Рішення № 138384228, 15.07.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №380/2206/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Чорнія Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

(адреса реєстрації: АДРЕСА_1

адреса проживання: АДРЕСА_2

РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до

Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури

Львівської міської ради

(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833)

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправними дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, з підстав викладених у ньому.

В обґрунтування позову позивач покликається на те, що є особою з інвалідністю II групи, учасником бойових дій та діючим військовослужбовцем, а тому відповідно до частин 6-7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України №585 від 25.05.2011 має право на безоплатне паркування транспортного засобу.

13.08.2025 відносно позивача винесена постанова серії ЛВ №00918544 за ч.1 ст. 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 400.0 гривень.

Позивач стверджує, що станом на 13.08.2025 його автомобіль перебував у зоні дії знаку 7.17 «Особи з інвалідністю» з розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», розміщеним на лобовому склі, а в районі паркування існувала дорожня розмітка 1.35, яку відповідач, на його переконання, невиправдано проігнорував при винесенні постанови.

Так, приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Ю.С. винесена постанова про арешт коштів боржника від 16.12.2025 в рамках виконавчого провадження № 79832079 щодо стягнення з позивача ОСОБА_1 , коштів за постановою серії ЛВ №00918544 від 13.08.2025 в розмірі 1230 гривень.

Також, вказує про неналежне облаштування самого майданчика для паркування В3063, зокрема про: відсутність станом на дату події суцільної синьої розмітки на проїзній частині та бордюрі (розмітку, за твердженням позивача, оновлено лише 15.08.2025), відсутність паркувальних автоматів і в`їзних/виїзних терміналів, недотримання нормативу щонайменше 10 % місць для осіб з інвалідністю належного розміру з відповідною розміткою 1.34 та 1.35, а також перевищення встановленої 50-метрової відстані від в`їзду на майданчик до найближчого місця для інвалідів, яка, за розрахунками позивача, фактично перевищує 100 метрів. Відтак, стверджує, що за відсутності належного облаштування місць відповідно до частини 7 статті 30 Закону будь-яке місце, на якому розміщений транспортний засіб водія з інвалідністю, вважається місцем для безоплатного паркування.

Крім того, позивач вказує на порушення процедури фіксації правопорушення, стверджуючи, що в матеріалах наявна лише одна фотофіксація о 15:34, тоді як для підтвердження факту неоплати необхідна наявність двох знімків з інтервалом не менше 10 хвилин. Позивач посилається на сплив строків притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 38 КУпАП та на пункт 7 статті 247 КУпАП, відповідно до якого провадження підлягає закриттю у зв`язку із закінченням строків накладення стягнення.

Також, вказує про неналежне повідомлення про винесену постанову, яку фактично отримав лише 26.06.2026, тоді як примусове стягнення коштів відбулося у грудні 2025 року, тобто до підтвердженого вручення постанови. При цьому, позивач наводить вказує про відсутності в законодавстві обов`язку мобілізованого військовослужбовця здійснювати перереєстрацію транспортного засобу або повідомляти про тимчасову зміну місця проживання.

Крім цього, позивач зазначає про перевищення повноважень посадовими особами відповідача, вважаючи, що накладення адміністративних стягнень є функцією Національної поліції України, а не структурного підрозділу Департаменту, та наводить доводи про вибіркове й упереджене ставлення інспектора з паркування ОСОБА_2 особисто до нього, вказуючи на аналогічний випадок притягнення до відповідальності 03.02.2025 та на те, що постанови переважно виносились щодо автомобілів з реєстрацією Одеської області, тоді як щодо транспортних засобів із реєстрацією Львівської області аналогічні порушення залишались без реагування.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовує розмір такої статусом учасника бойових дій, тривалим блокуванням банківських рахунків, неможливістю надавати матеріальну допомогу членам сім`ї в ускладнених умовах внаслідок бойових дій, зокрема знищення житла в Одесі, пожежі в будинку батька, а також погіршенням стану здоров`я.

Позивач заперечує факт вчинення ним будь-якого правопорушення та вказує на відсутність будь-яких доказів на підтвердження такого факту та порушення самої процедури, адже він не вчиняв адміністративне правопорушення. З врахуванням наведеного, позивач вважає, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення є незаконною, підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення відносно нього підлягає закриттю.

У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги просить задовольнити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13.02.206 року матеріали позовної заяви передано до Личаківського районного суду м. Львова за підсудністю.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львові від 25.03.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львові від 13.04.2026 року позовну заяву передано до Галицького районного суду м. Львова за підсудністю.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.05.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 18.06.2026 року відкрито провадження у справі.

26 червня 2026 від Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради надійшов відзив на позовну заяву у якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх безпідставністю.

