Ухвала суду № 138398370, 14.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"14" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/385/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників сторін:

від прокуратури: Юраш В.В.,

від позивача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

від відповідача: Хомич А.А.,

від ДВС: Ковтун Л.Ю.,

розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-1087/26 від 01.06.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23

за позовом: Заступника керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси (вул. Головківська, № 1, м. Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (площа Думська, № 1, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради (вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011, код ЄДРПОУ 44162529)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вул. Ланжеронівська, буд. 14, кв. 4, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26470890)

про стягнення 964 917,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Малиновської окружної прокуратури міста Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс», в якому просив суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки комунальної власності в сумі 964917,76 грн.

06.06.2023 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023, позов був задоволений повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою, площею 3,6145 га за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 26 (кадастровий номер - 5110137300:06:001:0028) в сумі 964 917 грн 76 коп, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в сумі 14 473 грн 77 коп.

25.10.2023 Господарським судом Одеської області на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.06.2023 по справі № 916/385/23, яке набрало законної сили 02.10.2023, видано відповідні накази.

01.06.2026 за вх.№2-1087/26 Господарським судом Одеської області одержано скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» на дії (бездіяльність) державного виконавця, відповідно до якої скаржник просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни щодо невжиття заходів щодо залучення оцінювачів для реалізації майна у виконавчому провадженні № 73417623 у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження»;

- зобов`язати головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Ларису Юріївну вжити заходи щодо залучення оцінювачів для реалізації майна відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження»;

- скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни від 12.02.2026 про опис та арешт майна боржника.

03.06.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-1087/26 від 01.06.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23 прийнято до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні на "23" червня 2026 року о 14:20 год.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.06.2026 у справі № 916/385/23 на 23.06.2026 о 14:20 год., не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 22.06.2026 по 23.06.2026 включно у відпустці.

24.06.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-1087/26 від 01.06.2026) на дії (бездіяльність) державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23 на 20 днів за ініціативою суду та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на "14" липня 2026 року об 11:00 год

Присутні в судовому засіданні прокурор та державний виконавець Ковтун Л.Ю. висловили свої заперечення проти доводів, викладених у скарзі, просили суд відмовити в її задоволенні. Представник відповідача повністю підтримав вимоги поданої ним скарги та просив її задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 14.07.2026, представники позивача та третьої особи не з`явились, повідомлені були належним чином шляхом направлення відповідної ухвали до їх електронних кабінетів, причини неявки суду не повідомили, жодних пояснень по суті скарги до суду не надали.

Вимогами частин 1, 2 статті 342 ГПК України визначено, що скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, з метою дотримання встановленого частиною 1 статті 342 ГПК України та розумного строку, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для розгляду скарги, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю позивача та третьої особи, за наявними матеріалами.

Розглядаючи подану скаргу, господарський суд виходить із наступного.

В обґрунтування скарги ТОВ «Євро Сервіс» зазначило, що на виконання у Приморському ВДВС у м. Одесі ОМУМЮУ перебуває виконавче провадження № 73417623 з примусового виконання наказу № 916/385/23, виданого 25.10.2023 Господарським судом Одеської області про стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в сумі 964917,76 грн.

09.04.2024 головним державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти боржника, а також постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Боровського Миколи, буд. 26, загальною площею 6000,8 кв.м., що належать боржнику.

Також, як додає скаржник, 12.02.2026 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника і з метою забезпечення виконання вимог виконавчого документа було проведено опис та арешт майна, зокрема: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Надалі, 07.03.2026 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було направлено запит № 319120385 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів. В свою чергу, у ТОВ «Євро Сервіс» зареєстровані наступні транспортні засоби: вантажний автомобіль Камаз 54112, 2005 року; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; легковий автомобіль Chevrolet Lacetti, 2011 року.

Скаржник зауважує, що тривале перебування такого майна під арештом без здійснення його оцінки та реалізації призводить до необґрунтованого втручання у господарську діяльність підприємства та позбавляє товариство можливості ефективно використовувати належне йому майно. За таких обставин, на переконання скаржника, подальше збереження арешту транспортних засобів не забезпечує реального виконання судового рішення, а фактично перетворюється на самостійне та безстрокове обмеження права ТОВ «Євро Сервіс» на мирне володіння своїм майном.

