Ухвала суду № 138416965, 22.07.2026, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/818/26

номер провадження 1-кп/546/82/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі прокурора ОСОБА_2 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисниці ОСОБА_4 та секретаря судового засідання ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026170000000212 від 27 травня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України,

установив:

У провадженні Решетилівського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України.

У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_2 оголосила клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 .

Прокурор зазначила, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 - 1 КК України, яке повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами. Дане кримінальне правопорушення є тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років. Також прокурор посилалася на наявність ризиків, передбачених у п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Перебуваючи на волі, ОСОБА_3 , усвідомлюючи важкість вчиненого ним злочину та суворість покарання, яке йому загрожує, може ухилятися від слідства та суду, що унеможливить своєчасно виконання процесуальних рішень та призначення йому покарання за скоєне кримінальне правопорушення; 2) незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні, знищити або сховати будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином. З урахуванням встановлених деталей події, тяжкості покарання та інших зазначених вище обставин, а також того, що з усіма свідками, які є місцевими мешканцями, з метою уникнення покарання, може перешкоджати об`єктивному слідству шляхом вчинення таких дій; 3) вчинити інше кримінальне правопорушення. Оскільки ОСОБА_3 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за тяжкі злочини, а також притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, зокрема в стані алкогольного сп`яніння, що дає підстави вважати, що останній, перебуваючи на свободі, може і в подальшому вчиняти в тому числі інші кримінальні правопорушення. Будь-яких обставин, які б свідчили, що існуючі ризики зменшилися чи перестали існувати, слідством не встановлено, з огляду на що продовження строку дії обраного запобіжного заходу є об`єктивними вимогами публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Інші більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, неможливо застосувати до ОСОБА_3 , оскільки вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

На підставі наведеного, прокурор просила продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави терміном на 60 днів.

Обвинувачений ОСОБА_3 просив застосувати відносно нього більш м`який запобіжний захід, оскільки у нього двоє малолітніх дітей, один із яких народився вчора. Дружина перебуває у лікарні, а дитина у знайомих. Зазначив, що є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни

Захисниця ОСОБА_4 просила застосувати менш суворий запобіжний захід, оскільки посилання прокурора на те, що ризики перестали існувати ґрунтується на припущеннях. Просила врахувати надані стороною захисту документи про те, що обвинувачений є учасником бойових дій, особою з інвалідністю, має на утриманні двох малолітніх дітей. Жодних даних про те, що обвинувачений не буде з`являтися у судове засідання у сторони обвинувачення немає. На підтвердження зазначених обставин захисницею ОСОБА_4 було надано копію посвідчення серії НОМЕР_1 відповідно до якого обвинувачений ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи, копію посвідчення ветерана військової служби ОСОБА_3 , копію свідоцтва про шлюб, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 22.11.2022, відповідно до якого поранення солдата ОСОБА_3 пов`язані з захистом Батьківщини, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.11.2022 №3451 про підсумки службового розслідування за фактом поранення під час виконання бойового завдання військовослужбовця ОСОБА_3 та копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Потерпілий ОСОБА_9 у судове засідання не з`явився.

Учасники судового провадження не заперечували проти проведення судового засідання за відсутності потерпілого.

Суд, вивчивши клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заслухавши думку учасників судового провадження, доходить висновку, що в даний час є передбачені законом підстави для продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати, зокрема, на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчиняти, зокрема, інше кримінальне правопорушення. Відповідно до ч. 2 цієї статті, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Статтею 178 КПК України установлені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.

При розгляді даного клопотання суд враховує також загальні положення ч. 3 ст. 176 КПК України, виходячи з встановленого КПК України принципу змагальності сторін, про те, що слідчий, прокурор, якщо не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам, то слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України однією з підстав для продовження строку тримання під вартою особи є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд зазначає, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави від 29.05.2026 ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 01 год. 18 хв. 28 травня 2026 року.

Судом установлено, що ОСОБА_3 інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, який з огляду на положення статті 12 КК України відносяться до категорії тяжких.

Обвинувачений користується презумпцією невинуватості й обставини, викладені прокурором щодо його провини й правильність кваліфікації дій підлягають доведенню в установленому законом порядку під час судового розгляду кримінального провадження по суті, тобто, не у підготовчому судовому засіданні.

Окрім того, суд зауважує, що саме наявність достатніх, на думку сторони обвинувачення, доказів винуватості особи є обов`язковою передумовою для складання обвинувального акта, а тому факт звернення прокурора до суду з таким обвинувальним актом також є свідченням існування обґрунтованої підозри у вчиненні особою інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Що стосується продовження існування ризику переховування від суду, який визначений у п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд звертає увагу на наступне.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Вказаний ризик суд оцінює з огляду на обставини кримінального провадження та обставини, що стосуються безпосередньо обвинуваченого.

Ризик переховування обумовлюється можливістю притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для обвинуваченого наслідками, а також передбаченим покаранням за ч. 3 ст. 286-1 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_3 , яке передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від п`яти до десяти років.

Зазначена вище обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування. Співставлення обвинуваченим можливих негативних наслідків для нього у вигляді його можливого ув`язнення у невизначеному майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі можуть спонукати його до відповідних висновків, а тому цей ризик є достатньо високим незалежно від стадії кримінального провадження.

Суд дійшов до переконання, що перебуваючи на волі, обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість інкримінованого йому злочину, може здійснити спробу ухилятися від суду.

Таким чином, на цей час слід вважати доведеним продовження існування ризику, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Що стосується продовження існування ризику, визначеного у п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Оцінюючи можливість впливу на потерпілих, свідків суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1 та 2 ст. 23 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на потерпілих, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілих, свідків та дослідження їх судом.

На думку суду, існує можливість існування ймовірності незаконного впливу обвинуваченого на потерпілих та свідків, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань на підтвердження своєї версії захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також матиме можливість пошуку інших альтернативних засобів уникнення кримінальної відповідальності, чи залучення ним сторонніх осіб з цією метою, враховуючи те, що потерпілі та свідки судом не допитані.

Тому продовження існування ризику, визначеного п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є імовірним та його слід вважати доведеним.

Що стосується існування ризику визначеного у п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України суд зазначає наступне.

Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, пов`язаного із порушенням правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, обвинувачений раніше неодноразово судимий та може завдати шкоди свідкам, потерпілим.

Тому продовження існування ризику, визначеного п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є імовірним та його слід вважати доведеним.

Вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпечність кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , на думку суду дають підстави дійти висновку, що продовжують існувати з боку останнього ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливість переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інший злочин.

Оцінюючи можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, зокрема домашнього арешту з огляду на заявлене клопотання захисниці, суд зауважує наступне.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого виправдано наявністю конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011), а альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.

Суд вважає, що у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, що не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, якою передбачено, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд враховує, що дії, що інкримінуються обвинуваченому мають високу суспільну небезпечність,ризики зазначені у клопотанні прокурора є дійсними та тривають і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який, оскільки альтернативні запобіжні заходи не можуть з достатньо високою ймовірністю запобігти доведеним ризикам, у тому числі домашнього арешту.

У зв`язку із наведеним, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Таким чином, оцінюючи сукупність обставин, передбачених в ст. 178 КПК України, наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, суд вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

У своєму клопотанні прокурор просив не визначати розмір застави з огляду на вчинення обвинуваченим злочину, який спричинив загибель людини.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема , який спричинив загибель людини.

Між тим ураховуючи те, що обвинувачений є особою з інвалідністю другої групи, його поранення пов`язані з захистом Батьківщини, має на утриманні малолітню дитину (факт народження 21 липня 2026 року іншої дитини на даний час суду не доведено), стадію судового провадження, те, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 286-1 є необережним, а також те, що вирішення питання застосування альтернативного запобіжного заходу в виді застави є правом суду, останній вважає можливим при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_3 можливо визначити також і розмір застави.

Згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами 3 або 4 ст. 183 цього Кодексу підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При цьому суд звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що застава не повинна бути встановлена в такому розмірі, який особа явно не може внести. Інакше це буде де-факто позбавленням права на звільнення, що порушує Конвенцію. З цих підстав ЄСПЛ визначив критерії пропорційності застави. Застава має відповідати: майновому становищу обвинуваченого, характеру і тяжкості обвинувачення, ризикам, які обґрунтовують тримання під вартою (ухилення, вплив на свідків, продовження злочинної діяльності тощо).

При цьому, при визначення застави є неприпустимим формальний підхід її визначення. Бо суд має індивідуально обґрунтувати розмір застави, а визначення надвисокої суми застави без аналізу платоспроможності - становить порушення прав такої особи.

За таких обставин, враховуючи майновий стан обвинуваченого, який отримує пенсію, як особа з інвалідністю та ветеран війни, встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд вважає за необхідне при постановленні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_3 визначити заставу у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 копійок, яку обвинувачений має право у будь-який момент внести на спеціальний рахунок у порядку, визначеному КМУ, після чого може бути звільнений з-під варти та на нього можуть бути покладені обов`язки, передбачені в ст. 194 КПК України і буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Суд уважає, що застава у визначеному розмірі здатна забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_3 покладених на нього обов`язків.

Зважаючи на викладене, клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 176, 177, 178, 182, 183, 186, 193, 194, 196, 331, 395 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_10 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю та мешканцю АДРЕСА_1 , громадянину України, раніше неодноразово судимому, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів з 22 липня 2026 року до 19 вересня 2026 року включно з утриманням у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».

Установити ОСОБА_3 заставу в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 копійок, яку має право внести обвинувачений або інша фізична чи юридична особа (заставодавець) на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Полтавської області (рахунок отримувача № UA398201720355289002000015950, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26304855, банк ДКСУ м. Київ, МФО - 820172).

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом строку дії ухвали.

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_3 з-під варти та повідомити про це суд.

З моменту звільнення ОСОБА_3 з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави зобов`язати ОСОБА_3 з`являтися за першою вимогою до суду, а також покласти наступні обов`язки строком на 60 днів:

- не відлучатися з населеного пункту, в якому він фактично проживає без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування із потерпілим та свідками у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання, за наявності, до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити, що у разі невиконання обов`язків обвинуваченим, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали вручити прокурору та обвинуваченому.

Копію ухвали направити для виконання Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)».

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Суддя ОСОБА_1