Ухвала суду № 138407525, 15.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 635/3271/19

Провадження № 1-кп/643/226/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2026

15 липня 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисників: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015220000000670, внесеному до ЄРДР від 10.05.2015, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 187 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 187, ч.4 ст. 187 КК України та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 358, ч.4 ст. 187 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебуває вищевказаний обвинувальний акт.

В ході судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .

Клопотання мотивовано тим, що існують ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, а саме, обвинувачений вчинив особливе тяжке кримінальне правопорушення із застосуванням насильства та погрозою такого застосування відносно до потерпілих, не має постійного місця проживання на території України зокрема, у м. Харкові, є особою без громадянства, раніше вчиняв злочини на території інших держав, може впливати на потерпілих та свідків сторони обвинувачення тощо. Отже, прокурор вважає, що з урахуванням наявності вагомих доказів вчинення ОСОБА_8 інкримінованих злочинів, тяжкості покарання, що йому загрожує, у разі визнанні останнього винуватим, є усі підстави для продовження дії запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки ніякі ризики при обранні такого заходу, не зникли.

Ухвалою суду від 15.07.2026 до обвинуваченого ОСОБА_8 застосовано в рамках даного кримінального провадження заходи, передбачені ст.330 КПК України та останній видалений із зали судового засідання на весь час розгляду справи.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_4 заперечувала, посилаючись про необґрунтованість стороною обвинувачення наведених у клопотанні ризиків, що передбачені ст.177 КПК України. Ризики, на які посилається прокурор не змінюються, нових доказів останнім не пред`явлено. У ОСОБА_8 є можливість проживати в м. Харкові, особа яка надає житлове приміщення для проживання зобов`язується забезпечити його всім необхідним. ОСОБА_8 не має бажання та можливості виїхати за межі України, відповідно будь-яким чином сховатися від суду, розуміє недоречність таких намірів через вже тривалий строк перебування під вартою тощо, а тому є усі підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який, про що захисниця заявила усне клопотання.

Захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали позицію захисника ОСОБА_4 .

Обвинувачений ОСОБА_7 погодився з думкою свого захисника.

Суд, вивчивши заявлене прокурором клопотання, вислухавши думку сторони захисту вважає, клопотання прокурора таким, що підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Так, встановлено, що відносно обвинуваченого ОСОБА_8 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого спливає.

Метою застосування запобіжного щаходу є забезепечення викоанання підохрбваним, обвиуваченим поркаолених на нього роцесальнимх обовязків, а аткож спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Такі положення прописані у ч.1 ст. ст. 177 КПК України.

Частиною другою ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 178 КПК України визначений перелік обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим, стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, наявність утриманців, майновий стан тощо.

Отже, аналіз наведеного вище свідчить про те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або створять загрозу суспільству.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу.

Згідно із ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом зайнять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа під`їдається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» пргф.58).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЕСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, з постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі №166/313/17, від 13.08.2020 по справі №674/1202/19, від 27.02.2019 по справі №0503/10653/2012 вбачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчать про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання під вартою.

Далі, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів (п.35 рішення ЄСПЛ №12369/86 від 26.06.1991 року «Летельє проти Франції»).

По справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи тримання під вартою, що завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обвинувачується у вчинені злочину, постала перед компетентними органами.

ОСОБА_8 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких злочинів, передбачених ч.4 ст. 187 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років, з конфіскацією майна, а тому, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованих йому злочинів та покарання, яке йому загрожує, у разі визнання його винуватим, існує реальний ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдається до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

При визначені ризиків закон не вимагає неспростованих доказів того, що підозрюваний, обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави судді вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.

По оцінці ризик переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (&76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії», № 31315/96 від 25.04.2000).

При вирішенні питання про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому суд враховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, вік та стан здоров`я, майновий стан, міцність соціальних зав`язків, репутацію обвинуваченого, ризик повторення чи продовження ним протиправної поведінки.

