Рішення № 138384380, 21.07.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 482/501/26

н\п 2/490/3154/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовном Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2026 року до Новоодеського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 , в якій позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 40769,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.12.2009 року між ПАТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №010/0249/82/0007142, відповідно до якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» передало відповідачу грошові кошти у розмірі 3000,00 грн на строк 24 місяці з 07.12.2009 року по 07.12.2011 року, а позичальник зобов`язався повернути використану суму в строк зазначений у договорі та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 36,9%. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору. При цьому всупереч умовам кредитного договору, позичальник припинив виконувати взяті на себе договірні зобов`язання, а саме припинив здійснювати щомісячне погашення кредитної заборгованості, сплачувати проценти за користування кредитами згідно умов договору, внаслідок чого в нього утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором.

20.09.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір №114/2-19-F, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року, укладеним з відповідачкою.

10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року, укладеним з відповідачкою.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги до відповідачки за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року.

При цьому станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року становить 40769,46 грн, з яких: 24195,50 грн - заборгованість за основним зобов`язанням, 14608,57 грн - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, 1589,54 грн - інфляційні збитки, 3%річних - 375,85 грн.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 31.03.2026 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.04.2026 року вищезазнчену позовну заяву було залишено без руху.

29.04.2026 року позивачем було усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 04.05.2026 року, прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 04.05.2026 року відповідачці був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачці за адресою зареєстрованого місця проживання направлялась копія ухвали про відкриття провадження у справі. Вказане поштове відправлення повернулось на адресу суду 01.06.2026 року неврученим.

Відповідачка, яка належним чином повідомлена про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження також і шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-сайті Судової влади України, телефонограмою та направленням копії ухвали про відкриття провадження у справі на відому електронну адресу відповідачки, не скористалась своїм процесуальним правом та не направила суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти позову.

Враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії» (№12307/16), яким визначено, що якщо повістку було направлено за однією з відомих адрес, а особа ухиляється від її отримання то особа може стежити за ходом справи з офіційних джерел, таких як веб-сторінка суду, а тому права такої особи щодо розгляду справи у його відсутності, порушені не були.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя.

В той же час, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Також, Рішенням Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

07.12.2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Договір №010/0249/82/0007142, згідно з яким Банк надав позичальнику ОСОБА_1 кредит в сумі 3000,00 грн. Розмір Поточного ліміту на дату початку кредитування складає 3000,00 грн.

Згідно з п.1.4 договору строк дії ліміту кредитування - з 07.12.2009 року по 07.12.2011 року включно (може змінюватись в порядку, передбаченому цим договором).

Процентна ставка - 36,9% (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.7 договору, Кредитор має право продовжити строк дії лімітукредитування, встановленого п. 1.4 договору на строк зазначений в п. 1.6 договору, за умови що на останній робочий день строку дії ліміту кредитування буде дотримуватись кожна з наступних умов: кредитор не отримав листа позичальника про відмову від продовження строку дії ліміту кредитування; відсутні факти невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором; відсутні умови, передбачені розділом 7 цього договору.

За користування кредитом Клієнт щомісяця зобов`язаний сплачувати Банку проценти за ставкою, зазначеною в п.1.2 договору.

Клієнт зобов`язаний до 20 числа включно кожного місяця наступного за місяцем користування кредитом сплатити банку платіж в розмірі 5% від власної заборгованості перед Банком, але не менше 30 грн або суми залишку власної заборгованості перед банком, якщо вона менша за вказану суму (п. 3.3 договору).

Договір підписано власноручним підписом ОСОБА_1 , та отримано другий примірник договору.

Враховуючи викладене, первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк» було надано ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на строк 2 роки (24 місяці), а ОСОБА_1 зобов`язалась щомісячно належним чином сплачувати обов`язковий щомісячний платіж та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 36,9% відсотків річних, комісії згідно умов договору.

Згідно з випискою Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_1 , вбачається, що боржниця користувалась наданою їй кредитною карткою зі встановленим кредитним лімітом.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року, здійсненим АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_1 має заборгованість у сумі 24592,43 грн, яка складається з дозволеного овердрафту 22500,00 грн, заборгованість за недозволеним овердрафтом 1695,50 грн, заборгованість за відсотками 396,93 грн.

20.09.2019 року було укладено договір №114/2-19-F відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №010/0249/82/0007142, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору, копією додаткової угоди від 06.01.2020 року до договору відступлення права вимоги №114/2-19-F від 20.09.2019 року, Реєстром боржників від 20.09.2019 року до Договору відступлення права вимоги №114/2-19-F та витягом з нього.

