Ухвала суду № 138423094, 21.07.2026, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3112/15-ц

Провадження № 4-с/487/13/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 року місто Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Темнікової А.О., за участю секретаря судового засідання Демиденко Н.В., представника боржника ОСОБА_1 адвоката Сорочана В.В., представника державної виконавчої служби Тарасенка К.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в залу суду міста Миколаєва скаргу ОСОБА_1 на постанову держаного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни від 12.05.2026 року про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №52270157 щодо примусового виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року по цивільній справі №487/3112/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 , про внесення змін до кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Боржник ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду міста Миколаєва із скаргою 04.06.2026 року (надіслано поштою 22.05.2026 року) на постанову держаного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни від 12.05.2026 року про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №52270157 щодо примусового виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року по цивільній справі №487/3112/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 , про внесення змін до кредитного договору.

В обґрунтування скарги зазначено, що в провадженні Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходилось виконавче провадження №52270157 з примусового виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року по цивільній справі №487/3112/15. Місце проживання та реєстрації боржника знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально належить до Заводського району міста Миколаєва. У боржника відсутнє майно, на яке законом може бути звернуто стягнення. Єдиним доходом боржника є пенсія за віком, яка зберігається на банківському рахунку відкритому у відділенні ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за адресою: АДРЕСА_2 .

12.05.2026 року, у день прийняття рішення про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП №52270157, державний виконавець Ширко Т.В., свідомо, тобто знаючи наперед що на території Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відсутнє майно боржника, винесла постанову 52270157 від 12.05.2026 року про арешт всього майна боржника, тоді як такий арешт вже існує у виконавчому провадженні №50295246 (4Д89ЕБ550445) Заводського відділу ДВС з 23.05.2016 року. Отже, оскаржувана постанова №52270157 від 12.05.2026 року жодним чином не забезпечує та не могла забезпечувати виконання рішення суду.

Тобто, очевидним є факт протиправності постанови Інгульського відділу ДВС №52270157 від 12.05.2026 року про арешт всього майна боржника, оскільки такі дії є надмірним втручанням у право боржника на мирне володіння майном.

Отже, в ситуації, коли виконання судового рішення в примусовому порядку вже було забезпечено арештом, а повторний арешт накладений одночасно із поверненням виконавчого документа в іншому виконавчому провадженні з виконання того ж самого рішення та пізніше попереднього арешту, такий новий арешт жодним чином не забезпечує виконання рішення суду, тобто штучно створює для боржника негативні умови щодо звільнення майна з-під арешту, такі невиправдані дії органу примусового виконання рішення не відповідають самій правовій меті збереження арешту - забезпечення та порушують приписи, висвітлення у практиці ЄСПЛ

Ураховуючи викладене боржник ОСОБА_1 просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Інгульського відділу державної служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Т.В. від 12.05.2026 року ВП №52270157 про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 .

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 05.06.2026 року було відкрито провадження за скаргою та призначено останню до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

10.06.2026 року від Інгульського відділу державної служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на скаргу. В обґрунтування своєї позиції виконавчою службою зазначено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 52270157 з примусового виконання виконавчого листа № 2/487/1633/15 виданого 13.01.2016 Заводським районним судом м. Миколаєва про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства "Марфін банк" заборгованість за кредитним договором 187/RN від 17.04.2008 року в сумі 31624,82 доларів США, за відсотками 1159, 62 дол., США, пені та неповернення основного боргу 38921,75 грн., пені за несплату відсотків за користування кредитом 3893,20 грн., штраф в розмірі 7506,99 грн.

21.09.2016 року відповідно до вимог статей 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016), головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Сусловою Марією Вячеславівною (далі державний виконавець Суслова М.В.) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52270157.

13.04.2020 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про арешт коштів боржника.

30.04.2020 року відповідно до вимог статей 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено до Центрального об`єднаного управлінні пенсійного фонду України міста Миколаєва до виконання.

23.09.2020 року відповідно до вимог статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в сумі 97,58 грн.

26.07.2023 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесена постанова про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 1261051,31 гривень.

10.08.2023 року відповідно до вимог статей 59, 70 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесена постанова про зняття арешту з коштів, якою встановлено, що згідно з довідкою з АТ "Райффайзен Банк" рахунок НОМЕР_1 відкрито для зарахування пенсії та постановлено зняти арешт з коштів на рахунку НОМЕР_1 що належить боржнику ОСОБА_1 .

