Рішення № 138385806, 20.07.2026, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 127/9124/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Нога Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб цивільну справу за позовом Товариства з обмеженю відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

У позовній заяві викладено наступну позицію.

06.01.2022 між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 було укладено договір №3674857, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в сумі 10000,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами в розмір 2640,00 грн., які нараховувалися за ставкою 0,88% від фактичного залишку за кожен день строку кредитування.

26.07.2024 між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір №26-07/2024, у відповідності до якого ТОВ «Міолан» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідачки за договором №3674857.

Також, 16.01.2022 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 було укладено договір №555165136174, у відповідності до якого відповідачка отримала кредит в сумі 5200,00 грн. зі сплатою 800% річних від суми позики у межах строку надання позики.

18.12.2023 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір №18/12-2023, у відповідності до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» передало (відступило) ТОВ «Факторинг Партнерс» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідачки за договором №5551651361745.

Всупереч умовам вищевказаних кредитних договорів відповідачка не виконала своїх зобов`язань, заборгованість не погасила.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь із відповідачки заборгованості:

- за договором №3674857 від 06.01.2022 в сумі 22340,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11640,00 грн. - заборгованість за відсотками, 700,00 грн. - заборгованість за комісіями;

- за договором №555165136174 від 16.01.2022 в сумі 13320,40 грн., з яких: 5200,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8120,40 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги.

Окрім того, просило стягнути із відповідачки понесені позивачем судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.04.2025 цивільну справу за позовом ТОВ «Факторинг Пратнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитним договорам передано на розгляд до Вінницького районного суду Вінницької області в порядку ст. 31 ЦПК України за підсудністю.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 07.05.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 29.12.2025 позовну заяву ТОВ «Факторинг Партнерс» в порядку ч. 11 ст. 187 ЦПК України залишено без руху, визначено недоліки позову, порядок та строк їх усунення.

31.12.2025 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 29.12.2025 подано заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Надіслав до суду клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином і в установленому законом порядку повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Направлена судом судова повістка повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачкою у визначений судом строк до суду не подано.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі №755/4829/23, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідним поштовим відправленням, яке повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.

Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши позовну заяву та письмові докази у справі у їх сукупності, суд встановив, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, а саме правовідносини, що виникають на підставі укладеного кредитного договору, договору позики та договору факторингу, які регулюються відповідними нормами ЦК України, Законів України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування».

Судом встановлені нижче зазначені юридичні факти, що є підставою виникнення кредитних та факторингових відносин.

06.01.2022 ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Міолан» із Анкетою-заявою на кредит №3674857, ознайомившись із паспортом споживчого кредиту (а.с. 36, 35).

Того ж дня, 06.01.2022, між ОСОБА_1 та ТОВ «Міолан» було укладено договір про споживчий кредит №3674857 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого фінансова установа зобов`язалась надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 10000, 00 грн на споживчі потреби строком на 30 днів з 06.01.2022 до 05.02.2022. В свою чергу відповідачка зобов`язалась повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/ терміни, що визначені договором. (а.с. 30-34).

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 3340,00 грн в грошовому виразі та 3232,00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п. п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 13340,00 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема, позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п. 1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань (п. 1.5. договору).

Підпунктом 1.5.1. п. 1.5. кредитного договору передбачена комісія за надання кредиту: 700,00 грн, яка нараховується за ставкою 7,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 2640,00 грн, які нараховуються за ставкою 0,88 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2, 2.3 цього договору (підпункт 1.5.2., пункти 1.6., 1.7. договору).

Згідно з п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до Розділу 2 «Умови виконання», сторонами узгоджені умови, щодо плати за кредитом, пролонгації строку користування кредитом, повернення кредиту тощо.

