Ухвала суду № 138424010, 23.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/3704/25

Номер провадження 1-кп/950/105/26

У Х В А Л А

23 липня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді - ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лебедин кримінальне провадження № 12025200590000338 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Литвяки, Лубенського р-ну Полтавської області, громадянина України, одруженого, освіта середня, солдата військової служби, призваного 29.07.2025 за мобілізацією, водія стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 6 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України

з участю прокурора - ОСОБА_4 , захисника - ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3

встановив:

У провадженні Лебединського районного суду Сумської області перебуває кримінальне провадження № 12025200590000338 від 17 жовтня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, тобто кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що 17 жовтня 2025 року близько 01 год. 00 хв., перебуваючи в будинку АДРЕСА_2 , здійснив постріли з автоматичної вогнепальної зброї у військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_6 , внаслідок чого потерпілому були заподіяні вогнепальні тілесні ушкодження. Дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковані як закінчений замах на умисне вбивство.

17 жовтня 2025 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру. Під час досудового розслідування щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

12 грудня 2025 року обвинувальний акт направлено до Лебединського районного суду Сумської області для розгляду по суті.

Ухвалою Лебединського районного суду Сумської області від 02 квітня 2026 року строк тримання ОСОБА_3 під вартою продовжено до 01 червня 2026 року включно.

Наступною ухвалою суду від 27 травня 2026 року строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено на 60 діб, до 26 липня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

До закінчення строку дії запобіжного заходу прокурор ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про подальше тримання ОСОБА_3 під вартою протягом 60 діб без визначення застави.

У клопотанні зазначено, що судовий розгляд кримінального провадження не завершений, а ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, не припинилися та не зменшилися настільки, щоб належну процесуальну поведінку обвинуваченого можна було забезпечити іншим запобіжним заходом.

Прокурор послався на можливість переховування ОСОБА_3 від суду, незаконного впливу на свідків, а також вчинення ним іншого кримінального правопорушення.

Суд звертає увагу, що в тексті клопотання помилково зазначено про закінчення попереднього строку тримання під вартою 01 червня 2026 року. З матеріалів кримінального провадження та ухвали від 27 травня 2026 року однозначно встановлено, що чинний строк тримання під вартою закінчується 26 липня 2026 року включно. Тому наведена в клопотанні дата є очевидною технічною неточністю, яка не перешкодила стороні захисту зрозуміти зміст і підстави клопотання та не впливає на можливість його розгляду.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 клопотання підтримав. Зазначив, що обставини, які були підставою для застосування та попереднього продовження запобіжного заходу, не змінилися. Судовий розгляд триває, дослідження доказів не завершено, а тому звільнення обвинуваченого може створити реальну можливість для його ухилення від суду та впливу на свідків. На думку прокурора, домашній арешт, особисте зобов`язання, особиста порука або застава не забезпечать необхідного рівня контролю за поведінкою обвинуваченого.

Захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання заперечував та просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. Послався на тривалість перебування ОСОБА_3 під вартою, відсутність випадків неналежної процесуальної поведінки, наявність постійного місця проживання та міцних сімейних зв`язків. Зазначив, що обвинувачений має двох неповнолітніх дітей, а його дружина є особою з інвалідністю третьої групи.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав позицію захисника. Просив звільнити його з-під варти та застосувати домашній арешт. Зазначив, що не має наміру ухилятися від суду, впливати на інших учасників кримінального провадження або вчиняти будь-які протиправні дії.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, матеріали кримінального провадження в межах, необхідних для вирішення питання про запобіжний захід, відомості про особу обвинуваченого та зміст попередніх судових рішень, суд дійшов таких висновків.

Стаття 29 Конституції України встановлює, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як на підставі вмотивованого рішення суду та лише з підстав і в порядку, встановлених законом.

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному, кого заарештовано або затримано, належить забезпечити судовий розгляд упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Звільнення може бути обумовлене гарантіями явки до суду.

Відповідно до частин першої та третьої статті 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. До закінчення двомісячного строку з дня застосування або продовження тримання під вартою суд зобов`язаний розглянути питання доцільності його подальшого застосування. За результатами розгляду суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує чи змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, який не може перевищувати двох місяців.

Частиною першою статті 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків чи інших учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення.

Стаття 178 КПК України зобов`язує суд оцінити в сукупності вагомість наявних відомостей про обвинувачення, тяжкість можливого покарання, вік і стан здоров`я особи, міцність її соціальних зв`язків, сімейний стан, наявність постійного місця проживання та роботи, репутацію, майновий стан, судимості, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інші обставини.

Тримання під вартою відповідно до частини першої статті 183 КПК України є винятковим запобіжним заходом. Його подальше застосування допускається лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м`яких заходів не здатний запобігти встановленим ризикам.

На цій стадії суд не вирішує питання про винуватість ОСОБА_3 та не оцінює докази з погляду їх достатності для ухвалення обвинувального або виправдувального вироку. Висновки цієї ухвали стосуються виключно наявності процесуальних ризиків та можливості їх нейтралізації менш суворими засобами.

Разом із тим наявні у провадженні відомості, зокрема обвинувальний акт, протокол огляду місця події, висновки судово-медичних експертиз, протоколи допитів свідків і слідчих експериментів, свідчать про існування достатнього зв`язку між ОСОБА_3 та подією, яка є предметом судового розгляду. Такий висновок не є встановленням його винуватості та не порушує принципу презумпції невинуватості.

Оцінюючи ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, суд не виходить лише з тяжкості пред`явленого обвинувачення.

ОСОБА_3 обвинувачується у закінченому замаху на умисне позбавлення життя людини із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї. У разі визнання винуватим йому може бути призначене покарання у вигляді тривалого позбавлення волі. Усвідомлення можливих наслідків судового розгляду об`єктивно підвищує ймовірність ухилення.

Поряд із цим суд ураховує, що зареєстроване місце проживання обвинуваченого знаходиться у Полтавській області, поза межами території, де здійснюється судовий розгляд. Відомостей про наявність у нього постійного та належно облаштованого місця проживання в межах Сумського району, де можливо забезпечити безперервний контроль за виконанням процесуальних обов`язків, суду не надано.

Судовий розгляд ще не завершено, остаточне рішення не ухвалено, тому зацікавленість обвинуваченого в уникненні можливого покарання зберігається.

Наявність сім`ї та постійної реєстрації враховується судом як обставина, що певною мірою зменшує ризик переховування. Проте в сукупності з характером обвинувачення, можливим покаранням, територіальною віддаленістю місця реєстрації та незавершеністю судового розгляду ці зв`язки не усувають зазначеного ризику.

Належна поведінка ОСОБА_3 під час перебування під вартою не доводить, що такою самою залишатиметься його поведінка після звільнення. Дотримання процесуальних обов`язків у період фактичної ізоляції значною мірою забезпечувалося самим запобіжним заходом.

Отже, ризик переховування від суду залишається реальним, хоча з плином часу підлягає дедалі більш ретельній перевірці.

Пункт 3 частини першої статті 177 КПК України передбачає можливість застосування запобіжного заходу для запобігання незаконному впливу на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження.

Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду. Дослідження доказів не закінчено, а показання свідків, які мають значення для встановлення обставин події, ще не отримані судом у повному обсязі.

За частиною четвертою статті 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, крім випадків, прямо передбачених законом. Тому ризик впливу на особу не втрачає значення лише через те, що її вже було допитано під час досудового розслідування.

ОСОБА_3 ознайомлений із матеріалами кримінального провадження, знає анкетні дані свідків та зміст наданих ними відомостей. У разі звільнення він отримає можливість безпосередньо або через інших осіб контактувати зі свідками, переконувати їх змінити показання, відмовитися від повідомлених відомостей або узгодити позицію щодо події.

Суд не встановлює, що обвинувачений уже вчиняв такі дії. Для оцінки процесуального ризику достатньо встановити реальну можливість їх учинення, підтверджену конкретною стадією судового розгляду, обізнаністю обвинуваченого про свідків та значенням їхніх показань.

Заборона спілкування зі свідками у разі домашнього арешту формально обмежувала б такі контакти, однак її фактичне виконання складно контролювати. Електронний засіб контролю фіксує місцезнаходження особи, але не виключає телефонного спілкування, використання електронних засобів зв`язку або передання повідомлень через інших осіб.

З огляду на це ризик незаконного впливу на свідків продовжує існувати.

На підтвердження ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, прокурор послався переважно на характер пред`явленого обвинувачення та використання вогнепальної зброї.

ОСОБА_3 раніше не судимий. Відомостей про вчинення ним до затримання інших кримінальних правопорушень, систематичну протиправну поведінку, порушення раніше покладених обов`язків або підготовку нового правопорушення суду не надано.

Тяжкість обвинувачення та спосіб інкримінованого діяння мають значення для загальної оцінки особи, однак без додаткових конкретних відомостей не є достатніми для самостійного висновку про реальну можливість учинення нового кримінального правопорушення.

Тому суд не визнає цей ризик доведеним у тому самому обсязі, що й ризики переховування та впливу на свідків. Водночас недоведеність одного із зазначених прокурором ризиків не виключає продовження тримання під вартою, оскільки доведені ризики, передбачені пунктами 1 і 3 частини першої статті 177 КПК України, є достатніми для подальшої оцінки необхідності запобіжного заходу.

Суд ураховує, що ОСОБА_3 одружений, має двох неповнолітніх дітей, а його дружина є особою з інвалідністю третьої групи. Ці обставини підтверджують наявність соціальних зв`язків та мають істотне значення для характеристики обвинуваченого.

Разом із тим суду не подано відомостей про виникнення після попереднього продовження тримання під вартою нових сімейних обставин, які вимагали б негайної та особистої участі обвинуваченого у догляді за членами сім`ї й не могли б бути вирішені іншим способом.

Не надано також медичних документів, які б підтверджували наявність у самого ОСОБА_3 захворювання, несумісного з подальшим перебуванням у Державній установі «Сумський слідчий ізолятор», або неможливість надання йому необхідної медичної допомоги в умовах установи виконання покарань.

Отже, сімейні обставини враховані судом, проте за наявності двох доведених ризиків вони не є достатньою підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти.

Суд окремо перевірив, чи можуть установлені ризики бути усунені застосуванням особистого зобов`язання, особистої поруки, застави або домашнього арешту.

Особисте зобов`язання та особиста порука не передбачають достатнього рівня контролю за місцем перебування обвинуваченого та його контактами з іншими учасниками провадження.

Застава створює майновий стимул для виконання процесуальних обов`язків, однак не позбавляє особу фактичної можливості впливати на свідків. З урахуванням характеру встановлених ризиків сама майнова відповідальність не є достатньою гарантією.

Домашній арешт, у тому числі цілодобовий із застосуванням електронного засобу контролю, обмежував би можливість вільного пересування ОСОБА_3 , але не забезпечував би його ізоляції від засобів зв`язку та осіб, через яких може здійснюватися вплив на свідків.

Місце реєстрації обвинуваченого розташоване в іншій області. Це не є самостійною підставою для тримання під вартою, однак ускладнює оперативний контроль за виконанням обов`язків, своєчасною явкою до Лебединського районного суду та дотриманням заборони на спілкування зі свідками.

Покладення обов`язків здати документи для виїзду за кордон, носити електронний засіб контролю, не залишати житло та утримуватися від спілкування зі свідками зменшило б окремі ризики, проте не усунуло б їх у сукупності до прийнятного рівня.

Суд приходить до висновку, що на цій стадії кримінального провадження жоден із більш м`яких запобіжних заходів не здатний одночасно забезпечити явку обвинуваченого та унеможливити неконтрольований вплив на свідків.

ОСОБА_3 перебуває під вартою з жовтня 2025 року. Плин часу сам по собі зменшує переконливість первинних підстав для позбавлення свободи та покладає на суд обов`язок наводити конкретні причини подальшого тримання особи під вартою.

Суд ураховує загальну тривалість застосування запобіжного заходу, але не встановив, що вона на цей час перевищила розумні межі або втратила зв`язок із необхідністю забезпечення належного судового розгляду.

Кримінальне провадження перебуває на розгляді суду, докази досліджуються, а потреба у безпосередньому отриманні судом показань свідків зберігається. Саме незавершеність цього процесуального етапу підтримує актуальність ризику незаконного впливу.

Тому продовження строку тримання під вартою ще на 60 діб є пропорційним установленим ризикам та не виходить за межі строку, визначеного частиною третьою статті 331 КПК України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

ОСОБА_3 інкримінується закінчений замах на умисне вбивство із застосуванням автоматичної вогнепальної зброї та заподіянням потерпілому вогнепальних ушкоджень.

З огляду на насильницький характер обвинувачення, доведений ризик впливу на свідків та недостатність майнової гарантії для його нейтралізації суд не вбачає підстав визначати розмір застави.

Таким чином, прокурором доведено, що ризики переховування ОСОБА_3 від суду та незаконного впливу на свідків продовжують існувати. Стороною захисту не наведено нових обставин, які б усували ці ризики або свідчили про можливість їх належного стримування за допомогою домашнього арешту чи іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Клопотання прокурора підлягає задоволенню. У задоволенні прохання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт належить відмовити.

Керуючись статтею 29 Конституції України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 177, 178, 181, 183, 194, 331, 369, 372, 376, 392, 395 КПК України, суд

ухвалив:

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, строк тримання під вартою в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» на 60 діб, до 20 вересня 2026 року включно, без визначення розміру застави.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Строк дії ухвали встановити до 20 вересня 2026 року включно.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Копію ухвали негайно вручити прокурору, обвинуваченому та захиснику, а також направити до Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» для виконання.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом семи днів із дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, з моменту вручення йому копії ухвали.

Суддя: ОСОБА_7