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Не вирішуючи питання на даному етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочинів, суд приходить до висновку, що вказані вище обставини, а також підвищена суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , дають підстави вважати, що з боку обвинуваченого існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків у цьому кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому, дані про зменшення або зникнення вказаних ризиків - відсутні і наявність доказів, що характеризують особу обвинуваченого, його, на думку захисту бездоганну поведінку через укладання договору оренди та висловлювання про надання будь-якої підтримки ОСОБА_10 не є, на думку суду, достатніми та переконливими ствердженнями у розумінні доказів на підтвердження нібито бездоганної процесуальної поведінки, а тому не виключають наявність зазначених вище ризиків.

Крім того, дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, докази судом на даний час в повному обсязі не досліджені.

Отже, усне заперечення захисника ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_4 у виді клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, задоволенню не підлягає, як безпідставне.

В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.

Таким чином, тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням обставин справи, з метою об`єктивного встановлення істини по справі, забезпечення виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків, для запобігання ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, запобігання спробам переховуватися від суду, перешкоджати виконанню судового рішення, вчинити інше правопорушення, здійснювати вплив на неопитаного потерпілого, свідків, оцінюючи в сукупності всі обставини і у відповідності до вимог ч.1 ст. 178 КПК України, а також те, що судовий розгляд не завершений, суду не надано будь-яких відомостей в розумінні положень ст. 178 КПК України, процесуальну поведінку ОСОБА_8 , а тому суд переконаний у необхідності задоволення клопотання прокурора та вважає за необхідне продовжити дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обраного відносно ОСОБА_8 строком не більше 60 дні.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Усі інші питання, фактичні обставини кримінальних правопорушень, питання винуватості чи не винуватості у скоєнні кримінальних правопорушень, питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час судового розгляду, який у даному випадку, як зазначено вище, ще не завершений.

Аналізуючи вищевикладене, враховуючи обставини справи, особу обвинуваченого, його процесуальну поведінку, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів сторони обвинувачення про продовження дії запобіжного заходу обвиненому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, а заперечення захисника ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_4 у виді усного клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м`який, задоволенню не підлягає, як необґрунтоване.

Далі, в судове засідання, будучи належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, обвинувачений ОСОБА_9 , не з`явився.

Прокурором заявлено клопотання про застосування приводу у наступне судове засідання обвинуваченого ОСОБА_9 .

Захисник ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_6 вважав клопотання передчасним, оскільки йому відомо, що ОСОБА_9 захворів та на даний час перебуває за межами України, де проходить лікування. Документи на підтвердження таких обставини на даний час у захисника відсутні.

Інші учасники процесу підтримали захисника ОСОБА_6 .

Суд, ознайомившись з доводами заявленого прокурором клопотання про привід обвинуваченого, вислухавши думку учасників провадження, дійшов такого.

Відповідно до правил ст. 323 КПК України якщо обвинувачений, до якого не застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не прибув за викликом у судове засідання, суд відкладає судовий розгляд, призначає дату нового засідання і вживає заходів до забезпечення його прибуття до суду. Суд також має право постановити ухвалу про привід обвинуваченого.

Встановлено, що ОСОБА_9 , як обвинувачений зобов`язаний своєчасно прибути за викликом в судове засідання у визначені судом дату, час та місце його проведення, а при наявності поважних причин неприбуття, повинен надати суду заяву про неможливість своєї присутності в призначеному судовому засіданні, з наданням доказів, які б підтверджували ті обставини, на які посилається, що суду пред`явлено не було як від обвинуваченого, його родичів, так і від його захисника.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне доставити обвинуваченого, який не з`являється в судове засідання, приводом.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 203, 323, 331,350, 372, 376, 392 України, суд,

п о с т а н о в и в:

Задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком не більше двох місяців, тобто до 12.09.2026.

Відмовити у задоволені клопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу.

Задовольнити клопотання прокурора про застосування приводу до обвинуваченого.

Доставити приводом в судове засідання, яке відбудеться в приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова (суддя ОСОБА_1 , каб.7) 08.09.2026 о 11:00 обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина Вірменії, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виконання приводу доручити 7-му управлінню (з обслуговування Харківської області) ДСР НП України.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора у кримінальному провадженні.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, 7-му управлінню (з обслуговування Харківської області) ДСР НП України.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом 5 днів лише в частині продовження дії запобіжного заходу. В іншої частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1