Плата за кредитом визначена в п.2.2. договору (підпункти 2.2.1, 2.2.2). Позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1.-1.5.2. договору, в термін (дату) вказаний в п.1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3. договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п.1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6. договору, в сумі та на умовах, визначених п. 2.3. договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом, здійснюється з дати, наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Відповідно до п. 2.2.3. договору проценти можуть нараховуватися за стандартною (базовою) ставкою, що визначена в п.1.6. договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо. Визначена в п.1.5.2. процентна ставка протягом первісного строку кредитування, визначено в п. 1.3., запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену в п. 1.6. договору.

Крім того, цим пунктом передбачено, що після завершення первісного строку кредитування та/ або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п. 2.3.1.2. продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно п. 1.6. договору.

П. 2.3. договору передбачена пролонгація строку кредитування, вказаного в п. 1.3. договору, на пільгових та стандартних (базових умовах), що, зокрема, передбачає право позичальника неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті товариства і є невід`ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці. Строк продовження днів: 3 - 3% комісії, 7 - 5% комісії, 15 - 10%. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за ставкою п. 1.5.2. договору (п. 2.3.1.1.).

П. 2.3.1.2. пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку користування кредитними коштами не може перевищувати 60 днів. Проценти в цей період нараховуються за стандартною базовою ставкою, наведеною в п. 1.6. договору.

Відповідачка підтвердила, що до укладення вище вказаного кредитного договору вона, зокрема, ознайомилась з наявними схемами кредитування, отримала у письмові формі паспорт споживчого кредиту та проект цього договору, ознайомилась з усіма його умовами; отримала інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування»; умови договору їй зрозумілі (п. 5.1. кредитного договору).

Пункт 7.1 кредитного договору визначає, що цей договір, що складається з Правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього договору. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п. 1.4 Договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього договору кредитні кошти не будуть відправлені товариством та/або не будуть отримані позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в особистому кабінеті.

Кредитний договір №3674857 від 06.01.2022 підписаний ОСОБА_1 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора R30604, який відправлений позичальнику 06.01.2022 на номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Міолан» (а.с. 45).

Додатком №1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022 (а.с. 34-зворот).

Надання кредиту ТОВ «Міолан» відповідачці в сумі 10000,00 грн. підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 13.11.2024, згідно якої на підставі договору №40484607_26/10/18-1 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Міолан», і підтвердженням того, що платежі успішно проведені в системі. Деталi операції: Номер в системі FONDY: 480709450 Номер операції: 2ebd4071-a284-4052-a1bf-9af1784acd12_637770877195567142 Дата проведення платежу: 06.01.2022 Призначення платежу: Кошти згідно договору 3674857 Сума платежу: 10000.00 Валюта платежу: UAH Платіжний метод: карта MASTERCARD Статус платежу: approved Номер карти: НОМЕР_2 Банк картки отримувача: UKRSIBBANK ARN (а.с. 45-зворот).

Судом також досліджені Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Міолан» (в редакції від 17.12.2021) (а.с. 37-41).

З відомостей про щоденні нарахування і погашення за кредитним договором №3674857 (а.с. 46), виконаних ТОВ «МІЛОАН», вбачається, що кредит в сумі 10000,00 грн було надано 06.01.2022. 06.01.2022 відповідачці нараховано комісію за надання кредиту в сумі 700,00 грн.. У період з 06.01.2022 по 05.02.2022 відповідачці нараховано проценті згідно п. 1.5.2 договору в сумі по 88,00 грн. на день, а з 06.02.2022 по 24.02.2022 відповідачці нараховано проценти за п. 1.5.3 договору в сумі по 500 грн. на день. Заборгованість за тілом кредиту становить 10000,00 грн, заборгованість по процентам - 11640,00 грн., заборгованість по комісії - 700,00 грн. Загальна сума заборгованості по процентам - 22340,00 грн. Проценти нараховані за період з 06.01.2022 по 04.03.2022.

Разом із тим, відповідно до договору про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022 пункт 1.5.3 відсутній (а.с. 30).

26.07.2024 між ТОВ «Міолан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №26-07-/2024, у відповідності до якого клієнт - первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 287052895,25 грн, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування у порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками (а. с. 55-59).

Відповідно до п. 7.1 Договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 сторони домовилися, що розмір фінансування за цим договором згідно реєстру боржників складає 3310395,81 грн.

26.07.2024 ТОВ «Міолан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 та акт приймання-передачі реєстру боржників для друку до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників в електронному вигляді електронною поштою, за електронною адресою, вказаною в п. 15.1 Договору, у розмірі 7956,356 байт. Кількість боржників за реєстром становить 21979. Загальна сума заборгованостей за реєстром боржників складає 287052895,25 грн. (а.с. 60, 60-зворот).

Виконання ТОВ «Факторинг Партнерс» обов`язку з оплати переданих прав вимоги за договором факторингу №26-07-/2024 від 26.07.2024 підтверджується платіжною інструкцією №448090005 від 26.07.2024, відповідно до якої ТОВ «Факторинг Патренс» сплатило ТОВ «Міолан» кошти в сумі 3310395,81 грн.(а.с. 61).

З Реєстру боржників до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024 слідує, що ТОВ «Факторинг Пратнерс» набуло право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 (порядковий номер 7448) за договором №3674857 у розмірі 22340,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11640,00 грн - заборгованість по процентам, 700,00 грн. - заборгованість за комісією (а.с. 61-зворот - 62-зворот).

З Розрахунку заборгованості за кредитним договором №3674857 від 06.01.2022, сформованого ТОВ «Факторинг Партнерс» за період 26.07.2024 по 03.03.2025, слідує, що загальна заборгованість становить 22340,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11640,00 грн - заборгованість по відсоткам, 700,00 грн. - заборгованість по комісії. В розрахунку відсутній безпосередньо розрахунок заборгованості по відсоткам, період, за який проведено нарахування, вказана тільки сума заборгованості (а.с. 48).

Крім того, 16.01.2022, ознайомившись із паспортом позики від ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», ОСОБА_1 уклала із ТОВ ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» договір позики №555165136174, відповідно до умов якого останнє зобов`язалось надати ОСОБА_1 позику в сумі 5200,00 грн строком на 30 календарних днів під проценти, вказані в п. 1.1.1. Позичальник, в свою чергу, зобов`язалась повернути позикодавцеві позику та сплатити проценти за користування нею в розмірі, визначеному умовами цього договору (п. 1.1.) (а. с. 16-21, 22-24).

Сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання позичальником умов договору та становить: знижена процентна ставка, фіксована 2,19% за день (800,00% річних від суми позики у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1. цього договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення заборгованості або здійснить таке погашення протягом 1 календарного дня, що слідує за датою закінчення такого строку (п. п. 1.1.1.1. договору).

Стандартна процентна ставка, фіксована 2,60% за день (950,00% річних) від суми позики застосовується: у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1. цього договору, якщо позичальник не виконав умови, зазначені в п. п. 1.1.1.1. договору для застосування зниженої процентної ставки та у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України (п. п. 1.1.1.2. договору).

Відповідно до додатків №1 та №2 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором (а.с. 20, 21).

Відповідачка підтвердила, що умови вище вказаного договору є розумними, справедливими, добросовісними та вигідними; інформація надана позикодавцем з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п. 6.13 договору).

Договір №555165136174 від 16.01.2022 укладений сторонами в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатора «0210», який відправлений позичальнику 16.01.2022 на номер телефону НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою про ідентифікацію ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та розділом 7 «Реквізити та підписи сторін» договору позики (а. с. 19-зворот, 42).

Перерахування коштів ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відповідачці в сумі 5200,00 грн на карту НОМЕР_2 підтверджується листом вих. №3162_240202193935 від 02.02.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (а.с. 42-зворот) та листом ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» (а.с. 43).

Судом також були досліджені Загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» в редакції від 12.10.2021 (а.с. 24-зворот - 29).

З довідки по договору позики №555165136174 від 16.01.2022 (а.с. 43-зворот - 44), складеної 22.12.2023 щодо позичальника ОСОБА_1 , вбачається, що 16.01.2022 видана позика в сумі 5200, 00 грн, проценти нараховані за період з 16.01.2022 по 14.02.2022 в сумі 113,97 грн вдень (2,19%), що становить 3419,10 грн (30 днів*113,97 грн), 16.02.2022 донараховано проценти в сумі 911,78 грн, з 17.02.2022 по 16.03.2022 в сумі 135,34 в день (2,60%), що становить 3789,52 грн (28 днів*135,34 грн), 16.02.2022 нарахований штраф в сумі 1300,00 грн, який списаний 18.02.2022. Разом вказано, що нараховано 13320,40 грн.

18.12.2023 між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Пратнерс» укладено договір факторингу №18/12-2023, у відповідності до умов якого клієнт - первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 113 637 981, 90 грн, а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування у порядку, передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками (а.с. 49-50).

Пунктом 7.1 Договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 передбачено, що сторони домовились, що розмір фінансування за реєстром боржників, складає 1100000,00 грн. (а.с. 49-зворот).

Додатковим договором №1 від 21.12.2023 до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 сторонами внесені зміни у зв`язку з виявленими технічними помилками (описками) та відповідно до якого відступається право вимоги на загальну сум 113577013,90 грн. (а.с. 51).

22.12.2023 ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Факторинг Партнерс» підписали акт приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді за договором факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 та акт приймання-передачі реєстру боржників в паперовому вигляді до договору факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023, відповідно до якого клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників у кількості 20507 шт.. Загальна сума заборгованостей за реєстром боржників складає 113577013,90 грн. (а.с. 51-зворот).

Виконання ТОВ «Факторинг Партнерс» обов`язку з оплати переданих прав вимоги за договором факторингу №18/12-2023 від 18.12.2023 підтверджується платіжною інструкцією №793 від 27.12.2023, відповідно якої ТОВ «Факторинг Пратнерс» сплатило на користь ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» кошти в сумі 1100000,00 грн. (а. с. 52).

З Реєстру боржників до договору факторингу № 18/12-2023 від 18.12.2023 (Додаток №3 до цього договору) вбачається, що під №15346 вказана ОСОБА_1 та передача права вимоги за договором №555165136174: заборгованість за сумою позики - 5200,00 грн, заборгованість за процентами за користування позикою - 8120,40 грн, загальна сума заборгованості за договором - 13320,40 грн (а.с. 52-зворот - 54).

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що умовами договорів, укладених із відповідачкою передбачено:

- договором про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022 право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам (п. 3.2.6), але з обов`язковим повідомленням позичальника про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (п. 3.1.6);

- договором позики №555165136174 від 16.01.2022 право позикодавця без згоди позичальника передавати права за цим договором третім особам (п. 6.4), про що повідомити позичальника у спосіб передбачений п. 6.11 цього договору.

Суду не надано доказів повідомлення відповідачку про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов`язаннях по вищевказаних договорах.

Доказів того, що вищевказані договори факторингу та відступлення прав вимоги визнані недійсними, суду не надано.

Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Таким чином, з моменту підписання Акту приймання-передачі Реєстру Боржників за вищевказаними договорами факторингу та відступлення прав вимоги, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «Факторинг Партнерс» стало новим кредитором відповідачки за договором про надання споживчого кредиту №3674857 від 06.01.2022 і договором позики №555165136174 від 16.01.2022.

Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаних кредитних договорів, заборгованість за якими підлягає стягненню в примусовому порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних праовідносин).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів ( змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6 і п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При укладенні договору про надання споживчого кредиту №3674857 від 106.01.2022 і договору позики №555165136174 від 16.01.2022 відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку. Саме на вказаний ним номер телефону кредиторами було направлено одноразові ідентифікатори, якими відповідачка скористалася, ввівши у відповідне поле на сайті товариств, тим самим підписавши договори.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення кредитних договорів, і підписала електронними підписами одноразовими ідентифікаторами кредитні договори. В свою чергу кредитодавцями було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки.

Судом прийнято до уваги, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт фінансових установ за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між кредитодавцями та відповідачкою не були б укладені. Відповідно, укладення вищевказаних кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, ці правочини відповідно до закону вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі.

Отже, судом встановлено, що договір про надання споживчого кредиту №3674857 від 106.01.2022 і договору позики №555165136174 від 16.01.2022 укладено між фінансовими установами та відповідачкою в електронній формі, при укладенні яких їх сторонами було погоджено усі істотні умови цих договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позивач, пред`являючи вимоги про повернення кредитів (позик), просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками та комісією.

З розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» вбачається, що заборгованість за договором позики №555165136174 від 16.01.2022 станом на 22.12.2023 становить 13320,40 грн., з яких: 5200,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 8120,40 грн. - сума заборгованості за відсотками та прямого списання заборгованості за рахунок компанії (штраф) 18.02.2022 в сумі 1300,00 грн. (а.с. 43-зворот - 44).

Із розрахунку заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №3674857 від 06.01.2022 вбачається, що станом на 04.03.2022 заборгованість становить 22340,00 грн., з яких: 10000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 11640,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 700,00 грн. - сума заборгованості за комісією (розрахунок здійснено ТОВ «Мілоан») (а.с. 46).

Здійснені позивачем розрахунки заборгованості станом на 037.03.2025 лише констатують суми заборгованості, визначені первісними кредиторами, і вказують на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договорів факторингу позивачем (а.с. 47, 47).

Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).

Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався факт отримання ним кредиту, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Як вбачається із повідомлення 02.02.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» на підставі договору № ФК-П-21/04-22 від 14.04.2021, зокрема 16.01.2022 успішно здійснено транзакцію в системі iPay.ua - 131641679 в сумі 5200,00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 (а.с. 42-зворот).

Згідно повідомлення ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» вищевказана платіжна картка належить ОСОБА_1 ; 16.01.2022 на дану платіжну картку був зарахований платіж в сумі 52000,00 грн. (№ транзакції в системі iPay.ua - 131641679; договір №555165136174) (а.с. 43).

На підтвердження виконання умов договору про надання споживчого кредиту №3674857 від 06.01.2022 позивачем суду надано довідку ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» про зарахування 06.01.2022 коштів в сумі 10000,00 грн. на картку № НОМЕР_2 згідно договору №3674857 (а.с. 45-зворот).

Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі №478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою кредитів (позик):

- за договором №555165136174 від 16.01.2022 в сумі 52000,00 грн.;

- за договором №3674857 від 06.01.2022 в сумі 10000,00 грн..

Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення тіла кредиту за договорами, матеріали справи не містять.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за вказаними договорами в сумі 5200,00 грн. та в сумі 10000,00 грн..

Також позивач просив суд стягнути із відповідачки заборгованість по відсотках:

- за договором №555165136174 від 16.01.2022 в сумі 8120,40 грн.;

- за договором №3674857 від 06.01.2022 в сумі 11640,00 грн..

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.

В разі укладення кредитного договору проценти за користування кредитними коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаних кредитних договорів, і порядок нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Щодо стягнення заборгованості по відсотках за договором позики №555165136174 від 16.01.2022, суд прийшов до наступного висновку.

За умовами вищевказаного договору відповідач зобов`язався здійснювати повернення позики відповідно до графіку платежів, наведеному у додатку №1 до цього договору (2,19% в день) (п. 3.1 договору).

Судом встановлено, що сторони договору позики №555165136174 від 16.01.2022 погодили строк кредитування - 30 календарних днів (до 14.02.2022) з можливістю пролонгації і узгодили нарахування процентів за користування позикою в межах цього строку кредитування.

Таким чином, за період з 16.01.2022 до 14.02.2022 (строк кредитування визначений договором) відсотки становлять 3419,10 грн.

Досліджуючи нарахування відсотків, пред`явлених позивачем до стягнення, суд прийшов до висновку, що такі нараховані й поза межами строку кредитування. У зв`язку із чим суд наголошує, що проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вищевказане узгоджується із правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Суд підкреслює, що зазначене вище не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (п. 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Так само, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Суд зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за ст. 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Суд звертає увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Вищевказане узгоджується із правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вищевказане узгоджується із правовими висновками, висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.

Щодо можливості нарахування процентів поза межами стоку кредитування, то суд зауважує наступне.

Особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч. 2 і ч. 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Вказані висновки викладені в п. 22 і п. 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст. 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.

Тобто твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння позивачем правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Суд зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість у цивільних відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (п. 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України).

Вищевказане узгоджується із правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Встановивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст. 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Із пп. 1.1.1.2 п. 1.1.1 договору позики №№555165136174 від 16.01.2022 вбачається, що процентна ставка за користування коштами кредиту у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України в розмірі 2,60% за день від суми позики.

За умовами вищевказаного договору можлива пролонгація строку кредитування, однак виключно за ініціативою позичальника (п. 6.15 договору). Автоматична пролонгація строку кредитування цим договором не передбачена.

Суду не надано належних доказів пролонгації строку кредитування за вищевказаним договором, відповідно судом не встановлено продовження такого строку чітко визначеного його умовами - до 11.01.2022.

Отже, враховуючи вищенаведене, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст. 1048 ЦК України.

Відтак, посилання на умови договору щодо автопролонгації строку кредитування без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку позики заборгованості, є безпідставним.

У цій справі відповідачка станом на дату закінчення строку кредитування мала заборгованість, водночас до суду відповідні вимоги були пред`явленні лише 24.03.2025.

Із змісту пп. 1.1.1.2 п. 1.1.1 договору №555165136174 від 16.01.2022 слідує, що фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд, при цьому що п. 1.1 цього договору чітко визначено строк кредитування - 30 днів (до 14.02.2022) і пролонгація строку позики, у відповідності до п. 6.15 договору, можлива виключно за ініціативою позичальника; поза межами чітко визначеного договором строку кредитування позичальником сплачуються проценти, які при цьому є процентами за «користування кредитом», а не є відповідальністю за порушення грошового зобов`язання.

Частиною восьмою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.

Вказане вище унеможливлює тлумачення нарахованих процентів за «користування кредитом» поза межами строку кредитування, як міри відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України.

Вищенаведене узгоджується із правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 справі №910/4518/16.

На підставі викладено, з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню сума заборгованості за договором №555165136174 від 16.01.2022 в розмірі 8619,10 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 5200,00 грн. та заборгованості по відсотках в сумі 3419,10 грн..

Щодо стягнення заборгованості по відсотках за договором про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони вищевказаного кредитного договору погодили строк кредитування - 30 днів (до 05.02.2022) з можливістю пролонгації і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування, так і за неправомірне «користування кредитом» поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов`язання. При цьому продовження строку кредитування є правом позичальника за певних умов (п. 2.3 договору).

Суду не надано доказів продовження строку кредитування за договором про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022 на підставі п. 2.3 цього договору.

Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №3674857 від 06.01.2022 (а.с. 46), первісним кредитором ТОВ «Міолан» було нараховано відповідачці відсотки за період з 07.01.2022 по 05.02.2022, тобто в межи строку кредитування визначеного умовами договору (30 днів) в розмір 0,88% на день, що становить 88,00 грн. на день, що відповідає умовам п. 1.5.2 Договору; у період з 06.02.2022 по 24.02.2022 (19 днів) нарахування відсотків здійснювалося відповідно до п. 1.5.3 Договору, тобто в розмірі 5% на день, що становить 500,00 грн. на день. Загальна сума заборгованості становила 11640,00 грн..

Разом із тим, умови укладеного між ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 договору №3674857 від 06.01.2022 не містять п. 1.5.3.

Отже нарахування ТОВ «Міолан» процентів за користування коштами поза межами строку, передбаченого договором, є неправомірним, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування кредитом за договором №3674857 від 06.01.2022 в сумі 2640,00 грн..

Крім того, позивач просив стягнути на його користь з відповідачки заборгованість за комісією по договору №3674857 від 06.01.2022 в сумі 700,00 грн.

Так, п. 1.5.1 вищевказаного договору визначено, що до загальних витрат позичальника за кредитом, включено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 700,00 грн. яка нараховується за ставкою 7% від суми кредиту одноразово.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Доказів того, що комісія за надання кредиту за вищевказаним договором була сплачена відповідачкою, матеріали справи не містять. Відповідачкою дані обставини не спростовано.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за комісією за надання кредиту по договору про споживчий кредит №3674857 від 06.01.2022 в розмірі 700,00 грн.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 07.05 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідача заборгованості:

- за договором позики №555165136174 від 16.01.2022 в сумі 8619,10 грн, з яких: 5200 грн. - заборгованість за позикою (тілом кредиту), 3419,10 грн. - заборгованість по відсотках за користування позикою;

-за договором про надання споживчого кредиту №3674857 від 06.01.2022 в сумі 13340,00 грн., з яких: 10000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 2640,00 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 700,00 грн. - заборгованості за комісією.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2422, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією від 17.03.2025 (а.с. 101).

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1491,47 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (61,57%).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 02.07.2024 між ТОВ «Факторинг Партнерс» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» було укладено договір про надання правової допомоги № 02-07/2024 (а.с. 11-12).

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання АО «Лігал Ассістанс» умов вищевказаного договору, суду надано витяг з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025 (а.с. 15).

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід`ємними додатками до цього договору (п. 4.1. договору). Сума, визначена актом про надання юридичної допомоги цього договору є гонораром АО за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає (п. 4.5. договору).

У відповідності до заявки про надання юридичної допомоги №612 від 01.02.2025, вартість надання АО ТОВ «Факторинг Партнерс» юридичної допомоги з супроводу примусового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості становить 13000,00 грн., з яких: вартість усної консультації з вивченням документів - 4000,00 грн. (2 години); вартість складання позовної заяви - 9000,00 грн. (3 години) (а.с. 14).

Вищевказане узгоджується й з витягом з акту №5 про надання юридичної допомоги від 28.02.2025, підписаним сторонами правочину (а.с. 15).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Суду не надано докази сплати позивачем гонорару АО. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотань відповідачки про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.

Оцінка дій АО, що полягали, зокрема, у «наданні усної консультації», на що АО було витрачено 2 години; «складанні позовної заяви», на що АО було витрачено 3 години, як то вказано у заявці та акті, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між АО та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (13000,00 грн.) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 6000,00 грн., який і підлягає розподілу між сторонами.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3694,20 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (61,57%). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженю відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість:

- за договором позики №555165136174 від 16.01.2022 в сумі 1029,00 гривень, з яких: 10000,00 грн. - заборгованість за позикою (тілом кредиту), 3419,10 грн. - заборгованість за відсотками;

- за договором про надання споживчого кредиту №3674857 від 06.01.2022 в сумі 13340,00 гривень, з яких: 10000, 00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 2640,00 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 700,00 грн. - заборгованість за комісією;

що разом становить 21959 (двадцять одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) гривень 10 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судовий збір в сумі 1491,47 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3694,20 грн.

Решту судових витрат залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Сторони по справі:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, код ЄДРПОУ 42640371;

Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_1 .

Суддя Л.П. Шевчук