Рішення № 138426479, 20.07.2026, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/9481/25

Провадження №2/751/520/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року місто Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Деркача О. Г.

при секретарі Курач В.С.

розглянувши в приміщенні суду в місті Чернігові в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в справі матеріалами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна у натурі,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2025 року, через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шолох О.В. звернулась до Новозаводського районного суду міста Чернігова з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна в натурі, в якому просить провести поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , а саме: виділити в натурі ОСОБА_1 в особисту приватну власність 27/48 часток житлового будинку АДРЕСА_1 : житловий будинок з прибудовами та верандою: кімнату 1-4 площею 10,6 кв.м.; коридор 1-5 площею 4,9 кв.м.; кімнату 2-2 площею 10,2 кв.м., кімнату 2-3 площею 15,5 кв.м., навіс Д; вбиральню а3; виділити в натурі ОСОБА_2 в особисту приватну власність 21/48 часток житлового будинку АДРЕСА_1 : житловий будинок з прибудовами та верандою: веранду 1-1 площею 3,3 кв.м.; санвузол 1-2 площею 2,5 кв.м.; передпокій 1-3 площею 11,3 кв.м., кімнату 1-6 площею 10,1 кв.м., кухня 1-7 плошею 7,8 кв.м.; погріб а; ганок а2; гараж В; оглядову яму в; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником 27/48 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.06.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-571, після смерті матері ОСОБА_3 (7/24 частин житлового будинку), свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.06.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-572, після смерті батька ОСОБА_4 (7/48 частин житлового будинку) та Договору дарування від 06.12.1991 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-4483 (1/8 частину житлового будинку). Іншими співвласником зазначеного житлового будинку є відповідач - ОСОБА_2 , якій належить 21/48 частин житлового будинку (Свідоцтво про право на спадщину за законом від 06.06.2025 року зареєстрованого в реєстрі за №№3-571, 3-572). Окрім цього, прибудова А3 є власністю позивача, відповідно до Акту прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку, затвердженого рішенням Виконкомом Новозаводської районної ради 24.03.2003 року №57. Посилається, що з моменту набуття позивачем і відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, вони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуватися спільним майном, і не мають вчиняти дії, які б не були узгоджені всіма співвласниками. Позивач проживає у вказаному будинку і між сторонами склався певний порядок користування будинком та господарськими спорудами, але домовленості щодо поділу будинку в натурі між співвласниками в позасудовому порядку досягнуто не було. Вказує, що поділ житлового будинку, що є у частковій власності сторін, технічно можливий, а тому для забезпечення права позивача розпоряджатися належною йому часткою в спірному майні необхідно здійснити поділ житлового будинку в натурі, з урахуванням фактичного порядку користування, з метою припинення спільної часткової власності. Розподіл житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами просить провести у відповідності до запропонованого варіанту поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 на 27/48 та 21/48 частин, що визначений у висновку експерта С25037 від 21.08.2025 року, будівельно-технічного дослідження. Звертає увагу, що позивач не заперечує проти стягнення з нього на користь відповідача грошової компенсації для порівняння ідеальних частин вартості житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 22.12.2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. (а.с.37)

28.12.2025 року, через систему «Електронний суд», на виконання ухвали суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, додано копію квитанції про сплату судового збору. (а.с.38-40)

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.01.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. (а.с.42)

16.02.2026 року від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заперечення обґрунтовані тим, що в технічному паспорті від 18.04.2025 року, міститься інформація про рік спорудження приміщення (прибудова) позначеного літерою А3-1, а саме 2002 рік, при цьому, згідно акту прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 міститься інформація про дату складання даного документу, а саме в 2003 році, позначення невизначеної площі прибудови вказується літерою А3, а тому зазначене виключає можливість ідентифікувати прибудову на існуючому технічному паспорті через розбіжності. Звертає увагу, що при здійсненні визначення варіантів поділу спірного житлового будинку експертом було самостійно зроблено висновок, що приміщення позначене літерою А3 є власністю позивача і тому воно не було включено до поділу домоволодіння, хоч останнє і не відображено на існуючому технічному паспорті. Вважає, що експертною фірмою, під час здійснення визначення варіантів поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 було фактично визнано право власності на частину будинку саме за однією із сторін позову, без належних на те правових підстав. Дані обставини в подальшому впливають на обсяг належного сторонам майна, що є предметом для поділу, оскільки одна із сторін штучно зазнала втрат в праві поділу площі будівлі в 24,2 кв.м. зазначені обставини виключають правильність подальшого розподілу будинку між співвласниками. Звертає увагу, на неточності, які вказані у висновку експерта, а саме, «в користування обдарованого гр.. ОСОБА_1 переходить частина будинку, що складається з: однієї жилої кімнати, означеної в плані «1-3», житловою площею 10,6 кв.м.», що не відповідає дійсному відображенню на існуючому технічному паспорті, який став невід`ємною часиною цього висновку, оскільки єдиним співпадінням зазначеної площі 10,6 кв.м. може бути виключно кімната з позначенням 1-4. Також, звертає увагу, що в свідоцтві про право на спадщину за законом, реєстровий номер №3-571 від 06.06.2025 року, вказано, що свідоцтво про право на спадщину на 7/24 часток в праві власності на житловий будинок не видано. Дані обставини ставлять під сумнів недоведеність сторони позивача з приводу правильності розподілу часток між співвласниками спірного будинку, через не підтвердження права власності за всіма співвласниками будинку. Вважає, що стороною позивача не надано суду належних підтверджуючих документів, ані щодо права власності на всю частку спірного майна, ані про можливі варіанти виділення часток в натурі. Вважає, зазначену позивачем суму витрат на правову допомогу у розмірі 8000,00 грн завищеною та необгрунтованою. Повідомляє, що у зв`язку з розглядом справи нею заплановано понести витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідь на відзив стороною позивача до суду не подавалась.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч. 5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України з причин неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.06.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-571, після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (донька) та ОСОБА_4 (чоловік) успадкували по 7/24 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . (а.с.11)

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.06.2025 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-572, після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 (син), ОСОБА_2 (донька) успадкували по 7/48 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . (а.с.12)

До спадщини на яку були видані свідоцтва про право на спадщину за законом уві йшли 7/8 та 7/24 часток житлового будинку по АДРЕСА_1 , який в цілому має 100,4 кв.м. загальної площі та 46,4 кв.м. житлової площі, означений в плані літерою «А-1» та такі господарські будівлі та споруди: гараж «В», оглядова яма «в», навіс «Д», вбиральня «а3» - розташовані на земельній ділянці площею 497 кв.м.

Згідно Договору дарування від 06.12.1991 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-4483, ОСОБА_1 отримав у дар від матері ОСОБА_3 1/8 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка складається з: однієї жилої кімнати, позначеної в плані «1-3», площею 10,6 кв.м. (а.с.13-14)

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 є власником 27/48 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , власником інших 21/48 частин домоволодіння, є відповідач ОСОБА_2 .

Надана позивачем копія технічного паспорту на житловий будинок від 18 квітня 2025 року, свідчить про те, що спірне домоволодіння складається з житлового будинку «А-1», прибудови: «А1-1», «А2-1», «А3-1» загальною площею 100,4 кв.м., житловою площею 46,4 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами - гараж «В», оглядова яма «в», навіс «Д», вбиральня «а3». (а.с.8-10)

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав за №№430213636, 430213731, право власності ОСОБА_5 на 7/24 та 7/48 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за № 3151717074100. (а.с.11 на зв. стор, 12 на зв. стор.)

Позивач стверджує, що на підставі Акту прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку затвердженого рішенням виконкому Новозаводської районної ради від 24.03.2000 року №57, він є одноосібним власником прибудови А-3, яка складається з приміщень 2-1, 2-4, 2-5 (в технічному паспорті позначена як Прибудова А3-1).

Частиною другою статті п`ять Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону (Особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку).

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що після прийняття в експлуатацію нерухомого майна (прибудови А-3), позивачем була проведена державна реєстрація прав на таке майно.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до положення статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст.41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

За приписами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. До такого висновку дійшов Верховний Суд України, розглянувши справу № 6-1443цс16. Вказаний висновок підтверджений в постановах Верховного Суду від 07.11.2018 (справа №607/122/15-ц), від 19.09.2018 (справа №712/11374/16-ц) та від 18.07.2018 (справа №697/3147/13-ц). В своїй постанові Верховний Суд України вказав, що поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 367 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. п. 6, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 вересня 2025 року у справі № 372/1281/21, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Тому в подібних спорах виникає доцільність проведення відповідної експертизи щодо можливості виділення частки.

Позивачем надано висновком експерта С-25037 будівельно-технічного дослідження щодо визначення варіанту поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно якого експертом запропоновано єдиний варіант поділу в натурі об`єкту нерухомості:

ОСОБА_1 на 27/48 частину пропонується: житловий будинок з прибудовами та верандою: кімнату 1-4 площею 10,6 кв.м.; коридор 1-5 площею 4,9 кв.м.; кімнату 2-2 площею 10,2 кв.м., кімнату 2-3 площею 15,5 кв.м., навіс Д; вбиральню а3;

ОСОБА_2 на 21/48 частину пропонується: житловий будинок з прибудовами та верандою: веранду 1-1 площею 3,3 кв.м.; санвузол 1-2 площею 2,5 кв.м.; передпокій 1-3 площею 11,3 кв.м., кімнату 1-6 площею 10,1 кв.м., кухня 1-7 площею 7,8 кв.м.; погріб а; ганок а 2; гараж В; оглядову яму в.

Сума у розмірі 18 470,0 грн підлягає грошовій компенсації ОСОБА_1 за рахунок ОСОБА_2 для порівняння ідеальних частин в вартості домоволодіння.

Як вбачається з висновку експерта С-25037, Прибудова А3, яка складається з приміщень 2-1, 2-4, 2-5 не включена Екпертом до поділу домоволодіння, в зв`язку з тим, що експерт визначив, що дана прибудова є власністю ОСОБА_1 на підставі Акту прийняття в експлуатацію приватного житлового будинку, затвердженого рішенням виконкому Новозаводської районної ради від 24.03.2000 року №57. При цьому, як вбачається з технічного паспорту домоволодіння (план поверху) та свідоцтв про право на спадщину за законом Прибудова А3-1, яка складається з приміщень 2-1, площею 2,1 кв.м., 2-4 площею 9,4 кв., 2-5 площею 12,7 кв.м. були включені до спадщини (7/8 та 7/24 часток спірного домоволодіння) загальною площею 100,4 кв.м. та житловою 46,4 кв.м., на яку видавались свідоцтва на спадщину.

Суд не приймає до уваги висновок експерта, оскільки експертом безпідставно не включено до поділу спільного домоволодіння Прибудову А3-1, площею 24,2 кв.м., яка була предметом розподілу між сторонами по справі в порядку спадкування за законом як після смерті ОСОБА_3 , так і після смерті ОСОБА_4 .

Також, суд не приймає до уваги доводів позивача щодо належності на праві особистої власності вищевказаної прибудови, оскільки вона як не підтверджена допустимими доказами, зокрема державною реєстрацією, так і спростовується встановленими судом вищезгаданими обставинами справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладені доводи, враховуючи надані позивачем і відповідачем суду докази з позиції їх належності та допустимості, враховуючи норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 223, 247, 255, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна у натурі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення суду виготовлений 20.07.2026 року.

Головуючий - суддя О. Г. Деркач