15.02.2024 року відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до вирішення питання по суті, якою встановлено, що 15.02.2024 року до відділу надійшла ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.01.2024 року (справа № 487/3112/15-ц, провадження № 6/487/46/24) якою зупинено виконання виконавчого листа № 2/487/1633/15 від 13.01.2016 року, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва у справі за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

04.12.2025 року відповідно до частини 5 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.

12.05.2026 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяною Валентинівною винесено постанову про арешт майна боржника, якою постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 1261051.31 гривень.

Головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяною Валентинівною встановлено наступне.

Згідно відповіді на запит до Державної податкової служби України про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників фізичних осіб, та/або загальну суму річного доходу, задекларованого боржником фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та суму утриманого податку (для фізичних осіб, які є самозайнятими особами), та/або загальну суму доходу та суму податку за звітний період, задекларованих боржником фізичною особою підприємцем в податковій декларації платника єдиного податку фізичної особи підприємця, інформація про податкового агента та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутня.

Згідно відповіді на запит до МВС України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів, відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби.

Згідно відповіді на запит до ПФУ про фізичних осіб боржників, які отримують пенсії, розмір їх пенсій та найменування органу ПФУ, на обліку в якому перебуває боржник, та інформацію про фізичних осіб боржників, які працюють за трудовими та цивільно правовими договорами, про їх останнє місце роботи боржник отримує пенсію в Центральному об`єднаному управлінні ПФУ м. Миколаєва.

Відповідно до ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" {Припис абзацу четвертого частини другої статті 70 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в тім, що він унеможливлює виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2023 від 22.03.2023} З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім`ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у зв`язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. {Припис абзацу п`ятого частини другої статті 70 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в тім, що він унеможливлює виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2023 від 22.03.2023} За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Відповідно до п. 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX: припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).

Таким чином звернення стягнення на пенсію боржника заборонено відповідно до Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Згідно інформаційної системи надавачів платіжних послуг встановлено відсутність коштів на рахунках боржника.

За результатами пошуку інформації про власників пакетів голосуючих акцій (5 відсотків і більше) акціонерних товариств за адресою у мережі інтернет https://www.nssmc.gov.ua/for-market-participants/services/open-data/, інформацію про реєстрацію за боржником, пакету голосуючих акцій акціонерних товариств, не знайдено.

За результатами пошуку у Реєстрі сільськогосподарської техніки за адресою у мережі інтернет https://dtn.dru.com.ua/AgroTechWebAccess/Home/Statistic, інформацію про реєстрацію за боржником сільськогосподарської техніки, не знайдено.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, наявна інформація про реєстрацію права власності боржника на квартиру АДРЕСА_3 , Іпотекодержатель Відкрите акціонерне товариство «Морський транспортний банк», однак відповідно до ч. 7 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку". У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону. Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій».

Враховуючи вищевикладене, представник Інгульського відділу ДВС у місті Миколаєві вважає, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

12.05.2026 року, відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяною Валентинівною винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Станом на 12.05.2026 року стягнуто за виконавчим листом № 2/487/1633/15 виданим 13.01.2016 року Заводським районним судом м. Миколаєва 60727,91 гривень; сума стягнутого виконавчого збору 6770,06 гривень.

Щодо позиції скаржника зазначеної у скарзі де вказується, що постанова про арешт майна боржника від 12.05.2026 є противоправною, оскільки такі дії державного виконавця є надмірним втручанням у право боржника на мирне володіння своїм майном, зазначив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, п. 1. ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом

Згідно п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»: арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту, крім арешту, накладеного за рішенням суду, майна державного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об`єднання громадян, підприємства споживчої кооперації, у тому числі закріпленого за боржником на праві господарського відання або на праві оперативного управління, не є перешкодою для внесення такого майна до статутного капіталу юридичної особи, створеної шляхом перетворення такого підприємства. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису); 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо; 4) якщо опису підлягає об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису). Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження. Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Виявлені під час опису цінні папери, а також ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт та/або які підлягають конфіскації в дохід держави, підлягають обов`язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання банкам України відповідно до умов договорів, укладених з органами державної виконавчої служби або приватними виконавцями.

Арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

З огляду на вище зазначене, представник відділу ДВС вважає, що державний виконавець зобов`язаний винести постанову про арешт боржника у відкритому виконавчому провадженні, натомість твердження, що такі дії є противоправними, так як на майно ОСОБА_1 вже було накладено арешт по іншому виконавчому провадженню, яке перебувало в іншому відділі, є власною думкою скаржника та не грунтується на законі.

