Рішення № 138404314, 22.07.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/3540/25

провадження №2/176/241/26

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в місті Жовті Води за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 33 654,25 грн, а також судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 вересня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №73734318, відповідно до умов якого відповідачу були надані грошові кошти, а він, у свою чергу, зобов`язався повернути отриману позику та сплатити передбачені договором платежі.

Крім того, 09 жовтня 2024 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8521294, за умовами якого відповідачу було надано кредитні кошти, а останній зобов`язався повернути кредит та виконати інші передбачені договором зобов`язання.

Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання за вказаними договорами, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Згідно з розрахунком заборгованості, за договором позики №73734318 від 15 вересня 2024 року заборгованість відповідача становить 20 934,25 грн, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 6 332,40 грн;

- заборгованість за відсотками 752,89 грн;

- заборгованість за пенею 13 848,96 грн.

За кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року заборгованість становить 12 720,00 грн, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 4 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками 9,20 грн;

- заборгованість за пенею 8 000,00 грн;

- комісія за надання кредиту 710,80 грн.

Позивач також зазначає, що право вимоги за зазначеними договорами перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підставі договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Відповідно до умов договору факторингу клієнт передає фактору права грошової вимоги до боржників, визначених у відповідних реєстрах боржників.

На підтвердження набуття права вимоги до відповідача позивач посилається на реєстри боржників №43 та №44 від 21 лютого 2025 року, а також акти приймання-передачі реєстрів боржників.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем, оскільки договір факторингу №14/06/21 був укладений 14 червня 2021 року, тобто до виникнення кредитних правовідносин між відповідачем та первісним кредитором.

На думку відповідача, на момент укладення договору факторингу первісний кредитор не мав права вимоги до нього, а тому не міг передати таке право позивачу. Також відповідач зазначав, що предмет договору факторингу не був належним чином індивідуалізований.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що такі доводи є безпідставними, оскільки договором факторингу передбачено можливість передачі прав вимоги до боржників, визначених у відповідних реєстрах, а конкретне право вимоги до відповідача перейшло до позивача після підписання актів приймання-передачі реєстрів боржників у лютому 2025 року.

Також позивач зазначив, що чинне законодавство не містить заборони щодо відступлення майбутніх прав вимоги, а договір факторингу є чинним, оскільки у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Лапшиним Володимиром Валентиновичем подано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні.

У відзиві представник відповідача зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами №73734318 від 15 вересня 2024 року та №8521294 від 09 жовтня 2024 року.

Представник відповідача вказував, що позивач обґрунтовує своє право на звернення до суду договором факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року, укладеним між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

На думку представника відповідача, зазначений договір факторингу був укладений до виникнення кредитних правовідносин між відповідачем та первісним кредитором, оскільки кредитні договори №73734318 та №8521294 були укладені лише 15 вересня 2024 року та 09 жовтня 2024 року відповідно.

У зв`язку з цим представник відповідача зазначав, що на момент укладення договору факторингу у ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не існувало конкретного права вимоги до ОСОБА_1 , а тому таке право не могло бути передане ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Також представник відповідача посилався на те, що умовами договору факторингу не було індивідуалізовано предмет відступлення щодо конкретного боржника, а інформація про відповідача як боржника була включена до реєстру боржників лише у лютому 2025 року, тобто після виникнення спірних кредитних правовідносин.

Представник відповідача зазначав, що відповідно до статей 512, 514, 516, 517 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять лише ті права вимоги, які існували у первісного кредитора на момент їх відступлення.

На підтвердження своєї позиції представник відповідача посилався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі №31/160, від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17, а також на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20.

З огляду на викладене представник відповідача вважав, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» є неналежним позивачем у справі, оскільки не набуло права вимоги за спірними кредитними договорами, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» подано відповідь на відзив, у якій позивач не погодився із запереченнями відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що 14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а фактор прийняв права грошової вимоги до боржників, визначених у відповідних реєстрах боржників.

Позивач зазначив, що договором факторингу передбачено порядок переходу права вимоги, відповідно до якого перехід прав від клієнта до фактора відбувається після підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі реєстру боржників.

На підтвердження набуття права вимоги до відповідача позивач послався на реєстр боржників №43 та №44 від 21 лютого 2025 року, а також відповідні акти приймання-передачі, відповідно до яких до нього перейшли права вимоги за кредитними договорами №73734318 від 15 вересня 2024 року та №8521294 від 09 жовтня 2024 року.

Позивач заперечив доводи відповідача щодо неможливості відступлення права вимоги за договорами, укладеними після укладення договору факторингу, зазначивши, що чинне законодавство не містить заборони щодо відступлення майбутніх прав вимоги.

Також представник позивача вказував, що договір факторингу №14/06/21 є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Крім того, позивач посилався на те, що відповідач не надав доказів недійсності договору факторингу або відсутності у первісного кредитора права на передачу вимог, а тому сам факт укладення договору факторингу раніше виникнення конкретного кредитного зобов`язання не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

У зв`язку з наведеним представник позивача просив суд відзив відповідача залишити без задоволення, а позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №73734318 від 15 вересня 2024 року, за умовами якого відповідачу було надано грошові кошти, які останній зобов`язався повернути на умовах, визначених договором.

Також між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8521294 від 09 жовтня 2024 року.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за зазначеними договорами утворилась заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом враховується, що укладення договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року саме по собі не свідчить про передачу конкретних прав вимоги за усіма майбутніми кредитними договорами, оскільки відповідно до умов цього договору перехід прав вимоги пов`язаний із формуванням та передачею відповідних реєстрів боржників.

Як встановлено судом, кредитні правовідносини між відповідачем та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виникли після укладення договору факторингу, а саме 15 вересня 2024 року та 09 жовтня 2024 року.

Разом з тим, з умов договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року вбачається, що сторони передбачили можливість передачі прав вимоги шляхом включення конкретних боржників до відповідних реєстрів.

Таким чином, момент укладення рамкового договору факторингу та момент переходу конкретної вимоги до нового кредитора не є тотожними.

Суд погоджується з доводами представника позивача про те, що чинне цивільне законодавство не містить заборони щодо укладення договору факторингу, який передбачає подальше відступлення прав вимоги, що виникнуть у майбутньому.

При цьому визначальним є не дата укладення договору факторингу, а момент виникнення конкретного права вимоги та його передача фактору у встановленому договором порядку.

У даному випадку право вимоги за договорами №73734318 від 15 вересня 2024 року та №8521294 від 09 жовтня 2024 року було передано позивачу після виникнення відповідних кредитних зобов`язань, що підтверджується реєстрами боржників та актами приймання-передачі від 21 лютого 2025 року.

Посилання представника відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі №914/868/17, від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 та інших, суд оцінює критично, оскільки зазначені правові позиції стосуються випадків, коли особа передавала право вимоги, яким вона фактично не володіла, або коли не було підтверджено існування відповідного права.

У цій справі право вимоги позивача підтверджується не лише договором факторингу, а й конкретними документами щодо передачі вимоги до відповідача, а саме реєстрами боржників, в яких зазначено відповідача, реквізити кредитних договорів та розмір заборгованості.

Суд також враховує положення статті 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів визнання договору факторингу №14/06/21 від 14 червня 2021 року недійсним у встановленому законом порядку.

Отже, на момент звернення до суду ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло статусу нового кредитора за спірними кредитними договорами та має право вимагати виконання відповідачем грошових зобов`язань.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за договором позики №73734318 від 15 вересня 2024 року у загальному розмірі 20 934,25 грн, яка складається з:

- заборгованість за основною сумою боргу 6 332,40 грн;

- заборгованість за відсотками 752,89 грн;

- заборгованість за пенею 13 848,96 грн.

Також позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року у розмірі 12 720,00 грн, яка складається з:

- заборгованість за основною сумою боргу 4 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками 9,20 грн;

- заборгованість за пенею 8 000,00 грн;

- комісія за надання кредиту 710,80 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання про розмір заборгованості, суд виходить із необхідності перевірки не лише факту існування кредитних правовідносин та переходу права вимоги, а й правильності нарахування заявлених до стягнення сум.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Надані позивачем розрахунки заборгованості відповідають умовам укладених кредитних договорів та даним, зазначеним у реєстрах боржників, а відповідачем та його представником не надано доказів погашення заборгованості, неправильності розрахунку або інших обставин, які б спростовували заявлений розмір боргу.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, суд враховує положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру пені, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, відповідно до якої суд, застосовуючи положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, має право зменшити розмір неустойки, якщо її розмір є неспівмірним із наслідками порушення зобов`язання. При цьому суд повинен оцінювати співвідношення розміру неустойки до суми основного боргу, тривалість прострочення виконання зобов`язання, поведінку сторін та інші обставини, які мають істотне значення.