Зокрема, представник відповідача наголошує на тому, що безоплатне паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю, може здійснюватися виключно в межах спеціально визначених місць, позначених дорожніми знаками 5.42.1 чи 5.42.2 з табличкою 7.17 та розміткою 1.35, тоді як поза межами таких місць паркування здійснюється на загальних підставах відповідно до частин 1-2 статті 52-2 Закону України «Про дорожній рух» та пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №585. На підтвердження цієї позиції відповідач покликається на роз`яснення Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України від 10.12.2025.

Відповідач заперечує доводи позивача щодо неналежної фіксації правопорушення, стверджуючи, що першу фотофіксацію транспортного засобу здійснено о 15:17, а другу о 15:34, тобто з дотриманням встановленого інтервалу понад 10 хвилин, що, підтверджує факт не оплати вартості послуг з користування майданчиком.

Щодо повідомлення про постанову представник відповідача вказує, що така була надіслана 16.09.2025 на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Так, за відсутності підтвердженого вручення днем отримання постанови відповідно до частини 10 статті 279-1 КУпАП вважається день повернення поштового відправлення 03.10.2025, у зв`язку з чим строк на оскарження сплив 14.10.2025.

Також, зазначає про те, що саме по собі звернення громадянина до органу не зупиняє перебігу строків оскарження постанови відповідно до пункту 4 частини 1 статті 288 КУпАП.

Крім цього, представник відповідача заперечує вимогу про відшкодування моральної шкоди, вказуючи на недоведеність позивачем самого факту заподіяння моральної шкоди належними та допустимими доказами, відсутність презумпції наявності моральної шкоди в законодавстві та відсутність документального підтвердження (медичних довідок, висновків), обмежуючись при цьому загальним посиланням на неприпустимість доказування на припущеннях відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України.

Відтак, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

29 червня 2026 року позивачем подано пояснення у яких він підтримує доводи викладені у позовній заяву, та, окрім цього, додатково вказує про те, що з 1 травня 2026 року рішенням Львівської міської ради №1341 від 29.12.2025 запроваджено автоматизовану систему пільгового паркування для учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни, що, на його думку, опосередковано підтверджує наявність проблеми, яка тривалий час залишалась невирішеною відповідачем.

Позивач в судовому засіданні підтримав заяву, з підстав наведених у ній, просив таку задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позовної заяви з підстав наведених у відзиві.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Суд, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, виходить з наступних доводів та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ої групи.

Постановою серії ЛВ №00918544 від 13.08.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення абз. 2 п. 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 №1342.

Суть правопорушення інкримінованого позивачу полягає у тому, що 13.08.2025 водієм транспортного засобу DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_2 , здійснено користування майданчиком для платного паркування з неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Снопківська, тобто адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 152-1 КУпАП.

Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Щербаковим Юрієм Сергійовичем, в межах виконавчого провадження ВП №79832079, стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1230 грн 00 коп.

Відповідно до абзацу 2 пункту 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342, користувач зобов`язаний сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування.

Частиною 1 статті 152-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі неоплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування.

Відповідно до ст. 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об`єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов`язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов`язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.

Дослідивши долучені до матеріалів справи, суд приходить до висновку, що такі не підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення наведеного в оскаржуваній постанові.

Водночас, доводи позивача про те, що в матеріалах наявна лише одна фотофіксація о 15:34, тоді як для підтвердження факту не оплати необхідна наявність двох знімків з інтервалом не менше 10 хвилин, спростовується дослідженими фотографіями зафіксованого правопорушення. Так, згідно часових позначок на фотографіях автомобіля, відповідно до відомостей сайту Управління безпеки та вуличної інфраструктури (за параметрами запиту: номерний знак: ВН7283AA та номер повідомлення: 00918544), наявні 9 фотографій, з зображенням автомобіля марки DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_2 , та зокрема вказано часові відмітки, 15:17:55 та 15:34:52.

Варто також відзначити, що долучені відповідачем до відзиву фотознімки фіксують дотримання відповідачем в особі його уповноважених представників процедури визначеної ч. 3 ст. 279-1 КУпАП, а саме якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

У свою чергу, доводи позивача наведені у відповідній заяві не спростовують наведених вище фактів встановлених судом.

Водночас, суд відзначає, що ключовою підставою позову являється не відсутність в матеріалах справи належних доказів які доводять винуватість позивача, а наявності у нього пільги у зв`язку з інвалідністю відповідно до нормативної бази, та порядку її застосування.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані , зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху та виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Статтею 52-2 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що при розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення.

Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб та транспортних засобів, які відповідно до закону та/або рішення відповідної міської, селищної, сільської ради звільняються від оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів на спеціально відведених (позначених) на цих майданчиках місцях.

Згідно ч. 6 9 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об`єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.

Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

На всіх автостоянках незалежно від форми власності, які є суб`єктами господарської діяльності чи належать цим суб`єктам, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів, що належать громадянам (крім автостоянок - гаражних кооперативів), і охороняються, облаштовуються місця для безоплатного зберігання (за рахунок коштів місцевих бюджетів) транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті. Кількість місць на автостоянці для безоплатного зберігання транспортних засобів встановлюється за поданням відповідного органу місцевого самоврядування відповідно до потреби з позначенням цих місць дорожніми знаками та відповідною розміткою.

Порядок надання пільг власникам транспортних засобів, зазначених у частині шостій цієї статті, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування та на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги щодо зберігання транспортних засобів (крім автостоянок - гаражних кооперативів), визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання пільг водіям з інвалідністю, водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі транспортними засобами, що належать громадським організаціям осіб з інвалідністю, підприємствам, установам, організаціям, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 р. № 585 (далі Порядок №585), визначає механізм надання пільг власникам транспортних засобів, зазначеним у частині шостій статті 30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, на безоплатне паркування на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування (далі - безоплатне паркування) і на безоплатне зберігання на автостоянках, на яких надаються послуги із зберігання транспортних засобів (крім гаражних кооперативів) (далі - безоплатне зберігання).

Згідно п. 2 Порядку №585, право на безоплатне паркування і зберігання транспортних засобів надається, зокрема водіям з інвалідністю.

Відповідно до п. 5 Порядку №585, безоплатне паркування здійснюється шляхом розташування транспортного засобу на місці для безоплатного паркування з урахуванням дорожніх знаків та дорожньої розмітки, а також з дотриманням Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1342 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 96, ст. 3314), і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому в лівому нижньому куті лобового скла транспортного засобу розміщується розпізнавальний знак Водій з інвалідністю.

Згідно пп. ґ п. 30.3 Привал дорожнього руху, на відповідному транспортному засобі установлюються розпізнавальний знак Водій з інвалідністю - квадрат синього кольору із стороною 150 мм і білим зображенням символу таблички 7.17. Знак розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять пасажирів з інвалідністю.

Відповідно до розділу 33 «Дорожні знаки» Правил дорожнього руху:

7.17. Особи з інвалідністю. Застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 і 5.43 для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак Водій з інвалідністю відповідно до вимог цих Правил.

Водночас, відповідно до відомостей сайту Управління безпеки та вуличної інфраструктури (за параметрами запиту: номерний знак: ВН7283AA та номер повідомлення: 00918544), з наявних 9 фотографій, з зображенням автомобіля марки DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_2 , не вбачається можливості ідентифікувати розпізнавальний знак Водій з інвалідністю в лівому нижньому куті лобового скла чи (спереду та ззаду), відтак за відсутності цього знака в системи фотофіксації, яка функціонує без особистого контакту з водієм у порядку ст. 279-1 КУпАП, не вдається за можливим встановити факт належності транспортного засобу до пільгової категорії на час події, а тому дії посадової особи, яка виносила постанову виключно на підставі даних, наявних у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів та безпосередньо зафіксованих на зображенні, є такими, що відповідають вимогам ст. 279-1 КУпАП і не можуть вважатися неправомірними.

Водночас, надані позивачем фотографії з інакшого ракурсу, підтверджують наявність такого розпізнавального знаку, що вбачається з фотографій наданих позивачем.

Відповідно до п. 22 Правил паркування транспортних засобів, на майданчиках для паркування обов`язково облаштовуються місця (в обсязі не менше 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та дорожньою розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні. Відстань від в`їзду на майданчик для платного паркування до найближчого такого.

На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.

У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, та місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.

В свою чергу, із копії схеми наданої представником відповідача в судовому засідання встановлено наявність місць для паркування на спірній ділянці для платного паркування відведена для осіб із інвалідністю, і забезпечення відповідачем 10 відсотковий стандарт місць для безоплатного паркування осіб з інвалідністю, що закріплений законодавцем у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Варто також відзначити, що матеріали справи не містять належних даних про те, що згаданий вище майданчик для паркування обладнаний з дотриманням пунктів 22 Правил паркування Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342.

При цьому, згідно частин 7 статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.

Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами. Такий захист полягає, зокрема, у наданні, встановлених законодавством України, пільг таким особам на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус. Так, на власників спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування покладено обов`язок забезпечення виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують, зокрема, водії з інвалідністю, які у свою чергу мають право встановлювати на транспортному засобі розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Як вже встановлено судом, позивачем було здійснено стоянку транспортним засобом DAEWOO, д.н.з. НОМЕР_2 на платній стоянці більше 10 хвилин, без оплати вартості такої. Зазначені обставини стверджуються фотознімками та не оспорюються сторонами. З наведених фотоматеріалів зафіксовано стоянку автомобіля позивача, яка здійснена на паркувальному місці, яке не визначено як місце паркування для осіб з інвалідністю. Однак, з фотоматеріалів, на яких зображений транспортний засіб позивача не вбачається наявність вільних місць для паркування осіб з інвалідністю, розпізнавальних знаків та відповідачем не надано доказів на спростування цього.

Відтак, на підставі системного аналізу законодавчих положень, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП, оскільки позивач належить до пільгової категорії громадян, які звільняються від оплати паркування.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок власників спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечувати створення паркувальних місць для осіб з інвалідністю, не нівелює наявності пільг на безоплатне паркування для осіб з інвалідністю.

Також, зі змісту оскарженої постанови не вбачається аналізу пільг для осіб з інвалідністю, а обумовлено, що водій не оплатив послуг із паркування, що є неповним встановленням всіх обставин.

Таким чином, у цій ситуації, суд приходить до переконання про наявність підстав у ОСОБА_1 бути звільненим від сплати за паркування у місці та часі, визначеному в оскаржуваній останнім постанові.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова відповідачем прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому правильно була скасована судом першої інстанції.

Щодо доводів позивача про сплив строків притягнення до відповідальності за статтею 38 КУпАП, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Згідно ст. 300-1 КУпАП, у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня вчинення відповідного правопорушення.

У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частинах першій та другій статті 14-2 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.

У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.

Відтак, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до відповідальності в межах строку визначеному законом.

В свою чергу, стягнення приватним виконавцем коштів з позивача є наслідком вчинення виконавчих дій на стадії виконання постанови, що не включає в себе строк притягнення до відповідальності, а є виключно стадіє виконання.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 КАС, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та від 22.08.2018 у справі № 766/10783/16-ц (провадження № 14-278цс18).

ОСОБА_1 у позовній заяві просить стягнути на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1320 грн 00 коп. та моральну шкоду у розмірі 40000 грн, завдану, згідно з його доводами, протиправними діями та рішенням відповідача. На підтвердження спричинення матеріальної шкоди, позивач надає квитанцію про стягнення з нього 1230 грн 00 коп., за виконавчим провадження №79832079 за постановою серії ЛВ №0918544. Також, просить стягнути моральну шкоду, заподіяну протиправними діями та рішенням відповідача. Водночас, такі вимоги не є предметом розгляду цієї справи, відтак, не поєднані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до пунктів 8 та 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене, то ці позовні вимоги мають вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтями 10, 11 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно п. 24 постанови ПВС України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно зазначити докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.

У постанові Верховного Суду по справі №813/2451/17 від 27.02.2018 р. зазначено, що сам факт будь-якого правопорушення має бути підтверджено виключно допустимими доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що здобуті та досліджені в ході розгляду у суді даної справи докази є достатніми для ухвалення законного рішення у справі та належної перевірки доводів учасників процесу, а також доказів у справі. В цьому контексті суд також відзначає, що сторонам були створені належні умови та надано достатньо часу для реалізації процесуальних прав, що зокрема підтверджено наявністю вищезазначених заяв сторін долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (в даному випадку суть правопорушення наведена у постанові) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто у даному випадку версії Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради. Наявність таких обставин, яким версія відповідача не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (відповідача) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити усю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.

Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.

Зважаючи на суть інкримінованого правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані і у даній справі.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення позивачем положень законодавства про яке йдеться у оскаржуваній постанові.

Наведені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача, а також долучені до відзиву докази не спростовують вказаних вище встановлених судом обставин справи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа)при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Зважаючи на те, що в ході розгляду справи встановлено відсутність складу вищенаведеного адміністративного правопорушення в діях позивача, суд приходить до висновку, що зазначена постанова є незаконною та підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю. При цьому, суд також враховує строки які минули з моменту події, тобто закінчення строків накладення адміністративного стягнення на момент набрання даним рішенням законної сили.

Згідно ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з результату розгляду справи та вимог ст. 139 КАС України, суд не проводить перерозподіл судових витрат.

Керуючись ст. 241-246, 286 КАС України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Скасувати постанову по справі про накладення адміністративного стягнення серії ЛВ №00918544 від 13.08.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня складення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1

(адреса реєстрації: АДРЕСА_1

адреса проживання: АДРЕСА_2

РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Відповідач- Департамент міської мобільності та вуличної інфраструктури

Львівської міської ради

(79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ: 44448833)

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький