., 1.6. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10000.00 грн, кредит надається строком на 30 днів з 04 серпня 2021 року (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 03 вересня 2021 року; проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Згідно п. 2.1. Договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п. 2.2.2. Договору нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 Договору.

Згідно п. 2.2.3 Договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п. 1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування, визначеного п. 1.3., запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6. Договору. Якщо визначена п. 1.5.2. процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно п. 2.3.1.2. продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6. Договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною. Якщо розмір зобов`язань Позичальника зі сплати процентів протягом первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах є меншим ніж заборгованість зі сплати процентів за аналогічний строк кредитування, що продовжений на стандартних (базових) умовах, це означає, що протягом первісного строку кредитування та/або в період пролонгації на пільгових умовах Позичальнику була надана знижка, що дорівнює різниці між стандартною (базовою) ставкою встановленою п. 1.6. та процентною ставкою визначеною п. 1.5.2. Договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгацій) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено Товариством без письмової (такої, що прирівнюється до письмової) згоди Позичальника.

Пунктом 2.3.1. Договору передбачено, що продовження вказаного в п. 1.3. Договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах наступним чином:

пункт 2.3.1.1. - пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://miloan.ua/s/documents і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені наступним чином: Строк продовження 3 дні - максимальний розмір відсотків від поточного залишку кредиту 3,00; 7 днів - 5,00; 15 днів - 10,00. Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою, визначеною п. 1.5.2. Договору;

пункт 2.3.1.2. - пролонгація на стандартних (базових) умовах: Позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6. Договору (тобто 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту). У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, первісний кредитор за Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року - ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання виконав, надавши позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти в розмірі 10000,00 грн. шляхом перерахування 04 серпня 2021 року на банківську картку № НОМЕР_1 .

Факт перерахування кредитних коштів на підставі Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року підтверджується відповідним листом ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» від 14 липня 2024 року, з якого вбачається, що 04 серпня 2021 року на картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти в розмірі 10000,00 грн.

Як вбачається з листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0./7-251112/17614/бт від 20 листопада 2025 року, на ім`я ОСОБА_2 , РНКОКПП НОМЕР_2 , імітовано банківську картку № НОМЕР_4 та на вказану картку 04 серпня 2021 року зараховано 10000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено та доведено допустимими, належними доказами виконання первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» обов`язку з надання кредитних коштів.

Згідно з умовами Договору про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року (п. 2.4.1., 3.3.2.) ОСОБА_2 , як позичальник, зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4. Договору (03 вересня 2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.

З представленого позивачем розрахунку заборгованості, складеного на підставі Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 в період строку користування кредитними коштами, з 04 серпня 2021 року по 03 вересня 2021 року, свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом не виконувала, і кредитні кошти нею не повернуті.

З цього випливає, що відповідач ОСОБА_2 , допустивши невиконання взятого на себе зобов`язання з повернення кредиту, продовжила користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, і тим самим збільшила строк кредитування кожен раз на один наступний день, що слідує за днем закінчення такого строку, продовживши строк кредитування (здійснила пролонгацію) до 60 календарних днів.

Отже строк користування кредитними коштами за Договором від 04 серпня 2021 року для ОСОБА_2 внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань по поверненню кредитних коштів та сплати процентів збільшився до 60 днів.

Тому у вирішені справи по суті суд виходить з того, що строк кредитування складає саме 60 днів, як це передбачено договором, та саме за цей період мають бути нараховані відсотки за користування кредитом, відповідно до установленої кредитної ставки.

Що ж стосується розміру процентів за користування споживчим кредитом, то у визначені розміру заборгованості по процентам, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача, суд виходить з такого.

В постанові № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду висловила своє судження про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, правом нараховувати проценти за користування кредитом позивач був наділений лише у період 60 календарних днів.

З розрахунку заборгованості вбачається, що в період з 04 серпня 2021 по 03 вересня 2021 року, тобто в період 30-денного строку кредитування, визначеного п. 1.3. Договору, первісний кредитор скористався своїм правом на нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 2,50 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, і розмір таких процентів складає 7500,00 грн (10000,00 х 2,50% = 250,00 х 30 днів = 7500,00). Але відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором не виконувала та не сплатила проценти за користування кредитом.

Разом із тим, враховуючи ту обставину, що строк кредитування був пролонгований до 60 днів, то в період з 04 вересня 2021 року по 03 жовтня 2021 року первісний кредитор мав право на нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, і розмір таких процентів складає 15000,00 грн (10000,00 х 5,00% = 500,00 х 30 днів = 15000,00). Але відповідач ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором не виконала та не сплатила проценти за користування кредитом за період, на який був подовжений строк користування кредитом.

Суд відхиляє доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем доказів отримання і використання відповідачем ОСОБА_2 кредитних коштів після укладення договору, оскільки розрахунок заборгованості є одним із засобів доказування в даній категорії справ, який відображає поведінку відповідача як сторони кредитного договору, яка полягає у повному невиконанні умов договору у межах строку його дії.

Досліджуючи розрахунок заборгованості, суд вважає його достовірним, оскільки він заснований на умовах договору, та в ньому відображено відомості щодо виконання умов договору (нарахована % ставка, нараховані відсотки, сума основного боргу, залишок нарахованих непогашених відсотків).

Крім того, не вчинення відповідачем як протягом строку кредитування, так протягом часу, який минув від моменту закінчення строку кредитування жодної дії на повернення кредитних коштів та процентів за користування ними, вказує на відсутність будь-яких господарських операцій з виконання кредитного договору, які б потребували бухгалтерського обліку з відображення коштів на сплату заборгованості.

