Рішення № 138410458, 22.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

465/4444/26

2/465/4166/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

22.07.2026 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Баран О.І.,

з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (код ЄДРПОУ: 43541163, електронна адреса: fincomunitcap@gmail.com, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4А, оф. 10)

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ,

місце проживання: АДРЕСА_1 ,

має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС,

предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

8 травня 2026 року представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 835271569 від 24.02.2025 в розмірі 108 787,00 грн, що складається із:

35 000,00 грн тіла кредиту;

71 687,00 грн нарахованих відсотків;

2 100,00 грн одноразової комісії за надання кредиту.

Також просить суд вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Відповідач, маючи зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» у системі ЄСІТС, 10.05.2026 о 20:04:03 отримав в електронному вигляді реєстраційну картку вхідного документа від 08.05.26 по справі № 465/4444/26, а також прикріплені файли (а.с. 104-105).

Позовна заява мотивована укладенням 24.02.2025 відповідачем із первинним кредитором договору кредитної лінії та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 35 000,00 грн, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування такими коштами. Свої зобов`язання первинний кредитор виконав повністю, надавши відповідачу кредит. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача. При цьому, загальний розмір заборгованості є більшим на 17 500,00 грн штрафів, однак вимог про їх стягнення позивач не заявляє, що прямо вказано у змісті позовної заяви (а.с. 4).

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, судове засідання у справі призначено на 18.06.2026 (а.с. 100-103).

Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 13.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Акціонерного товариства «ІДЕЯ БАНК» документи, які становлять банківську таємницю.

Витребувані у АТ «ІДЕЯ БАНК» документи надійшли на адресу суду 22.05.2026 (вх.16841/25) (а.с. 114-116).

Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористалась, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надала, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У чергове судове засідання, призначене на 22.07.2026, сторони повторно не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

У прохальній частині позову, відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, представник позивача просив про розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с. 5).

Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його зареєстроване місце проживання (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» R067173515615, R067204371188). Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення у зв`язку із відсутністю адресата за указаною адресою (а.с.117-119, 126-127).

Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява № 73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.

Крім цього, відповідач, маючи зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» у системі ЄСІТС, про час і місце проведення судових засідань неодноразово повідомлявся належним, що підтверджується довідками про доставку від 17.05.2026, 18.05.2026 та 19.06.2026 (а.с. 106, 111, 123 зворот).

Крім цього, усі повідомлення про час і місце судових засідань неодноразово (15.05.2026, 18.06.2026) доставлені відповідачу до електронної скриньки (а.с. 113, 125).

Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань, суд також вжив заходів для направлення йому SMS-повідомлення та повідомлення у додаток «Viber», які йому також доставлено 15.05.2026, 18.06.2026 (а.с.112, 124).

Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

24 лютого 2025 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 835271569 (надалі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 47-60 зворот).

Відповідно до п. 2.1. Договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». (а.с. 50 зворот).

Загальний розмір кредиту за цим Договором становить 35000 грн. Разом із тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим Договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів.(п. 2.2. Договору).

Кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 24.02.2025 (що є датою надання Кредиту) (п. 2.3. Договору).

Другий та решта траншів за Договором можуть бути надані позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим Договором. Надання кожного додаткового траншу за Договором збільшує загальний розмір кредиту на суму такого траншу (п. 2.4. Договору) (а.с. 50 зворот).

Згідно з п. 5.1. Договору, кожен окремий транш за цим Договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 4601-60хх-хххх-8864, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового траншу за Договором (а.с. 52 зворот).

За затримку перерахування коштів, що спричинена діями третіх осіб, Кредитодавець відповідальності не несе (п. 5.2. Договору) (а.с. 52 зворот).

Згідно із пунктом 7.1 Договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 26.03.2025, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення Дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору (а.с. 52 зворот).

Відповідно до п. 7.2 Договору в обов`язковому порядку сума Кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з обставин:

7.2.1. закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору;

7.2.2. ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору.

7.3. Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 26.03.2030 (а.с. 52 зворот).

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені цим Договором. Інших витрат Позичальника Договором не передбачено (п.8.1 Договору) (а.с. 54).

Згідно п. 8.2 Договору, проценти за користування кредитом є платою за користування позичальником наданою йому сумою грошових коштів, належних кредитодавцю. Процентна ставка за користування кредитом є Базовою процентною ставкою. Процентна ставка за Договором є фіксованою і не підлягає зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Разом з тим, кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість кредиту для позичальника, що не є зміною істотних умов цього Договору. У разі якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми Кредиту протягом Дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання позичальника по оплаті процентів за користування кредитом визначаються шляхом множення Базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування кредитом (від дати видачі першого траншу до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання). Фактичне значення загальних витрат за Договором та загальна вартість кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче (п.8.2 Договору) (а.с. 54).

Зокрема, відповідно до п. 8.3. Договору, Базова процентна ставка складає 0,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 % річних.

Комісія за надання кредиту не є платою за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця. Комісія за надання кредиту позичальнику є іншою складовою плати за послуги, що надаються кредитодавцем за цим Договором. Комісія за надання кредиту нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі першого траншу за цим Договором. У випадку видачі наступних крім першого траншів за цим Договором комісія за надання додаткових грошових коштів у кредит нараховується у день видачі кожного траншу (п.8.4 Договору). Розмір комісії, що нараховується за надання першого траншу за цим Договором становить 2100,00 грн (п.8.5 Договору).

Договором встановлено право кредитодавця:

9.1.1.1. вимагати від позичальника повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим Договором;

9.1.1.7. у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом, частини кредиту або комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення/розірвання Договору;

9.1.1.12. направляти інформаційні повідомлення, щодо виконання цього Договору (в тому числі під час взаємодії при врегулюванні простроченої заборгованості) позичальнику в електронному вигляді через Особистий кабінет та/або на електронну пошту та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у заявці та/або в месенджері; тощо (а.с. 55, 55 зворот).

Позичальник, за умовами п.9.2.2.9. Договору зобов`язаний здійснити за вимогою кредитодавця повернення споживчого кредиту в повному обсязі, сплатити на користь кредитодавця інші платежі передбачені Договором строк оплати яких не настав та оплатити проценти за фактичні дні користування кредитом протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати отримання позичальником повідомлення про дострокове припинення/розірвання Договору (а.с. 56 зворот).

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання (п. 11.1. Договору) (а.с. 57).

Відповідно до п. 14.1 Договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua. (а.с. 57 зворот).

За змістом п.п. 14.2 Договору, Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього Договору в якості підписів Сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Під час виконання цього Договору, для цілей ініціювання отримання нових траншів, пролонгацій чи поновлення Дисконтного періоду, що не є зміною істотних умов цього Договору, Позичальник здійснює авторизацію в Особистому кабінеті та ініціює отримання нових траншів, пролонгації чи поновлень Дисконтного періоду в ІКС (а.с. 57 зворот).

Пунктом 14.9. Договору Сторони засвідчили, що укладення цього Договору відповідає вільному волевиявленню Сторін, жодна із Сторін не знаходиться під впливом тяжких обставин, не помиляється стосовно обставин, що мають суттєве значення (природа Договору, права та обов`язки Сторін, інші умови Договору), та умови Договору є взаємовигідними для кожної із Сторін. У разі істотної зміни обставин, якими Сторони керувалися при укладенні Договору, Договір може бути змінений або розірваний тільки за згодою Сторін, крім випадку одностороннього розірвання чи припинення Договору позичальником, в порядку передбаченому п. 9.2.1.6. Договору, або кредитодавцем, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору.

Договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму (п. 14.12 Договору) (а.с. 58 зворот).

Кредитний договір, а також Паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до Договору підписано ОСОБА_1 (ІПH: НОМЕР_1 ), з використанням з використанням одноразових ідентифікатів «QGDK» та «4383» (а.с. 48 зворот, 60 зворот). Ідентифікатор для підписання Договору «QGDK» відправлено о 24.02.2025 о 19:20:46 на засоби зв`язку: НОМЕР_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та введено введено 24.02.2025 о 19:20:55, що також підтверджується даними згенерованого QR коду (а.с. 48 зворот, 60 зворот).

У подальшому, з другої сторони, на Договір накладено кваліфікований електронний підпис ОСОБА_2 (сертифікат: 382367105294af97040000003bac5b0042557601, дійсний до 21.09.2025), що також підтверджується даними згенерованого QR коду.

Судом встановлено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання перед відповідачем виконало, та 24.02.2025 перерахувало грошові кошти, через АТ «Райффайзен Банк», в сумі 35 000,00 грн, отримувачу ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на банківську картку НОМЕР_2 хх-хххх-8864, із призначенням платежу «переказ коштів згідно договору №835271569 від 24.02.2025, ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 хх-хххх-8864, без ПДВ», що підтверджується платіжним дорученням (а.с.26).

Указане також підтверджується довідкою ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» від 02.10.2025 про перерахування грошових коштів позичальнику (проведення платіжної операції надавачем платіжних послуг) 24.05.2025 о 19:20:58 (а.с. 65), та даними АТ «ІДЕЯ БАНК», наданими на виконання ухвали про витребування доказів (а.с. 114-116).

При цьому, АТ «ІДЕЯ БАНК» підтверджено не лише зарахування 24.02.2025 указаних коштів у сумі 35 000,00 грн на картку № НОМЕР_2 хх-хххх-8864, але й належність ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) банківської платіжної картки № НОМЕР_3 , та використання ним як фінансового, абонентського номера телефону НОМЕР_4 , що збігається із тим, на який надіслано Ідентифікатори для підписання Договору та Паспорта споживчого кредиту (а.с. 114).

29 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) укладено Договір факторингу № МВ-ТП/33, пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 18).

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту укладення Реєстру прав вимог. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує (п. 4.1 Договору факторингу) (а.с. 18 зворот).

Цей Договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до кінця календарного року (до 31 грудня включно), в якому його було укладено, але у будь-якому разі до моменту повного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за ним (п. 8.1 Договору факторингу) (а.с. 19 зворот).

Як вбачається з витягу з Реєстру прав вимоги від 29.04.2025 на виконання договору факторингу №МВ-ТП/33 від 29.04.2025, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №223 вказано боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), кредитний договір №835271569 від 24.02.2025, загальну заборгованість у розмірі 76 552,00 грн, що складається із:

35 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;

21 952,00 грн нарахованих відсотків;

2 100,00 грн одноразової комісії за надання кредиту;

17 500,00 грн штрафних санкцій

Реєстр прав вимоги підписано кваліфікованими електронними підписами уповноважених представників сторін за допомогою сервісу для обміну електронних документів «ВЧАСНО» 29.04.2025 (а.с. 91-94).

Також позивачем додано копії Акта звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2025 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги від 29.04.2025 на виконання договору факторингу №МВ-ТП/33 від 29.04.2025 (а.с. 88) та Протоколу узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги від 29.04.2025 (а.с. 88 зворот).

Крім цього, між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу №30/0925-01 від 30.09.2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалось відступити ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (п. 2.1. Договору від 30.09.2025) (а.с. 83). Тобто предметом Договору факторингу від 30.09.2025 є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу від 30.09.2025 визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за Кредитними договорами.

В той же час, п.1.5. Договору факторингу від 30.09.2025 встановлено, що Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за цим Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно п. 4.1. Договору факторингу від 30.09.2025 встановлено, що право вимоги переходить від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Юніт Капітал» з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру прав вимог, по формі установленій в відповідному додатку.

Отже, предметом даного договору, відповідно до його умов, є відступлення прав вимоги, що зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Відповідно до п. 4.1. договору, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в момент підписання сторонами відповідного Акта прийому-передачі Реєстру прав вимог.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до договору факторингу №30/0925-01 від 30.09.2025, серед боржників за №732 вказано боржника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), кредитний договір №835271569 від 24.02.2025, заборгованість, що складається із:

35 000,00 грн тіла кредиту;

71 687,00 грн нарахованих відсотків;

2 100,00 грн одноразової комісії за надання кредиту;

17 500,00 грн штрафних санкцій. (а.с. 81-82).

Також позивачем додано копію платіжної інструкції від 06.10.2025 щодо сплати фінансування за Реєстром прав вимоги № 1 від 30.09.2025 до договору факторингу №30/0925-01 від 30.09.2025 (а.с. 79) та Акта прийому-передачі Реєстру прав вимог № 1 від 30.09.2025 до договору факторингу №30/0925-01 від 30.09.2025 (а.с. 80).

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», ним продовжено нарахування процентів по 343,00 грн, яке проводилось упродовж періоду 30.04.2025 - 21.09.2025, тобто упродовж строку кредитування. Всього ТОВ «Таліон Плюс» до 21 952,00 грн нараховано 49 735,00 грн, що разом склало 71 687,00 грн заборгованості за відсотками (а.с. 76-77 зворот).

ТОВ «Таліон Плюс» 22.09.2025 направив відповідачу повідомлення про дострокове розірвання Договору у порядку п.7.2.2., 9.1.1.7. Договору, із вимогою погашення усієї заборгованості за Договором (а.с. 61).

Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.

Оцінка судом

Щодо укладення між первинним кредитором та відповідачем кредитного договору

Правові відносини в сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно положень частин 3, 4, 6, 7 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, такий укладено у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», шляхом його підписання електронним підписом позичальника, з використанням позичальником одноразового ідентифікатора.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та позивачем не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом первинного кредитора підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Оскільки вказаний договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первинним кредитором та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

На підтвердження укладення договорів факторингу і переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.

Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором

Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

Щодо заявленої суми стягнень

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в письмовій формі з використанням особистого підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі №607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право -обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц, від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц, від 07.12.2022 у справі №298/825/15-ц.

Суд вважає доведеним факт надання первинним кредитором грошових коштів (кредиту) відповідачу.

Згідно з правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов`язком відповідача, як позичальника, а не позивача, чого зроблено при розгляді даної справи не було.

Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.

Відтак, відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним заборгованості та спростування доводів представника позивача про її наявність.

Оскільки станом на день розгляду справи борг за кредитним договором відповідачем не повернуто, відзиву на позов на надано, розмір заборгованості не спростовано, альтернативного розрахунку суду не надіслано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення:

35 000,00 грн тіла кредиту;

71 687,00 грн нарахованих відсотків.

Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова про нарахування одноразової комісії за надання кредиту не є нікчемною. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

Тому вимоги про стягнення 2 100,00 грн одноразової комісії за надання кредиту також є обґрунтованими.

Вимог про стягнення 17 500,00 грн штрафних санкцій позивачем не заявлено і такі судом не розглядаються.

Відтак, позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору, який підлягає стягненню з відповідача (а.с. 5а, 95, 97).

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:

Договору №20/01/26-02 про надання правничої допомоги від 20.01.2026, із Додатком №1 (а.с. 73-74 зворот), Додаткової угоди №25771385123 від 21.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-02 (а.с. 70);

Акта приймання-передачі наданих послуг від 20.03.2026 на суму 7 000,00 грн (а.с. 69).

Як вбачається з письмових доказів, 20.03.2026 між Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал» досягнуто згоди щодо надання таких послуг:

1. складання позовної заяви ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 835271569 від 24.02.2025 (2 години на суму 5 000,00 грн);

2. вивчення матеріалів справи про стягнення ня заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором 835271569 від 24.02.2025 (1 година на суму 1 000,00 грн);

3. підготовка та подання адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 835271569 від рахунок ОСОБА_1 (1 година на суму 500,00 грн);

4. підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 835271569 від 24.02.2025 на рахунок ОСОБА_1 (1 година на суму 500,00 грн).

Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Суд відзначає, що указані складові надання професійної правової допомоги, визначені адвокатом у п. 2 на суму 1000,00 грн охоплюються послугою з складання позовної заяви (5000,00 грн) і не підлягають виокремленню, про що також неодноразово зазначає і Верховний Суд, мають організаційний характер та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача та є складовими підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Так само послуги щодо витребування доказів виокремлено п.3 та п.4, однак по суті стосуються одних і тих же даних, що становлять банківську таємницю, яке до того ж не вимагає однієї години, хоча позивачем заявлено аж дві години.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про доведеність розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, які підлягають подальшому стягнення з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 108 787 (сто вісім тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № 835271569 від 24.02.2025.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 22.07.2026.

Суддя: Баран О.І.