Згідно з положеннями статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Представник відділу ДВС, враховуючи посилання на вище перелічені статті, вважає, що державний виконавець був зобов`язаний накласти арешт на майно боржника та у разі повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для його зняття не передбачені, оскільки в даному випадку мова йде про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до законодавства, за таких обставин, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки передбачені ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо зняття арешту з майна боржника, а повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Також, у відзиві зазначено, що скаржник не надав жодного доказу виконання рішення суду, як під час перебування виконавчого провадження на виконанні так і поза його межами, або наявність інших правових підстав передбачених частиною 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» необхідних для зняття арешту з майна боржника.

Щодо посилання скаржника про необхідність зняття арешту з майна боржника, що є невиправданим втручанням у право володіння особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає наступне.

У розумінні практики Європейського суду, частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Стаття 6 Конвенції детально описує не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - та водночас передбачає і виконання судових рішень. Якщо вбачати у ст. 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п. 40).

Тому, ст. 6 Конвенції передбачає не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а і передбачає виконання судових рішень, яке ОСОБА_1 виконано не було.

Виходячи з вище викладеного, представник відділу ДВС вважав, що скаржником не доведено противоправність постанови про арешт майна боржника та дій головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Т.В. у виконавчому провадженні № 52270157 та просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Т.В.

13.07.2026 року від скаржника ОСОБА_1 до суду надійшла заява про уточнення правових підстав скарги, відповідно до якої скаржниця зазначає про визнання суб`єктом оскарження, з урахуванням відзиву на скаргу, обставин того, що державна виконавиця, знаючи про вже існуюче публічне обтяження (арешт) щодо забезпечення виконання того ж самого рішення суду свідомо, у день повернення виконавчого документа стягувачу, винесла постанову про повторний арешт усього майна скаржниці.

Вказує, також, на те, що суб`єкт оскарження не може пояснити підставу незабезпечення виконання рішення суду шляхом винесення постанови про арешт усього майна боржника з квітня 2020 року по травень 2026 року.

Вважає, що оскаржувана постанова державної виконавиці є проявом надмірного формалізму, чим порушуються права боржника на майбутнє, оскільки оскаржуваною постановою по суті створені передумови для додаткових витрат та зусиль боржника на скасування реєстрації надмірного обтяження, яке внесено до відповідних реєстрів.

Враховуючи наведене, скаржниця просила при розгляді поданої нею скарги враховувати релевантну практику суду касаційної інстанції.

У судовому представник боржника підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Представник виконавчої служби просив відмовити у задоволенні скарги з підстав, викладених у відзиві.

Представник стягувача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, що, згідно ч. 2 ст. 450 ЦПК України, не є перешкодою для розгляду скарги.

Заслухавши доводи учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 448 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

За змістом ст. 450 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Згідно ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом встановлено, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року було стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» заборгованість за кредитним договором №187/RN від 17.04.2008 року, яка складається із заборгованості по кредиту у розмірі 31624 (тридцять одна тисяча шістсот двадцять чотири) доларів 82 центи США, заборгованості за відсотками у розмірі 1159 (тисяча сто п`ятдесят дев`ять) доларів 62 центи США, пені за неповернення основного боргу у розмірі 38921 (тридцять вісім тисяч дев`ятсот двадцять одна) гривня 75 копійок, пені за несплату відсотків за користування кредитом у розмірі 3893 (три тисячі вісімсот дев`яносто три) гривні 20 копійок, штрафу у розмірі 7506 (сім п`ятсот шість) гривень 99 копійок та судові витрати з оплати судового збору в сумі 1827 (тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок з кожного. Відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою. Відмовлено за необґрунтованістю у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 , про внесення змін до кредитного договору.

13.01.2016 року було видано виконавчі листи у справі.

25.02.2016 року Заводським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрито виконавче провадження №50295246 відносно боржника ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа №2/487/1633/15 від 13.01.2016 року та постановою державного виконавця від 23.05.2016 року в тому ж виконавчому провадженні було накладено арешт на майно боржника.

19.09.2016 року Інгульським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрито виконавче провадження №52270157 щодо боржника ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа №2/487/1633/15 від 13.01.2016 року.

21.09.2016 року відповідно до вимог статей 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016), головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Сусловою Марією Вячеславівною (далі державний виконавець Суслова М.В.) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 52270157.

13.04.2020 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про арешт коштів боржника.

30.04.2020 року відповідно до вимог статей 68, 69, 70 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та направлено до Центрального об`єднаного управлінні пенсійного фонду України міста Миколаєва до виконання.

23.09.2020 року відповідно до вимог статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 державним виконавцем Сусловою М.В. винесена постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження в сумі 97,58 грн.

26.07.2023 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесена постанова про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 1261051,31 гривень.

10.08.2023 року відповідно до вимог статей 59, 70 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесена постанова про зняття арешту з коштів, якою встановлено, що згідно з довідкою з АТ "Райффайзен Банк" рахунок НОМЕР_1 відкрито для зарахування пенсії та постановлено зняти арешт з коштів на рахунку НОМЕР_1 що належить боржнику: ОСОБА_1 .

15.02.2024 року відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження», головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до вирішення питання по суті, якою встановлено, що 15.02.2024 року до відділу надійшла ухвала Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.01.2024 року (справа № 487/3112/15-ц, провадження № 6/487/46/24) якою зупинено виконання виконавчого листа № 2/487/1633/15 від 13.01.2016 року, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва у справі за позовом ПАТ "Марфін Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

04.12.2025 року відповідно до частини 5 статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шелегей Тетяною Валентинівною винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій.

12.05.2026 року відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяною Валентинівною винесено постанову про арешт майна боржника, якою постановлено накласти арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 1261051.31 гривень.

12.05.2026 року відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяною Валентинівною винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом положень частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.

Ураховуючи положення пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ було повернуто стягувачу 12.05.2026 року, тому строк на його повторне пред`явлення до виконання не закінчився. Відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» на період дії воєнного стану строки, визначені цим Законом, перериваються та встановлюються заново з дня припинення або скасування воєнного стану. Отже, перебіг строку на повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання був перерваний у силу закону та на час розгляду справи не сплив. Відтак, право стягувача на повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання зберігається.

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Указаний механізм запроваджено законодавцем із метою захисту прав стягувачів.

Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Виконання судового рішення - це завершальна стадія цивільного судочинства у процесі реалізації захисту цивільних прав, а тому невиконання судових рішень, що є остаточними, обов`язковими для виконання, є порушенням права на справедливий суд, яке захищено статтею 6 Конвенції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 2-2724/2011.

При вирішенні цієї справи боржник просила врахувати висновки, які викладені у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21), в яких викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з цим, виходячи зі змісту порушеного питання та фактичних обставин даної справи, зазначені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки не є релевантними.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»: арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту, крім арешту, накладеного за рішенням суду, майна державного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об`єднання громадян, підприємства споживчої кооперації, у тому числі закріпленого за боржником на праві господарського відання або на праві оперативного управління, не є перешкодою для внесення такого майна до статутного капіталу юридичної особи, створеної шляхом перетворення такого підприємства. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису); 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо; 4) якщо опису підлягає об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису). Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження. Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов`язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п`ять робочих днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту. Виявлені під час опису цінні папери, а також ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт та/або які підлягають конфіскації в дохід держави, підлягають обов`язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання банкам України відповідно до умов договорів, укладених з органами державної виконавчої служби або приватними виконавцями.

Арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. Під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

У порядку, встановленому цією статтею, виконавець, в провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.

Отже, стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається постановою виконавця, але не встановлює обмеження, що арешт не може бути накладений повторно у разі існування арешту в іншому виконавчому провадженні.

Закон України "Про виконавче провадження" не містить положень, які б забороняли державному чи приватному виконавцю накладати арешт на майно боржника лише з тієї підстави, що на це майно вже накладено арешт у межах іншого виконавчого провадження. Відсутність такої заборони узгоджується з метою арешту майна як заходу забезпечення реального виконання рішення, визначеною статтею 56 Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у діях державного виконавця відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження» та цивільного законодавства України, права боржника у виконавчому провадженні не порушені, а отже доводи скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин, тому у задоволенні скарги слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 18, 81, 89, 263, 447-1, 448-453 ЦПК України, ст.ст. 1, 37, 40, 56, 59, 74 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 8, 129 Конституції України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову держаного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ширко Тетяни Валентинівни від 12.05.2026 року про арешт всього майна боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №52270157 щодо примусового виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.12.2015 року по цивільній справі №487/3112/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 , про внесення змін до кредитного договору.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Стягувач: Публічне акціонерне товариство «МТБ Банк», адреса: Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, 28, ЄДРПОУ 21650966, Миколаївське відділення: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Соборна, 12-а.

Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Виконавча служба: Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 34993225, адреса: місто Миколаїв, проспект Миру, будинок 54-В, корпус 4.

Повний текст ухвали складено 21.07.2026 року.

Суддя А.О. Темнікова