Також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 916/65/18 зазначено, що зменшення неустойки є правом суду, яке реалізується виходячи з конкретних обставин справи, а не обов`язком лише за наявності відповідного клопотання сторони. Суд має забезпечити баланс між інтересами кредитора та боржника і не допустити фактичного перетворення неустойки на спосіб отримання невиправданого прибутку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 761/3671/17 зроблено висновок, що при вирішенні питання про зменшення неустойки суд повинен враховувати, чи не є її розмір надмірним порівняно із сумою основного зобов`язання, оскільки неустойка має компенсаційний характер і не може бути джерелом безпідставного збагачення кредитора.

Застосовуючи зазначені правові висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 21 848,96 грн, тоді як сума основного боргу за двома кредитними договорами становить лише 10 332,40 грн. Таким чином, розмір заявленої пені більш ніж удвічі перевищує суму фактично наданих відповідачу кредитних коштів.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір пені є явно неспівмірним із наслідками порушення відповідачем грошового зобов`язання, а тому підлягає зменшенню до розміру основного боргу за кожним кредитним договором.

Враховуючи співвідношення основної заборгованості та нарахованої пені, суд вважає обґрунтованим визначити розмір пені у межах суми основного боргу за кожним кредитним договором, а саме:

- за договором позики №73734318 від 15 вересня 2024 року пеню у розмірі 6 332,40 грн замість заявлених 13 848,96 грн;

- за кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року пеню у розмірі 4 000,00 грн замість заявлених 8 000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 710,80 грн за кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» до договору про споживчий кредит застосовуються вимоги щодо розкриття споживачу повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 звернула увагу, що умови договору споживчого кредитування повинні відповідати вимогам законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, а споживач не може бути поставлений у становище, за якого він фактично сплачує платежі, які не мають належного економічного обґрунтування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 159/1542/21 зазначив, що включення до договору споживчого кредитування платежів за дії кредитодавця, які не є окремою послугою для споживача та фактично є платою за організацію чи супровід кредиту, може суперечити вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Судом встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача комісію за надання кредиту у розмірі 710,80 грн, однак матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачу була фактично надана окрема платна послуга, відмінна від самого кредитування, а також не підтверджено, які саме дії кредитодавця становили предмет такої комісії.

Сам факт передбачення у кредитному договорі обов`язку сплати комісії не є безумовною підставою для її стягнення, оскільки умови договору не можуть суперечити імперативним нормам законодавства та порушувати баланс прав і обов`язків сторін.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 710,80 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Отже, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 21 426,89 грн, а саме:

1) за договором позики №73734318 від 15 вересня 2024 року у розмірі 13 417,69 грн, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 6 332,40 грн;

- заборгованість за відсотками 752,89 грн;

- заборгованість за пенею 6 332,40 грн;

2) за кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року у розмірі 8 009,20 грн, з яких:

- заборгованість за основною сумою кредиту 4 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками 9,20 грн;

- заборгованість за пенею 4 000,00 грн.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 33 654,25 грн, при цьому судом задоволено позовні вимоги частково на суму 21 426,89 грн.

Таким чином, частка задоволених позовних вимог становить 21 426,89 грн / 33 654,25 грн = 0,6367, тобто 63,67 %.

Враховуючи зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 3 028,00 грн ? 63,67 % = 1 927,92 грн.

Інша частина сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1 100,08 грн покладається на позивача у зв`язку з відмовою суду в задоволенні частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 274-279 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 204, 512, 514, 516, 517, 551, 1077 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок № 30, місто Київ, заборгованість на зальну суму 21 426 (двадцять одна тисяча чотириста двадцять шість) гривень 89 копійок, яка утворилась:

1) за договором позики №73734318 від 15 вересня 2024 року у розмірі 13 417 (тринадцять тисяч чотириста сімнадцять) гривень 69 копійок, з яких:

- заборгованість за основною сумою боргу 6 332,40 грн;

- заборгованість за відсотками 752,89 грн;

- заборгованість за пенею 6 332,40 грн;

2) за кредитним договором №8521294 від 09 жовтня 2024 року у розмірі 8 009 (вісім тисяч дев`ять) гривень 20 копійок, з яких:

- заборгованість за основною сумою кредиту 4 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками 9,20 грн;

- заборгованість за пенею 4 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок № 30, місто Київ, судові витрати, що складаються із витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 927 (одна тисяча дев`ятсот двадцять сім) гривень 92 копійки.

Судовий збір у розмірі 1 100 (одна тисяча сто) гривень 08 копійок покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА