Рішення № 138393428, 20.07.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №565/738/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року в загальному розмірі 34510,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №686752, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 10000,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності. Відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Позивач зазначає, що кредитний договір було укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Електронна ідентифікація відповідачки здійснювалася під час входу до особистого кабінету, а підписання договору - шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, направленим на номер мобільного телефону, зазначений клієнтом при оформленні кредиту.

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачці кредитні кошти у сумі 10000,00 грн на її платіжну картку.

24 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №ККЛУ-24032021, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до боржників первісного кредитора, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року.

Станом на дату звернення до суду, заборгованість відповідачки становить 34510,00 грн, яка складається з: 10000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту; 24510,00 грн - заборгованості за процентами; 0,00 грн - заборгованості за штрафом.

До початку розгляду справи від представника позивача до суду надійшло клопотання, у якому він підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Також представник позивача просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. У поданому відзиві відповідачка зазначає, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з неї заборгованості. Відповідачка вказує, що позивачем не доведено факту укладення між нею та ТОВ «Лінеура Україна» кредитного договору №686752 від 01 квітня 2020 року. Зокрема, вона посилається на те, що додана до матеріалів справи копія договору не містить підписів сторін, а кредитний договір, за її твердженням, не підписувався нею власноручно. Також відповідачка зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів використання саме нею електронного підпису одноразовим ідентифікатором, не підтверджують направлення їй одноразового ідентифікатора, введення такого ідентифікатора та підписання договору в порядку, передбаченому Законами України «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг». При цьому, паперові копії електронних документів, подані позивачем, не можуть вважатися оригіналами електронних доказів та не підтверджують факту укладення договору. Крім того, відповідачка зазначає, що докази, подані позивачем на підтвердження позовних вимог, виготовлені самим позивачем або пов`язаними із ним особами, у зв`язку з чим, на її думку, такі документи не можуть самостійно підтверджувати обставини, на які посилається позивач. Вона також вказує, що позовна заява містить твердження про видачу кредиту, погодження умов договору та наявність заборгованості, однак такі твердження, на її думку, не підтверджені належними доказами. Щодо відступлення права вимоги відповідачка зазначає, що договір факторингу сам по собі не містить індивідуальних відомостей щодо її кредитного договору, а витяг з реєстру боржників не підтверджує належним чином перехід до позивача права вимоги саме за договором №686752. Окремо відповідачка звертає увагу на підписання витягу з реєстру боржників представником позивача та вказує на відсутність належних доказів його повноважень. Також відповідачка заперечує розмір заборгованості, посилається на те, що проценти за користування кредитом не можуть нараховуватися безмежно після спливу строку кредитування, та заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, вважаючи їх неспівмірними зі складністю справи.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином (а.с. 74). Клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її обов`язкової участі до суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на належне повідомлення відповідачки, подання нею відзиву на позовну заяву, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи та з урахуванням клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши подані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу.

Судом встановлено, що 01 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №686752 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 1.2 договору сума кредиту складає 10000,00 грн. Згідно з пунктом 1.3 договору строк кредиту становить 30 днів, а дата повернення кредиту зазначається у графіку платежів, що є додатком №1 до договору. Пунктом 1.4 договору передбачено фіксований тип процентної ставки, а також знижену процентну ставку у розмірі 1,33 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом та стандартну процентну ставку у розмірі 1,90 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену клієнтом в особистому кабінеті. За змістом пункту 3.1 договору нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.

Відповідно до пункту 9.8 договору цей договір укладається шляхом направлення його тексту, підписаного зі сторони товариства аналогом власноручного підпису уповноваженої особи товариства та відтиску печатки товариства, в особистий кабінет клієнта для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений товариству. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання договору вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов договору.

Додатком №1 до договору є графік платежів, з якого вбачається, що дата повернення позики та сплати нарахованих процентів визначена 01 травня 2020 року, сума кредиту становить 10000,00 грн, сума нарахованих процентів - 3990,00 грн, а разом до оплати - 13990,00 грн.

Судом також досліджено додаткові договори до договору №686752 від 01 квітня 2020 року. Із додаткового договору від 01 травня 2020 року вбачається, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 01 червня 2020 року, застосування процентної ставки 1,90 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом та орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладення додаткового договору у розмірі 15700,00 грн. У подальшому сторони уклали додаткові договори від 01 червня 2020 року, 02 липня 2020 року та 05 серпня 2020 року, якими продовжували строк користування кредитом і погоджували подальше нарахування процентів за користування кредитом на умовах, визначених договором та додатковими договорами.

Таким чином, зі змісту договору №686752 від 01 квітня 2020 року, графіка платежів, паспорта споживчого кредиту та додаткових договорів убачається, що сторонами були погоджені сума кредиту, строк користування кредитом, порядок його продовження, фіксований тип процентної ставки, розмір процентів, спосіб перерахування кредитних коштів, порядок їх повернення та наслідки невиконання грошового зобов`язання.

Оцінюючи доводи відповідачки про недоведеність факту укладення договору, суд виходить з того, що спірний кредитний договір було укладено в електронній формі, а тому факт його укладення має встановлюватися з урахуванням положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію».

За змістом статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформленою в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною, а моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, підписаний у порядку, визначеному цим Законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

На підтвердження проходження відповідачкою процедури електронної ідентифікації та підписання кредитного договору позивачем надано довідку про ідентифікацію. Із цієї довідки вбачається, що при укладенні кредитного договору №686752 від 01 квітня 2020 року був використаний одноразовий ідентифікатор P737, час відправки ідентифікатора позичальнику - 01 квітня 2020 року о 14:40:24, час підписання ідентифікатором - 01 квітня 2020 року о 14:42:25, документ, підписаний кодом, - кредитний договір.

Вказана довідка про ідентифікацію узгоджується зі змістом самого договору, який передбачає підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, із графіком платежів, додатковими договорами та іншими матеріалами справи, у яких зазначено, що відповідні документи підписані відповідачкою електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора.

Отже, доводи відповідачки про відсутність належних доказів електронного оформлення кредитних документів спростовуються сукупністю наданих позивачем доказів.

Суд не приймає доводи відповідачки про те, що відсутність власноручного підпису на паперовій копії договору автоматично свідчить про його неукладеність. Враховуючи правову природу електронного договору, його підписання одноразовим ідентифікатором є самостійним способом підтвердження волевиявлення сторони. Саме такий порядок підписання прямо передбачений Законом України «Про електронну комерцію» та умовами договору №686752.

Посилання відповідачки на те, що паперові копії електронних документів не можуть братися судом до уваги, суд оцінює критично. Надані позивачем паперові копії електронних документів засвідчені представником позивача, містять відомості про порядок їх електронного підписання та узгоджуються між собою. Крім того, вони підтверджуються незалежними доказами, зокрема листом платіжного провайдера та відповіддю банку-емітента платіжної картки.

У свою чергу, відповідачка не надала доказів невідповідності таких копій оригіналам електронних документів та не спростувала зазначених у них відомостей.

Факт виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання кредитних коштів підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 19 січня 2026 року, з якого вбачається, що 01 квітня 2020 року о 14:44:02 було успішно перераховано кошти у сумі 10000,00 грн на платіжну картку клієнта, із зазначенням номера транзакції в системі iPay.ua та призначення платежу - зарахування 10000,00 грн на картку, реквізити якої частково збігаються з реквізитами картки, зазначеної у кредитному договорі.

Окрім цього, на виконання запиту суду до матеріалів справи надійшов лист Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_1 , а по рахунку, пов`язаному з цією карткою, було зараховано кошти у сумі 10000,00 грн за період 01 квітня 2020 року - 01 квітня 2020 року.

Отже, банківською інформацією підтверджується не лише факт зарахування кредитних коштів у сумі 10000,00 грн саме 01 квітня 2020 року, але й те, що платіжний інструмент, на який були зараховані кошти, був емітований на ім`я відповідачки. Ці відомості узгоджуються з листом платіжного провайдера про успішне перерахування коштів та з умовами договору щодо безготівкового способу надання кредиту.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено як укладення кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, так і реальне виконання первісним кредитором своїх обов`язків за договором, а саме надання відповідачці кредитних коштів у сумі 10000,00 грн шляхом їх безготівкового перерахування на банківську картку.

Відповідачка, заперечуючи доведеність позовних вимог, не надала доказів, які б спростовували факт зарахування 01 квітня 2020 року коштів у сумі 10000,00 грн на картку, емітовану банком на її ім`я, не подала доказів повернення отриманих коштів, повного або часткового погашення заборгованості чи припинення зобов`язання іншим способом.

Суд також встановив, що після укладення кредитного договору та виникнення у відповідачки грошового зобов`язання відбулася заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу одна сторона передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Так, 24 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», як клієнтом та первісним кредитором, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», як фактором, було укладено договір факторингу №ККЛУ-24032021.

За умовами пункту 1.1 цього договору фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

На підтвердження переходу права вимоги до матеріалів справи долучено договір факторингу №ККЛУ-24032021 від 24 березня 2021 року, витяг з реєстру боржників до цього договору, акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжну інструкцію про оплату за договором факторингу.

Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-24032021 від 24 березня 2021 року вбачається, що до реєстру включено ОСОБА_1 як боржника за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року, із зазначенням дати укладення договору, суми виданого кредиту 10000,00 грн та загальної суми заборгованості 34510,00 грн, у тому числі за тілом кредиту 10000,00 грн, за відсотками 7410,00 грн та за залишком прострочених відсотків 17100,00 грн.

Із акта приймання-передачі реєстру боржників до договору факторингу №ККЛУ-24032021 від 24 березня 2021 року вбачається, що клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників від 24 березня 2021 року, складений за формою згідно з додатком №1 до договору, із загальною кількістю боржників 4768 та загальною сумою заборгованості 30911113,12 грн.

Окрім цього, на підтвердження реальності виконання договору факторингу позивачем долучено платіжну інструкцію №27357 від 24 березня 2021 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перерахувало ТОВ «Лінеура Україна» грошові кошти у сумі 580830,09 грн із призначенням платежу: «Плата за переуступку права вимоги зг. дог. №ККЛУ-24032021 від 24/03/2021. Без ПДВ».

Суд відхиляє доводи відповідачки про те, що сам договір факторингу не містить персоніфікованої інформації щодо неї, оскільки за змістом договору факторингу права грошової вимоги відступаються щодо боржників, перелік яких визначається у реєстрі боржників. Саме витяг з такого реєстру містить індивідуальні відомості щодо відповідачки, номер кредитного договору №686752, дату його укладення та розмір заборгованості, право вимоги за якою було передано новому кредитору.

Доводи відповідачки щодо неналежності витягу з реєстру боржників також не спростовують факту переходу права вимоги, оскільки витяг оцінюється судом не ізольовано, а у сукупності з договором факторингу, актом приймання-передачі реєстру боржників та платіжною інструкцією про оплату за договором факторингу. У сукупності зазначені документи підтверджують укладення договору факторингу, передачу реєстру боржників та перехід до позивача права грошової вимоги за кредитним договором №686752.

Посилання відповідачки на підписання витягу з реєстру боржників представником позивача не є підставою для неврахування цього доказу, оскільки витяг поданий як похідний документ, що конкретизує відомості з реєстру боржників, а обставина переходу права вимоги підтверджується не лише цим витягом, але й договором факторингу, актом приймання-передачі реєстру боржників та платіжною інструкцією. Доказів недійсності договору факторингу, акта приймання-передачі реєстру боржників або доказів того, що право вимоги за кредитним договором №686752 не передавалося позивачу, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» є належним позивачем у даній справі, оскільки саме до нього перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року.

Водночас встановлення факту переходу права вимоги до позивача не змінює змісту основного зобов`язання відповідачки, яке виникло з укладеного з первісним кредитором кредитного договору.

Після отримання кредитних коштів у відповідачки виник обов`язок виконати умови кредитного договору, тобто повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором, у визначений договором строк.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона, тобто боржник, зобов`язана вчинити на користь другої сторони, тобто кредитора, певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші тощо, або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка у встановлений договором строк кредитні кошти не повернула, проценти за користування кредитом у повному обсязі не сплатила, доказів належного виконання договору, погашення заборгованості у більшому розмірі, ніж враховано позивачем у розрахунку, або припинення зобов`язання іншим способом суду не надала.

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року вбачається, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість у загальному розмірі 34510,00 грн, яка складається з 10000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 24510,00 грн заборгованості за процентами.

Вирішуючи питання щодо розміру процентів, які підлягають стягненню, суд виходить не лише з формальної погодженості процентних ставок сторонами, але й з правової природи відповідних нарахувань, періоду та підстав їх здійснення, співвідношення нарахованих сум із розміром отриманого кредиту, а також із необхідності дотримання засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності у споживчих правовідносинах.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Водночас відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За змістом частин першої, другої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, однак така свобода здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до несправедливих віднесено, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, понад п`ятдесят відсотків вартості продукції, у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Згідно з частиною восьмою цієї статті нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 зазначив, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності та розумності, а держава має підтримувати розумний баланс між комерційними інтересами кредитодавця та правами споживача кредитних послуг.

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України наголосив, що споживач є слабкою стороною договору споживчого кредиту та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності й розумності.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 викладено висновок про те, що визначення процентів, які становлять непропорційно велику суму порівняно з розміром кредиту та покладаються на споживача у зв`язку з невиконанням ним зобов`язання, може свідчити про несправедливість відповідної умови договору та істотний дисбаланс договірних прав і обов`язків на шкоду споживача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначила, що якщо обсяг відповідальності боржника залежить виключно від установлених договором процентів та є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушення, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 вказано, що під час вирішення вимог про стягнення процентів суд повинен керуватися чітко погодженими умовами кредитування та не допускати застосування умов, які дають кредитодавцю можливість вийти за межі погодженого строку і нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Надмірні проценти спотворюють своє правове призначення та перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача.

Як установлено судом, первісним договором передбачено дві процентні ставки: знижену у розмірі 1,33 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом та стандартну у розмірі 1,90 відсотка від суми кредиту за кожен день користування кредитом. За первісним графіком платежів у межах погодженого тридцятиденного строку сума процентів становила 3990,00 грн.

Пунктом 3.1 договору одночасно передбачено нарахування процентів на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Додатковими договорами від 01 травня 2020 року, 01 червня 2020 року, 02 липня 2020 року та 05 серпня 2020 року строк користування кредитом продовжувався із застосуванням стандартної процентної ставки у розмірі 1,90 відсотка за кожен день.

Отже, знижена ставка була пов`язана з первісними умовами кредитування, тоді як подальше застосування підвищеної стандартної ставки та нарахування процентів після настання строку повернення кредиту безпосередньо залежали від невиконання відповідачкою первісного зобов`язання у погоджений строк.

Такий висновок підтверджується також змістом витягу з реєстру боржників, у якому заявлена сума процентів поділена на 7410,00 грн заборгованості за відсотками та 17100,00 грн залишку прострочених відсотків. Саме віднесення більшої частини нарахувань до прострочених відсотків свідчить, що вони пов`язані не лише з наданням кредитних коштів у користування в межах первісно погодженого строку, а й із фактом порушення строку виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин стандартна процентна ставка у частині, в якій вона застосовувалася після невиконання відповідачкою зобов`язання у первісно визначений строк, фактично виконує не лише платіжну, але й компенсаційну та санкційну функцію незалежно від назви відповідного платежу у договорі. Тому така умова підлягає оцінці не лише з позиції свободи договору, але й на предмет відповідності вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Сама по собі обставина підписання відповідачкою договору та додаткових договорів не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи не створюють їх умови істотного дисбалансу на шкоду споживача. Так само відсутність контррозрахунку не є підставою для автоматичного стягнення всієї заявленої суми, якщо з наданих самим позивачем документів убачається її очевидна непропорційність.

Позивач просить стягнути 24510,00 грн процентів при сумі отриманого кредиту 10000,00 грн. Отже, заявлені проценти становлять 245,10 відсотка від суми кредиту, перевищують її у 2,451 раза та майже у шість разів перевищують суму процентів, установлену первісним графіком платежів за погоджений тридцятиденний строк.

Такий розмір процентів є явно неспівмірним із сумою кредиту та наслідками порушення зобов`язання, створює для споживача надмірний фінансовий тягар і не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, визначеним частиною третьою статті 509 та статтею 627 ЦК України.

Ураховуючи розмір отриманого кредиту, первісно погоджений строк користування ним, розмір процентів за первісним графіком, застосування підвищеної ставки у зв`язку з невиконанням зобов`язання у строк, поділ заборгованості на звичайні та прострочені відсотки, а також положення пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає справедливим, розумним і пропорційним визначити суму процентів, що підлягає стягненню, у розмірі 5000,00 грн, тобто п`ятдесят відсотків від суми кредиту.

У стягненні решти заявленої заборгованості за процентами у розмірі 19510,00 грн слід відмовити як такої, що є непропорційною розміру основного зобов`язання та фактично становить надмірну компенсацію за його невиконання.

Водночас заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10000,00 грн підтверджена належними та допустимими доказами, відповідачкою не спростована і підлягає стягненню у повному обсязі.

Доводи відповідачки про неукладення кредитного договору, ненадання кредитних коштів та неперехід права вимоги до позивача суд відхиляє з наведених вище мотивів. Разом з тим її заперечення щодо неспівмірності та надмірності заявлених процентів є частково обґрунтованими.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальному розмірі 15000,00 грн, з яких 10000,00 грн становить заборгованість за тілом кредиту та 5000,00 грн заборгованість за процентами. У задоволенні вимог про стягнення решти 19510,00 грн процентів слід відмовити.

Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до положень ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження таких обставин мають бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що підтверджують оплату гонорару або обов`язок його сплатити, а також інші докази, які підтверджують обсяг наданої правничої допомоги та її зв`язок із розглядом конкретної справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом та клієнтом і суд не вправі втручатися у ці договірні правовідносини. Водночас при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має застосовувати визначені процесуальним законом критерії їх реальності, необхідності, розумності та співмірності.

За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання таких робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», ордер на надання правничої допомоги серії ВС №1381377 від 02 липня 2025 року, акт №1504 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 09 березня 2026 року та детальний опис наданих послуг до вказаного акта.

З договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року вбачається, що Адвокатське об`єднання «Апологет» зобов`язалося надавати позивачу правничу допомогу, зокрема здійснювати представництво його інтересів у судах у справах про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Пунктом 2.3 договору визначено, що вартість послуг правничої допомоги за одну кредитну справу становить 8000,00 грн без ПДВ.

З акта №1504 наданих послуг правової (правничої) допомоги від 09 березня 2026 року вбачається, що правнича допомога надавалася саме у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №686752, а вартість наданих послуг становить 8000,00 грн.

Відповідно до детального опису наданих послуг адвокатом проведено усну консультацію клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості тривалістю 30 хвилин, здійснено ознайомлення з матеріалами кредитної справи тривалістю 2 години, погоджено правову позицію клієнта тривалістю 30 хвилин, складено позовну заяву тривалістю 3 години 30 хвилин та подано її до суду. Загальний час, зазначений у детальному описі, становить 6 годин 30 хвилин.

Таким чином, подані позивачем докази підтверджують надання професійної правничої допомоги саме у цій справі, зміст та обсяг виконаних адвокатом робіт, їх зв`язок із розглядом справи, а також заявлену вартість послуг у сумі 8000,00 грн.

Крім того, позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №19070 від 20 березня 2026 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлено майнові вимоги на загальну суму 34510,00 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 15000,00 грн, що становить 43,4657% від заявлених позовних вимог.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 1157,23 грн, виходячи з такого розрахунку: 2662,40 грн ? 43,4657% = 1157,23 грн.

Решта сплаченого позивачем судового збору покладається на позивача.

Витрати на професійну правничу допомогу також підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак пропорційний розмір таких витрат становить 3477,25 грн, виходячи з такого розрахунку: 8000,00 грн ? 43,4657% = 3477,25 грн.

Оцінюючи вказану суму, суд враховує характер і складність справи, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений ним час, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та відсутність участі представника позивача у судових засіданнях.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3477,25 грн є реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи й обсягом виконаних адвокатом робіт, а тому підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

У задоволенні вимоги про стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтею 42 Конституції України, статтями 3, 15, 16, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 610, 611, 612, 625, 627, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», статтями 13, 76, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №686752 від 01 квітня 2020 року у загальному розмірі 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок), яка складається з: 10000,00 грн заборгованості за тілом кредиту; 5000,00 грн заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 1157,23 грн (одна тисяча сто п`ятдесят сім гривень 23 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1738,63 грн (одна тисяча сімсот тридцять вісім гривень 63 копійки).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи, згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 4 поверх, м. Львів, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.