Також, посилаючись на норми ст.ст. 57, 61 ЗУ «Про виконавче провадження», скаржник вказує, що реалізація арештованого майна ТОВ «Євро Сервіс» є неможливою у зв`язку з бездіяльністю Приморського ВДВС у місті Одесі ОМУМЮУ, а саме незалучення суб`єкта оціночної діяльності для проведення оцінки. При цьому після накладення арешту та проведення опису майна державним виконавцем не вжито передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» подальших заходів примусового виконання, зокрема, не забезпечено проведення оцінки майна, що унеможливлює визначення його вартості та подальшу реалізацію у порядку, передбаченому ст. 61 зазначеного Закону.

За таких обставин, за ствердженням скаржника, скасування арешту транспортних засобів дозволить боржнику самостійно здійснити їх реалізацію з метою добровільного виконання судового рішення. Водночас, подальше невчинення державним виконавцем дій щодо оцінки та реалізації майна свідчить виключно про неналежне здійснення виконавчого провадження та тривалу бездіяльність органу державної виконавчої служби.

Між тим, як додає скаржник, 27.05.2026 його представником було подано клопотання до головного державного виконавця Ковтун Л.Ю. про залучення суб`єкта оціночної діяльності, у якому просили виконати вимоги ст.ст. 20, 57 ЗУ «Про виконавче провадження», однак станом на дату подання цієї скарги будь-яких процесуальних рішень за результатами розгляду зазначеного клопотання державним виконавцем не прийнято, відомості про його розгляд в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні, а передбачені законом виконавчі дії щодо оцінки майна не вчинені.

Отже, за ствердженням скаржника, негативні наслідки такої бездіяльності фактично покладаються на боржника, майно та кошти якого перебувають під арештом протягом тривалого часу без подальшого руху виконавчого провадження, у зв`язку з чим господарська діяльність ТОВ «Євро Сервіс» зазнає необґрунтованих обмежень.

Таким чином, за висновком скаржника, органом державної виконавчої служби фактично вчинено лише формальні дії щодо накладення арешту на майно та кошти боржника, тоді як подальші дії, спрямовані на реальне виконання судового рішення, тривалий час не здійснюються. При цьому, арешт майна та коштів ТОВ «Євро Сервіс» зберігається протягом тривалого часу без фактичного здійснення заходів щодо оцінки та реалізації майна.

19.06.2026 прокурором подано до суду заперечення (вх. № 21438/26) щодо скарги ТОВ «Євро Сервіс», де, окрім іншого, прокурор відзначив, що заперечує проти задоволення скарги в частині скасування постанови державного виконавця від 12.02.2026 про опис та арешт майна боржника, оскільки таке скасування не сприятиме виконанню судового рішення, а навпаки створить реальні ризики його невиконання.

Так, прокурор вважає, що державний виконавець не лише має право, а й зобов`язаний вживати заходів, спрямованих на реальне та своєчасне виконання судового рішення. Невжиття таких заходів, навпаки, могло б свідчити про неналежне виконання державним виконавцем своїх обов`язків та порушення прав стягувача. При цьому, судове рішення у цій справі виконується на користь Одеської міської ради, тобто в інтересах територіальної громади міста Одеси, тому будь-яке безпідставне скасування заходів примусового виконання створить ризик невиконання судового рішення та порушення майнових інтересів територіальної громади.

Між тим, прокурор зауважив, що арешт майна боржника є типовим та законним заходом примусового виконання, спрямованим на недопущення відчуження майна та забезпечення можливості подальшого виконання рішення суду. Водночас, скаржник не довів, що арештоване майно не належить боржнику, що воно не може бути предметом звернення стягнення або що державним виконавцем порушено встановлений законом порядок накладення арешту.

Відтак, на думку прокурора, заходи примусового виконання, у тому числі арешт коштів та майна боржника, не є самостійним покаранням чи необґрунтованим втручанням у господарську діяльність боржника, а є передбаченим законом способом забезпечення виконання судового рішення. Доводи скаржника про те, що тривале перебування майна під арештом нібито перешкоджає господарській діяльності підприємства та не забезпечує виконання рішення суду, прокурор вважає необґрунтованими, оскільки сам по собі факт накладення арешту на майно боржника не порушує його прав якщо арешт накладений в межах виконавчого провадження, з метою виконання судового рішення та у межах суми стягнення. Навпаки, скасування арешту до повного виконання рішення суду може призвести до відчуження майна, зменшення майнової маси боржника а унеможливлення реального стягнення коштів на користь територіальної громади.

На переконання прокурора, скаржник фактично ототожнює питання належної організації подальших виконавчих дій щодо оцінки та реалізації майна з питанням правомірності самого арешту. Водночас, наявність підстав для зобов`язання державного виконавця вчинити додаткові виконавчі дії не є підставою для скасування арешту майна боржника.

Окрім того, прокурор вважає, що доводи скаржника про бездіяльність державного виконавця щодо незалучення суб`єкта оціночної діяльності також не спростовують необхідність збереження арешту, оскільки оцінка та реалізація майна є наступними стадіями примусового виконання, однак їх невчинення або несвоєчасне вчинення не означає, що арешт став незаконним. В свою чергу, посилання скаржника на постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження від 05.05.2026, винесеного за результатами розгляду скарги окружної прокуратури, також не підтверджує необхідності скасування постанови про опис та арешт майна, а навпаки підтверджує необхідність арешту з метою належного виконання державним виконавцем своїх обов`язків. Наведене не свідчить про відсутність боргу, не скасовує обов`язковості судового рішення та не усуває необхідності збереження майна боржника для подальшого звернення стягнення.

Додатково прокурор зауважив щодо пропуску скаржником строку на звернення зі скаргою, оскільки постанова державного виконавця про опис та арешт майна боржника винесена 12.02.2026 в присутності представника боржника, директора ТОВ «Євро Сервіс», підпис якого міститься на постанові з попередженням про роз`яснення права на досягнення згоди зі стягувачем щодо вартості майна, проте докази звернення до стягувача із відповідною пропозицією щодо вартості майна матеріали скарги не містять.

Отже, як наголошує прокурор, сама постанова підтверджує ознайомлення з її змістом боржником саме 12.02.2026, водночас скарга подана лише 01.06.2026, що не відповідає строку, встановленому ч. 1 ст. 341 ГПК України.

При цьому, на переконання прокурора, скаржник намагається обґрунтувати додержання строків на звернення зі скаргою з метою скасування вказаної постанови лише 27.05.2026, після подання клопотання про залучення суб`єкта оціночної діяльності, однак, такий довід є штучним та не відповідає фактичним обставинам справи, а скаржник фактично ототожнив строки звернення зі скаргою на постанову зі строками звернення зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, що недопустимо.

При цьому, жодного клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, а також належного обґрунтування поважності причин такого пропуску до скарги не додано, у зв`язку з чим скарга підлягає залишенню без задоволення вже з процесуальних підстав.

Начальник Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гусєв Олександр надав до суду заперечення (вх. № 21473/26 від 19.06.2026) на скаргу, де зазначив, що на виконанні у Відділі з 06.03.2023 перебуває виконавче провадження № 71182018 по примусовому виконанню наказу № 916/3390/21, який видав Господарський суд Одеської області 27.12.2022 про стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 1975115,15 грн. Також, з 23.11.2023 на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 73417623 по примусовому виконанню наказу № 916/385/23, який видав Господарський суд Одеської області 25.10.2023 про стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» на користь Одеської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі 964917,76 грн. В свою чергу, 25.12.2023 на підставі вимог ст. 30 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі провадження № 71182018, № 73417623 об`єднані у зведене виконавче провадження № 73676056.

За ствердженням органу ДВС, на цей час державним виконавцем вживаються заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», націлені на повне фактичне виконання рішень суду. Як пояснює орган ДВС, 25.12.2023 на підставі ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» винесена постанова про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно боржника. За інформацією, наданою ІСДП «НАІС», за боржником зареєстровано автотранспортні засоби, у зв`язку з чим, для забезпечення виконання вимог виконавчого документа 25.12.2023, на підставі ст. 36 ЗУ «Про виконавче провадження» винесена постанова про розшук майна боржника, якою оголошено у розшук майно боржника.

Додатково, орган ДВС пояснив, що за інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за боржником зареєстровано нерухоме майно, у зв`язку з чим була винесена постанова про накладення арешту на нерухоме майно боржника, а саме нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Боровського Миколи, буд. 26, загальною площею 6000,8 кв.м. Також, відповідно до відповіді з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 16.04.2024, за боржником згідно уніфікованої автоматизованої електронно-облікової системи зареєстровано: навантажувач фронтальний ТО-18, заводський номер 4198; ескаватор ЕК-18, заводський номер 816; ескаватор ЕК-18, заводський номер 971; ескаватор ЕО-2621 В-2, заводський номер НОМЕР_1 . При цьому, листом від 22.01.2024 боржником повідомлено Відділ про наявність наступного майна, на яке може бути звернуто стягнення: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску. 12.02.2026 для забезпечення виконання вимог виконавчих документів з метою подальшої реалізації проведено опис та арешт зазначеного майна.

Водночас, як наголошує начальник ВДВС, з метою надання послуг суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання, залучених для оцінки майна у виконавчому провадженні та відповідно до примірної методики визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженої наказом Мінекономіки від 18.02.2020 № 275, проводяться ринкові консультації для визначення очікуваної вартості зазначених послуг. 03.06.2026 за переліком адресатів надано листи щодо надання пропозицій, відповідно до встановленої потреби, щодо вартості послуг суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання, залучених для оцінки майна у виконавчому провадженні, а саме оцінки рухомих речей (вантажного автомобіля та 7 одиниць спецтехніки).

Як додає начальник ВДВС, 17.06.2026, керуючись ст. 20 Закону, постановою державного виконавця для визначення вартості арештованого майна призначено суб`єкта оціночної діяльності ФОП Лемза І.В., яка має сертифікат від 12.01.2024 за № 9/2024, виданий Фондом державного майна для участі у виконавчому провадженні. При цьому, суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання ФОП Лемза І.В. повинен надати звіт щодо визначення ринкової вартості майна: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2003 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Відтак, орган ДВС наголошує, що на цей час державним виконавцем вживаються заходи, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження», націлені на повне фактичне виконання рішення суду, у зв`язку з чим здійснені державним виконавцем дії при виконанні рішень суду відповідають вимогам Закону, а постанови винесені державним виконавцем з дотриманням встановлених строків.

Оцінивши доводи, що наведені скаржником в обґрунтування поданої ним скарги, прокурором та представником органу ДВС в обґрунтування своїх заперечень, дослідивши матеріали скарги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено поняття обов`язковості судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, порядок, підстави та послідовність вчинення дій в межах якого визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 3391 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями ст. 343 ГПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Часові межі оскарження є предметом регулювання статті 341 ГПК України та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

За приписами пункту а) ч. 1 ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що строком подачі скарги є 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Так, відповідно до прохальної частини скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» просить суд, серед іншого, скасувати постанову головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни від 12.02.2026 про опис та арешт майна боржника.

Відповідно до приписів ст.113 Господарського процесуального кодексу України, строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За умовами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Питання щодо поновлення процесуальних строків урегульовано нормами ст. 119 ГПК України, згідно із частинами 1,3 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Згідно приписів ч. 4 ст. 119 ГПК України передбачено, що одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заяви, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Також, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою (ч. 2 ст. 341 ГПК України), і саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Таким чином, поновлення пропущеного строку для подання скарги відбувається виходячи із поважності причин його пропуску. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду застосувала правові позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14.08.2019 у справі №910/7221/17, від 12.01.2021 у справі №910/8794/17, від 12.10.2021 у справі №918/333/13-г.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Поряд з цим, суд зважає на правовий висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, наведений у постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г де зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі відповідних виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Як слідує з матеріалів справи та підтверджено скаржником, 23.11.2023 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. відкрито виконавче провадження № 73417623 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 25.10.2023 по справі № 916/385/23 щодо стягнення з ТОВ «Євро Сервіс» заборгованості у розмірі 964917,76 грн.

09.04.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що міститься на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.

Також, 09.04.2024 державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ковтун Л.Ю. винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на нежилі будівлі та споруди за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Боровського Миколи, будинок 26, загальною площею 6000,8 кв.м., що належить боржнику.

12.02.2026 у межах зведеного виконавчого провадження № 73676056 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою було описано та накладено арешт на наступне майно: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2003 року випуску; ескаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Згідно частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що скаржником, який є боржником у виконавчому провадженні № 73417623, не спростовано відсутності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, та інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на дії державного виконавця, боржником не наведено.

З метою належної та повної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, суд в ухвалі від 03.06.2026 запропонував скаржнику надати суду пояснення щодо визначення дати, коли він дізнався про порушення його прав внаслідок ухвалення державним виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника від 12.02.2026 у зведеному виконавчому провадженні № 73676056.

Натомість, скаржник у своїх додаткових поясненнях посилався на те, що ключовим предметом оскарження є тривала протиправна бездіяльність державного виконавця щодо незалучення суб`єкта оціночної діяльності для оцінки описаного рухомого майна, а вимога про скасування постанови про опис та арешт майна боржника від 12.02.2026 є похідною і нерозривно пов`язаною саме з моментом виникнення цієї бездіяльності. Як пояснив скаржник, постанова про опис та арешт майна від 12.02.2026 є лише початковим етапом процедури реалізації майна, передбаченої ст. 56, 57, 61 ЗУ «Про виконавче провадження», та винесення цієї постанови в лютому 2026 року в межах виконавчих процедур не сприймалося скаржником як безумовне порушення його прав, оскільки скаржник розраховував на добросовісне та швидке вчинення виконавцем передбачених законодавством дій, а саме призначення оцінювача та передачу майна на торги для погашення боргу.

Так, суд враховує, що відповідно до частини 1 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.

Вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово.

З огляду на викладене, строк подання скарги на вказану постанову про опис та арешт майна від 12.02.2026 для боржника, який мав вільний та цілодобовий доступ до матеріалів виконавчого провадження, почав перебіг з наступного дня (13.02.2026) та сплив 23.02.2026. Більш того, судом враховано, що опис та арешт майна проведено головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. 12.02.2026 у присутності керівника ТОВ «Євро Сервіс» Ткаченко Валентини Миколаївни, про що свідчить її підпис від імені боржника в оскаржуваній постанові від 12.02.2026.

Між тим, суд цілком погоджується з висновками прокурора, що скаржник, пов`язуючи скасування постанови про опис та арешт майна боржника від 12.02.2026 з моментом виникнення бездіяльності державного виконавця щодо незалучення суб`єкта оціночної діяльності для оцінки описаного рухомого майна, фактично ототожнює строки звернення зі скаргою на вказану постанову зі строками оскарження бездіяльності державного виконавця.

При цьому, суд зауважує, що жодних клопотань чи заяв про поновлення строку у відповідності до ст. 119 ГПК України, на подання скарги у відповідній частині оскарження щодо скасування постанови головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни від 12.02.2026 про опис та арешт майна боржника, заявником не було подано.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що скаржник мав бути обізнаний про наявність порушення його прав принаймні з моменту винесення постанови про опис та арешт майна боржника від 12.02.2026 у зведеному виконавчому провадженні № 73676056. Відтак, вбачається, що скарга подана до суду із пропуском встановленого десятиденного процесуального строку без клопотання про його поновлення, що додатково є підставою для залишення скарги заявника без розгляду на підставі частини 2 ст. 341 ГПК України.

Як зазначено в постанові КГС ВС від 12.07.2024 у справі № 911/1216/21, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби належить дотримуватися відповідних положень ГПК України, які знаходяться у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини першої статті 341 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18), від 01.11.2023 у справі № 904/3734/20, постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 у справі № 909/992/19).

Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема, у постановах від 01.11.2023 у справі № 904/3734/20, від 15.02.2024 у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 у справі № 909/992/19), що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений ч. 1 ст. 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. З`ясування обставин дотримання заявником встановленого законом процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного чи приватного виконавця, наявність клопотання про поновлення такого строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання зазначеного строку, відсутності клопотання про його поновлення, а також поважності причин для такого поновлення, є залишення скарги без розгляду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 909/615/15).

Згідно частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, зважаючи на відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання та належно підтвердженої скаржником обставини про поважність пропущеного десятиденного строку, встановленого чинним процесуальним законодавством, на оскарження рішення та дій державного виконавця щодо винесення 12.02.2026 постанови про опис та арешт майна боржника, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для та залишення скарги в цій частині без розгляду.

Разом з тим, суд зазначає, що подання після закінчення процесуальних строків скарги, яка залишена без розгляду, не позбавляє скаржника в майбутньому права на звернення до суду з аналогічною скаргою та клопотанням про поновлення процесуального строку з доданням належних доказів у відповідності до норм процесуального закону.

Стосовно вимог скарги в частині визнання протиправною бездіяльності головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни щодо невжиття заходів щодо залучення оцінювачів для реалізації майна у виконавчому провадженні № 73417623 у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та зобов`язання головного державного виконавця вжити заходи щодо залучення оцінювачів для реалізації майна відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Так, згідно з п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право зокрема: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання. Експертом або спеціалістом може бути будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця. Цей строк може бути продовжений до 30 робочих днів за погодженням з виконавцем. Експерт або спеціаліст зобов`язаний надавати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності. (ч. 1-3 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами частини 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до частин 5-7 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Як визначено статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження», після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, накладення арешту на майно боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження відповідає приписам ч.3 ст56 Закону України «Про виконавче провадження» та спрямоване на забезпечення реального виконання судового рішення.

Так, 12.02.2026 головним державним виконавцем Ковтун Л.Ю. було винесено постанову про опис та арешт майна боржника і з метою забезпечення виконання вимог виконавчого документа було проведено опис та арешт майна, зокрема: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2003 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2004 року випуску. У вказаній постанові сторонам виконавчого провадження роз`яснено можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови доясгти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця.

В контексті вищезазначеного суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, яку викладено у постанові від 14.10.2024 по справі 910/10222/22, згідно якої в силу приписів положень законодавства, що регулює порядок вчинення виконавчих дій державним виконавцем, останній повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.

Суд також звертає увагу, що Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 в справі № 905/2999/17.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

Визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна (ч. 1-4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналіз статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє дійти висновку, що для завдань виконавчого провадження вартість майна боржника може бути визначена двома шляхами: 1) за згодою сторін (та заставодержателя), про досягнення якої вони мають повідомити виконавця у встановленому порядку; 2) у разі недосягнення такої згоди виконавець самостійно визначає вартість майна за ринковими цінами, які діють на день визначення; 3) залучення для оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Отже, визначення вартості майна боржника, оцінка майна боржника регламентовані ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Так, визначення вартості майна боржника здійснюється в першу чергу за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

Ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез`явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов`язку сплатити кошти).

Отже, як вбачається з Закону України «Про виконавче провадження», державному виконавцю надано широке коло повноважень з метою виконання рішення суду. При цьому, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

За таких обставин, означені вище аргументи боржника могли би вважатися підставними при умові добросовісного та розумного ставлення ТОВ «Євро Сервіс» до необхідності виконання власних процесуальних обов`язків, як сторони виконавчого провадження, зокрема, щодо вжиття всіх можливих заходів для виконання свого обов`язку сплатити кошти.

Між тим, матеріали справи не містять доказів, що від сторін виконавчого провадження находило повідомлення про досягнення між ними згоди щодо вартості описаного майна, у відповідності до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено конкретних строків, на протязі яких державний виконавець повинен здійснити всі необхідні заходи в межах виконавчого провадження щодо фактичного виконання наказу суду, зокрема, і вжиття заходів щодо залучення оцінювачів для реалізації майна у виконавчому провадженні у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала висновок про те, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду (див. постанову від 12 червня 2019 року у справі N 308/12150/16-ц, пункт 31 постанови від 20 березня 2019 року у справі N 821/197/18/4440/16).

Разом із цим в залежності від виду майна, вартість якого має бути визначена, Закону України «Про виконавче провадження» розмежовує випадки, за яких залучення суб`єкта оціночної діяльності- суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна є або правом, або обов`язком виконавця.

Так, порядок оцінки майна регулюється Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадках, визначених нормативно-правовими актами з оцінки майна, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, суб`єкти оціночної діяльності - органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майна самостійно на підставі наказу керівника. При цьому, якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.

Аналізуючи частину другу цієї статті, слід дійти висновку, що її положення регулюють та розповсюджуються на випадки самостійної оцінки майна суб`єктами оціночної діяльності, якими є органи влади та місцевого самоврядування. Зазначені випадки визначаються нормативно-правовими актами з оцінки майна затвердженими Кабінетом Міністрів України і на випадки оцінки майна, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», не розповсюджуються.

Інший порядок призначення оцінки передбачений положеннями Закону України «Про виконавче провадження», де передбачено, що для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання.

Отже, за буквальним змістом цієї норми виконавець при проведені оцінки майна боржника залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання про що виносить постанову. Жодної вимоги про призначення конкурсу з визначення такого суб`єкта оціночної діяльності зазначений закон не містить.

Таким чином, положення щодо конкурсних засад визначення суб`єкта оціночної діяльності для такої оцінки на здійснення оцінки у процедурі виконавчого провадження не розповсюджуються, а призначення суб`єкта оціночної діяльності відбувається на підставі постанови виконавця.

За статтею 8 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державні виконавці, керівники та спеціалісти органів державної виконавчої служби є державними службовцями. Відтак, зазначені особи діють від імені держави як органи державної влади, а тому мають усі повноваження на укладання відповідних договорів щодо оцінки майна у виконавчому провадженні, що знаходиться у них на виконанні, відповідно до законодавства, що регулює укладання такого договору (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20.07.2022 у справі №910/10956/15).

В даному випадку, в матеріалах скарги відсутні докази того, що стягувач або боржник зверталися із клопотанням до державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 73417623, зокрема залучення до оцінки рухомого майна суб`єкта оціночної діяльності.

При цьому, суд встановив, що 27.05.2026 до державного виконавця надійшло клопотання боржника про залучення суб`єкта оціночної діяльності у виконавчому провадженні № 73417623 і вже 03.06.2026 державний виконавець звернувся до суб`єктів оціночної діяльності з проханням надати пропозиції щодо надання послуг з оцінки рухомих речей (вантажний автомобіль та спецтехніка), отримав відповідні комерційні пропозиції від таких суб`єктів господарювання, а 17.06.2026 виніс постанову у ВП № 73417623 про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, відповідно до якої призначив суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ФОП Лемза Ірину Валеріївну, та постановив суб`єкту оціночної діяльності суб`єкту господарювання ФОП Лемза І.В. надати звіт щодо визначення ринкової вартості майна: автокаток ДУ-58, 1998 року випуску; вантажний автомобіль ГАЗ 33023-2012, 2006 року випуску; навантажувач фронтальний ТО-18, 1990 року випуску; спеціалізований напівпричіп FRUEHAUF ET 32, 1980 року випуску; спеціалізований сідловий тягач Камаз 54112, 2005 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2003 року випуску; екскаватор ЕК-18, 2004 року випуску.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03 червня 2020 року у справі №464/5990/16-а, основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Згідно із правовою позицією, яка викладена в п.15 постанови Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №923/182/13-г, судом зазначено про те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», на державного виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Ларисою Юріївною було вжито усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на перевірку майнового стану боржника та проведення опису і арешту майна боржника. Разом з тим, оцінювати дії/бездіяльність приватного виконавця щодо реалізації майна боржника в рахунок погашення заборгованості на користь стягувача на даний час є неможливим та передчасним.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Указана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що скаржником не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами бездіяльності головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни у виконавчому провадженні № 73417623, а також наявності на даний час підстав стверджувати, що державний виконавець ухиляється від звернення стягнення (реалізації) на рухоме майно боржника ТОВ «Євро Сервіс» , чим порушує ч. 1 ст. 18, 48, 50, 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того боржник не довів належними та допустимими доказами, що його права чи свободи, як учасника виконавчого провадження були порушені бездіяльністю державного виконавця щодо організації і проведення оцінки спірного майна в межах виконавчого провадження, які необхідно на даний час поновлювати, що є самостійною підставою відмови у задоволенні його скарги в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судом встановлено, що державний виконавець діяв згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», а отже суд приходить до висновку, що підстави для задоволення скарги ТОВ «Євро Сервіс» на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни щодо невжиття заходів щодо залучення оцінювачів для реалізації майна у виконавчому провадженні № 73417623 у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», та зобов`язання головного державного виконавця вжити відповідні заходи відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин, з огляду на зазначені вище норми матеріального та процесуального права, оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в ході судового розгляду не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення державним виконавцем законодавства в рамках виконавчого провадження № 73417623.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 118-119, 234, 339, 340, 341, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-1087/26 від 01.06.2026) в частині скасування постанови головного державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни від 12.02.2026 про опис та арешт майна боржника - залишити без розгляду.

2. У задоволенні решти вимог скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Сервіс» (вх. № 2-1087/26 від 01.06.2026) на бездіяльність державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковтун Лариси Юріївни по справі № 916/385/23 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили 14.07.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повна ухвала складена 20.07.2026.

Суддя О.В. Цісельський