У відповідності до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлені строки відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у разі якщо за договором позичальник зобов`язувався повернути позику частинами, то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Згідно ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідачем та її представником не надані належні і допустимі докази на спростування доводів позивача і того, що кредитні кошти фактично не були отримані відповідачем для використання у власних цілях.

У відповідності до ст.ст. 625, 1048, 1054 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, і за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Прийняті на себе зобов`язання по Договору ОСОБА_2 належним чином не виконувала, в результаті чого з її боку виникла заборгованість перед ТОВ «МІЛОАН» у розмірі 32500,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 10000,00 грн., та простроченої заборгованість за нарахованими процентам за користування кредитом в розмірі 22500,00 грн.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за комісією з надання кредиту 1900,00 грн. Але суд не може погодитися з тим, що первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» був покладений на ОСОБА_5 обов`язок з оплати такої комісії, виходячи з наступного.

За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення нарахованої і несплаченої комісії, оскільки така вимога є необґрунтованою. При цьому Товариство не мало права встановлювати в кредитного договору комісію за надання кредиту з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Таким чином, враховуючи відсутність в кредитному договорі переліку послуг, які ТОВ «МІЛОАН» надавало ОСОБА_2 , та за які була встановлення плата у виді комісії за надання кредиту, суд дійшов висновку для стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

29 листопада 2021 року між ТОВ «МІЛОАН» (Клієнт) і ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (Фактор) був укладений Договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 4031494. Перехід від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги до ОСОБА_2 щодо виконання грошового зобов`язання підтверджується платіжним дорученням від 03 грудня 2021 року про оплату Фактором усієї суми фінансування та Актом приймання-передавання Реєстру боржників, в якому міститься запис про Договір про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року та ОСОБА_2 як боржника за цим договором.

В подальшому, 10 березня 2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» і ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» був укладений Договір № 10-03/2023/01 відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 4031494, право вимоги за яким належить ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» Договору факторингу № 29-11-102 від 29 листопада 2021 року. Право вимоги до боржників від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» перейшло в момент підписання акту прийому-передачі Реєстру божників від 10 березня 2023 року.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За загальним правилом зобов`язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб (як кредитора, так і боржника) при збереженні предмета і змісту зобов`язання. Стосовно обсягу прав, що переходять до нового кредитора, Цивільний Кодекс України у ст. 514 закріплює правило, згідно з яким до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» являється новим кредитором у зобов`язанні, позичальником в якому є відповідач ОСОБА_2 .

Представник відповідача стверджувала про те, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не являється належним позивачем, бо ним не виконано обов`язок, передбачений Договором № 10-03/2023/01 відступлення прав вимоги щодо направлення на адресу ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги первісним кредитором. Але заявлені представником відповідача доводи суд відхиляє, оскільки, як вже було зазначено вище у рішенні, відповідачем не підтверджено виконання зобов`язань з повернення кредиту та процентів за користування кредитом, а тому відсутність повідомлення про зміну кредитора не звільняє її від обов`язку з погашення кредитної заборгованості на користь позивача, який набув відповідного права вимоги щодо стягнення з відповідача існуючої кредитної заборгованості.

За таких умов суд задовольняє позов частково і стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року в розмірі 32500,00 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 22500,00 грн.

Представником відповідача ОСОБА_4 у відзиві письмово заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача як підставу для відмови у позові. Але підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

З встановлених в даній справі обставин випливає, що ОСОБА_2 повинна була виконати свої зобов`язання перед первісним кредитором в останній день строку кредитування, яким було 03 жовтня 2021 року. Отже, починаючи з 04 жовтня 2021 року у первісного кредитора ТОВ «МІЛОАН», правонаступником якого у грошовому зобов`язані є ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року в повному обсязі.

Однак станом на 04 жовтня 2021 року був чинним п. 12 розділу «Перехідні положення» ЦК України, який передбачав, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Перехідні положення» ЦК України був доповнений п. 19, який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст.ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Вказаний п. 19 був виключений з розділу «Перехідні положення» ЦК України на підставі Закону України !Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Отже перебіг позовної давності у правовідносинах між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» і ОСОБА_2 , які виникли на підставі Договору про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року слід обраховувати саме з 04 вересня 2025 року. І в даному випадку позовна давність позивачем не пропущена, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 17 жовтня 2025 року.

Задовольняючи частково позов, суд одночасно вирішує питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст. 141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

На підтвердження надання правничої допомоги надано договір № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, укладений позивачем із Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», акт виконаних робіт, в якому визначена вартість робіт в сумі 25000,00 грн.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04 жовтня 2021 року № 640/8316/20, від 21 жовтня 2021 у справі № 420/4820/19, від 17 січня 2024 року у справі № 910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення заборгованості за кредитними договорами, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика; час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в описі дій вчинених у якості надання правової допомоги; виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі зверненням з позовом до суду, а саме судовий збір в сумі 968,96 грн (32500:81400,00=0,40; 0,40х2422,40=968,96).

Керуючись ст.ст. 15, 16, 88, 526, 530, 610, 611, 612, 625-627, 629, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. 12, 13, 81, 263, 265, 274, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ««КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 4031494 від 04 серпня 2021 року в розмірі 32500,00 грн, та витрати по оплаті судового збору в сумі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його складання мають право подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Учасники справи;

Позивач - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», код ЄДРПОУ 44276926, адреса реєстрації: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О. О. Малихін

Повне рішення складено

21 липня 2026 року.