Ухвала суду № 138394519, 17.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5399/24

Провадження № 1-кп/204/414/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12023040000000217, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 березня 2023 року,

за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також заявив клопотання про продовження строку дії покладених обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_6 строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання пояснив, що метою застосування до обвинувачених запобіжних заходів є виконання ними покладених на них процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Наявність ризиків та достатність підстав вважати, що обвинувачені можуть здійснити наведені дії, з огляду на приписи ч. 2 ст. 177 КПК України і є підставою для застосування запобіжного заходу, а наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились, відповідно до ч. 3 ст. 199 КПК України, виправдовують тримання осіб під вартою та дають підстави для його продовження. Так, обвинувачені можуть переховуватись від суду, оскільки останні вчинили кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Обвинувачені можуть незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків, а також володіють інформацією, щодо повних анкетних даних свідків, які були присутні під час проведення слідчих дій за даним кримінальним провадженням. У разі встановлення вказаних осіб, останні можуть намагатися впливати на свідків, тим самим намагаючись уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення. За таких обставин ризик впливу на інших обвинувачених та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом. Відтак, з огляду на ту обставину, що допитані не всі свідки у даному кримінальному провадженні, є підстави вважати про існування вказаного ризику. Крім цього, є наявним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, враховуючи те, що обвинувачені до моменту їх затримання займалися незаконною діяльністю тривалий час, не мають офіційних джерел доходу. Крім цього, слід взяти до уваги, що вказане кримінальне правопорушення було вчинено за попередньою змовою групою осіб.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 проти задоволення клопотання у частині продовження строку дії покладених обов`язків на обвинуваченого ОСОБА_6 не заперечувала. Стосовно клопотання прокурора у частині інших обвинувачених заперечувала проти їх задоволення. В обґрунтування своїх заперечень пояснила, що подані до суду прокурором клопотання є повністю аналогічними із раніше поданими. Саме пособі формальне повторення тих самих ризиків у автоматичному режимі робить продовження запобіжного заходу не правомірним, оскільки для обґрунтування повторного застосування тримання під вартою необхідно надати нові, релевантні та достатні фактичні підстави і провести індивідуалізовану оцінку ризиків для кожного обвинувачення, зокрема розглянути можливість застосування менш суворих заходів. У своїх клопотаннях прокурор посилається на наявність ризику можливості переховування, обґрунтовуючи його виключно тяжкістю можливого покарання за наслідком судового розгляду. Саме формальне посилання на тяжкість можливого покарання не може слугувати обґрунтуванням доведеності ризику переховування. Щодо ризику можливого впливу на інших обвинувачених, свідків та понятих, то в обґрунтування прокурор зазначив, що під час судового розгляду залишаються не допитаними декотрі свідки, однак вказані свідки були заявлені саме стороною захисту. Крім того, свідки сторони захисту, які були вже допитані під час судового розгляду беззаперечно вказують на відсутність фактів вербування, переміщення чи переховування осіб з метою їх експлуатації у формі примусової праці, а також відсутність будь-якого фізичного чи психічного впливу з боку обвинувачених. Таким чином, прокурором не було надано належного обґрунтування наявності вказаного ризику. Із приводу наявності ризику вчинення повторно кримінального правопорушення пояснила, що обвинувачені є раніше не судимими особами, а їх вина у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень поки не доведена, а тому говорити про можливість вчинення нового або ж продовження кримінального правопорушення не можливо, оскільки діє презумпція невинуватості. У свою ж чергу наявність статусу обвинуваченого не може свідчити про наявність вказаного ризику. Слід також взяти до уваги те, що обвинувачені мають постійне місце проживання, сталі сімейні зв`язки, мають на утриманні дружин, дітей та батьків. Крім цього, у обвинувачених є наявні хронічні захворювання, які потребують постійного медичного спостереження та необхідного лікування. Просила відмовити у задоволенні клопотань прокурора та обрати стосовно її підзахисних запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

У судовому засідання захисник ОСОБА_5 підтримав подані заперечення адвокатом ОСОБА_4 . Окремо пояснив, що під час судового розгляду було встановлено, що були особи, яким не було де проживати, які зловживали спиртними напоями або ж наркотичними речовинами, які потім за допомогою обвинувачених проживали у будинку, мали можливість працювати та перебувати у теплі. Вказані особи, під час перебування у будинку не вживали ані алкогольних напоїв, ані наркотичних речовин. Свідки, які були допитані під час судового розгляду, розцінюють такі дії обвинувачених як позитивні, останній свідок зазначив, що він працював та отримував заробітну платню у розмірі 9-10 тисяч гривень. Стан потерпілих, який описаний в обвинувальному акті не відповідає дійсності. Просив відмовити у задоволенні клопотань прокурора, та вирішити питання щодо зменшення розміру застави або змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Обвинувачені: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 у судовому засіданні, підтримали думку своїх захисників.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, а також клопотань захисників та обвинувачених про зменшення розміру застави або ж зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких, зокрема, віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).

Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданих клопотаннях, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей ч. 1 ст. 194 КПК України, відповідно до яких під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст.177 КПК України.

Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, має також враховувати наявність чи зміну обставин, передбачених ст. 178 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу. Окрім іншого, суд повинен врахувати і тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Строк перебування обвинувачених під вартою, який встановлений ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 27 травня 2026 року, спливає 25 липня 2026 року. Закінчити розгляд кримінального провадження з постановленням судового рішення до вказаної дати неможливо з об`єктивних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Так, у своєму клопотанні прокурор зазначає, що метою продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлено наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також тим, що зазначені ризики продовжують існувати, а інші, більш м`які запобіжні заходи не зможуть їм запобігти.

Суд приходить до висновку, що наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Продовження тримання особи під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Суд, при визначенні можливості переховування обвинувачених від суду, враховує: тяжкість покарання, що загрожує останнім у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого та особливо тяжкого, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від п`яти до десяти років, та від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна, а тому з великою ймовірністю обвинувачені можуть вчиняти дії щодо уникнення покарання за вчинені кримінальні правопорушення, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інший більш м`який запобіжний захід не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

Співставлення можливих негативних наслідків для обвинувачених у вигляді їх можливого ув`язнення у майбутньому з можливим засудженням до покарання у вигляді позбавлення волі, свідчить про те, що вказаний ризи є достатньо високим.

Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Про наявність вказаного ризику свідчить й той факт, що на території України, починаючи, з 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, а тому у обвинувачених збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості в повному обсязі виконувати органами влади свої повноваження на певних територіях, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинувачених.

Також, слід взяти до уваги й той факт, що відповідно до пред`явленого обвинувачення, обвинувачені тривалий проміжок часу проживали за місцем знаходження реабілітаційного центру, а саме в будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та вказаний будинок був їх постійним місцем проживання. Тим самим, фактично обвинувачені не проживали за своїм зареєстрованим місцем проживання, а тому у разі зміни відносно обвинувачених запобіжного заходу на інший, який не буде пов`язаний із позбавленням волі, останні можуть вдатися до дій, які будуть спрямовані на зміну місця проживання, або ж виїзду за межі Дніпропетровської області, оскільки фактично у останніх відсутній зв`язок з їх зареєстрованим місцем проживання.

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

В силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентована ст. 23 КПК України, та відповідно до визначених у ст. 224 КПК України правил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Беручи до уваги той факт, що під час судового розгляду стороною захисту були заявлені клопотання про допит свідків сторони захисту, та які у свою чергу були задоволені судом, вказані свідки залишаються не допитаними, що у свою чергу дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на свідків, з метою надання свідками неправдивих показань.

Таким чином, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані безпосередньо судом, залишається високим.

Що стосується посилання прокурора на наявність ризику впливу на інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні, то вказане не може бути взято судом до уваги, оскільки такий ризик об`єктивно відсутній, беручи до уваги той факт, що всі обвинувачені перебувають під запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою та при етапуванні до приміщення суду мають змогу спілкуватись між собою.

Розглядаючи клопотання прокурора в частині наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Як вбачається з пред`явленого ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 обвинувачення, останні тривалий час здійснювали вербування, переміщення та переховування людей з метою їх експлуатації у формі примусової праці. Таким чином, застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, може призвести до можливого продовження вчинення кримінальних правопорушень, в яких обвинувачуються, або ж можуть вчинити інші кримінальні правопорушення.

Окрім цього, слід зазначити, що відносно обвинувачених під час досудового розслідування при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було визначено альтернативний запобіжний захід із визначенням його розміру, який на думку суду буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них обов`язків.

Також, слід зазначити, що ухвали слідчого судді та суду щодо обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу та визначення альтернативного запобіжного заходу, були предметом розгляду колегії суддів Дніпровського апеляційного суду, які були залишені без змін, тим самим не було встановлено порушень, які б могли бути підставою задля скасування вказаних ухвал.

Крім цього, запобіжний захід у вигляді застави, який було обрано відносно обвинуваченого ОСОБА_6 в повній мірі забезпечує виконання останнім покладених на нього обов`язків, тим самим вказане свідчить про дієвість вказаного запобіжного заходу та він не створює надмірного тягаря обвинуваченому, що в свою чергу свідчить про доцільність застосування саме запобіжного заходу у вигляді застави.

Окрім цього, слід взяти до уваги спосіб життя обвинувачених, який фактично був пов`язаний із організацією, яка базувалась у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та діяльністю, яка проходила у вказаному будинку, що у свою чергу свідчить про те, що у разі зміни останнім запобіжного заходу, можуть вдатися до дій задля продовження такої діяльності.

Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.

За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинувачених під вартою та продовження строку дії покладених обов`язків, оскільки застосування інших більш м`яких запобіжних заходів відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості обвинувачених в результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для їх позапроцесуальних дій.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт або ж зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 181 КПК України, домашній арешт є запобіжним заходом, який полягає у забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Манчіні проти Італії» та «Бузаджі проти Республіки Молдова», домашній арешт за своїм характером може становити позбавлення свободи у розумінні ст. 5 Конвенції, а тому не є формальним чи символічним заходом.

Водночас те, що домашній арешт є істотним обмеженням свободи особи, не означає його автоматичної достатності у кожному кримінальному провадженні. Суд має оцінити, чи здатний саме цей запобіжний захід у конкретних обставинах запобігти встановленим ризикам. З огляду на характер і тяжкість обвинувачення, обізнаність про осіб свідків, суд вважає недостатнім застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту для нейтралізації встановлених ризиків, які є вагомими та такими, які не перестали існувати.

Крім цього, судом було враховано наявність у обвинувачених міцних соціальних зв`язків, наявність на утриманні дружин, дітей та батьків похилого віку, згод на проживання, разом з тим, на противагу цим доводам, суд вважає, що на даний час вказані обставини неможливо віднести до тих достатніх стримуючих чинників, які у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченими дій, спрямованих на переховування від суду, впливу на свідків або вчинення інших кримінальних правопорушень, тобто визнати ці обставини такими, що можуть гарантувати запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п.п. 2,3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні: тяжкого кримінального правопорушення розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; особливо тяжкого кримінального правопорушення розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки.

З огляду на те, що застосування до обвинувачених альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави має стимулюючий характер дотримання покладених на них обов`язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, ураховуючи кількість покладених на обвинувачених процесуальних обов`язків та співвідношення з існуючими ризиками їх невиконання, а також особи обвинувачених, суд вважає, що раніше визначений розмір застави у розмірі 55 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 183040 гривень, відповідає критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, не суперечитиме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави задоволенню не підлягає.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинувачених запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих їм діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом на даному етапі не встановив.

Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою та продовження дії покладених обов`язків не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів із визначенням розміру застави.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених з тримання під вартою та із застави, на домашній арешт, а тому у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 14 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 14 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 14 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 14 вересня 2026 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 14 вересня 2026 року включно.

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , заставу у розмірі 55 (п`ятдесяти п`яти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 183040 (сто вісімдесят три тисячі чорок) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти на обвинувачених: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються таким, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

Клопотання прокурора про продовження покладених на обвинуваченого ОСОБА_6 обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії обов`язків строком на 60 днів, тобто до 14 вересня 2026 року включно, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну

У разі невиконання вказаних вище обов`язків застава буде звернена в дохід держави.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, зменшення застави відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1