Згідно з цим Реєстром від АТ «Райффайзен Банк» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .

Також, 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення прав вимоги №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором №010/0249/82/0007142, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору, актом прийому-передачі Реєстру боржників за договором №10-01/2023 від 10.01.2023 року, Реєстром боржників до договору №10-01/2023 від 10.01.2023 року року, в якому зазначений боржниця ОСОБА_1 .

Згідно з цим реєстром від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики,якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частинами 1, 3 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 07.12.2009 року укладено кредитний договір. Первісний кредитор умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачці кредити у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок за договором №010/0249/82/0007142.

В матеріалах справи відсутні докази того, що наведені вище умови договору, його форма і порядок укладення суперечать положенням ЦК України, або іншим актам цивільного законодавства, а також, що волевиявлення позичальника було обмеженим і не відповідало його внутрішній волі. Викладені істотні умови, права і обов`язки сторін, зокрема, способи та терміни погашення кредиту погоджені сторонами, про що свідчить їх підписання ними.

Однак, відповідачка належним чином свої зобов`язання не виконувала, у визначеному договором порядку та у встановлений договором строк погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювала, внаслідок чого у відповідачки перед АТ «Райффайзен Банк» склалася заборгованість.

Факту укладення кредитного договору із АТ «Райффайзен Банк Аваль» та отримання на підставі нього грошових коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту відповідачка не заперечила, доказів сплати заборгованості у повному обсязі та у строки, визначені договором, або ж урегулювання сплати боргу в позасудовий спосіб не надала.

Щодо стягнення відсотків за договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, згідно з п. 1.4 договору №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року строк користування кредитом становить 24 місяці і починається з 07.12.2009 року (дата початку кредитування) та закінчується 07.12.2011 року (дата закінчення строку користування кредитом).

Отже, кредитним договором визначено строк, за який позикодавець має право нараховувати відсотки за користування кредитом (до 07.12.2011 року включно).

Відповідно до п. 2.7 договору, Кредитор має право продовжити строк дії лімітукредитування, встановленого п. 1.4 договору на строк зазначений в п. 1.6 договору, за умови що на останній робочий день строку дії ліміту кредитування буде дотримуватись кожна з наступних умов: кредитор не отримав листа позичальника про відмову від продовження строку дії ліміту кредитування; відсутні факти невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором; відсутні умови, передбачені розділом 7 цього договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі №444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит, виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Відповідно до розрахунків АТ «Райффайзен Банк Аваль» ТОВ «Вердикт капітал» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року становить 40769,46 грн, з яких: 24195,50 грн - заборгованість за основним зобов`язанням, 14608,57 грн - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, 1589,54 грн - інфляційні збитки, 3%річних - 375,85 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що позов підлягає до задоволення, зокрема з відповідачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» слід стягнути заборгованість за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року у загальному розмірі 40769,46 грн з врахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

При вирішенні питання про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, пункту 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: копію договору №01-07/2024 про надання правової допомоги від 01.07.2024 року з адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» від 01.12.2025 року, заявка на надання юридичної допомоги №1193 від 01.01.2026 року, витяг з акту №18 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026 року.

Згідно частини четвертоїстатті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрата (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру (Постанова від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Так, позивачем ставилось питання про стягнення з відповідачки на його користь суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 16000,00 грн є не обґрунтованим та завищеним.

Так справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні. Крім іншого розмір правової допомоги в сумі 16000,00 грн є неспівмірними від стягненої суми в розмірі 40769,46 грн.

Суд зазначає та наголошує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020р. по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення суми стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, оскільки суд вважає, що вона буде об`єктивно відповідати вимогам співмірності, а тому вимога позивача підлягає частковому задоволенню, а вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується питання розподілу судових витрат, то суд керується частиною першою статті 141 ЦПК України та, враховуючи задоволення позову в повному обсязі, стягує з відповідачки понесені позивачем витрати на оплату судового збору в сумі 2662,40 гривень, які підтверджуються платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №0615970023 від 23.02.2026 року.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ: 44276926, юридична адреса: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №010/0249/82/0007142 від 07.12.2009 року у розмірі 40769 (сорок тисяч сімсот шістдесят дев`ять) гривень 46 копійок, з яких: 24195,50 грн - заборгованість за основним зобов`язанням, 14608,57 грн - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, 1589,54 грн - інфляційні збитки, 3%річних - 375,85 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати у розмірі 5662 (п`ять тисяч шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, які включають 2662,40 грн - сплачений при подачі позову судовий збір та 3000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін