Ухвала суду № 138421274, 13.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 185/955/26

Провадження № 2-др/204/61/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Жеребцової В.Д.

розглянувши в порядку спрощеного провадження у м. Дніпрі заяву представника позивача Кузякова Олександра Володимировича про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

29 червня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача Кузякова О. В. про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій він просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача ТОВ «Цикл фінанс» на користь відповідача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

В обґрунтування вимог своєї заяви представник зазначає, що ОСОБА_1 був вимушений понести витрати на професійну правничу допомогу через необґрунтованість дій позивача. У даній справі саме необґрунтовані дії позивача стали причиною виникнення судового спору та понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач не був належним чином повідомлений про укладення договору факторингу та перехід права вимоги до нового кредитора. Водночас відповідач ще до звернення позивача до суду повідомляв первісного кредитора про шахрайський характер оформлення кредитного договору, викрадення документів та наявність кримінального провадження з цього приводу. У разі належного повідомлення ОСОБА_1 про перехід права вимоги та звернення позивача із запитом щодо наявності підстав для існування спірної заборгованості, відповідач надав би новому кредитору ті самі пояснення та документи, які були надані первісному кредитору та які надалі були подані до суду. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач не вжив жодних заходів для з`ясування фактичних обставин виникнення спірного зобов`язання та не скористався можливістю досудового врегулювання спору. Але ОСОБА_1 навіть не знав що заборгованість за шахрайським кредитним договором була перепродана іншим особам, оскільки йому повідомлення про укладення договору факторингу всупереч законодавчим вимогам ніхто не направляв, доказів протилежного матеріали справи не містять. Більше того, із доказів долучених відповідачем вбачається, що ще до моменту відступлення права вимоги, первісному кредитору були відомі обставини, які ставили під сумнів існування дійсного та безспірного боргу, оскільки щодо спірного кредиту було відкрито кримінальне провадження за фактом його шахрайського оформлення. Незважаючи на це, право вимоги було передано позивачу, який без належної перевірки підстав виникнення заборгованості звернувся до суду з відповідним позовом. Після подання відповідачем відзиву, надання доказів шахрайського характеру кредитного договору, позивач подав заяву про залишення позову без розгляду. У поданій заяві позивач не навів жодних мотивів зміни своєї процесуальної позиції. Такі дії свідчать про фактичне усвідомлення позивачем безпідставності заявлених вимог та неможливості їх доведення у судовому порядку. Внаслідок необґрунтованого звернення позивача до суду відповідач був змушений залучити адвоката, здійснити підготовку правової позиції, зібрати та проаналізувати значний обсяг доказів, підготувати відзив на позов, клопотання про витребування доказів та інші процесуальні документи, що спричинило виникнення витрат на професійну правничу допомогу. За відсутності безпідставного звернення позивача до суду такі витрати не виникли б взагалі. Отже, саме дії позивача, який без належної перевірки обставин справи звернувся з необґрунтованим позовом, а після отримання заперечень відповідача фактично відмовився від подальшого підтримання своїх вимог шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з понесеними відповідачем витратами на професійну правничу допомогу, що є підставою для їх компенсації на користь відповідача відповідно до частини 5 статті 142 ЦПК України.

Вивчивши заяву про ухвалення додаткового рішення та матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Згідно з ч. 6 ст. 142 ЦПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 141 ЦПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В своїй заяві представник відповідача Кузяков О.В., як на підставу стягнення з позивача судових витрат (витрат на правничу допомогу), посилається на той факт, що відповідач має право стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, якщо позов залишено без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

У постанові Верховного суду № 214/4948/18 від 11 вересня 2019 року, наведено такий правовий висновок: «За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Отже, саме по собі подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду є реалізацією передбаченого процесуальним законом диспозитивного права та не свідчить про необґрунтованість його дій. Відповідно, така обставина сама по собі не може бути підставою для покладення на позивача обов`язку компенсувати відповідачу витрати на професійну правничу допомогу.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що саме по собі звернення з позовом до суду, подання заяви про залишення позову без розгляду, не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є диспозитивним правом позивача, передбачене процесуальним законодавством. Залишення позову без розгляду, не містить обмежень повторного звернення до суду з позовом, а тому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених ним судових витрат відповідачеві необхідно довести, а суду встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи в ході розгляду справи по суті є необґрунтованими, та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Звернення до суду з позовом за захистом порушених цивільних прав та подальше залишення позову без розгляду не може вважатись необґрунтованими діями особи.

Як вбачається з поданої представником відповідача заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, він зазначає, що позивач, будучи професійним учасником ринку кредитних послуг набувши спірну вимогу виключно на підставі договору факторингу, не вжив жодних заходів для перевірки обставин виникнення боргу до звернення до суду. При цьому, позивач мав усі можливості для встановлення дійсних обставин справи без залучення суду та без покладення на відповідача необхідності нести витрати на правничу допомогу.

Судом встановлено, що право вимоги за спірним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу та до позивача перейшло, як до чергового правонаступника первісного кредитора. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що на момент набуття права вимоги, позивачу було відомо або повинно було бути відомо про обставини, на які посилається відповідач, а саме про можливе шахрайське оформлення кредитного договору третіми особами, викрадення його документів, відкриття кримінального провадження та повідомлення про такі обставини первісного кредитора.

Сам факт повідомлення відповідачем первісного кредитора про можливе шахрайське оформлення кредиту не свідчить про те, що зазначена інформація була передана кожному наступному набувачу права вимоги, у тому числі позивачу, який набув право вимоги лише після його неодноразового відступлення за договорами факторингу.

Договір факторингу не покладає на нового кредитора обов`язку перевіряти кримінально-правову історію кожної вимоги. Якщо первісний кредитор не передав фактору інформацію про можливе шахрайство, останній об`єктивно не міг знати про ці обставини.

Звернення позивача до суду було обумовлено наявними у нього документами, які підтверджували набуття права вимоги та існування заборгованості. Лише після отримання відзиву відповідача із зазначенням обставин щодо можливого шахрайського оформлення кредиту та надання відповідних відомостей, позивач звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду, фактично утримавшись від подальшого підтримання позовних вимог до з`ясування наведених відповідачем обставин.

Таким чином, подання позову за відсутності відомостей про можливу відсутність волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору саме по собі не може розцінюватися як недобросовісна чи необґрунтована процесуальна поведінка позивача. Навпаки, після отримання інформації, яка могла вплинути на обґрунтованість заявлених вимог, позивач відмовився від подальшого розгляду справи шляхом подання заяви про залишення позову без розгляду.

За таких обставин суд не вбачає у діях позивача ознак необґрунтованості, недобросовісності чи зловживання процесуальними правами, а тому відсутні передбачені ч. 5 ст. 142 ЦПК України правові підстави для покладення на позивача обов`язку відшкодувати відповідачу витрати на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з викладеним заява відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 137, 141, 142, 257 ЦПК України, суддя, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні заяви представника позивача Кузякова Олександра Володимировича про ухвалення додаткового рішення по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга.

Суддя Т.О. Дубіжанська