Ухвала суду № 138415313, 21.07.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/3475/26

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

21 липня 2026 року м. Житомир

Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини.

Статтями 175, 177 ЦПК України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов`язок дотримання яких покладається на позивача.

Згідно з ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Натомість позивачем у позовній заяві зазначено, що він звільняється від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», оскільки він є учасником бойових дій та має відповідне посвідчення.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Для звільнення від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» спір у справі повинен бути пов`язаний з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі-Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку допризовних дільниць; прийняття в добровільному порядку(за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В даному випадку позивач звернувся до суду із позовною заявою про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини.

Таким чином, зміст заявлених позивачем вимог свідчить, що вони не пов`язані з виконанням позивачем військових обов`язків та не стосуються його службових обов`язків. Оскільки справа не пов`язана з порушенням прав позивача як учасника бойових дій він не звільняється від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №640/7310/19 (провадження №11-905заі19).

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У контексті вищенаведених законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року №12-рп/2013 зазначив, що гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року №(81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

В даному випадку вимоги позовної заяви про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини, не пов`язані з порушенням права на соціальний захист саме як військовослужбовця. Тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3328 грн.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем у позовній заяві заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру.

Позивачем до позовної заяви про встановлення факту утримання неповнолітньої дитини не додано документу про сплату судового збору або ж документу, що підтверджує підставу звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Беручи до уваги наведене, вважаю, що до даної позовної заяви слід застосувати правила ч.1 ст.185 ЦПК України та залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення вказаних недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору у сумі 1331,20 грн.

З огляду на те, що позивач подав позов, який не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, суддя вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху та надати позивачу строк, достатній для усунення виявлених недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Залишити без руху позовну заяву, надавши позивачу строк для усунення її недоліків тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту підписання її суддею.

Суддя О.М. Дубовік