Рішення № 138420391, 22.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/12338/25

№ 2/183/4105/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року місто Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Дубовенко І.Г., за участю секретаря судового засідання Чабаненка Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд -

у с т а н о в и в :

представник ОСОБА_1 - адвокат Заставний Р.А. звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 119600 грн, заподіяної смертю особи, що настала в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що 29 листопада 2022 близько 05 годин 10 хвилин, водій ОСОБА_2 , автомобілем марки «MERCEDES-BENZ НОМЕР_1 , SPRINTER 216 CDI», реєстраційний номер 565 м. та рухаючись автодорогою М-30 сполученням «Стрий - Ізварине, на 1009 км. +565 км в Новомосковському районі Дніпропетровської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 був госпіталізований до Новомосковської ЦРЛІЛ, де від отриманих травм помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 29.11.2022 за фактом ДТП матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022041350001146. Постановою слідчого від 31.07.2023 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022041350001146 від 29.11.2022 року, закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Проте, відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого За змістом пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Відтак, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.

Оскільки ОСОБА_1 - мати по відношенні до загиблого, у зв`язку із його смертю матері спричинена значна та непоправна шкода, яка проявилася у: моральній шкоді, вже перенесених нею моральних стражданнях та тих нескінченних стражданнях, що будуть переслідувати її довготривалий час, перенесених нею моральних переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчаться та пов`язаних з цим істотними вимушеними змінами у її життєвих стосунках. Таким чином, в результаті вищевказаного ДТП та наслідків від нього, матері загиблого, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду у розмірі 200000 грн. Страховиком ПрАТ «СК «Євроінс Україна» має бути виплачене страхове відшкодування відповідно до вимог законодавства у розмірі 80400 грн, а тому різниця (200000-80400) у розмірі 119600 грн моральної шкоди має бути відшкодована за рахунок відповідача. Також позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Відповідачем відзиву на позов не подано.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання.

31 березня 2026 року підготовче провадження у справі закрите та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання особи, що беруть участь у справі не з`явилися. Представником позивача подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, з підтриманням позовних вимог у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подавав.

Представник третьої особи також у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши підстави позову, матеріали цивільної справи у їх сукупності, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

29 листопада 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) було внесено відомості про кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 286 КК України за фактом того, що 29 листопада 2022 близько 05 годин 10 хвилин, водій ОСОБА_2 , автомобілем марки «MERCEDES-BENZ НОМЕР_1 , SPRINTER 216 CDI», реєстраційний номер 565 м. та рухаючись автодорогою М-30 сполученням «Стрий - Ізварине, на 1009 км. +565 км в Новомосковському районі Дніпропетровської області, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 був госпіталізований до Новомосковської ЦРЛІЛ, де ІНФОРМАЦІЯ_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер в реанімаційному відділенні Новомосковської ЦРЛІЛ.

Постановою слідчого відділу Новомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області від 31 липня 2023 року кримінальне провадження, внесене 29.11.2022 року до ЄРДР № 12022041350001146, було закрито, у зв`язку із відсутністю ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України, оскільки за результатами проведення досудового розслідування не здобуто доказів, які б свідчили про порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту водієм ОСОБА_2 , що знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП.

Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 19 січня 2023 року Новомосковським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новомосковському районі Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) серії НОМЕР_2 , актовий запис № 117, зафіксований факт смерті ОСОБА_3 у м. Новомосковськ Дніпропетровської області.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть від 20 грудня 2022 року № 383, виданого комунальним закладом «Дніпропетровське обласне бюро СМЕ» Дніпропетровської обласної ради», смерть ОСОБА_3 настала в реанімаційному відділенні Новомосковської ЦРЛІЛ внаслідок нещасного випадку як особи, що потерпіла внаслідок зіткнення з фіксованим або стаціонарним об`єктом.

Згідно із свідоцтвом про народження, виданого відділом Реєстрації актів цивільного стану Золотовської міської ради Луганської області 24 травня 1968 року, актовий запис № 142, від 15.05.1968 року ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Первомайськ Луганської області; батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_6 , яка на підставі свідоцтва про шлюб 11 січня 1988 року змінила прізвище на ОСОБА_7 . Позивач є пенсіонером на віком

Позивачем, як матір`ю загиблого ОСОБА_3 згідно із полісом № АР6110687 обов`язкового страхування, що діяв станом на 29.11.2022 року подано до ПрАТ «СК «Євроінс України» заяву про виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 80400 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди відповідачем ОСОБА_2 , як володільцем джерела підвищеної небезпеки, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, яким був скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_3 .

Мотиви з яких виходить суд та норми права, що підлягають застосуванню.

Частиною третьою ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.с. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Частиною другою ст. 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ст. 3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст. 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Стаття 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника.

Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1641/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц; від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц; від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц.

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.

Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз вищенаведеного переконує суд у тому, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Таким чином, судом на підставі наданих доказів, поданих сторонами, встановлено відсутність належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 , який помер внаслідок ДТП, передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.

Разом із цим, ураховуючи те, що відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, суд приходить до висновку про те, що ДТП, яка сталася 29 листопада 2022 року за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої загинув син позивача ОСОБА_3 , є страховим випадком, а тому в страховика виник обов`язок виплатити страхове відшкодування за шкоду, завдану забезпеченим транспортним засобом, яка пов`язана зі смертю потерпілого, а її розмір було визначено відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду у, викладеними у постановах: від 14 січня 2019 року, справа № 751/8121/17; від 30 жовтня 2019 року, справа № 323/2127/16-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1641/20.

Позивач, не погоджуючись з розміром, визначеним Законом щодо відшкодування моральної шкоди страховиком у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у розмірі 80400 грн, вважає, що розмір завданої їй шкоди дорівнює 200000 грн, а тому з відповідача на її користь підлягає стягненню різниця між розміром спричиненої їй моральної шкоди у розмірі 200000 грн та розміром сплаченого страхового відшкодування 80400 грн, тобто у розмірі 119600 грн.

Визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди суд виходить з наступного.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду. Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Отже, при визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, тяжкість завданої травми, істотність змін у його життєвих стосунках.

При цьому, суд бере до уваги, що сам факт загибелі сина позивача за викладених обставин є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, оскільки згідно з ч. 1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди завданої позивачу складає 100000 грн, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 19600 грн (100000 грн-80400грн).

В іншій частині позовних вимог належить відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Отже, позивач при зверненні до суду з позовом звільнений від сплати судового збору.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, аналогічна правова позиція викладена в постанові ВСУ від 28 листопада 2018р. у справі № 761/11472/15-ц.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.п. 1.1.2 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3328 гривень. Отже розмір судового збору за цим позовом становить 1331,2 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позову на відповідача покладається сплата судового збору в сумі пропорційній до розміру задоволених вимог, а саме 213 грн (16%).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», про відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 19600 (дев`ятнадцять тисяч шістсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 213 (двісті тринадцять) гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційну скаргу може бути подано до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , електронна пошта: відсутня).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса електронної пошти: відсутня).

Третя особа: ПрАТ «СК «Євроінс Україна» (код ЄДРПОУ 22868348, адреса місцезнаходження: вул. Велика Васильківська, буд. 102 м. Київ, електронна пошта: euroins@euroins.com.ua).

Суддя І.Г.Дубовенко